м. Вінниця
07 червня 2021 р. Справа № 120/879/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Томчука А.В.,
за участю:
секретаря судового засідання: Кушніренко О.В.
позивача: ОСОБА_1
представника позивача: Доля О.А.
відповідача: не з'явився
свідка 1: ОСОБА_2
свідка 2: ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_4
до: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області
про: визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 , позивач) звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач), в якій просив:
- визнати протиправною відмову у призначенні пенсії за віком, викладену у листі від 14.12.2020 №5416-5219/Н-02/8-0200/20;
- скасувати рішення від 21.07.2020 №025050002205;
- зобов'язати зарахувати трудовий стаж роботи позивача з 09.02.1981 по 01.07.1998 на КП "Гайсинська меблева фабрика", призначити та виплачувати пенсію за віком з врахуванням заробітної плати відповідно до Довідок про заробіток для обчислення пенсії №12 від 01.12.2010, виданих КП "Гайсинська меблева фабрика".
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 09.06.2020 звернувся до Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням від 21.07.2020 №025050002205 відповідач відмовив у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. 13.11.2020 ОСОБА_4 повторно звернувся до відповідача з заявою про підтвердження стажу роботи, вказавши, що його трудова книжка була втрачена на КП "Гайсинська меблева фабрика". Листом від 14.12.2020 відповідач вказав про необхідність звернення до Відділу обслуговування громадян №5 (сервісного центру), що позивач і вчинив 25.01.2021. Однак в усній формі йому було відмовлено в підтвердженні наявного трудового стажу, оскільки відсутні документи про ліквідацію КП "Гайсинська меблева фабрика". Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Ухвалою від 10.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Зобов'язано відповідача надати до суду належним чином засвідчені копії матеріалів, що слугували підставою для прийняття спірного рішення.
26.02.2021 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_4 , в якому представник ГУ ПФУ у Вінницькій області заперечив щодо задоволення заявлених вимог та вказав про наступне.
За наслідками розгляду поданих позивачем документів, за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу згідно бази даних застрахованих осіб, страховий стаж позивача складає 12 років 04 місяці 28 днів, що є недостатнім для призначення пенсії.
Відповідач просив взяти до уваги, що у зв'язку з відсутністю трудової книжки позивача, для підтвердження стажу роботи ним було надано довідки про заробітну плату №12 від 01.12.2010 (4 шт.), видані КП "Гайсинська меблева фабрика" за період з 1998 року по 2005 рік. Проте, враховуючи відсутність уточнюючих довідок про стаж із зазначенням відповідних наказів про прийняття на роботу та звільнення, дані довідки не були враховані при обчисленні стажу, оскільки потребували додаткового підтвердження зустрічною перевіркою. Крім того, довідки не відповідають встановленому зразку та завірені лише підписом керівника, що не відповідає вимогам законодавства.
Представник відповідача вказав, що головним спеціалістом управління контрольно-перевірочної роботи ГУ ПФУ у Вінницькій області було здійснено виїзд на КП "Гайсинська меблева фабрика" для проведення перевірки наданих довідок. Зі слів директора ОСОБА_5 з'ясовано, що первинних документів по заробітній платі на зберіганні в підприємстві немає, що не дає можливості проведення відповідної перевірки.
Як наслідок відсутні підстави для зарахування наданих позивачем довідок про заробіток.
Щодо позиції позивача стосовно не проведення опитування свідків, представник відповідача вказав, що підставою для опитування свідків для підтвердження наявного трудового стажу є, серед іншого, довідка Головного управління статистики про ліквідацію підприємства. Разом з тим, при зверненні до Відділу обслуговування громадян №5 25.01.2021 позивачем не надано довідки з Головного управління статистики про ліквідацію КП "Гайсинська меблева фабрика".
09.03.2021 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача, спростовуючи мотиви наведені у відзиві, просив задовольнити заявлений позов.
05.04.2021 на адресу суду надійшли письмові пояснення позивача.
Ухвалою від 11.05.2021 судовий розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження із викликом сторін. Призначено судове засідання у справі на 20.05.2021.
20.05.2021 до суду надійшла заява представника відповідача про розгляд справи за відсутності представника управління.
В судовому засіданні 20.05.2021 допитано в якості свідка ОСОБА_6 , який підтвердив факт спільної роботи з позивачем на КП "Гайсинська меблева фабрика" у спірному періоді.
20.05.2021 розгляд справи відкладено на 07.06.2021.
В судове засідання 07.06.2021 представник відповідача не з'явився, в матеріалах справи міститься заява представника ГУ ПФУ у Вінницькій області про розгляд справи за його відсутності.
Суд, за відсутності заперечень з боку позивача, його представника, враховуючи положення статті 205 КАС України, визнав за можливе здійснити розгляд справи за відсутності представника відповідача.
Представник позивача у судовому зсіданні надала пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви, позовні вимоги просила задовольнити повністю.
В судовому засіданні 07.06.2021 допитано в якості свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які підтвердили факт спільної роботи з позивачем на КП "Гайсинська меблева фабрика" у спірному періоді.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
У червні 2020 року позивач звернувся до Гайсинського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) ГУ ПФУ у Вінницькій області з заявою про призначення пенсії відповідно до норм ЗУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в якій вказав про втрату трудової книжки та можливість опитування в якості свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_6 для підтвердження факту роботи на КП "Гайсинська меблева фабрика".
13.07.2020 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ГУ ПФУ у Вінницькій області з заявою про призначення пенсії за віком. В заяві довільної форми від 13.07.2020 вказав, що трудову книжку надати не може, оскільки вона була втрачена КП "Гайсинська меблева фабрика", підтвердженням роботи на даному підприємстві є довідки про заробітну плату та пояснення свідків, які працювали з позивачем у спірний період та тому ж підприємстві.
Рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області від 21.07.2020 №025050002205 ОСОБА_4 відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 27 років. Вказали, що з огляду на відсутність трудової книжки для підтвердження стажу роботи заявником надано ряд уточнюючих довідок про заробітну плату від 01.12.2010 №12, виданих КП "Гайсинська меблева фабрика" за 1198-2005 рр. Проте, враховуючи відсутність уточнюючих довідок про стаж із зазначенням відповідних наказів про прийняття на роботу та звільнення дані довідки не враховані при обчисленні стажу до моменту додаткового підтвердження в ході зустрічної перевірки.
В листопаді 2020 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Вінницькій області з заявою про підтвердження стажу роботи на КП "Гайсинська меблева фабрика".
Листом відповідача від 14.12.2020 №5416-5219/Н-02/8-0200/20 відмовлено у зарахуванні, наданих позивачем довідок про заробіток для обчислення стажу та перегляду рішення по відмову у призначенні пенсії. Відповідач вказав, що головним спеціалістом управління контрольно-перевірочної роботи ГУ ПФУ у Вінницькій області було здійснено виїзд на КП "Гайсинська меблева фабрика" для проведення перевірки наданих довідок. Зі слів директора ОСОБА_5 з'ясовано, що первинних документів по заробітній платі на зберіганні в підприємстві немає, що не дає можливості проведення відповідної перевірки. Крім того, зазначили, що для вирішення питання про підтвердження періодів роботи, необхідно звернутись з відповідною заявою та свідками до Відділу обслуговування громадян №5.
Не погоджуючись з рішенням суб'єкта владних повноважень від 21.07.2020 №025050002205 та відмовою у призначенні пенсії, викладеною у формі листа від 14.12.2020 №5416-5219/Н-02/8-0200/20, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Суд зауважує, що згідно вимог позивача на вирішення суду порушено питання щодо не зарахування відповідачем періоду роботи з 09.02.1981 по 01.07.1998 до страхового стажу та відмову у призначенні пенсії за віком.
Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті даної спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на належне отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закону № 1058-IV).
Згідно статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
В силу частини першої статті 26 ЗУ № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Відповідно до ст. 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії па підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, у відповідності до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (п.2 Порядку №637).
В силу положень пункту 3 Порядку №637) за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Відповідно до пункту 23 Порядку №637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).
Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.
У тих випадках, коли періоди роботи зараховуються до трудового стажу на підставі показань свідків, один із яких свідчить про роботу заявника за більший період, ніж інші, встановленим вважається період, який підтверджений двома або більше свідками (п.25 Порядку №637).
Суд зауважує, що позивач у позовній заяві ставить питання про зарахування до страхового стажу саме періоду роботи з 09.02.1981 по 01.07.1998 на КП "Гайсинська меблева фабрика".
Матеріали справи містять копії наказу Гайсинської меблевої фабрики від 21.12.1981 №135, згідно якого ОСОБА_4 столяру за період роботи з 09.02.1981 по 01.01.1982 надавалась відпустка у січні 1982 року, наказ від 20.11.1981 про присвоєння позивачу ІІІ розряду столяра, наказ від 14.11.1981 №122 про признання ОСОБА_4 на учбові збори, наказ про надання відпустки від 13.07.1983 №90, наказ про преміювання від 26.04.1984 №51, наказ про надання відпустки від 23.07.1984 №90, наказ від 06.05.1985 №29, наказ про нагородження від 13.02.1986 №23, наказ про підтвердження звання "Ударник комтруда" від 02.09.1985 №96, наказ від 24.07.1985 №105, накази, які стосуються роботи позивача на Гайсинській меблевій фабриці за 1986-1989, 1992 років.
Разом з тим, позивачем не підтверджено джерел отримання вказаних документів.
Крім того, до матеріалів справи позивачем долучено довідки про заробіток для обчислення пенсії КП "Гайсинська меблева фабрика" видані 01.12.2020 за періоди з лютого 1981 по 2000 роки.
Довідкою ПФУ форми ОК-1.2 підтверджено відомості, що накопичені в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування ОСОБА_4 з 1999 по 2005 роки. (а.с.37).
Довідкою форми ОК-5 підтверджено індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_4 за період з 1999 по 2007 роки та 2013 рік, в якості страхувальника вказано "Гайсинська меблева фабрика", КП "Гайсинська меблева фабрика", ОСОБА_8 .
Матеріали справи містять довідку архівного відділу Вінницької міської ради від 20.01.2021 №24-00-014-2542, наданої на адвокатський запит ОСОБА_9 , згідно якої вказано, що до архівного відділу передані на зберігання документи з кадрових питань (особового складу) фонду ТОВ "Вінницький меблевий комбінат" за 1944-2006, документи з кадрових питань Гайсинської меблевої фабрики, яка входила до складу Вінницького меблевого комбінату до архівного відділу Вінницької міської ради не передавались (а.с.67).
В довідці Комунальної установи "Гайсинський районний трудовий архів" від 27.12.2019 №1400 повідомлено, що документи з особового складу Гайсинської меблевої фабрики в архів на зберігання не надходили (а.с.63).
Матеріали справи містять копії почесних грамот від 20.09.1987, 1995, 13.09.1984 про нагородження ОСОБА_4 за роботу на Гайсинській меблевій фабриці (а.с.129-131).
Згідно з п. 18 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993р. № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частиною 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною 1 статті 65 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що як свідок в адміністративній справі судом може бути викликана будь-яка особа, якій відомі обставини, що належить з'ясувати у справі.
На виконання наведених норм, з метою підтвердження періоду роботи позивача на КП "Гайсинська меблева фабрика" допитано в якості свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .
Вказані особи у своїх показах підтвердили суду, що дійсно здійснювали трудову діяльність разом з позивачем у спірному періоді з 09.02.1981 по 01.07.1998 на КП "Гайсинська меблева фабрика" повний робочий день.
Як встановлено судом та не оспорювалося сторонами, трудова книжка позивача була втрачена та не надавалася до органу ПФУ разом із заявою про призначення пенсії.
Разом з тим, в ході встановлених обставин справи, судом встановлено, що суб'єктом владних повноважень при розгляді заяви позивача про призначення пенсії за віком не надано доказів на підтвердження вжиття всіх доступних заходів по підтвердженню страхового стажу ОСОБА_4 , а саме на виконання положень «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою КМУ №637 від 12.08.1993, не вжито заходів по допиту свідків, про який просив позивач у поданих ним заявах.
Таким чином, не включення відповідачем до стажу позивача періоду роботи з 09.02.1981 по 01.07.1998 на КП "Гайсинська меблева фабрика" є неправомірним та таким, що порушує конституційне право позивача .
З огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 21.07.2020 №025050002205 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_4 є протиправним та підлягає скасуванню. При цьому, належним способом захисту прав позивача у даній справі також буде визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_4 за віком, викладеної у листі від 14.12.2020 №5416-5219/Н-02/8-0200/20.
За встановлених вище обставин справи та нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на зарахування до стажу його роботи періоду роботи з 09.02.1981 по 01.07.1998 на КП "Гайсинська меблева фабрика".
Вирішуючи даний спір, суд також враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, і у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення суду.
Отже, позовна вимога про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України Вінницькій області зарахувати до загального трудового стажу роботи ОСОБА_4 період роботи 09.02.1981 по 01.07.1998 з урахуванням правових висновків суду у даній справі та призначити ОСОБА_4 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" підлягає до задоволення.
Визначаючись щодо дати з якої необхідно призначити пенсію позивачу, суд враховує наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки позивач звернувся за призначенням пенсії за віком до пенсійного органу в тримісячний строк з дня досягнення ним пенсійного віку, отже, право на пенсію він набув з 10.07.2020, тобто з наступного дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
У зв'язку із тим, що зарахування періоду роботи 09.02.1981 по 01.07.1998 дає позивачу необхідний стаж для призначення пенсії за віком, як це передбачає ст. 26 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_10 пенсію за віком відповідно до статті 26 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 10.07.2020, тобто з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
На переконання суду, зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_4 пенсію з 10.07.2020 є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Такий спосіб захисту, на переконання суду, матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства, не буде втручанням у дискреційні повноваження органу пенсійного фонду, оскільки судом під час розгляду справи та відповідачем під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії не було встановлено інших підстав для відмови у призначенні пенсії, аніж досліджені та спростовані судом під час розгляду справи.
Суд вважає за необхідне зазначити, що у п. 3.1. рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyelerv. Italy» № 33202/96, «Oneryildizv. Turkey» № 48939/99, «Moskalv. Poland» № 10373/05).
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд вважає, що відповідач не довів правомірності своїх дій, натомість позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Враховуючи викладене, позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до положень статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною 1, 7 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Таким чином, документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 та постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 вказаного Закону договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Частиною третьою статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
За положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Зміст наведених вище положень законодавства дає підстави для висновку про те, що адвокатський гонорар може існувати у двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги від 02.02.2019, ордер серії ВН №126141, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, квитанцію №8 від 03.10.2020 на суму 5000 грн.
Як вбачається з наданих документів, сторони домовились, що розмір гонорару адвоката визначений у фіксованому розмірі та становить 5000 грн.
Доказами понесення витрат на правничу допомогу квитанція №8 від 03.10.2020 на суму 5000 грн.
Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що понесені витрати дійсно пов'язані саме з розглядом даної справи, підтверджені документально, є співмірними зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Разом з тим відповідач у своєму відзиві не висловив жодних заперечень щодо розміру вказаної правової допомоги.
З огляду на викладене, понесені позивачем витрати на правову допомогу у сумі 5000,00 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Також, відповідно до частини 1 статті 139 КАС України сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір в розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 21.07.2020 №025050002205 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_4 .
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_4 за віком, викладеної у листі від 14.12.2020 №5416-5219/Н-02/8-0200/20.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до загального трудового стажу роботи ОСОБА_4 період роботи 09.02.1981 по 01.07.1998 з урахуванням правових висновків суду у даній справі та призначити ОСОБА_4 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 10.07.2020.
Стягнути на користь ОСОБА_4 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 (п'ять тисяч) гривень та витрати по сплаті судового збору в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (Хмельницьке шосе, 7, м.Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)
Повний текст рішення складено та підписано суддею 10.06.2021
Суддя Томчук Андрій Валерійович