Номер провадження 22-ц/821/625/21Головуючий по 1 інстанції
Справа №712/16609/19 Категорія: 308010000 Пироженко В. Д.
Доповідач в апеляційній інстанції
Нерушак Л. В.
13 травня 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач )
Суддів Бородійчука В.Г., Єльцова В.О.
за участю секретаря Анкудінова О.І.
учасники справи:
позивач - Департамент економіки та розвитку Черкаської міської ради;
відповідач - ОСОБА_1 ;
особа, яка подає апеляційну скаргу - директор департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради - І.І. Удод
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси апеляційну скаргу Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 січня 2021 року, постановлену під головуванням судді Пироженко В.Д. у залі № 23 Соснівського районного суду м. Черкаси 21.01.2021 року о 12 год. 25 хв., повний текст рішення складений 26.01.2021 року, у справі за позовом Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради до ОСОБА_1 про примусове виселення з нежитлового приміщення, що є комунальною власністю, -
23.12.2019 року Департамент економіки та розвитку звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про примусове виселення з нежитлового приміщення, що є комунальною власністю.
В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що нежитлове приміщення першого поверху № 1-1 до № 1-8, А - загальною площею 67,60 кв. м., що розташоване у АДРЕСА_1 , є комунальною власністю.
Відповідач самовільно без жодних правових підстав та без дозволу власника проживає у вказаних нежитлових приміщеннях.
Своїм рішенням № 3-4 від 11.08.2011 року Черкаська міська рада, як уповноважений орган власника майна територіальної громади міста передала всі об'єкти міської комунальної власності в оперативне управління структурного підрозділу міської ради - Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради, який, виконуючи свої повноваження орендодавця, уклав договір оренди нерухомого майна від 01.11.2015 року № 1419/30-337, яким вказані нежитлові приміщення було передано в оренду Черкаській дирекції УДППЗ «Укрпошта» для розміщення відділення поштового зв'язку.
Вказаний договір оренди укладено на термін з 01.11.2015 року по 30.09.2018 року. Згідно угоди про внесення змін до договору оренди № 1419 від 01.11.2015 року Черкаська дирекція ІДППЗ «Укрпошта», 02.12.2016 року передала Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради вказані нежитлові приміщення згідно акту приймання-передачі об'єкта оренди.
Відповідно до акту обстеження санітарно-технічного стану приміщення за адресою: АДРЕСА_1 від 20.12.2019 року виявлено, що в нежитловому приміщенні без жодних правових підстав перебуває (проживає) відповідач ОСОБА_1 , яка не бажає добровільно звільнити приміщення, що є власністю територіальної громади міста Черкаси, про що свідчать неодноразові її заяви у міську раду щодо передачі зазначеного приміщення для проживання.
Позивач вказує у позові, що ОСОБА_1 , проживаючи у приміщенні користується комунальними послугами (водою, каналізацією, електропостачанням, газопостачанням, тощо) не оплачує комунальних платежів, так як займає приміщення незаконно.
Департамент економіки та розвитку Черкаської міської ради неодноразово звертався із письмовими вимогами до відповідача ОСОБА_1 про звільнення нежитлового приміщення, так як відповідач ОСОБА_1 перешкоджає позивачу користуватися комунальною власністю та здійснювати відповідні функції щодо наповнення дохідної частини міського бюджету міста. Такі дії відповідача створюють перешкоди у здійсненні законних прав власника, вважає позивач.
У зв'язку з вищевикладеним, Департамент економіки та розвитку просить виселити в примусовому порядку ОСОБА_1 із самовільно зайнятого нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: з № 1-1 до № 1-8, А-9, загальною площею 67,60 кв. м, що є комунальною власністю територіальної громади міста Черкаси в особі Черкаської міської ради, згідно свідоцтва про право власності, виданого Виконавчим комітетом Черкаської міської ради на нерухоме майно САС 124888 від 15.01.2010 року та зобов'язати звільнити відповідача ОСОБА_1 вказане нежитлове приміщення, стягнувши судовий збір з відповідача на користь позивача.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 січня 2021 року позовні вимоги Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради до ОСОБА_1 про примусове виселення з нежитлового приміщення, що є комунальною власністю - залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Департамент економіки та розвитку Черкаської міської ради в особі - директора департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради - І.І.Удод оскаржив рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу через суд першої інстанції 05 березня 2021 року.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що Департамент економіки та розвитку Черкаської міської ради вважає, що вказане рішення суду першої інстанції винесене із неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, не відповідає фактичним обставинам справи, а тому підлягає скасуванню з наведених мотивів апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі представником департаменту вказується, що висновки суду про те, що спірні приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 є житловими не відповідають фактичним обставинам справи. Скаржник посилається в доводах апеляційної скарги на той факт, що згідно договору оренди нерухомості від 01.11.2015 року № 1419/30-337 Департаментом економіки та розвитку Черкаської міської ради було передано в оренду вбудовано-прибудоване нежитлове приміщення площею 67,60 кв. м. відділення поштового зв'язку Українському державному підприємству поштового зв'язку «Укрпошта» строком до 30.09.2018 року. Тому скаржник посилається, що вказане вище посилання позивача спростовує висновки суду, що спірні нежитлові приміщення площею 67,60 кв. м. по АДРЕСА_1 , мають статус жилого приміщення.
Скаржник вважає, що висновки районного суду є хибними про те, що відповідач ОСОБА_1 має право на проживання у службовій кв. АДРЕСА_2 , так як прямо суперечать нормам матеріального права, оскільки у відповідності до ч. 1 ст. 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
В апеляційній скарзі вказується, що спільне рішення профспілкового комітету та адміністрації Черкаського поштампу від 15.09.1990 року не може вважатися достатньою підставою для заселення. Представник департаменту посилається, що на підставі вищезазначеного рішення, між відповідачем ОСОБА_1 та Поштампом ЧД УДППЗ «Укрпошта» було укладено договір користування службовим приміщенням площею 15,1 кв. м., вільним від виробничого використання, з чого випливає, що предметом цього договору є саме нежитлове приміщення, обґрунтовує доводи апеляційної скарги Департамент.
Скаржник в апеляційній скарзі акцентує увагу на тому, що суд першої інстанції жодним чином не мотивував у рішенні, чому суд надав перевагу єдиному доказу, що стосується правовідносин, які мали місце у 1980 році, перед сукупністю доказів, наданих позивачем, які стосуються правовідносин на момент виникнення спору між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 .
Також скаржник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі № 910/719/19, у відповідності до якої правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у ст. 764 ЦК України та ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища.
В апеляційній скарзі директор Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради І.І. Удод просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21.01.2021 року у справі № 712/16609/19 та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги позивача про виселення відповідача ОСОБА_1 із нежитлового приміщення площею 67,60 кв. м., що знаходиться за адресою нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 та перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси. Покласти судові витрати на відповідача.
Відзив на адресу Черкаського апеляційного суду від відповідача та інших учасників справи на апеляційну скаргу позивача не надходив.
У відповідності до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, які з'явилися в судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши доводи скаржника, апеляційний суд вважає що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно ст. 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.
Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради про примусове виселення з нежитлового приміщення, що є комунальною власністю, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог позивачем, пославшись, що обставини справи, та наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати, що приміщення, в якому проживає відповідач з сім'єю є житловим приміщенням, рішення про переведення житлових приміщень, а саме : кв. АДРЕСА_2 у нежитлові приміщення відсутнє, як і відсутнє рішення Черкаської міської ради про виключення вказаної квартири із числа службових.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано суду доказів про скасування рішення Придніпровського райвиконкому м. Черкаси від 09.12.1980 року № 479, тому суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, обґрунтовуючи своє рішення тим, що спірне нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 має статус службового житла, отже, відповідач має право на користування спірними приміщеннями, як службовим житлом відповідно до вимог ЖК України.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 189691980 від 21.11.2011 року нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 належать територіальній громаді міста в особі Черкаської міської ради на підставі свідоцтва про право власності, НОМЕР_1 від 15.01.2010 року, виданого Виконавчим комітетом Черкаської міської ради.
Згідно даних договору оренди нерухомого майна № 1419/30-337 від 01.11.2015 року Департамент економіки та розвитку Черкаської міської ради передав Українському підприємству поштового зв'язку «Укрпошта» у строкове платне користування нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , що належить до міської комунальної власності на підставі рішення Черкаської міської ради від 26.06.2003 № 3-531 «Про перелік об'єктів права міської комунальної власності та уповноважених органів, яким вони передаються в оперативне управління» для розміщення відділення поштового зв'язку. Договір оренди укладено на термін з 01.11.2015 року по 30.09.2018 року.
В подальшому було укладено угоду про внесення змін від 02.12.2016 року.
Вказане житлове приміщення було передано Українському підприємству поштового зв'язку «Укрпошта» згідно Акту приймання-передачі об'єктів нерухомості від 01.11.2015 року, в якому зазначено, що приміщення передаються у задовільному санітарно-технічному стані, але потребують поточного ремонту.
Згідно даних довідки Черкаської дирекції АТ «Укрпошта» від 30.01.2020 року № 09-22 відповідач ОСОБА_1 дійсно працює в Черкаській дирекції АТ «Укрпошта» заступником начальника відділення поштового зв'язку Черкаси 28 Центрального відділення поштового зв'язку Черкаси 1 з 29.07.1981 року, що підтверджується наказом № 88-к від 29.07.1981 року по даний час.
16.03.2019 року відповідач ОСОБА_1 була переведена на посаду заступника начальника 28 відділення поштового зв'язку.
Згідно ч. 1 ст. 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв?язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Відповідно даних договору на користування службовим приміщенням від 13.12.1999 року, укладеного між поштамтом Черкаської дирекції УДППЗ «Укрпошта» та ОСОБА_1 , згідно до рішення профспілкового комітету Черкаського поштамту № 5 від 03.12.1999 року, їй було передано для проживання сім?ї відповідача службове приміщення за адресою АДРЕСА_1 . Вказаним договором передбачено, що при припиненні трудових відносин з поштамтом необхідно звільнити займане приміщення до дня звільнення, а також зазначено, що договір має чинність на весь час роботи.
Із наявної в матеріалах справи даних архівної довідки Черкаської обласної державної адміністрації Державного архіву Черкаської області від 11.02.2004 року вбачається, що трикімнатна квартира площею 42,87 кв. м була виділена «ГЖУ» як службова на підставі рішення Придніпровського райвиконкому м. Черкаси від 09.12.1980 року № 479. В матеріалах справи відсутні докази, що вказане рішення № 479 від 09.12. 1980 року було скасовано, спірна квартира виведена із статусу службової, оскільки позивачем не надано таких доказів для спростування наявності вказаного рішення.
Згідно даних акту опитування сусідів, які проживають у будинку по АДРЕСА_1 , завіреного головою комітету самоорганізації населення мікрорайону «Перемога» від 22.01.2020 року, відповідач ОСОБА_1 проживає однією сім?єю з дочкою ОСОБА_2 та сином ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 .
Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що позивачем - Департаментом економіки та розвитку Черкаської міської ради пред'явлено вимоги про виселення лише до відповідача ОСОБА_1 , хоча як вбачається із наявних матеріалів справи, що в спірній квартирі, яка належить позивачу згідно свідоцтва про право власності від 15.10. 2010 року, проживають разом з відповідачем постійно її діти : син та дочка, яка є повнолітніми в даний час, що підтверджується даними акту обстеження санітарно - технічного стану житлових умов спірного приміщення від 28.02. 2020 року за вказаною вище адресою по АДРЕСА_3 , в якому вказується, що при перевірці виявлено, що ОСОБА_1 проживає у квартирі АДРЕСА_4 з сім?єю у складі ОСОБА_4 , 1987 року народження, ОСОБА_5 , 1995 року народження з 1990 року.
Однак, як вбачається із змісту позовних вимог, з якими позивач звернувся в суд, то позивачем вимоги пред'явлено лише до ОСОБА_1 , але стосовно інших повнолітніх членів сім?ї, які постійно проживають разом із відповідачем ОСОБА_6 в спірній квартирі вимог про виселення не заявлено, вказані особи не залучені до участі у розгляду справи.
Згідно вимог процесуального законодавства лише позивач самостійно вирішує питання залучення кола осіб для участі у розгляді справи та визначає відповідачів на свій розсуд.
Суд же вирішує спір, перевіряючи надані сторонами докази, та приймає відповідне рішення по суті спору, вказуючи у рішенні, чи підлягають задоволенню вимоги позивача до зазначених них позивачем відповідачів, чи у разі залучення неналежного відповідача суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.
Перевіривши наявні в матеріалах справи докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції, який не прийняв доводи позивача стосовно того, що відповідач ОСОБА_1 , проживаючи у вищевказаному приміщенні разом з своїми повнолітніми дітьми, користується комунальними послугами (водою, каналізацією, електропостачанням, газопостачанням, тощо), які нею оплачуються, як отримані комунальні послуги. Відповідачем ОСОБА_1 надано суду копії укладених договорів про надання послуг з газопостачання, централізованого постачання холодної води та водовідведення, про користування електричною енергією, та квитанції про оплату комунальних послуг, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які підтверджено оригіналами вказаних документів.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 ЖК України непридатні для проживання жилі будинки і жилі приміщення переобладнуються для використання в інших цілях або такі будинки зносяться за рішенням виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів.
Згідно ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Так, ч. 1, 2 ст. 109 ЖК України передбачено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, встановлених законом.
Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.
Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, позивач не має можливості надати інше житло відповідачу та членам її сім?ї, хоча протягом тривалого часу як ОСОБА_6 , так і адміністрація по місцю працевлаштування відповідача ОСОБА_6 неодноразово зверталися до Черкаської міської ради з приводу вирішення питання забезпечення працівника ЧД АТ «Укрпошта» житловим приміщенням, щоб звільнити приміщення, належне позивачу на праві власності, яке до 30.09. 2018 року перебувало в оренді Українського підприємства поштового зв'язку «Укрпошта».
Статтею 124 ЖК України передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.
Статтею 125 ЖК України визначено перелік осіб, яких не може бути виселено з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення, зокрема, осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції відповідач ОСОБА_1 з 29.07.1981 року та на день винесення рішення продовжує працювати в ЧД АТ «Укрпошта». Отже, відповідач ОСОБА_6 працює в ЧДАТ «Укрпошта» 39 років, перебуває на квартирній черзі, але житлового приміщення згідно ордеру відповідач не отримала за весь час роботи.
Відповідно до п. 35 Положення «Про порядок надання службових приміщень і користування ними» без надання іншого жилого приміщення у випадках,
зазначених у пункті 34 цього Положення, не може бути виселено, зокрема, осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.
Апеляційний суд вважає, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами, що спірна квартира, яка в з 2010 року згідно свідоцтва про право власності належить позивачу, була відповідно до вимог закону , із дотриманням певної процедури виведена із числа службового житла, так як згідно даних архівної довідки Черкаської обласної державної адміністрації Державного архіву Черкаської області від 11.02. 2004 року вбачається, що спірна трикімнатна кватира площею 42,87 кв.м була виділена «ГЖУ», як службова, на підставі рішення Придніпровського райвиконкому від 09. 12 . 1980 року № 479.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Положення даного конституційного принципу закріплені у частині четвертій статті 9 ЖК України, згідно з якою ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов?язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.
Статтею 8 Конвенції визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв?язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
ЄСПЛ констатував, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме: від наявності достатніх та триваючих зв?язків із конкретним місцем» (справа «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine)рішення від 02 грудня 2010 року).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві (справа «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine) рішення від 02 грудня 2010 року).
У справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема, бути співмірним із переслідуваною законною метою.
Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Вирішуючи питання про «необхідність у демократичному суспільстві» виселення відповідачів зі службового житла, суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого заходу, та чи буде таке втручання у право особи на житло пропорційним переслідуваній легітимній меті.
Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що, оскільки трудові відносини між відповідачем ОСОБА_1 та ЧДАТ «Укрпошта» не припинені, тому виселення відповідача із житла, якми вона тривалий час користується не є необхідним у демократичному суспільстві.
Згідно надано відповідачем Акту обстеження житлових умов від 28.02.2020 року, вбачається, що ОСОБА_1 з сім?єю ОСОБА_4 , 1987 року народження і ОСОБА_5 1995 року народження проживають за адресою: АДРЕСА_3 з 1990 року.
Квартира знаходиться на першому поверсі дев?ятиповерхового будинку, яка є житловим приміщенням придатним для житла та відповідає житловим потребам, а саме: в квартирі є опалення, вода гаряча, холодна, газ, санвузол, санітарний стан задовільний. Сім'я проживає у спірному приміщенні з 1990 року та оплачує комунальні послуги, що підтверджується квитанціями про сплату комунальних послуг.
Таким чином, колегією суддів апеляційного суду встановлено, що у кв. АДРЕСА_2 , крім відповідача по справі ОСОБА_1 , проживають її діти, які є на даний час повнолітніми, а саме : ОСОБА_4 , 1987 року народження, та ОСОБА_5 , 1995 року народження, які навіть у разі задоволення судом позовних вимог щодо виселення їх матері, не підлягають виселенню із спірного житлового приміщення, оскільки таких вимог позивачем не заявлено до дітей відповідача, на що апеляційним судом вже зверталась увага щодо обраного позивачем способу захисту свого права власності на спірну квартиру.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що висновок суду першої інстанції, який вірно вказав, що вище викладені обставини дають підстави для висновку, що приміщення, в якому проживає відповідач ОСОБА_1 з сім?єю з 1990 року, є житловим приміщенням.
Рішення про переведення житлових приміщень, а саме: квартири АДРЕСА_2 у нежитлові приміщення відсутнє, як і відсутнє рішення Черкаської міської ради про виключення вказаної квартири із числа службових, що вже неодноразово вказувалось судом.
Згідно даних архівної довідки Черкаської обласної державної адміністрації Державного архіву Черкаської області від 11.02.2004 року вбачається, що трикімнатна квартира площею 42,87 кв. м була виділена «ГЖУ» , як службова на підставі рішення Придніпровського райвиконкому від 09.12.1980 року № 479. Даних про відміну вказаного рішення, визнання його недійсним матеріали справи не містять.
Колегія суддів апеляційного суду враховує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України та, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях відповідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України.
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.
Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи згідно ст.76 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладені обставини справи, наявні в матеріалах справи докази, як в підтвердження позовних вимог так і в їх заперечення, норми права, колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, який прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради.
Доводи апеляційної скарги не є суттєвими , не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Аналізуючи встановлені фактичні обставини справи, досліджені судом докази та норми матеріального права, що регулюють вказані правовідносини, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому вимоги апеляційної скарги щодо скасування рішення суду та прийняття нового судового рішення не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги, що колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в повному обсязі, то відсутні підстави для перерозподілу судових витрат, оскільки рішення суду залишено без змін, то судові витрати не підлягають перерозподілу, а залишаються за сторонами.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 січня 2021 року у справі за позовом Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради до ОСОБА_1 про примусове виселення з нежитлового приміщення, що є комунальною власністю - залишити без змін.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги залишити за особою, яка її подавала.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством.
Повний текст постанови складений 10 червня 2021 року.
Головуючий Л.В. Нерушак
Судді В.Г. Бородійчук
В.О. Єльцов