м. Вінниця
27 травня 2021 р. Справа № 120/2430/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Мультян М.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання: Кобильняк А.О.
позивача: ОСОБА_1
представника позивача: Пілюги В.В.
представника відповідачів: Довбенко М.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Департамент інформатизації Міністерства внутрішніх справ України про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (далі - ГУ НП у Вінницькій області, відповідач 1), Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України, відповідач 2), Національної поліції України (далі - НП України, відповідач 3), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Департамент інформатизації Міністерства внутрішніх справ України (далі - третя особа) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відносно нього було порушено кримінальну справу за ст.ст. 86-1 та 172 КК України (у редакції 1960 року), в результаті чого, 04.04.1995 його було заарештовано Немирівським РВ УМВС України у Вінницькій області за скоєння злочину, передбаченого ст.ст. 86-1 та 172 КК України (у редакції 1960 року). 23.05.1996 постановою Немирівського РВ УМВС України у Вінницькій області на підставі ст. 165 КПК України йому було змінено запобіжний захід на підписку про невиїзд.
В червні 2017 року звернувся до Департаменту інформаційних технологій МВС України з проханням надати довідку про притягнення його до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінальним процесуальним законодавством України.
26.06.2017 була видана довідка серії ААА №0116584, в якій зазначено, що станом на 26.06.2017 у ОСОБА_1 не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. Разом з тим, в довідці також відображено, що ОСОБА_1 є особою, яку 04.04.1995 було заарештовано Немирівським РВ УМВС України у Вінницької області за скоєння злочину, передбаченого ч. 1 ст. 86 КК України (у редакції 1960 року). Звільнено на підписку про невиїзд 23.05.1996 за постановою Немирівського РВ УМВС України у Вінницькій області, на підставі ст. 165 КПК України та вказано, що інших відомостей до МВС не надходило.
Позивач вказує, що інформація про його притягнення до кримінальної відповідальності є недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, обмежує його право вільного вибору місця проживання, пересування, можливості виїзду за кордон та вільного працевлаштування, в зв'язку з чим неодноразово звертався до відповідачів із запитами щодо вилучення вказаної інформації, однак на свої запити та запити адвоката отримував відмову.
Вказані обставини зумовили звернення позивача до суду з цим позовом, в якому він просить визнати дії відповідача протиправними та зобов'язати Головне управління Національної поліції у Вінницькій області, Національну поліцію України, Міністерство внутрішніх справ України видалити з обліків Міністерства внутрішніх справ України та зі своїх інформаційних баз інформацію стосовно притягнення його до кримінальної відповідальності, як такого, що з 04.04.1995 Немирівським РВВС Вінницької області притягується в якості обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ст.86-1 КК України (у редакції 1960 року), кримінальна справа №95150145.
Ухвалою суду від 30.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та призначено її судовий розгляд.
19.04.2021 на адресу суду надійшло клопотання ГУ НП у Вінницькій області про закриття провадження у справі, яке обґрунтовано тим, що позов ОСОБА_1 не підлягає розгляду не тільки у порядку адміністративного судочинства, а й за правилами будь-якого судочинства.
Також, 19.04.2021 ГУ НП у Вінницькій області подано відзив на позовну заяву, згідно якого останній не погоджується з позицією позивача та просить відмовити в задоволенні позовних вимог, з огляду на таке. У 1995 році Немирівським РВ УМВС України у Вінницькій області порушено кримінальні справи №95150145, №95150162, №95150206 та №95150215, які об'єднані в одну кримінальну справу №95150145 за фактом розкрадання за попередньою змовою громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 великої рогатої худоби в колгоспі с. Головеньки, шляхом підробки документів про смерть поголів'я ВРХ, за ознаками злочинів передбачених ст.86-1 (розкрадання державного або колективного майна в особливо великих розмірах) та ст.172 (посадовий підлог) КК України (в редакції 1960 року).
04.04.1995 ОСОБА_1 взято під варту. 23.05.1996 за постановою слідчого Немирівського РВ ВС Вінницької області на підставі ст.165 КПК України (в редакції 1960 року) ОСОБА_1 змінено запобіжний захід на підписку про невиїзд.
27.12.1995 кримінальна справа №95150145 була скерована прокурору з обвинувальним висновком для його затвердження та 31.03.1997 направлена для розгляду по суті до Тульчинського районного суду.
Згідно інформації Тульчинського районного суду кримінальна справа 17.12.1999 була повернута на додаткове розслідування. Однак, інформація щодо надходження вказаної кримінальної справи до прокуратури Немирівського району відсутня, у зв'язку з закінченням строків зберігання журналів вхідної та вихідної кореспонденції.
Також, відповідно до архівних книг обліку, до Немирівського РВ УМВС України у Вінницькій області ні кримінальна справа (в порядку 246 КПК ( у редакції 1960 року), ні рішення Тульчинського районного суду про повернення кримінальної справи на додаткове розслідування не надходило. Отже, додаткове розслідування не могло бути проведене уповноваженими особами Немирівського РВ УМВС України у Вінницькій області через відсутність правових підстав та матеріалів кримінальних справ. В тому числі, у провадженні органів поліції кримінальна справа (кримінальне провадження) відносно ОСОБА_1 не перебувала.
Отже, станом на момент звернення позивача до адміністративного суду остаточне рішення у кримінальній справі №95150215 не прийнято, тобто ОСОБА_1 не являється особою вину якої у процесуальному порядку встановлено або спростовано.
Тому, переконаний що, ГУ НП у Вінницькій області жодних рішень, дій чи бездіяльності відносно ОСОБА_1 не вчиняло та прав позивача не порушувало.
При цьому зазначив, що лише неможливість встановлення місця знаходження кримінальної справи відносно ОСОБА_1 не може бути підставою для вилучення інформації із бази даних оперативно-довідкового обліку, адже не спростовує того факту, що позивач є особою, яка з 1995 року притягується до кримінальної відповідальності, як і зазначено у довідці серії ААА №0072393 та довідці серії ААА №0116584 видані ДІТ МВС України.
Вилучення інформації стосовно ОСОБА_1 можливе лише на підставі постанови слідчого того органу, який проводив досудове розслідування по кримінальній справі, або за рішенням суду по наслідкам розгляду кримінальної справи.
26.04.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 1, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві та зазначено, що відзив відповідача є законодавчо необґрунтованим та такими, що не спростовує доводи, викладені у позовній заяві як підстави для задоволення позову.
28.04.2021 на адресу суду надійшов відзив МВС України, в якому зазначено, що діяльність уповноважених службових осіб поліції, як і інших правоохоронних органів, щодо інформаційного наповнення баз даних єдиної інформаційної системи МВС України полягає в офіційному фіксуванні здійснених у кримінальному провадженні процесуальних дій та прийнятих процесуальних рішень і є похідною від них. Таким чином зазначає, що департамент інформатизації МВС не наділений повноваженнями самостійно вносити відомості до персонально-довідкового обліку, так само як і вносити зміни в облікові документи або вилучати їх. Це може бути зроблено лише після отримання відповідного процесуального рішення слідчого органу досудового розслідування, у провадженні якого знаходиться справа, або рішення суду.
Враховуючи викладене, вказує на необґрунтованість позовної вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльність МВС щодо видалення з обліків Міністерства внутрішніх справ України та зі своїх інформаційних баз інформацію стосовно притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 як такого, що 04.04.1995 Немирівським РВВС Вінницької області притягується в якості обвинуваченого у вчиненні злочини, передбаченого статтею 86-1 КК України, кримінальна справа №95150145.
Тому просить відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.
Також, 29.04.2021 ГУ НП у Вінницькій області подано заперечення на відповідь на відзив, яке обґрунтоване відсутністю підстав для задоволення позову. Так, представник відповідача 1 зазначив, що викладені аргументи позивача є надуманими та такими, що суперечать матеріалам справи, оскільки він сам зазначає та підтверджує той факт, що 04.04.1995 його було заарештовано Немирівським РВ УМВС України у Вінницькій області за скоєння злочину, передбаченого ст.ст. 86-1 та 172 КК України (у редакції 1960 року).
11.05.2021 НП України подано відзив, в якому викладено позицію щодо відмову позивачеві у задоволенні позову, оскільки станом на дату внесення відповідних відомостей до персонально-облікового довідкового обліку МВС у 1995-1996 роках позивач з огляду на вимоги пункту 2.1 Інструкції № 823/188 був об'єктом оперативно-довідкового і дактилоскопічного обліку, оскільки був особою, яка на території України обвинувачувалась у вчиненні злочинів, у зв'язку з чим внесення відповідних статистичних відомостей до вказаного персонально-облікового довідкового обліку МВС на той момент було абсолютно підставним, законним та обґрунтованим. Більше того зазначив, що наявність в оперативно-довідкових картотеках МВС відомостей щодо порушення кримінальної справи за обвинуваченням (підозрою) позивача у вчиненні злочину є лише підтвердженням того, що таке кримінальне провадження існувало (порушувалося).
Також вказав, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, тому просив закрити провадження у справі.
Ухвалою суду від 11.05.2021 відкладено судове засідання та допущено участь представника позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
11.05.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 2, в якій зазначено, що персональні дані щодо особи мають бути точними, достовірними та оновлюватися в міру треби, тому наявність в інформаційних базах відповідачів інформації стосовно притягнення його до кримінальної відповідальності, як такого, що з 04.04.1995 Немирівським РВВС Вінницької області притягується в якості обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ст.86-1 КК України (у редакції 1960 року) порушує його права, зокрема у професійній діяльності, та шкодить діловій репутації.
20.05.2021 від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 3, в якій зазначено про незгоду із позицією НП України, оскільки персональні дані щодо ОСОБА_1 , що містяться в персонально-довідковому обліку єдиної інформаційної системи МВС України не відповідають дійсності, оскільки як органи досудового слідства, так і судові органи не підтвердили наявності кримінального провадження щодо нього.
20.05.2021 представника позивача надійшло клопотання про витребування додаткових доказів.
Ухвалою суду від 27.05.2021, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі відмовлено.
Ухвалою суду від 27.05.2021, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, у задоволенні клопотання представника позивача про витребування додаткових доказів у справі відмовлено.
У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просили їх задовольнити.
Представник відповідачів у судовому засіданні заперечувала щодо задоволення даного адміністративного позову, посилаючись на обставини, що викладені у відзиві на позовну заяву.
Суд, заслухавши пояснення позивача, представників позивача та відповідачів, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що у 1995 році Немирівським РВ УМВС України у Вінницькій області порушено кримінальні справи №95150145, №95150162, №95150206 та №95150215, які об'єднані в одну кримінальну справу №95150145 за фактом розкрадання за попередньою змовою громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 великої рогатої худоби в колгоспі с. Головеньки, шляхом підробки документів про смерть поголів'я ВРХ, за ознаками злочинів передбачених ст.86-1 (розкрадання державного або колективного майна в особливо великих розмірах) та ст.172 (посадовий підлог) КК України (в редакції 1960 року).
04.04.1995 ОСОБА_1 взято під варту. 23.05.1996 за постановою слідчого Немирівського РВ ВС Вінницької області на підставі ст.165 КПК України (в редакції 1960 року) ОСОБА_1 змінено запобіжний захід на підписку про невиїзд.
27.12.1995 кримінальна справа №95150145 була скерована прокурору з обвинувальним висновком для його затвердження та 31.03.1997 направлена для розгляду по суті до Тульчинського районного суду.
Згідно інформації Тульчинського районного суду кримінальна справа 17.12.1999 була повернута на додаткове розслідування. Інформація щодо надходження вказаної кримінальної справи до прокуратури Немирівського району відсутня.
Також, відповідно до архівних книг обліку, до Немирівського РВ УМВС України у Вінницькій області ні кримінальна справа (в порядку 246 КПК (у редакції 1960 року), ні рішення Тульчинського районного суду про повернення кримінальної справи на додаткове розслідування не надходило.
Також, ОСОБА_1 звернувся до Департаменту інформаційних технологій МВС України з проханням надати довідку про притягнення його до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінальним процесуальним законодавством України.
На його запит, була видана довідка серії ІІА №2200405, в якій зазначено, що станом на 01.12.2020 ОСОБА_1 не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. Разом з тим, є особою, яка 04.04.1995 року Немирівським РВВС України Вінницької області притягується у якості обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ст. 86-1 КК України (у редакції 1960 року). Звільнено на підписку про невиїзд 23.05.1996 року за постановою Немирівського РВ УМВС України у Вінницькій області кримінальна справа № 95150145. Інших відомостей до МВС не надходило.
Позивач вказує, що інформація про його притягнення до кримінальної відповідальності є недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, обмежує його право вільного вибору місця проживання, пересування, можливості виїзду за кордон та вільного працевлаштування, тому звертається до суду з даним адміністративним позовом.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону № 580-VIII Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Частиною першою статті 8 Закону № 580-VIII визначено, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Повноваження поліції у сфері інформаційно-аналітичного забезпечення та формування інформаційних ресурсів передбачено статтями 25, 26 Закону № 580-VIII.
Пунктом 1 частини другої статті 25 цього Закону передбачено, що поліція в рамках інформаційно-аналітичної діяльності формує бази (банки) даних, що входять до єдиної інформаційної системи МВС.
Пунктом 2 частини першої статті 26 Закону № 580-VIII визначено, що поліція наповнює та підтримує в актуальному стані бази (банки) даних, що входять до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України, стосовно виявлених кримінальних та адміністративних правопорушень, осіб, які їх учинили, руху кримінальних проваджень; обвинувачених, обвинувальний акт щодо яких направлено до суду.
Частиною першою статті 27 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція має безпосередній оперативний доступ до інформації та інформаційних ресурсів інших органів державної влади за обов'язковим дотриманням Закону України «Про захист персональних даних».
Відповідно до частин першої та другої статті 28 Закону № 580-VIII поліція вживає всіх заходів для недопущення будь-яких порушень прав і свобод людини, пов'язаних з обробкою інформації. Поліцейські несуть персональну дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність за вчинені ними діяння, що призвели до порушень прав і свобод людини, пов'язаних з обробкою інформації.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 № 2657-XII інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Серед основних принципів інформаційних відносин статтею 2 цього Закону закріплено правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 01.06.2010 № 2297-VI «Про захист персональних даних» (далі - Закон № 2297-VI) цей Закон регулює правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних.
Цей Закон поширює свою дію на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.
Відповідно до статті 5 цього ж Закону об'єктами захисту є персональні дані.
Мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних (частина перша статті 6 Закону № 2297-VI).
Персональні дані мають бути точними, достовірними та оновлюватися в міру потреби, визначеної метою їх обробки (частина друга статті 6 Закону № 2297-VI).
Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 2297-VI збирання персональних даних є складовою процесу їх обробки, що передбачає дії з підбору чи впорядкування відомостей про фізичну особу.
Відповідно до пункту 6 частини другої статті 8 вказаного Закону суб'єкт персональних даних має право пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними.
Відповідно до пункту 1.3 Положення про Інтегровану інформаційно-пошукову систему органів внутрішніх справ України, затвердженого наказом МВС України від 12.10.2009 № 436 (далі - Положення № 436), Інтегрована інформаційно-пошукова система органів внутрішніх справ України (далі - ІІПС) - це сукупність організаційно-розпорядчих заходів, програмно-технічних та інформаційно-телекомунікаційних засобів, що забезпечують формування та ведення довідково-інформаційних, оперативно-розшукових обліків, авторизований доступ до інформаційних ресурсів ІІПС.
Метою створення ІІПС є об'єднання існуючих в органах та підрозділах внутрішніх справ України (далі - ОВС) інформаційних ресурсів в єдиний інформаційно-аналітичний комплекс із використанням сучасних інформаційних технологій, комп'ютерного та телекомунікаційного обладнання для підтримки оперативно-службової діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ, суттєвого зміцнення їх спроможності протидії та профілактики злочинності (пункт 2.1 Положення № 436).
Відповідно до абзацу 2 пункту 3.1 Положення № 436 інформаційними ресурсами (об'єктами обліку) ІІПС є об'єктивно поєднаний набір відомостей, що безпосередньо стосується осіб, кримінальних та адміністративних правопорушень, а також інших подій, який накопичується в процесі службової діяльності ОВС в обсязі, структурі й порядку, що визначаються завданнями, покладеними на ОВС, відповідно до чинного законодавства. До складу інформаційних ресурсів належать відомості щодо, зокрема, осіб, яких затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, які обвинувачені у вчиненні кримінального правопорушення, узяті під варту або на яких накладено стягнення у вигляді адміністративного арешту, у тому числі їх фотографії та дактилоскопічні дані.
Джерелами формування інформаційних ресурсів ІІПС згідно з пунктом 3.2 Положення № 436 є, зокрема, зареєстровані в ОВС заяви і повідомлення про кримінальні та адміністративні правопорушення, кримінальні провадження.
Інформація, що обробляється в ІІПС, є власністю держави і підлягає захисту відповідно до чинного законодавства (пункт 3.3 Положення № 436).
Пунктом 4.2 Положення № 436 визначено, що держателем (власником) ІІПС є Міністерство внутрішніх справ України.
Згідно з пунктом 4.3 Положення № 436 розпорядником ІІПС є Департамент інформаційно-аналітичного забезпечення МВС.
Повноваження розпорядника ІІПС на регіональному рівні надаються управлінням (відділам) інформаційно-аналітичного забезпечення ГУМВС, УМВС.
Пунктом 7.2 Положення № 436 передбачено, що МВС забезпечує використання інформації, що зберігається в інформаційних підсистемах ІІПС, виключно зі службовою метою згідно з чинним законодавством.
Спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Державного департаменту України з питань виконання покарань від 23.08.2002 № 823/188, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 09.09.2002 за № 738/7026, затверджено Інструкцію про порядок формування, ведення та використання оперативно-довідкового і дактилоскопічного обліку в органах внутрішніх справ та органах (установах) кримінально-виконавчої системи України (далі - Інструкція № 823/188).
Згідно з пунктом 2.1 Інструкції № 823/188 об'єктами оперативно-довідкового і дактилоскопічного обліку є особи, які на території України обвинувачуються у вчиненні злочинів або засуджені, розшукуються, затримані за підозрою в занятті бродяжництвом, а також громадяни України, що вчинили злочини за її межами і відомості про яких надійшли офіційними каналами згідно з міжнародними договорами у сфері обміну інформацією, які набрали чинності в установленому порядку.
Підстави для вилучення облікових документів визначено у пункті 11.1 вказаної Інструкції. Так, з оперативно-довідкових картотек ДІТ при МВС та територіальних УОІ-ВОІ вилучаються:
а) раніше складені облікові документи у разі їх переоформлення на підставі постанов органів слідства (дізнання) або ухвал судів про уточнення (зміну) анкетних даних осіб, що стоять на обліку;
б) алфавітні картки на осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності, до яких не застосовувався запобіжний захід у вигляді взяття під варту, при заміні цих карток на арештантські або картки з рішенням суду;
в) облікові документи на осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності як обвинувачені, кримінальні справи стосовно яких припинені на стадії досудового слідства на підставі реабілітації або відносно яких судом прийнято виправдувальний вирок;
г) облікові документи, що підлягають вилученню у зв'язку із закінченням строку їх зберігання відповідно до п.10 Інструкції.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29.11.2016 № 1256 «Про організацію доступу до відомостей персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України» затверджено Порядок доступу до відомостей персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України.
Цей Порядок визначає умови, підстави та процедуру надання відомостей з інформаційної підсистеми «Оперативно-довідкова картотека» єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України, що містить відомості стосовно осіб, яким повідомлено про підозру в учиненні кримінального правопорушення, та осіб, яких засуджено за вчинення кримінального правопорушення, права та обов'язки суб'єктів, що є учасниками зазначеної процедури.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22.06.2018 № 524 внесено зміни до Порядку доступу до відомостей персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом МВС від 29.11.2016 № 1256. Зазначений наказ зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 800/32252 від 10.07.2018.
Зокрема, запроваджено два види довідки залежно від обсягу запитуваної інформації, а саме: 1) про відсутність (наявність) судимості; 2) про притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України.
У разі незгоди з відомостями, що надані в Довідці, Заявник може надати до ДІ офіційні документи (вирок суду, довідку з місць позбавлення волі тощо) для внесення відповідних змін до персонально-довідкового обліку (пункт 14 Порядку доступу до відомостей персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України).
Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 з 1995 року притягується до кримінальної відповідальності за фактом розкрадання за попередньою змовою з громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 великої рогатої худоби в колгоспі с. Головеньки, шляхом підробки документів про смерть поголів'я ВРХ, за ознаками злочинів передбачених ст.86-1 (розкрадання державного або колективного майна в особливо великих розмірах) та ст.172 (посадовий підлог) КК України (в редакції 1960 року), кримінальна справа № 95150145.
04.04.1995 ОСОБА_1 взято під варту. 23.05.1996 за постановою слідчого Немирівського РВ ВС Вінницької області на підставі ст.165 КПК України (в редакції 1960 року) ОСОБА_1 змінено запобіжний захід на підписку про невиїзд.
Вказані обставини не заперечуються позивачем.
Таким чином, орган внутрішніх справ, зазначаючи в довідці стосовно позивача інформацію про те, що «станом на 01.12.2020 ОСОБА_1 не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. Разом з тим, є особою, яка 04.04.1995 року Немирівським РВВС України Вінницької області притягується у якості обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ст. 86-1 КК України (у редакції 1960 року). Звільнено на підписку про невиїзд 23.05.1996 року за постановою Немирівського РВ УМВС України у Вінницькій області кримінальна справа № 95150145. Інших відомостей до МВС не надходило.», надав достовірну інформацію щодо статусу позивача у кримінальному провадженні.
Як вже зазначено судом, відповідно до пункту 6 частини другої статті 8 Закону України «Про захист персональних даних» суб'єкт персональних даних має право пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними.
Позивачем не доведено, що персональні дані щодо нього, які містяться в персонально-довідковому обліку єдиної інформаційної системи МВС України, обробляються незаконно або є недостовірними.
Судом установлено, що матеріали справи не містять відповідних офіційних документів, які б доводили, що інформація, яка обробляється стосовно позивача в персонально-довідковому обліку, є неповною та неточною, а позивачем суду не надано відповідних доказів в підтвердження чи спростування протилежного.
При цьому суд звертає увагу, що одна лише неможливість встановлення місця знаходження кримінальної справи відносно ОСОБА_1 не може бути підставою для вилучення інформації із бази даних оперативно-довідкового обліку, адже не спростовує того факту, що позивач є особою, яка з 1995 року притягується до кримінальної відповідальності, як і зазначено у довідці видані ДІТ МВС України.
Більше того, наявність в оперативно-довідкових картотеках МВС відомостей щодо порушення кримінальної справи за обвинуваченням (підозрою) позивача у вчиненні злочину є лише підтвердженням того, що таке кримінальне провадження існувало (порушувалося).
Використання поліцією відображених у єдиній інформаційній системі МВС відомостей, як і інша діяльність цього органу відповідно до положень Закону України «Про Національну поліцію» може здійснюватися виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом № 580-VIII передбачено повноваження поліції щодо формування, наповнення та підтримання в актуальному стані баз даних єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України стосовно зареєстрованих кримінальних правопорушень, результатів їх розгляду у судах, а також обвинувачених, обвинувальний акт щодо яких направлено до суду.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що діяльність уповноважених службових осіб поліції, як і інших правоохоронних органів, щодо інформаційного наповнення єдиної інформаційної системи МВС полягає в офіційному фіксуванні здійснених у кримінальному провадженні процесуальних дій та прийнятих процесуальних рішень і є похідною від них. Внесення відповідно до закону відомостей до інформаційних баз саме по собі не впливає на юридичне становище особи, не змінює характеру й обсягу її прав та обов'язків та існуючого стану правовідносин.
Крім того, відповідно до статті 5 КАС України судовому захисту підлягає саме порушене право особи.
Позивачем не доведено, що внаслідок наявності інформації щодо притягнення його до кримінальної відповідальності в інформаційних базах МВС порушуються його права, свободи чи законні інтереси. Крім того, судом встановлено, що позивач протягом 26 років наявності відносно нього інформації щодо притягнення його до кримінальної відповідальності в інформаційних базах МВС працював на посадах державної служби та перетинав державний кордон України. Тому посилання ОСОБА_1 на те, що вказана інформація обмежує його право вільного вибору місця проживання, пересування, можливості виїзду за кордон та вільного працевлаштування не відповідає дійсності.
Відповідно до статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Також, ухвалюючи дане судове рішення суд також враховує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При цьому, у рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою цієї статті передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачі в ході судового розгляду справи довели правомірність своїх дій. Таким чином, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Головне управління Національної поліції у Вінницькій області (вул. Театральна, 10, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 40108672)
Міністерство внутрішніх справ України (вул. Богомольця, 10, м. Київ, код ЄДРПОУ 00032684)
Національна поліція України (вул. Богомольця, 10, м. Київ, код ЄДРПОУ 40108578)
Департамент інформатизації Міністерства внутрішніх справ України (вул. Богомольця, 10, м. Київ, код ЄДРПОУ 00032684)
Копію рішення у повному обсязі сторони можуть одержати: 03.06.2021 року.
Суддя Мультян Марина Бондівна