Єдиний унікальний номер справи 761/35746/19
Провадження №22-ц/824/575/2021
08 квітня 2021 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Сас Ю.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Куликовської Тетяни Вікторівни про визнання дій неправомірними та відшкодування матеріальної шкоди,
У вересні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання дій неправомірними та відшкодування матеріальної шкоди. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив про те, що був власником квартири АДРЕСА_1 . Свідоцтво про право власності на вказану квартиру було видано на ім'я ОСОБА_1 , в подальшому позивач змінив прізвище на ОСОБА_1 .
На прохання ОСОБА_3 позивач видав довіреність на ім'я ОСОБА_4 на управління та розпорядження вищевказаною квартирою. 20 червня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куликовською Т.В. було посвідчено договір дарування, внаслідок якого власником квартири АДРЕСА_1 стала ОСОБА_3 .
У квітні-травні 2019 року після отримання документів з матеріалів кримінального провадження №42012110000000089 позивачу стало відомо, що відповідачем під час посвідчення вказаного договору дарування було порушено ст.55 Закону України «Про нотаріат», п.38, 47 розд. І гл. ІІІ Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дії нотаріусами України, що призвело до відчуження квартири, тоді як виконання вищевказаних норм таке відчуження б унеможливило.
Зокрема, при посвідченні вищезазначеного договору дарування нотаріус не здійснила пошук в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та не перевірила наявність або відсутність арешту та заборони відчуження нерухомого майна, що належало особі за прізвищем « ОСОБА_1 » (як зазначено в свідоцтві про право власності), а зробила пошук лише за прізвищем « ОСОБА_1 ». На час вчинення нотаріальної дії на все майно, що належало ОСОБА_1 , було накладено арешт, відтак відчуження квартири в цей час було неможливим.
Окрім наведеного відповідач не витребувала у представника за довіреністю свідоцтво про зміну імені власника нерухомого майна, оскільки надані нотаріусу правовстановлюючі документи на квартиру та довіреність на представника були видані на різні прізвища.
ОСОБА_1 був вимушений звернутись до суду з даним позовом, так як внаслідок неправомірних дій нотаріуса, що призвели до відчуження належної позивачу квартири, останньому заподіяно матеріальну шкоду у розмірі вартості нерухомості, яку він оцінює в розмірі 24 885 080,00 грн., виходячи з орієнтованої вартості аналогічної нерухомості з даних мережі Інтернет на момент подання даного позову. При цьому вартість квартири, що зазначена договорі дарування (1 376 794,00 грн.) позивач вважає заниженою.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2020 року в задоволенні вищевказаного позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вважав доводи апелянта неналежними, а оскаржуване рішення законним та обґрунтованим. Просив відмовити у задоволенні скарги а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
За результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду проходить до наступних висновків:
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступного:
В ході розгляду справи судом встановлено, що позивач був власником квартири АДРЕСА_1 . Свідоцтво про право власності на вказану квартиру було видано на ім'я ОСОБА_1 .
Відповідно до свідоцтва про зміну імені від 03 липня 2012 року прізвище позивача « ОСОБА_1 » було змінено на « ОСОБА_1 ».
14 червня 2011 року ОСОБА_1 було посвідчено довіреність, якою він уповноважив ОСОБА_4 на управління та розпорядження квартирою АДРЕСА_1 , що належала позивачу на праві власності, відповідно до свідоцтва про право власності від 30 січня 2007 року, що було видано на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення КМДА №17-С/КІ від 10 січня 2007 року.
20 червня 2011 року ОСОБА_4 , що діяв від імені власника квартири на підставі довіреності від 14 червня 2011 року, було укладено договір дарування та подаровано ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний договір дарування було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куликовською Т.В.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 13 травня 2010 року на забезпечення позову ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 про стягнення суми боргу за договором позики було накладено арешт на рухоме, нерухоме майно та грошові кошти, що належать на праві власності ОСОБА_1 у межах суми позовних вимог 17 351 526,22 грн. Вказані заходи забезпечення позову були скасовані ухвалою від 20.07.2012 року, а відповідні дані в реєстр були внесені 01.02.2012 року. При цьому обтяження, що стосується арешту нерухомого майна (все майно у межах суми боргу 17 351 526,22 грн.) на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 31.05.2010 року було вилучено 30.07.2012 року на підставі постанови про звільнення майна боржника з-під арешту від 30.07.2012 року.
Зважаючи на викладене, станом на час посвідчення договору дарування від 20 червня 2011 року у реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна існувала заборона на відчуження усього майна, належного особі за прізвищем « ОСОБА_1 », на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 13 травня 2010 року та постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 31 травня 2010 року (виконавче провадження відкрито у зв'язку з виконанням даної ухвали). Вказане підтверджується як листом ДП «НАІС» вих. №930/19.2-13 від 13.03.2020 р., так і інформаційною довідкою з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна» №23670881 від 01.07.2014 р.
Згідно положень ст. 55 Закону України «Про нотаріат» в редакції, що діяла станом на час укладення договору дарування квартири, при посвідченні угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна. Аналогічна вимога містилася й в п. 38, п. 47 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 р.
Відповідно до положень п. 4 та п. 5 Інструкції про порядок заповнення заяв та ведення Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна при наданні витягів та веденні пошуку в реєстрі реквізитом такого пошуку є прізвище, ім'я, по-батькові власника такого майна. При цьому, як вже зазначалося вище, відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру, яка відчужувалася за договором дарування, її власником було зазначено ОСОБА_1 . Окрім того, безпосередньо перед посвідчення договору дарування відповідачем в Реєстрі було знято заборону на відчуження цієї квартири згідно із заявою про вилучення обтяження предмету іпотеки та повідомленням про виключення запису у Державному Реєстрі іпотек від 20.06.2011 року, що було встановлено в ході розгляду справи №761/27110/13-ц. При цьому такі дії також вчинялися щодо майна, власником якого був зареєстрований ОСОБА_1 .
З витягу Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 20 червня 2011 року вбачається, що за такими параметрами пошуку як реєстраційний номер у реєстрі прав власності на об'єкти нерухомого майна: 33934061; тип обтяження: арешт, заборона; за адресою: АДРЕСА_1 ; за прізвищем « ОСОБА_1 » та його РНОКПП НОМЕР_1 приватним нотаріусом Куликовською Т.В. на час посвідчення договору дарування від 20 червня 2011 року було виявлено лише обтяження у вигляді заборони відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_4 .
Інформація про параметри пошуку нотаріусом даних у реєстрі при посвідченні вказаного договору підтверджується і даними, наданими Державним підприємством «Національні інформаційні системи».
Таким чином приватний нотаріус перед посвідченням договору дарування від 20 червня 2011 року здійснила пошук у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна наявність обтяжень на майно, належне особі за прізвищем « ОСОБА_1 ». Докази вчинення нотаріусом пошуку обтяжень на майно, належне особі за прізвищем « ОСОБА_1 » відсутні, хоча саме таке прізвище власника було зазначено у документах на спірну квартиру.
В ході розгляду справи до суду було представлено висновок експерта науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №СЕ-19-20/9379-КТ від 17 квітня 2020 року, відповідно до якого приватним нотаріусом Куликовською Т.В. 20.06.2011 року у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек здійснювалися пошуки за наступними критеріями:
- адреса об'єкта - « АДРЕСА_1 ;
- номер об'єкта за РПВН - «5863628», «3ГБ0Г5Б97Е», «5864232»;
- тип особи - «Фізична особа», ПІБ - « ОСОБА_1 »
- тип особи - «Фізична особа», код ЄДРПОУ/ Ідн - « НОМЕР_1 ».
При цьому даних щодо здійснення приватним нотаріусом Куликовською Т.В. 20.06.2011 року пошуку у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек за іншими критеріями встановлено не було.
Було встановлено експертом й наявність на час посвідчення спірного договору заборони на відчуження майна ОСОБА_1 , а також безумовність виявлення такого арешту у разі здійснення пошуку в реєстрі за критерієм власника майна з прізвищем « ОСОБА_1 » (за всіма з 10 можливих варіантів написання).
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції безпідставно відхилив вказаний доказ з тих мотивів, що зазначену експертизу було проведено не в рамках справи, яка розглядається. При цьому в чому саме полягає неможливість врахування такого експертного висновку суд першої інстанції не вказав. Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Ні наведена норма, ні інші положення процесуального закону, в тому числі положення § 6 глави 5 розділ I ЦПК України не встановлюють таких обмежень, які застосував суд першої інстанції, до доказів у справі. Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про належність такого доказу та необхідність його врахування при вирішення справи.
Приписами ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
Заперечуючи проти позиції позивача, відповідач стверджувала про те, що при посвідченні договору дарування здійснювала в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек пошуки й за іншими, ніж було зазначено критеріями, в тому числі й за прізвищем « ОСОБА_1 ». В той же час таку свою позицію належним чином відповідач не підтвердила, жодного належного доказу з цього приводу, окрім власних свідчень, ані до суду першої інстанції, ані до апеляційного суду не представила. Натомість позиція позивача в повній мірі підтверджується як висновком експерта, так і самим фактом існування на той час заборони на відчуження майна, яка при цьому не була врахована при посвідченні договору, що підтверджується матеріалами справи. За таких умов обставини, які стверджував позивач з цього приводу, колегія суддів апеляційного суду вважає такими, що знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи.
Незважаючи на вищевикладений висновок, тим не менш з точки зору колегії суддів апеляційного суду позов не підлягає до задоволення з огляду на наступне:
Позивачем були заявлені вимоги про відшкодування шкоди, яку він визначив у розмірі вартості незаконно з його точки зору відчуженої за договором дарування квартири.
В деліктних правовідносинах умовою відшкодування шкоди є встановлення одночасного існування наступних обставин:
1. наявність шкоди;
2. протиправність її спричинення;
3. вина завдавача шкоди (у випадках, прямо зазначених законом, не є необхідною);
4. причинно-наслідковий зв'язок між діями завдавача та фактом спричинення шкоди.
З точки зору позивача шкода, які він заявив до відшкодування, була завдана йому у вигляді відчуження належного йому майна.
З наявного у справі договору дарування від 20 червня 2011 року ОСОБА_4 , що діяв від імені власника квартири на підставі довіреності від 14 червня 2011 року, було подаровано квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 .
У відповідності до положень ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК України).
Згідно ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
З аналізу наведених норм вбачається, що незважаючи на те, що безпосереднім підписантом договору був ОСОБА_4 , фактично дарувальником в даних правовідносинах виступав позивач, оскільки повірений діяв на підставі відповідної довіреності від імені позивача. При цьому і зазначена довіреність, і сам договір дарування не визнані нечинними та є дійсними. За таких умов в правовій конструкції, яку визначив позивач, особа, яка вчинила дію, спричинившу шкоду, та особа, якій така шкода була спричинена, збігаються, що в свою чергу обумовлює відсутність у останньої підстав для вимоги про її відшкодування.
Зважаючи на викладене, висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача шкоди на користь позивача, колегія суддів апеляційного суду вважає вірним та таким, що відповідає обставинам справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного та керуючись положеннями ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько