справа №761/24626/2017 Головуючий у І інстанції - Волошин В.О.
апеляційне провадження №22-ц/824/7397/2021 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
08 червня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Немудрої Ю.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 лютого 2021 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою,
встановив:
В липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до ПАТ «КБ «Надра» про визнання поруки припиненою, мотивуючи свої вимоги тим, що 06 липня 2007 року між сторонами та ОСОБА_2 було укладено договір, відповідно до якого останньому було надано кредит на суму 13643,26 доларів США на умовах щомісячної сплати до 18 числа поточного платежу і повним терміном повернення кредиту до 06 липня 2014 року.
В свою чергу позивач, відповідно до п. 3.2 цього договору, як поручитель зобов'язувалася відповідати перед кредитором в повному об'ємі за своєчасне та повне виконання зобов'язань ОСОБА_2 за вищезазначеним договором.
Згідно з п.3.2.2 договору відповідальність поручителя і боржника є солідарними.
З травня 2012 року, ОСОБА_2 , як позичальник за договором припинив виконувати свої зобов'язання щодо повернення суми кредиту, а тому на думку позивачки відповідач, як кредитор повинен був пред'явити вимоги до позичальника та поручителя, в межах шестимісячного строку.
Оскільки банк не звернувся з відповідною вимогою про стягнення заборгованості у строки визначені законом, то на думку сторони позивача, в силу положень ч.4 ст.559 ЦК України порука припинилась.
Просила визнати договір «Авто пакет» №76/П/9/2007-840 від 06 липня 2007 року, укладений між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 з поручительством позивачки, в частині поруки припиненим.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилалася на те, що оскільки позичальник мав сплачувати заборгованість по кредиту до 18 числа поточного місяця, а з травня 2012 року позичальник припинив погашати заборгованість взагалі, то кредитор мав би протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання пред'явити вимогу до поручителя.
Однак, такої вимоги пред'явлено не було.
Більше того, на думку апелянта, якщо вважати, що основне зобов'язання припиняється датою остаточного повернення кредиту - 06 липня 2014 року, то навіть в цьому випадку Банк не дотримав вимог ч.4 ст.559 ЦК України, відповідно до якої порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.
Наявність пункту 8.5 Кредитного договору про те, що договір діє до повного виконання зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст.252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Просила скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 лютого 2021 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 06 липня 2007 року між сторонами та третьою особою було укладено договір, відповідно до п.1.1 якого відповідач надав третій особі кредит у тимчасове платне користування у сумі 13643,56 доларів США строком з 06 липня 2007 року по 06 липня 2014 року.
Третя особа зобов'язана була повертати заборгованість по кредиту та процентах щомісячно рівними частинами у розмірі 268 доларів США, безготівковим перерахуванням або внесенням готівкових коштів на відповідний поточний рахунок.
Відсотки за користування кредитом розраховуються банком (позивачем) на підставі відсоткової ставки у розмірі 15,1% на місяць (п. 1.1.3.1 договору).
В свою чергу позивачка, відповідно до п.3.2 цього договору, виступила, як поручитель, зобов'язувалася відповідати перед кредитором в повному об'ємі за своєчасне та повне виконання зобов'язань третьою особою за вищезазначеним кредитними зобов'язаннями за договором.
Згідно з п.3.2.2 договору, відповідальність поручителя і боржника є солідарними.
Відповідно до п.3.2.3 договору, відповідальність поручителя виникає, як у випадку невиконання позичальником будь-якої частини зобов'язань, так і при невиконанні позичальником зобов'язань в цілому.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 березня 2014 року по цивільній справі №753/12488/13-ц, яке набрало законної сили, позов ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задоволено.
На підставі зазначено рішення суду підлягає стягненню солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість у розмірі 336481,27 грн.; судовий збір в розмірі 3364,81 грн.
Також встановлено, що відповідач використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, звернувшись у липні 2013 року до суду із позовом про примусове солідарне стягнення цих коштів у судовому порядку із боржника ОСОБА_2 , та поручителя ОСОБА_1 .
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки, із чим погодився й суд, який задовольнив позовні вимоги кредитора ПАТ «КБ «Надра».
Позивачем не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, що боржник припинив виконувати свої зобов'язання за договором щодо повернення суми кредиту саме з травня 2012 року.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Згідно ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилами ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч.1,2 ст.554 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Згідно правових висновків, наведених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року (справа №202/4494/16-ц), враховуючи встановлену законодавцем правову природу поручительства, як додаткового (акцесорного) зобов'язання до основного договору та пряму залежність від його умов, Велика Палата вважала за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року (справа №6-75цс14), від 03 лютого 2016 року (справа №6-2017цс15) та від 06 липня 2016 року (справа №6-1199цс16) про презумпцію чинності поруки та неможливість її припинення на підставі ч.4 ст.559 ЦК України з огляду на наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, оскільки таке рішення саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору.
А тому на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки відповідач використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, звернувшись у липні 2013 року до суду із позовом про примусове солідарне стягнення цих коштів у судовому порядку із боржника ОСОБА_2 , та поручителя ОСОБА_1 , що узгоджується з висновками зазначеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року (справа №202/4494/16-ц).
Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 10 червня 2021 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба