Номер провадження 22-ц/821/839/21Головуючий по 1 інстанції
Справа №710/84/21 Категорія: 304090000 Побережна Н. П.
Доповідач в апеляційній інстанції
Нерушак Л. В.
11 травня 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач )
Суддів Василенко Л.І., Карпенко О.В.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»;
відповідач - ОСОБА_1 ;
особа, яка подає апеляційну скаргу - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»;
розглянувши у м. Черкаси в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 01.03.2021 року, постановлене під головуванням судді Побережної Н.П. у приміщенні Шполянського районного суду Черкаської області 01.03.2021 року, у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
12.01.2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 15.03.2011 року ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач ОСОБА_2 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами» складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Позивач посилається, що при укладенні договору сторони керувалися нормою ч.1 ст. 634 ЦК України. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу ОСОБА_2 кредит у розмірі, встановленому договором.
ОСОБА_1 не надала своєчасно банку кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами згідно до умов договору. В результаті ухилення від поточних зобов'язань за договором у відповідача виникла заборгованість, станом на 12.11.2020 року в розмірі 32740,36 грн., яку відповідач ОСОБА_2 добровільно погашати не бажає, посилається банк у позові.
У зв'язку з вищевикладеними обставинами, АТ КБ «ПриватБанк» просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 15.03.2011 року у розмірі 32740,36 грн. та судові витрати у розмірі 2102 грн.
Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 01.03.2021 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Рижанівка, Звенигородського району, Черкаської області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Шполянським РС УДМС України в Черкаській області 05.05.2015 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , інші дані про особу суду невідомі, заборгованість за кредитним договором № б/н від 15.03.2011 року, на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_3 , МФО № 305299) в сумі 28647,76 грн. (двадцять вісім тисяч шістьсот сорок сім гривень 76 коп.), яка складається з наступного: 28647,76 грн. - заборгованість за тілом кредиту; в т.ч. 28647,76 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Рижанівка, Звенигородського району, Черкаської області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Шполянським РС УДМС України в Черкаській області 05.05.2015 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , інші дані про особу суду невідомі, на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_3 , МФО № 305299) судовий збір у розмірі 1839,25 грн. (одна тисяча вісімсот тридцять дев'ять 25 коп.).
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» через свого представника - Крилову О.Л. оскаржив рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник вказує, що з оскаржуваним рішенням суду не згодний в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості, вважаючи, що рішення в цій частині є незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального права.
Скаржник посилається в апеляційній скарзі, що відповідачем ОСОБА_2 було підписано Анкету-Заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, в якій відповідач ОСОБА_1 особистим підписом засвідчила, що «підписанням цієї анкети - заяви вона відповідно до ст. 634 ЦК України у повному обсязі приєднується до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», які розміщені на офіційному сайті в мережу Інтернет за адресою privatbank.ua, та які разом з пам'яткою клієнта і тарифами становлять договір банківського обслуговування, примірник якого отримав шляхом самостійного роздрукування...».
У скарзі зазначається, що відповідачем ОСОБА_1 було підписано довідку про умови кредитування (паспорт споживчого кредиту), в якій відповідач особистим підписом підтвердила ознайомлення з основними умовами кредитування з використанням кредитної картки. Тому представник банку вважає, що відповідач ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про умови кредитування, у тому числі щодо сплати відсотків та штрафу.
Представник банку посилається, що із виписки чітко вбачається, що відповідач ОСОБА_1 користувалася грошовими коштами, отримувала кошти через банкомати, розплачувалася за товар в магазині, а отже й отримала кредитну картку, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Із виписки вбачається, що відповідач ОСОБА_2 знімала кредитні кошти, потім частково погашала заборгованість за договором і знову користувалася кредитними коштами.
Скаржник вважає, що суд порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, не встановив дійсних прав та обов'язків сторін, які випливають з кредитного договору.
В апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк» - Крилова О.Л. просить скасувати рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 01.03.2021 року по справі № 710/84/21 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши в цій частині позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі, в іншій частині рішення суду залишити без змін.
Відзив на адресу Черкаського апеляційного суду на апеляційну скаргу банку від відповідача не надходив.
Згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду із ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц).
Представник банку в апеляційній скарзі просить провести розгляд справи за участі представника позивача, викликавши представника позивача в судове засідання з метою детального пояснення конкретних обставин справи.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для задоволення клопотання про розгляд справи за участі представника позивача, вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін згідно вимог процесуального законодавства.
Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши доводи та обґрунтування апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення чи змінити його.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вищевказаним вимогам закону.
Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог банку про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком посилання на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та Тарифи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що, враховуючи фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України, то суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, тому стягненню підлягає заборгованість з відповідача частково на користь банку в примусовому порядку за тілом кредиту в розмірі 28647,76 грн.
Колегія суддів апеляційного суду не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вважає, що висновки суду першої інстанції не повністю відповідають обставинам справи та вимогам закону, так як судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за договором, а саме: заборгованості по тілу кредиту, за простроченими відсотками.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала анкету - заяву № б/н від 15.03.2011 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
У наданій анкеті-заяві вказується, що підписант ОСОБА_1 згодна з тим, що заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також з тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.
На підтвердження факту укладення кредитного договору банк надав довідку, про те, що згідно до підписаного кредитного договору б/н між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 надана кредитна картка № НОМЕР_4 (дата відкриття 18.09.2015 рік) та кредитна картка № НОМЕР_5 (дата відкриття 11.05.2018 року); довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_2 ; документ (без назви), в якому міститься інформація щодо кредитного продукту Універсальна та Універсальна Голд; Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», з посиланням що повна версія Умов та Правил надання банківських послуг, а також актуальні Тарифи розміщені на офіційному сайті Приватбанку https://privatbank.ua.
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 15.03.2011 року станом на 12.11.2020 року становить 32740,36 грн., яка складається з наступного: заборгованість за тілом кредиту - 28647,76 грн., в т.ч. заборгованість за поточним тілом кредиту - 0,00 грн.; заборгованість за простроченим тілом кредиту 28647,76 грн.; заборгованість за простроченими відсотками - 4092,60 грн.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти згідно ч. 1 статті 1048 ЦК України.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним відповідно до норм ст. 1055 ЦК України.
Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 15 березня 2011 року процентна ставка не зазначена.
Також у Анкеті - заяві позичальника, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути, зокрема, заборгованість за простроченими відсотками.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 15 березня 2011 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитної карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: архів Умов та Правил надання банківських послуг, розміщені на офіційному сайті ПриватБанку, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: тип кредитної лінії, пільговий період, базова відсоткова ставка за користування кредитом; розмір та строк внесення щомісячних платежів; розмір комісії за зняття готівки та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розуміла ОСОБА_2 та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи Анкету - заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Також, колегія суддів вважає за важливе відзначити той факт, що надання позивачем в підтвердження позовних вимог Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» до якого входять: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду». «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна Gold» є безпідставним, оскільки з матеріалів справи не вбачається, яку саме банком було надано відповідачу ОСОБА_2 картку для обслуговування.
Апеляційний суд вважає, що умови кредитування з використанням кредитних карт «Універсальна» не можуть бути прийняті судом, як належний та допустимий доказ по справі, оскільки, відсутні будь - які підтвердження, що дана довідка стосується заяви б/н від 15.03.2011 року відповідача ОСОБА_2 .
Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги в цій частині щодо вимог банку про задоволення позовних вимог та стягнення відсотків, є безпідставними, спростовуються висновками суду та вимогами закону, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин 15.03.2011 року до моменту звернення до суду із вказаним позовом 12.01.2021 року, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 14-131цс19.
Отже, слід дійти висновку, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, що і було зазначено судом першої інстанції, з чим і погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення на користь банку заборгованості за простроченими відсотками у сумі 4092,60 грн.
Доводи апеляційної скарги щодо задоволення вимог банку та скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового судового рішення про повне задоволення вимог банку є необґрунтованими, не знайшли свого підтвердження належними доказами, тому не підлягають задоволенню в частині вимог щодо стягнення прострочених відсотків.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до ч. 4 статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах 1, 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов?язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН вказано, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів апеляційного суду вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому суд першої інстанції в цій частині вимог банку прийшов до обґрунтованого висновку, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_2 , позивач АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, що і було зазначено судом першої інстанції.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з?ясування змісту кредитного договору.
Разом з тим, укладений між сторонами кредитний договір від 15 березня 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою.
З врахуванням наведеного, усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
Отже, звертаючись до суду з позовом, «ПриватБанк» довів факт отримання кредитної карти ОСОБА_2 користування нею, також банк довів право на стягнення поточного тіла кредиту, однак в силу відсутності боргу у вказаний позивачем період, що підтверджено випискою по рахунку відповідача, колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для стягнення заборгованості по тілу кредиту, яка відсутня, так як банком вказана прострочене тіло кредиту згідно даних розрахунків банку .
Згідно ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, твердження скаржника, що суд апеляційної інстанції не вправі виходити за межі доводів апеляційної скарги не знаходять свого відображення у відповідності до норм чинного законодавства.
Як вказувалось вище апеляційним судом, згідно даних розрахунку заборгованості - заборгованість за поточним тілом кредиту відповідача становить - 0,00 грн., а у підписаній сторонами Анкеті-Заяві відсутнє поняття «прострочене тіло».
Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 720/1394/19 (№ 61-8855св20).
Крім того, колегія суддів апеляційного суду вважає за важливе звернути увагу, що посилання на вказані районним судом Умови та правила надання банківських послуг стосовно визначення «прострочене тіло кредиту» є помилковим, оскільки, як і було зазначено самим судом першої інстанції, так і при перегляді рішення суду, судом апеляційної інстанції, що роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Враховуючи те, що колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку щодо відсутності заборгованості ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» за тілом кредиту.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на підписання відповідачем Паспорту споживчого кредиту, як на документ, в якому викладені основні умови кредитування, є безпідставними, оскільки зі змісту Паспорту споживчого кредиту вбачається, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо (а. с. 17).
Враховуючи вище викладене, апеляційний суд вважає, що за встановлених судом обставин, слід дійти висновку, що Паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту, передує укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача.
За таких обставин, саме по собі підписання відповідачем ОСОБА_2 . Паспорту споживчого кредиту без підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг висновків суду не спростовують.
Інші доводи апеляційної скарги не містять доказів, які б слугували підставою для задоволення вимог апеляційної скарги та вимог банку щодо повного задоволення позовних вимог банку та стягнення всієї суми заборгованості, яку визначив позивач, пред'являючи позов до відповідача.
Доводи апеляційної скарги скаржника фактично зводяться до посилань про доведеність пред'явлених позовних вимог та незаконність відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором № б/н від 15 березня 2011 року, але не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та наданих банком доказах, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом в повному обсязі.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
При цьому, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Водночас, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для задоволення вимог банку, але апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню щодо вимоги про скасування рішення суду першої інстанції та прийняттям нового судового рішення, але про відмову у задоволенні позовних вимог банку, а не задоволення позовних вимог, як просив скаржник.
Враховуючи вище викладене, апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду та прийняття нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог банку, але з інших підстав, ніж послався суд першої інстанції, який частково задовольнив позовні вимоги банку, в решті відмовивши позивачу, оскільки судом допущено порушення норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, що є обов'язковою підставою для скасування рішення суду згідно вимог ст. 376 ЦПК України.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі.
Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки зміна мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення не призвела до задоволення позовних вимог банку, так як апеляційним судом відмовлено у задоволенні позову, то відсутні підстави для стягнення судових витрат на користь банку за сплату судового збору за подання позову та апеляційної скарги з відповідача.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» -задовольнити частково.
Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 01.03.2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - скасувати, прийняти нову постанову.
Відмовити у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством.
Повний текст постанови складений 04 червня 2021 року.
Головуючий Л.В. Нерушак
Судді Л.І. Василенко
О.В. Карпенко