м. Вінниця
10 червня 2021 р. справа № 120/4244/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Немирівського районного відділу Державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький), третя особа без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Веллфін" про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії
30.04.2021 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Немирівського районного відділу Держаної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що 20.04.2021 року державним виконавцем винесено постанову, якою накладено арешт на її грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкритті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику.
В той же час, позивачу стало відомо, що АТ КБ "ПриватБанк", на виконання вимог постанови державного виконавця від 20.04.2021 року про накладення арешту на її кошти, зупинило видаткові операції по рахунку у цьому банку.
Разом з тим, позивач зауважує, що згідно виписки по рахунку № НОМЕР_1 , відкритому у АТ КБ "ПриватБанк", за період з 28.01.2021 року по 15.04.2021 року на вказаний рахунок зараховувалась заробітна плата, а тому, такі кошти, в силу положень ч.3 статті 52 Закону України "Про виконавче провадження", не підлягають арешту.
Враховуючи вищевикладене, позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача, в частині не знаття арешту з грошових коштів, які надходять на рахунок № НОМЕР_1 , як заробітна плата, у зв'язку із чим, звернулась з цим позовом до суду.
Ухвалою суду від 05.05.2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
20.05.2021 року до суду надійшли матеріали на усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 31.05.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТОВ "Веллфін".
Також, ухвалою від 31.05.2021 року витребувано у відповідача належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження №65032215. Крім того, витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» належним чином завірену інформацію про цільове призначення рахунку № НОМЕР_1 , а саме чи відносяться кошти, що перебувають на ньому, до коштів, що не підлягають арешту, згідно положень статті 52 Закону України "Про виконавче провадження".
09.06.2021 року на адресу суду надійшли матеріали виконавчого провадження №65032215.
Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У зв'язку з відсутністю фінансування на відправку поштової кореспонденції сторонам у справі, з метою належного повідомлення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТОВ "Веллфін" про призначення адміністративної справи 120/4244/21-а до розгляду в письмовому провадженні на 10.06.2021 року та про можливість подання письмових пояснень з приводу заявлених позовних вимог до 08.06.2021 року, на офіційному веб-порталі судової влади України розміщено оголошення від 03.06.2021 року.
Разом з тим, правом на подання письмових пояснень з приводу заявлених позовних вимог ТОВ "Веллфін" не скористалось.
Дослідивши матеріали справи, письмові докази, суд встановив, що в провадженні Немирівського районного відділу Державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) перебуває виконавче провадження № 65032215 з примусового виконання виконавчого напису №486 від 01.03.2021 року приватного нотаріуса Головкіна Я. В. про стягнення 25198,80 грн. заборгованості за Кредитним договором 345797 від 05.01.2018 року.
02.04.2021 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 65032215. Пунктом 2 цієї Постанови, зобов'язано боржника подати декларацію про доходи та майно та попереджено про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих даних.
20.04.2021 року державним виконавцем винесено постанову, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкритті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику ОСОБА_2 .
Разом з тим, позивач вважає, що оскільки на рахунок № НОМЕР_1 , на який накладено арешт постановою державного виконавця від 20.04.2021 року, зараховується заробітна плата, такі кошти, в силу положень ч.3 статті 52 Закону України "Про виконавче провадження", не підлягають арешту.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII (далі - Закон №1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідності до частини першої статті 5 цього Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до частини п'ятої цієї статті виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
При цьому, у відповідності зі статтею 10 Закону №1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.
Відповідно до положень статті 56 Закону №1404-VIII, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.
Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження.
Водночас, відповідно до частини третьої статті 52 Закону №1404-VIII не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Відповідно до частини другої статті 48 Закону 1404-VIII забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання відкритих відповідно до статей 191 та 261 Закону України "Про теплопостачання", статті 151 Закону України "Про електроенергетику", та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 59 Закону 1404-VIII у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, зокрема, є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Отже, здійснюючи примусове виконання виконавчого документу, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому, саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону № 1404-VIII, повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, накладення арешту та стягнення яких (коштів) заборонено законом, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону № 1404-VIII.
Верховний Суд в ухвалі від 07 лютого 2019 року у справі у справі №727/6404/18 зазначив, що у разі коли банком при виконанні постанови державного виконавця не було враховано вказане в постанові застереження щодо непоширення арешту на кошти на рахунках, накладення арешту та/або звернення на які заборонено законом, державний виконавець не може відповідати за такі дії іншої юридичної особи.
Враховуючи зазначений висновок Верховного Суду, суд зауважує, що зі змісту постанови відповідача про арешт коштів боржника від 20.04.2020 року вбачається, що виконавець визначив банківським установам порядок її виконання, із застереженням щодо накладення арешту на рахунки та/або звернення стягнення на які заборонено законом та які належать боржнику.
АТ КБ «ПриватБанк», на яке нормами статті 52 Закону № 1404-VIII покладений обов'язок визначати статус рахунка та можливість накладення арешту на кошти на ньому, постанову виконавця про накладення арешту на кошти боржника виконало. Зазначене свідчить про те, що банк також не визнав рахунок № НОМЕР_1 та кошти на ньому такими, на які законом заборонено накладати арешт та звертати стягнення.
Наведені обставини також підтверджуються довідкою виданою АТ КБ «ПриватБанк» від 22.04.2021 року (а/с 11), згідно якої на картку № НОМЕР_1 ОСОБА_2 отримує зарплатні виплати. Також, на вказану картку (рахунок) може бути зарахована будь-яка виплата (переказ).
Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги положення статей 18, 56 Закону №1404-VIII, державний виконавець виносячи постанову про арешт коштів боржника від 20.04.2021 року, діяв у спосіб та в порядку передбаченому Законом №1404-VIII.
Додатково, суд вважає за необхідне зазначити, що статтею 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.
Отже, арешт на рахунку боржника, на який окрім заробітної плати може бути зарахована будь-яка виплата (переказ), не унеможливлює отримання позивачем заробітної плати, оскільки за особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця, а тому накладення арешту на грошові кошти боржника не порушує його право на отримання заробітної плати.
Аналогічна правова позиція щодо правомірності дій виконавця під час накладення арешту на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкритті після винесення постанови про арешт коштів боржника, викладена Верховним Судом у постанові від 03.02.2021 року у справі № 756/1927/16-ц.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі "Хонякіна проти Грузії" (Khoniakina v. Georgia), № 17767/08, пункт 72, від 19.06.2012 року).
Європейський Суд наголошував на тому, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Суд при вирішенні даної справи, враховує висновок Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» , що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з частинами першою та другою КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 287 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач: Немирівський районний відділу Державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) (вул.Шевченка, 14, м.Немирів, Вінницька область, код ЄДРПОУ 34893443);
Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Веллфін" (вул.Героїв Севастополя, 48, м.Київ, код ЄДРПОУ 39952398)
Рішення у повному обсязі виготовлено 10.06.2021 року.
Суддя Дончик Віталій Володимирович