01 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/15940/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Міщенко І.С., Могил С.К.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кубицького Олександра Валерійовича
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 (суддя Карабань Я.А.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 (Куксов В.В. - головуючий, судді Яковлєв М.Л., Шаптала Є.Ю.) у справі
за позовом Фізичної особи-підприємця Кубицького Олександра Валерійовича
до Акціонерного товариства "Українська залізниця",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 ,
про визнання договору недійсним,
(У судовому засідання взяли участь представники: позивача - Марченко О. Г., відповідача - Трохимець О.П.)
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Фізична особа-підприємець Кубицький Олександр Валерійович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання договору про приєднання до електричних мереж №ПЗ/Е-141111/0138-1/НЮ від 19.08.2014, укладеного між АТ "Українська залізниця" та ОСОБА_1 недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником двохланцюгової повітряної лінії електричних мереж ПЛ-10кВ "Підгірці-Безрадичі", яка була збудована ним як фізичною особою за власні кошти. В липні 2018 року йому стало відомо про несанкціоноване підключення до лінії та після зроблених запитів було встановлено, що таке підключення відбулося на підставі договору про приєднання до електричних мереж №ПЗ/Е-141111/0138-1/НЮ від 19.08.2014, укладеного між відповідачем та фізичною особою ОСОБА_1 1 Зазначає, що на момент укладення спірного договору він не використовував лінію у господарстві, а був її власником як фізична особа, та не надавав дозволу відповідачу та ОСОБА_1 на приєднання до лінії. Вказує, що відповідач не мав права на укладення такого договору та існування такого договору і підключення на його підставі до лінії електромереж порушує його права, як власника такої лінії.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі № 910/15940/20, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 закрито провадження в справі № 910/15940/20. Роз'яснено позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції загальних судів за правилами цивільного судочинства.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, мотивовані тим, що позивач стверджує, що він є власником лінії електричних мереж ПЛ-10кВ "Підгірці-Безрадичі", яка була збудована ним як фізичною особою за власні кошти на підтвердження чого надає копії: технічних умов №Е-01/319/1.ТУ.07, акта технічної комісії про прийняття закінченого будівництва об'єкта в експлуатацію від 29.12.2008, акта №741 підтвердження готовності до роботи електроустановки від 29.12.2008, акта обстеження №16-0 електроустановки після використання будівельно-монтажних та налагоджувальних робіт, експертний висновок 09В;04-1.1.10-38497 від 27.07.2009. У вказаних вище документах позивача зазначено саме як фізичну особу. Про те, що він є власником лінії електричних мереж ПЛ-10кВ "Підгірці-Безрадичі", як фізична особа зазначає і сам позивач у позові. Доказів того, що спірний договір порушує права позивача, як фізичної особи-підприємця, тобто суб'єкта господарювання матеріали справи не містять та позивачем суду в порядку встановленому ГПК України таких доказів не надано. Матеріали справи не містять договорів про надання позивачем, як фізичною особою - підприємцем лінії електричних мереж ПЛ-10кВ "Підгірці-Безрадичі" у користування іншим особам, отримання від такої діяльності прибутку та сплати за таку діяльність податків відповідно до чинного законодавства України.
Договір, який наданий позивачем на виконання ухвали суду першої інстанції укладений 15.04.2009 між Кубицьким Олександром Валерійовичем , як продавцем та ОСОБА_3 , як покупцем, також укладався позивачем саме, як фізичною особою.
Крім того, у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо позивача відсутнє зазначення такого виду діяльності, як надання лінії електричних мереж ПЛ-10кВ "Підгірці-Безрадичі" у користування іншим особам.
Виходячи з аналізу вимог статті 215 ЦК України сторонами судового провадження про визнання правочину недійсним є безпосередньо сторони оспорюваного правочину, а також відповідна заінтересована особа. Так, стороною спірного договору також є фізична особа ( ОСОБА_1 ), яка визначена позивачем у якості третьої особи.
За таких обставин, спір, що виник між сторонами, стосується прав та обов'язків двох фізичних осіб та однієї юридичної особи, що робить неможливим розгляд даної справи в порядку господарського судочинства і спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Фізична особа-підприємець Кубицький О.В. звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 25.02.2020 у справі № 916/385/19 щодо юрисдикції справ за участі фізичної-особи підприємця, а саме стосовно того, що суди мають виходити з обставин чи є сторона суб'єктом господарювання та чи є правовідносини господарськими.
Заявник зазначає, що відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, лінія електричних мереж ПЛ-10кВ "Підгірці-Безрадичі" входить до складу культурно-розважального центру готельного центру і не є окремим об'єктом нерухомого майна. Зазначений центр позивач використовує в підприємницькій діяльності. Також скаржником були надані копії договору про надання послуг з розподілу електричної енергії від 18.09.2020 з додатками та договору постачання електричної мережі споживачу від 24.11.2020, стороною яких є саме ФОП Кубицький О.В. і які підтверджують використання лінії електричних мереж в підприємницькій діяльності. У свою чергу, спірний договір укладений між відповідачем та третьою особою порушує право позивача на ведення господарської діяльності та позбавляє можливості використовувати потужність відповідної лінії у повному обсязі.
Скаржник стверджує, що факт реєстрації зазначеної лінії за ним як за фізичною особою не означає, що він не може його використовувати у підприємницькій діяльності.
Крім того, лінія електричних мереж використовується у підприємницькій діяльності, а тому у нього відсутні підстави для передачі у користування іншим особам. У свою чергу, помилковими є висновки судів про те, що у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо позивача відсутнє зазначення такого виду діяльності, як надання лінії електричних мереж ПЛ-10кВ "Підгірці-Безрадичі" у користування іншим особам. Такий вид діяльності у класифікаторі видів економічної діяльності відсутній, однак у позивача наявний вид діяльності "надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна".
5. Позиція Верховного Суду
5.1. У зв'язку із перебування судді Случа О.В. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 31.05.2021, справу передано колегії суддів у складі: Волковицька Н. О. - головуючий, Міщенко І.С., Могил С.К. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. Спірним питанням у справі № 910/15940/20 стало вірне визначення юрисдикції зазначеного спору.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
За змістом частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Разом з тим за приписами частини другої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частин першої та другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та ФОП, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною першою статті 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;
3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;
4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;
5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;
6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;
8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;
9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;
10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;
11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;
12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;
13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;
14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;
15) інші справи у спорах між суб'єктами господарювання;
16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець;
17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Статтями 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право і дієздатністю, та не обмежує їх.
Набуття статусу ФОП не означає, що усі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з її участю належать до господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно.
Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб'єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.
Відповідно до частин першої, другої статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
За статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
За положеннями статей 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 ЦК України).
Фізична особа, яка є власником, поміж іншого, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19.
Розглядаючи справу № 910/15940/20 суди дійшли висновку, що доказів того, що спірний договір порушує права позивача, як фізичної особи-підприємця, тобто суб'єкта господарювання матеріали справи не містять та позивачем суду в порядку встановленому ГПК України таких доказів не надано. Позовні вимоги, спрямовані на захист порушеного права власності фізичної особи, що є спором про право цивільне та має приватноправовий характер.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника щодо помилкового застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм процесуального права з огляду на таке.
Суди установили і зазначає позивач в касаційній скарзі, що він є власником лінії електричних мереж ПЛ-10кВ "Підгірці-Безрадичі". Водночас, скаржник зауважує, що зазначена лінія входить до складу культурно-розважального центру і цей центр позивач використовує в підприємницькій діяльності.
Визначення юрисдикції цієї справи залежить від змісту права, на захист якого позивач подав позов. Колегія суддів звертає увагу, що саме лише посилання на те, що лінія електричних мереж входить до складу готельного центру, який Кубицький О.В. використовує для здійснення господарської діяльності, не змінює підстави позову та зміст права, на захист якого подано позов. Подібний спір міг вирішуватися в порядку господарського судочинства, зокрема у разі, якби позивач звертався з позовом про захист його прав, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, реалізацією цілей задля досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Втім, цей позов стосується захисту права власності фізичної особи на об'єкт електричної мережі, а доводи щодо віднесення лінії до загального опису складу готельного центру не містять таких обставин і побудовані на узагальненому твердженні про використання її в підприємницькій діяльності.
У свою чергу, Верховний Суд відхиляє також посилання заявника на копії договору про надання послуг з розподілу електричної енергії від 18.09.2020 з додатками та договору постачання електричної мережі споживачу від 24.11.2020, які, на думку позивача, підтверджують використання лінії електричних мереж в підприємницькій діяльності. Такі твердження заявник фактично обґрунтовує лише тим, що стороною цих договорів є саме ФОП Кубицький О.В., але не наводить доводів, що спір у цій справі виник з приводу його діяльності у сфері суспільного виробництва, спрямованої на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, у розумінні статті 3 ГПК України.
У цьому контексті помилковим є посилання суду апеляційної інстанції на відсутність у позивача такого виду діяльності, як надання лінії електричних мереж ПЛ-10кВ "Підгірці-Безрадичі" у користування іншим особам, оскільки такі відомості не змінюють ні предмета, ні підстав позову, проте такі висновки не вплинули на суть та правильність прийнятого рішення.
Колегія суддів зауважує, що Кубицький О.В. як фізична особа, будучи власником, спірного майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності. Однак для встановлення факту користування лінією електричних мереж з порушенням здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно було довести, що спір виник саме у зв'язку із застосуванням її для ведення діяльності як фізичною-особою підприємцем, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, але саме про таке використання позивачем не заявлено при зверненні із позовними вимогами.
Таким чином, позивачем не наведено підстав вважати, що зазначений спір є господарським, оскільки відсутні переконливі доводи про те, що між сторонами наявні господарські відносини чи існує спір про право, що виникає з відповідних відносин, як і не доведено наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом.
Доводи скарги щодо виду діяльності, який має ФОП Кубицький О.В. не вказують на наявність підстав для скасування рішень судів першої і апеляційної інстанції, оскільки самим заявником стверджується, що він не надає у користування іншим особам лінію електричних мереж, а тому зазначені обставини не впливають на правильність визначення юрисдикції зазначеного спору.
Крім того, суди вірно звернули увагу, що сторонами судового провадження про визнання правочину недійсним є безпосередньо сторони оспорюваного правочину, а також відповідна заінтересована особа. Так, стороною спірного договору також є фізична особа, яка визначена позивачем у якості третьої особи. За таких обставин, спір, що виник між сторонами, стосується прав та обов'язків двох фізичних осіб та однієї юридичної особи. Колегія суддів звертає увагу, що у постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №670/23/18, від 18.11.2020 у справі №318/1345/17,від 24.12.2020 у справі № 910/1-734/18 зроблено висновок, що у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.
Оскільки Верховним Судом не встановлено обставин порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, підстави для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 і постанови Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 у справі № 910/15940/20 відсутні.
Щодо посилань на невідповідність рішень судів попередніх інстанцій висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, колегія суддів зазначає, у вказаній справі спір виник у межах правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної суб'єкту господарювання (позивачу) діями органу місцевого самоврядування та його виконавчого органу під час здійснення повноважень з регулювання підприємницької діяльності. Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу, що за змістом спірних правовідносин, суб'єктним складом сторін спору, законодавством, що застосовується до цих правовідносин, цей спір є господарським. У № 910/15940/20 навпаки і суб'єктний склад, і зміст правовідносин не мають характеру господарського спору, що вірно встановлено судами, а протилежного позивачем не доведено. Більше того, у постанові від 25.02.2020 у справі № 916/385/19 міститься загальний правовий висновок щодо ознак господарської діяльності і рішення суддів попередніх інстанцій йому не суперечать.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд
6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені у справі рішення і постанову необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кубицького Олександра Валерійовича залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 у справі № 910/15940/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді І. С. Міщенко
С. К. Могил