Справа № 758/12962/18
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/6960/2021
09 червня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
суддя-доповідач Слюсар Т.А.
суддів: Білич І.М., Коцюрби О.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2020 року у складі судді Васильченко О.В.,
у справі за позовомОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-
У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики, у якому з урахуванням уточнених та збільшених позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості за позикою у розмірі 3 521,22 дол. США основного боргу, 624,60 дол. США суми процентів від суми позики, 1 128,59 дол. США суми процентів, які нараховані на суму простроченої заборгованості від позики, 3 432,78 дол. США сума пені від суми простроченої заборгованості від позики.
Позов обґрунтовано тим, що 17.08.2017 року між сторонами було укладено договір позики, на підставі якого відповідач отримав від позивача позику у розмірі 6300 дол. США з терміном повернення до 28.02.2019 року. Взяті на себе зобов'язання позивач виконав повністю, однак відповідачем у строки встановлені договорами грошові позики повернуті не були.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 17.08.2017 року № 17/8 у загальному розмірі 4 180, 89 дол. США, а саме: 3 521, 22 дол. США основного боргу, 176,32 дол. США сума процентів від суми позики, 119,51 дол. США сума процентів, які нараховані на суму простроченої заборгованості від позики, 363,84 дол. США сума пені від суми простроченої заборгованості від позики.Вирішено питання судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, не застосування норм права, які підлягали застосуванню, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не було повідомлено відповідача про судове засідання під час якого ухвалено оскаржуване рішення суду, чим було порушено його права.
Вказано, що посилання районного суду на вимоги ст. 625, 1049 ЦК України є невірним, з тих підстав, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти, що підтверджується правовим висновком Верховного Суду України від 01.03.2017 року у справі № 6-284цс17.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 посилався на те, що районним судом неупереджено та з дотриманням норм закону задоволено позовні вимоги частково. Наведена в апеляційній скарзі інформація не відповідає дійсності.
За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Як убачається з матеріалів справи, 17.08.2017 року між сторонами було укладено договір позики, на підставі якого відповідач отримав від позивача позику у розмірі 6300 дол. США з терміном повернення до 28.02.2019 року (а.с. 6).
Факт отримання відповідачем грошових коштів за договором підтверджено розпискою (а.с. 8).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову місцевий суд виходив із того, що позикодавець вірно пред'явив вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, а тому нарахування відсотків за договором та штрафних санкцій має здійснюватись до дати подання позову, а саме 02.10.2018 року.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Поняття позикових відносин і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною, строковою або безстроковою угодою.
Договір позики вважається укладеним з моменту здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до актів цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Так, відповідно до п. 1.1. Договору позикодавець зобов'язується надати позичальнику позику в грошовій формі в дол. США, а останній зобов'язується повернути позику у визначений даним договором строк.
Згідно з п. 2.1 Договору за надання позики позичальник сплачує позикодавцю 12% річних від суми не повернутої частини позики. Проценти сплачуються позичальником щомісяця до 15 числа поточного місяця.
Строк надання позики позичальнику становить період з моменту надання позикодавцем коштів позичальнику і до 28 лютого 2019 року (п. 4.1. Договору).
Відповідно до п. 5.1. Договору позичальник зобов'язується повернути повністю суму позики позикодавцю у термін до 28 лютого 2019 року.
Згідно з п. 5.3 Договору позика повертається рівними частинами по 350 дол. США кожен місяць до 15 числа поточного місяця, також сплачується відсоток за користування позикою, визначений в п. 2.1 даного договору.
Пунктом 7.3. Договору визначено, що у разі прострочення позичальником повернення суми позики позикодавцю останній має право вимагати, а позикодавець зобов'язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмір 30% річних, які нараховуються на суму простроченої заборгованості позичальника за весь період прострочення повернення суми позики позикодавцю.
Також, відповідно до п. 7.4. Договору у разі прострочення позичальником повернення суми позики позикодавцю, позичальник повинен сплатити позикодавцю пеню у розмірі 0,25% в день від суми простроченої заборгованості позичальника за весь період прострочення повернення суми позики позикодавцю.
Убачається, що позичальник на виконання умов Договору здійснював платежі, а саме: 04.09.2017 року - 400 дол. США, 04.10.2017 року - 400 дол. США, 07.11.2017 року - 400 дол. США, 04.12.2017 року - 400 дол. США, 19.01.2018 року - 400 дол. США, 13.02.2018 року - 400 дол. США, 14.03.2018 року - 400 дол. США, 03.05.2018 року - 400 дол. США, що підтверджується і розрахунком заборгованості позивача.
Встановлено, що позикодавець пред'явив до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України у судовому порядку, подавши позовну заяву 02.10.2018 року й саме до зазначеної дати районним судом проведено нарахування відсотків за Договором та штрафних санкцій.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначеноу статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
З урахуванням встановленого та положень вказаних правових норм, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову частково та стягнення з відповідача заборгованості за договором позики, яка складається з основної суми боргу, яка підлягає задоволенню в повній мірі, а також процентів та пені, розмір яких, відповідно, зменшено.
Твердження апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що долучений до справи договір та розписка складені ним з підстав побоювання за життя сина, з яким позивач мав відносини та під тиском ОСОБА_2 , який погрожував розправою, колегія суддів визнає безпідставними, необґрунтованими.
При цьому, колегія суддів виходить зі змісту розписки про отримання грошей, у якій ОСОБА_1 власноручно зазначив: «Підписуючи дану розписку, я усвідомлюю природу цього правочину та значення своїх дій, перебуваю при здоровому розумі та ясній пам'яті, дію добровільно, за відсутності будь-якого примусу як фізичного так і психічного» (а.с.8).
Положеннями ст.204 ЦК України визначено презумпцію правомірності правочину та зазначено,що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Переглядаючи справу, колегія суддів враховує викладене, а також відсутність доказів звернення до правоохоронних органів з метою захисту своїх прав та інтересів, неоспорення у судовому порядку договору за безгрошовістю, а також часткове виконання зобов'язання договором й періодичне внесення платежів до травня 2018року (а.с.41).
Згідно ч.1 ст.626, ст.627 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору.
Відповідно до положень статей 525-526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Отже, враховуючи зазначене та те, що укладений між сторонами договір позики є чинним й з його умовами ОСОБА_1 повністю погоджувався, а тому колегія суддів дійшла висновку, що районний суд з достатньою повнотою з'ясував дійсні обставини справи, зібраним доказам дав належну правову оцінку й ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач:
Судді: