Провадження № 2/760/7473/21
Справа № 760/10646/21
про відмову у відкритті провадження у справі
11 травня 2021 року Солом'янський районний суд міста Києва у складі судді Зуєвич Л.Л., перевіривши виконання вимог ст.ст. 175, 177, 184-186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» /далі - ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»/ (код ЄДРПОУ: 33096517; адреса: 02121, м. Київ, вул. Світла, 3), про стягнення заборгованості із заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку,
Позов та його обґрунтування
26.04.2021 до Солом'янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, датована 23.04.2021, за підписом позивача, в якій він просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 135 201,64 грн, з яких:
-5 303,71 грн заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі за жовтень 2020 року;
-5 728,47 грн заборгованість по грошовій компенсації за 11 невикористаних днів щорічної оплачуваної відпустки;
- 2 651,86 грн заборгованість по нарахованій, але не виплаченій надбавці до посадового окладу;
- 10 065,00 грн заборгованість по нарахованому, але не виплаченому матеріальному заохоченню до свят;
- 111 452,60 грн заборгованість по виплаті середнього заробітку за весь час затримки по дату подання позову.
При цьому позивач зазначає, що дана цифра повинна бути скоригована виходячи із дати проведення фактичного розрахунку.
Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, тим, що з 22.05.2020 позивач працював в ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» на посаді провідного інженера відділу майнових відносин, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці позивача.
19.10.2020 позивача було звільнено у відповідності до ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) за власним бажанням, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці позивача.
Статтею116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повиненписьмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до розрахункового листка за жовтень 2020 року роботодавець повинен був в день звільнення виплатити працівнику 18 880, 48 грн, з яких 5 303,71 грн - оклад за відпрацьовані робочі дні у жовтні, 2 651,86 грн,- надбавка до посадового окладу, 5 728,47 грн - компенсація за 11 (одинадцять) днів невикористаної відпустки, 10 065,00 грн - матеріальне заохочення до свят, з урахуванням утриманих податків та зборів у розмірі - 4 631,07 грн та профвнеску у розмірі - 237,49 грн.
Однак, в порушення ст. 116 КЗпП України роботодавець не провів повного розрахунку з працівником при звільненні, що підтверджується випискою з рахунку Позивача станом на 11.03.2021.
Звертає увагу на те, що згідно з випискою від 11.03.2021 заробітна плата за відпрацьовані місяці в порушення ст. 115 КЗпП України завжди нараховувалась із запізненням. Так, заробітна плата за травень була нарахована 06.07.2020, за червень - 07.08.2020, за липень - 28.08.2020, за серпень - 17.09.2020. Останній платіж по виплаті заробітної плати був здійснений відповідачем 22.10.2020 по виплаті заробітної плати за вересень.
Розрахунок з позивачем за відпрацьовані робочі дні у жовтні, за одинадцять днів невикористаної відпустки та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку роботодавець так і не провів.
Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Тобто, відповідач порушив гарантоване законом право Позивача на оплату праці та отримання повного розрахунку при звільненні, що стало підставою звернення до суду за відновленням порушеного права та стягненням заборгованості.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За таких обставин позивач звернувся до суду з відповідним позовом у даній справі.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.04.2021 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л.
Щодо юрисдикційної підвідомчості
В процесі вирішення питання щодо можливості відкриття провадження у даній справі встановлено наступне.
Згідно з інформацію Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що відносно Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (ідентифікаційний код 33096517) порушено справу про банкрутство.
Так, у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 44/258-б за заявою Дочірнього підприємства «Київський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про банкрутство Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на стадії процедури санації, введеної ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2013.
Згідно з ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
Згідно з п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Суд звертає увагу на те, що положення Кодексу України з процедур банкрутства передбачають концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси в тому числі майна, яке безпідставно вибуло з права власності банкрута, для забезпечення повного або часткового задоволення вимог кредиторів та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
За таких обставин, позовна заява з майновими вимогами до боржника - Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», повинна розглядатись в межах справи про банкрутство тим самим складом, що і справа про банкрутство боржника.
Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 552/4339/19 (провадження № 61-401св20) викладено наступну правову позицію:
«Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами у різних юрисдикціях.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Тобто загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) (за винятком окремих його положень) (далі - Закон № 4212-VI), яким 2343-XII викладено в новій редакції.
У пункті 11 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
…
Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2018 року в справі № 372/3584/16-ц (провадження № 14-226цс18), від 15 січня 2020 року в справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19) викладено правовий висновок про юрисдикцію судів щодо вирішення майнових справ, стороною яких є боржник у справі про банкрутство.
Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів на час розгляду справи в суді першої інстанції визначені Законом № 2343-XII.
Відповідно до статті 9 Закону № 2343-XII справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Частиною четвертою статті 10 Закону № 2343-XII передбачено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Указана норма кореспондується з положеннями пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України, якими визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Справи, передбачені пунктами 8 та 9 частини першої статті 20 ГПК України, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (частина дев'ята статті 30 ГПК України).
Відповідно до статті 17 Закону № 2343-XII (у редакції Закону № 4212-VI) після 19 січня 2013 року встановлено порядок розгляду позовних вимог конкурсних кредиторів до боржника.
Із винесенням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство пов'язуються певні правові наслідки, зокрема вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; розгляд вимог конкурсних, забезпечених і поточних кредиторів та вирішення майнових спорів здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 2343-XII; арешт майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження майном боржника можуть застосовуватися виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
За приписами частини першої статті 17 Закону № 2343-XII у разі, якщо до боржника, щодо якого порушена справа про банкрутство, пред'явлений позов, який ґрунтується на грошових зобов'язаннях боржника, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, суди мають у встановленому процесуальним законом порядку приймати такі позовні заяви і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство.
Про офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство розпорядник майна повідомляє суд, який розглядає позовні вимоги конкурсних кредиторів до боржника. Цей суд (суди) після офіційного оприлюднення відповідного оголошення має зупинити позовне провадження та роз'яснити позивачу зміст частини четвертої статті 23 цього Закону, зазначивши про це в ухвалі або в протоколі судового засідання (частина друга вказаної статті).
Якщо позивач не звернувся у тридцятиденний строк з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство, суд, який розглядає позовну заяву, після закінчення тридцятиденного строку з моменту офіційного оприлюднення поновлює позовне провадження та відмовляє у задоволенні позову (частина третя вказаної статті).
У частині шостій статті 17 Закону № 2343-XII зазначено, що положення частин першої-четвертої цієї статті не застосовуються до позовів за вимогами кредиторів, на які не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Статтею 23 Закону № 2343-XII встановлено порядок виявлення кредиторів.
Так, у частині першій указаної статті зазначено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
Таким чином, відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, тобто першим днем перебігу цього строку є день, наступний за днем офіційного оприлюднення такого оголошення.
Після офіційного оприлюднення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство всі кредитори мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, в порядку статті 23 Закону № 2343-XII незалежно від настання строку виконання зобов'язань.
Відповідно до статті 19 Закону № 2343-XII на вимоги про стягнення заробітної плати не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів (частина п'ята).
Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в ліквідаційній процедурі у шосту чергу. Такі кредитори не беруть участі в представницьких органах кредиторів (зборах та комітеті кредиторів).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2018 року в справі № 372/3584/16-ц (провадження № 14-22цс18) зазначила, що «за наявності порушеної господарським судом справи про банкрутство відповідача цивільну справу за позовом до такого відповідача не можна порушити, а в разі порушення вона підлягає закриттю. Якщо під час її розгляду з'ясується, що відносно відповідача у справі порушено провадження про його банкрутство господарським судом, то порушена справа підлягає закриттю у зв'язку з тим, що справа не може бути розглянута в порядку цивільного судочинства».
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки позивач у цій справі звернувся до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку вже після порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство ПАТ БК «Букрос», то ця справа вже не може бути розглянута в порядку цивільного судочинства і провадження у справі підлягає закриттю.»
За умовинаявності справи про банкрутство щодо відповідача у справі, враховуючи вказані правові висновки, предмет спору та характер спірних правовідносин, спір у даній справі підлягає розгляду в порядку господарського судочинства в межах відповідної справи про банкрутство.
Підсумки
За вказаних обставин суд зазначає, що позивач у цій справі обрав помилкову юрисдикційну підвідомчість для звернення з відповідним позовом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За змістом ч. 4 ст. 186, п. 7 ч. 1 ст. 353 ЦПК України ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 186, 258-261, 353-355 ЦПК України, суд
У відкритті провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», про стягнення заборгованості із заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання /ч. 2 ст. 261 ЦПК України/.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) або через відповідний суд (п. 15.5 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Суддя Л. Л. Зуєвич