м. Вінниця
09 червня 2021 р. справа № 120/3651/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
20.04.2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. б статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", однак відповідач відмовив у такому призначенню, у зв'язку із відсутністю необхідного спеціального стажу роботи.
Позивач не погоджується із такою відмовою та вважає її протиправною, у зв'язку із чим, звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою суду від 26.04.2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
28.04.2021 року до суду надійшли матеріали на усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 05.05.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
21.05.2021 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зокрема вказав, що до заяви про призначення пенсії від 02.06.2020 позивач надав трудову книжку серії НОМЕР_1 , однак, взяти до уваги даний документ при визначенні права на призначення пенсії за вислугу років та обчисленні спеціального й загального трудового стажу неможливо, з огляду на нечитабельність титульного аркуша документу та відомостей про трудову діяльність, у зв'язку з пошкодженням.
З огляду на це, визначити професію, за якою працював позивач, й періоди роботи неможливо. Будь-яких документів щодо підтвердження спеціального стажу роботи, в тому числі уточнюючих довідок, заявником надано не було.
На переконання відповідача, підтвердити факт безпосереднього здійснення заявником організації перевезень і забезпечення безпеки руху на залізничному транспорті та в метрополітенах неможливо.
Враховуючи вищевикладене, для обчислення спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, законні підстави відсутні. Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, страховий стаж заявника становить 31 рік 9 місяців 22 дні, при цьому спеціальний стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років - відсутній. Окрім того, згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу простежується факт безперервної роботи заявника на АТ "Українська залізниця", що суперечить вимогам чинного законодавства (на час звернення за пенсією, позивач не звільнився з роботи).
З огляду на зазначене, Головне управління відмовило у призначенні пенсії за вислугу років, як працівнику локомотивних бригад, з огляду на відсутність необхідного спеціального стажу роботи - 12 років 6 місяців, документального підтвердження звільнення з посади, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, та факту безпосереднього здійснення заявником організації перевезень і забезпечення безпеки руху на залізничному транспорті та в метрополітенах.
Враховуючи вищевикладене, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 025450003748 від 10.06.2020 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років, як працівнику локомотивних бригад, з огляду на відсутність необхідного спеціального стажу роботи - 12 років 6 місяців, документального підтвердження звільнення з посади, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, та факту безпосереднього здійснення заявником організації перевезень і забезпечення безпеки руху на залізничному транспорті та в метрополітенах.
Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №025450003748 від 10.06.2020 року протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Частиною першою статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до пункту 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Статтею 52 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що право на пенсію за вислугу років мають: робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітені.
Згідно п. "а" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; для жінок не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, загальний стаж позивача складає 31 рік 9 місяців 22 дні, спеціальний стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років - відсутній. Разом з тим, при визначені права на призначення пенсії за вислугу років та обчисленні спеціального й загального стажу трудову книжку позивача серії НОМЕР_1 відповідачем до уваги не взято, з огляду на нечитабельність титульного аркуша документу та відомостей про трудову діяльність, у зв'язку з пошкодженням.
В той же час, стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» говорить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку № 637.
Відповідно до положень пунктів 3, 20 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Отже, системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, зокрема щодо зайнятих посад, характеру виконуваної роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Позивач у позовній заяві зазначає, що його спеціальний стаж становить 27 років 7 місяців 7 днів, з них 5 років 20 днів на посаді помічника 4 розряду АТ "Укрзалізниця" ( з 20.05.1991 року по 09.06.1996 року) та 22 роки 7 місяців 7 днів на посаді машиніста 6 розряду в АТ "Укрзалізниця" ( з 10.06.1996 року по 27.12.2018 року), а тому він має право на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до п. "а" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Натомість, матеріали справи не містять уточнюючі довідки, архівні чи інші документи, які б підтверджували доводи позивача щодо зайнятих ним посад та характеру виконуваної роботи в період з 20.05.1991 року по 27.12.2018 року.
Таким чином, за відсутності у пенсійного органу зазначених вище документів (уточнюючих довідок та архівних відомостей за спірний період) та беручи до уваги нечитабельність титульного аркуша трудової книжки серії НОМЕР_1 , такі період роботи позивача не могли бути зараховані відповідачем до спеціального стажу.
Разом з тим, суд зауважує, що згідно з частини 3 статті 44 Закону № 1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Відповідно статті 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення", органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
Пунктом 4.2 Порядку №22-1 передбачено, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Таким чином, відповідачу слід врахувати, що у випадку якщо поданих документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини.
Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, однак є й вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає на виконання приписів закону відповідне рішення та вчиняє дії.
Згідно ч.1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, не обґрунтував причини не вчинення дій, спрямованих на проведення перевірки відомостей щодо трудової діяльності позивача у період з 20.05.1991 року по 27.12.2018 року, а тому рішення відповідача №025450003748 від 10.06.2020 року є протиправним та підлягає скасуванню, як таке, що прийняте не обґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.
Надаючи правову оцінку, обраному позивачем способу захисту порушених прав, суд зазначає наступне.
Як вже було зазначено судом вище, право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; для жінок не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі (п. "а" частини 1 статті 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
Виходячи із обставин цієї справи суд враховує, що оскаржуване позивачем рішення не містить повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про призначення пенсії за вислугу років. Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність рішення, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх, передбачених нормами пенсійним законодавством, умов для прийняття рішення про призначення пенсії за вислугу років.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
Тобто, в межах розгляду цієї справи, суд не може дійти остаточного висновку про призначення пенсії за вислугу років, за відсутності необхідного спеціального стажу та висновків відповідача про наявність чи відсутність усіх умов необхідних для зарахування до спеціального стажу позивача періодів роботи з 20.05.1991 року по 09.06.1996 року та з 10.06.1996 року по 27.12.2018 року.
Більше того, згідно згідно ч. 2 ст. 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Відповідно до п. 11 Порядку № 22-1, пенсія за вислугу років призначається у разі звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсії припиняється і поновлюється з дня, що слідує за днем звільнення з роботи.
Отже, важливою умовою для призначення пенсії за вислугу років є звільнення з роботи, що дає право на пенсії за вислугу років.
Разом з тим, відповідач зазначає, що згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, простежується факт безперервної роботи заявника на АТ "Українська Залізниця".
На спростування таких доводів, позивач жодних доказів не надав.
Відтак, позивачем не дотримано усіх умов, які є необхідними для прийняття відповідачем рішення про призначення пенсії за вислугу років, а тому суд позбавлений можливості зобов'язувати відповідача до вчинення тих дій, для реалізації яких не виконано усіх вимог, що передбачені законом.
Також, суд вважає за необхідне роз'яснити позивача, що призначення пенсії за вислугу років, без вчинення позивачем певних дій (звільнення з роботи, яка дає право на пенсію за вислугу років), є неможливим.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у спосіб зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до п."а" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №025450003748 від 10.06.2020 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до п. "а" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 454 грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривні) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403).
Суддя Дончик Віталій Володимирович