м. Вінниця
31 травня 2021 р. Справа № 120/5608/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) з адміністративним позовом в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не невиплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно.
- стягнути з відповідача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з врахуванням проведеного розрахунку в сумі 83625,23 грн. з встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) січень 2008 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України №517 від 18.09.2018 його звільнено з військової служби відповідно до п.п «к» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 28.09.2018 №191 він виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
17.02.2020 позивач звернувся до відповідача із запитом про надання інформації щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день звільнення його з військової служби.
Листом відповідача від 06.03.2020 № 350/119/1/354/ПС повідомлено, що у період з 2016 по день звільнення позивача, індексація грошового забезпечення не виплачувалася оскільки, згідно роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 16.07.2015 № 10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 № 252/10/136-16, від 08.08.2017 № 13700/з, від 08.08.2017 № 78/0/66-17 проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Крім того зазначено, що розмір не нарахованої та невиплаченої позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.016 року по день звільнення складає 4503,21 грн.
Обґрунтовуючи протиправність не нарахування та не виплати індексації позивач зазначає, що відповідно до законодавства індексація доходів громадян, в тому числі грошового забезпечення військовослужбовців, є складовою частиною заробітку та підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Проте, на момент звільнення позивача з військової служби відповідач не провів нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 2016 по 2018 роки та відмовився зробити це у позасудовому порядку, посилаючись на відсутність коштів. Тому за захистом своїх прав та інтересів позивач звертається до суду.
Ухвалою суду відкрито провадження у адміністративний справі та вирішено її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву. Крім того, даною ухвалою витребувано у відповідача інформацію про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року. У разі відсутності такої інформації, надати розрахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
У встановлений строк на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначає, що згідно п. 6 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 № 1078, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів всіх рівнів.
11.01.2016 на адресу Військової частини НОМЕР_1 надійшло роз'яснення Департаменту № 248/3/9/1/2 від 04.01.2016, в пункті 7 якого зазначено, що у зв'язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (із змінами), індексацію грошового забезпечення не нараховувати до окремого роз'яснення.
Також 02.04.2018 на адресу військової частини НОМЕР_1 надійшли роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26.03.2018 №248/1485 стосовно порядку нарахування та виплати у 2016-2018 індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та Міністерства соціальної політики України від 16.07.2015 № 10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 № 252/10/136-16, від 08.08.2017 № 13700/з, від 08.08.2017 № 78/0/66-17, в змісті яких зазначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів.
Також відповідач вказує, що позивач був виключений зі списків особового складу, заперечень в зв'язку з не виплатою всіх сум не висловлював.
Крім того, відповідач зазначає, що до Порядку проведення індексації №1078 були внесені зміни Постановою КМУ № 1013 від 09.12.2015 року «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів». Зазначеною постановою істотно змінено порядок проведення індексації доходів населення починаючи з 01.12.2015, але й визначено базовий місяць січень 2016 року.
Також відповідачем на вимогу суду надано довідку - розрахунок індексації грошового забезпечення позивача за період з січня 2016 по листопад 2018 року.
Позивачем відповідь на відзив не подавалась.
З"ясувавши доводи сторін, викладені в заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 від 04.07.2016.
Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до п.п «к» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.09.2018 №191 його виключено зі списків особового складу частини.
17.02.2020 позивач звернувся до відповідача із запитом про надання інформації щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день звільнення його з військової служби.
Листом відповідача від 06.03.2020 № 350/119/1/354/ПС повідомлено, що у період з 2016 по день звільнення позивача, індексація грошового забезпечення не виплачувалася оскільки, згідно роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 16.07.2015 № 10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 № 252/10/136-16, від 08.08.2017 № 13700/з, від 08.08.2017 № 78/0/66-17 проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Крім того зазначено, що розмір не нарахованої та не виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.016 року по день звільнення складає 4503,21 грн. при урахуванні, що базовий місяць - січень 2016 та новий базовий місяць - березень 2018 року.
Вважаючи дії відповідача щодо не проведення індексації грошового забезпечення протиправними, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з таких мотивів.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з Преамбулою до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон від 03.07.1991 № 1282-XII), цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до ст. 1 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Положеннями статті 4 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до ст. 6 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Водночас в силу вимог ст. 18, 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 № 2017-III індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі № 825/694/17.
Оцінюючи підстави не виплати індексації грошового забезпечення позивачу суд зазначає, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (справа "Кечко проти України", № 63134/00, рішення Європейського суду з прав людини від 07 листопада 2005 року).
У пункті 23 рішення в справі "Сук проти України" (№ 10972/05, від 10 червня 2011 року) Суд зазначив, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18 від 07.08.2019 у справі № 825/694/17 та від 23.10.2019 у справі № 825/1832/17.
Отже, відсутність у відповідача фінансових ресурсів для покриття витрат з індексації грошового забезпечення, не може впливати на реалізацію позивачем права на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов'язком відповідача.
При цьому суд зазначає, що причиною порушення прав позивача на виплату оспорюваної індексації стала протиправна бездіяльність відповідача (форма пасивної поведінки), а не дії, як помилково вважає позивач.
Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року включно.
Щодо визначення базового місяця індексації при врегулюванні спірних правовідносин та надаючи оцінку вимозі про стягнення із відповідача самостійно визначеної позивачем відповідно до проведеного розрахунку суми індексації у розмірі 83625,23 грн., суд зазначає таке.
Згідно з ст.19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України “Про індексацію грошових доходів населення”.
Відповідно до ст.2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з ст.4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до ст.5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Відповідно до п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 р. № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 2 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до п.5 Порядку №1078 (проведення індексації грошових доходів населення) (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Враховуючи вищенаведене вбачається, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не випливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.
На момент виникнення спірних правовідносин, визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 №1294, якою затверджено нові схеми посадових окладів військовослужбовців.
Відповідно до п.13 Постанови №1294 вона набрала чинності з 01 січня 2008 року, тобто датою, з якою позивач пов'язує встановлення базового місяця індексації.
Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме 01 березня 2018 року.
Проаналізувавши Постанову Кабінету Міністрів України №1294 в період її дії з 01.01.2008 по 01.03.2018, суд вбачає незмінність розмірів посадових окладів військовослужбовців, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог щодо визначення базового місяця для проведення індексації саме січень 2008 року.
Разом з тим, суд зазначає, що згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі “Педерсен і Бодсгор проти Данії” зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі “Волохи проти України” (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є “передбачуваною”, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. “…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання”.
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
При цьому, судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Суд наголошує на тому, що в рамках спірних правовідносин відповідачем фактично вже вирішено питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у взаємозв'язку з розміром грошового забезпечення, що має виплачуватись позивачу, оскільки відповідачем вже проведено відповідний розрахунок індексації грошового забезпечення позивача за період січень 2016 - листопад 2018, про що свідчить довідка - розрахунок, наявна в матеріалах справи.
При цьому, як видно з вказаної довідки, відповідачем зазначено, що розмір не виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.016 року по день звільнення складає 4503,21 грн. при урахуванні, що базовий місяць - січень 2016 та новий базовий місяць - березень 2018 року (а.с. 15 - 16 ).
Тобто, в даній ситуації питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації не є передчасним, оскільки відповідачем фактично здійснено розрахунок індексації і можна стверджувати про його протиправність, з огляду на те, що відповідачем при обчисленні індексації не враховано як базовий місяць січень 2008 року, таким чином у цій частині права позивача порушені.
Відтак, суд вважає, що підстави сподіватися, що у разі визнання за позивачем права на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, вона буде нарахована так, як про це просив позивач, відсутні.
Про зазначений висновок суду додатково свідчить звернення колишніх військовослужбовців із позовними заявами про визнання дій військової частини щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення із визначенням базового місяця січень 2016 року протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення, із визначанням базового місяця січень 2008 року, з урахуванням вже виплаченої суми. В своїх позовних заявах заявники вказували, що на виконання судового рішення про зобов'язання військову частину здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, відповідач визначив базовим місяцем січень 2016 року.
В той же час, колегія суддів у адміністративній справі 120/443/20-а, скасовуючи рішення суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визначення базового місяця січень 2008 року, вказала, що індексація грошового забезпечення підлягає обчисленню з урахуванням базового місяця, що відповідає місяцю зміни тарифних ставок (окладів) військовослужбовців, тобто, січня 2008 року.
За результатом розгляду цієї справи, з метою забезпечення ефективного правового захисту прав позивача та недопущення необхідності наступного звернення до суду з позовними вимогами про визнання дій військової частини щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення із визначенням іншого базового місяця протиправними, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в цій частині та визначити базовий місяць для обрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Приймаючи до уваги вищенаведене в сукупності, суд вважає, що не підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення із відповідача самостійно визначеної позивачем відповідно до проведеного ним розрахунку суми індексації у розмірі 83625,23 грн., а належним способом захисту прав позивача в спірних правовідносинах буде зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно з встановленням при обчисленні індексації місяця підвищення ( базового місяця ) січень 2008 року.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши аргументи відповідача на підтвердження правомірності своєї бездіяльності, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову частково відповідно до вищенаведених мотивів.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі суд не вирішує.
Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно з встановленням при обчисленні індексації місяця підвищення ( базового місяця ) січень 2008 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя Заброцька Людмила Олександрівна