Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" червня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1098/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Новікової Н.А.
розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Росторг - Інвест", 69063, м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, 29, код 43591006;
до Концерн "Військторгсервіс" в особі філії "Східна" Концерну "Військторгсервіс", юридична адреса: 03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28 А, код 33689922; адреса для листування: 61034, м. Харків, вул. Переможців, 6 А, код 38746882;
про стягнення заборгованості за договором поставки №1/П-2020, від 30.04.2020, у розмірі 180154,89грн.
Суть спору:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Росторг - Інвест" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Східна" Концерну "Військторгсервіс", в якому просить стягнути з останнього заборгованість за договором поставки №1/П-2020, від 30.04.2020 у розмірі 180154,89грн., з яких: 162907,58грн. - боргу, 7881,73грн. - пені, 1942,53грн.- 3%річних та 7423,05грн. - інфляційних. Також позивач зазначив про судові витрати у розмірі 13803,42грн., з яких 2702,32грн. судового збору та 11103,10грн.- витрат на професійну правничу допомогу, які тим понесені і які, той просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обгрнутовані тим, що відповідачем в порушення п. 3.3 договору не здійснено своєчасного та остаточного розрахунку за поставлений товар згідно видаткових накладних №262 від 07.10.2020 на суму 28080,00грн., №270 від 15.10.2020 на суму 58531,20грн., №271 від 15.10.2020 на суму 72 919,58грн., №276 від 22.10.2020 на суму 3376,80грн., у зв'язку з чим позивачем нараховано пеню на підставі положень 6.2 договору нараховано пеню та на підставі положень ст. 625 ЦК України 3%річних та інфляційні.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.04.2021 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини п'ятої статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - для подання відповіді на відзив, а відповідачу - заперечення на відповідь на відзив.
26.04.2021 від Концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Східної" концерну "Військторгсервіс" надійшов відзив на позовну заяву (вх. №9376), в якому відповідач не погоджується із доводами позивача, що викладені у позові та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування заперечень відповідачем вказано про те, що останній виконав умови договору № 1/П-2020 від 30.04.2020 та здійснив перерахування коштів позивачу вказавши відповідно до вимог Інструкції про безготівкові розрахунки в України в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. №22 в умовах платежу, що кошти перераховані на виконання умов спірного договору. Крім того, відповідачем вказано про те, що позивачем не доведено та не обґрунтовано, що по видатковим накладним: №262 від 07.10.2020, №270 від 15.10.2020, №271 від 15.10.2020, №276 від 22.10.2020 відповідачем порушено умови договору в частині здійснення своєчасної та повної оплати за товар.
05.05.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Росторг-Інвест" надійшла відповідь на відзив (вх. №10036), в якій позивач заперечує проти доводів, що викладені у відзиві на позовну заяву та вказує на протиправність невиконання відповідачем умов договору в частині здійснення своєчасної та повної оплати за товар за видатковими накладними: №262 від 07.10.2020, №270 від 15.10.2020, №271 від 15.10.2020, №276 від 22.10.2020 у зв'язку з чим просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Подану відповідь на відзив досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
19.05.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Росторг-Інвест" надійшло клопотання про долучення доказів (вх. №11448), в якому позивач просить суд долучити до матеріалів справи додаткові докази на підтвердження витрат на професійну правову допомогу.
Всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи та з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
30.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Росторг-Інвест" (надалі - позивач, постачальник) та Концерном "Військторгсервіс" в особі філії "Східна" (надалі - відповідач, покупець) укладено договір поставки №1/П-2020 (надалі - договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується на умовах, передбачених договором, постачати в асортименті продукти харчування покупцеві, а покупець зобов'язується приймати і оплачувати товар.
Відповідно до п. 1.2. договору найменування, кількість, ціна, строк поставки, адреса поставки товару вказується в замовленнях покупця, погоджених з постачальником, які є невід'ємними частинами цього договору.
Поставка товару здійснюється відповідно до замовлення покупця. Замовлення подається покупцем не пізніше, ніж за 3 (три) календарних дні до передбачуваної дати поставки на електронну адресу постачальника rostorg.invest2020@gmail.com. (п. 2.1. Договору).
Умовами п. 2.4. Договору передбачено, що право власності на товар переходить до покупця з дня поставки товару. Датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін товарно-транспортних накладних, (далі по тексту - ТТН), які складаються у двох примірниках: один для покупця, один - постачальнику.
Відповідно до п. 3.2 Договору загальна вартість цього договору складається з вартостей товару, зазначених у всіх ТТН, за якими здійснювалася поставка протягом терміну дії цього договору.
Згідно умов п. 3.3. Договору сторони погодили та встановили, що всі розрахунки за цим договором здійснюються виключно в національній валюті України. Оплата партії поставленого товару здійснюється в гривнях, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, протягом 21 календарного дня з моменту отримання товару.
Датою оплати товару вважається дата перерахування коштів з поточного рахунку покупця на поточний рахунок постачальника (п. 3.4. Договору).
Умовами п. 6.2. Договору передбачено, що за прострочення оплати покупцем вартості поставленого товару, останній зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до положень п. 9.1 сторонами обумовлено, що договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2020, а в частині проведення розрахунків до повного їх звершення.
Проаналізувавши правовідносини між сторонами, які виникли з Договору поставки №1/П-2020, суд дійшов висновку про те, що даний договір за своє правовою природою є договором поставки.
Частиною 1 ст. 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно із ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Так, матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Росторг-Інвест" передало у власність Концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Східної" воду питну негазовану на загальну суму 162907,58грн., що підтверджується:
- видатковою накладною №262 від 07.10.2020 р. на суму 28080,00 грн. та товарно-транспортною накладною №P262 від 07.10.2020 р.;
- видатковою накладною №270 від 15.10.2020 р. на суму 58531,20 грн. та товарно-транспортною накладною №P270 від 15.10.2020 р.;
- видатковою накладною №271 від 15.10.2020 р. на суму 72919,58грн. та товарно-транспортною накладною №P271 від 15.10.2020 р.;
- видатковою накладною №276 від 22.10.2020 р. на суму 3376,80 грн. та товарно-транспортною накладною №P276 від 22.10.2020 р.
Вищевказані видаткові та товарно-транспортні накладні підписано сторонами без будь-яких претензій та зауважень, підписи яких скріплено печатками.
У відповідності до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Також, вимогами статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Нормами ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання припиняється, окрім іншого виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, беручи до уваги погоджені сторонами умови договору поставки № 1/П-2020 від 30.04.2020, де сторони чітко погодили та встановили порядок постачання товару, а також погодили порядок та строк його оплати, у відповідача існує обов'язок зі своєчасної оплати товару у встановлені пунктом 3.3. Договору строки.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Натомість доказів належного виконання відповідачем умов договору № 1/П-2020 від 30.04.2020 в частині сплати заявленої до стягнення заборгованості за видатковими накладними: №262 від 07.10.2020 на суму 28080,00грн., №270 від 15.10.2020 на суму 58531,20грн., №271 від 15.10.2020 на суму 72 919,58грн., №276 від 22.10.2020 на суму 3376,80грн. у загальному розмірі 162907,58 грн. відповідачем суду не надано та у матеріалах справи відсутні.
Заперечення відповідача проти заявленої до стягнення суми заборгованості за вищевказаними видатковими накладними спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, при цьому відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували проведення оплати вартості поставленого товару за вказаними накладними.
З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 162907,58грн. підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Приймаючи до уваги, що відповідачем не здійснено остаточного розрахунку з позивачем за поставлений товар у порядку та строки визначені договором, суд дійшов висновку, що відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання щодо розрахунку з позивачем за поставлений товар згідно видаткових накладних: №262 від 07.10.2020 на суму 28080,00грн. з 29.10.2020, №270 від 15.10.2020 на суму 58531,20грн. з 06.11.2020, №271 від 15.10.2020 на суму 72 919,58грн. з 06.11.2020, №276 від 22.10.2020 на суму 3376,80грн. з 13.11.2020.
Як вбачається з позовної заяви позивачем на підставі положень п. 6.2 Договору нараховано пеню у 7881,73грн., за розраховано позивачем по видатковій накладній №262 від 07.10.2020 за період прострочення з 29.10.2020 по 29.03.2021, по видаткових накладних №270, 271 від 15.10.2020 за період прострочення з 06.11.2020 по 29.03.2020, по видаткові накладній №276 від 22.10.2020 за період прострочення з 13.11.2020 по 29.03.2021.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.
Згідно зі ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У даному разі, враховуючи, що відповідачем добровільно, у передбачений законом спосіб, було укладено із позивачем спірний договір поставки № 1/П-2020 від 30.04.2020, у відповідача з'явився обов'язок його виконання з урахуванням погоджених сторонами штрафних санкцій за порушення строків виконання умов договору.
Умовами п. 6.2 Договору передбачено, що за прострочення оплати покупцем вартості поставленого товару, останній зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.
Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем пені суд встановив, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства та умовам договору, розрахунок виконано арифметично вірно, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 7881,73грн. є обґрунтованими, доведеним матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо заявленої до стягнення 3 % річних у розмірі 1942,53 грн. та інфляційних втрат у розмірі 7423,05 грн., суд вирішив наступне.
Згідно з приписами статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 Цивільного кодексу України).
За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У даному разі, судом встановлено порушення відповідачем умов договору поставки № 1/П-2020 від 30.04.2020, в частині виконання свого обов'язку зі своєчасної та повної оплати за товар у встановлені пунктом 3.3. Договору строки.
Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов'язання, а також порядку розрахунків, погодженого сторонами, господарський суд встановив, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства, умовам договору, нараховані арифметично вірно, з урахуванням чого, позовні вимоги про стягнення 1942,53 грн. 3 % річних та 7423,05 грн. інфляційних втрат суд визнав обґрунтованими, доведеним матеріалами справи та таким, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Пунктом 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно частинами 1, 2, 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Приписами частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У даному разі, в обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11103,10грн. позивачем подано копії наступних документів, а саме:
- договір про надання правової допомоги №709/м від 06.07.2020 р.;
- додаткова угода №14 від 11.03.2021 до договору про надання правової допомоги №709/м від 06.07.2020 р.;
- узгоджена вартість адвокатських послуг як додаток №1 до додаткової угоди №14 від 11.03.2021 р.;
- ордер серія АР №1042080 від 30.03.2021 р.;
- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП 002044 від 22.02.2019 р.; на ім'я ОСОБА_1 ;
- квитанція до прибуткового касового ордера №165 від 29.03.2021 р. на суму 11103,10грн.;
- розрахунок витрат на правову допомогу №1 від 29.03.2021 р.;
- акт надання послуг №44 від 29.03.2021 р. за договором про надання правової допомоги №709/м від 06.07.2020 р. та додаткової угоди №13 від 11.03.2021 р. на суму 11103,10 грн.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Як свідчать матеріали справи, у зв'язку з порушенням відповідачем прав та інтересів позивача, останній звернувся до Адвокатського об'єднання "Компанія "Довіра" з метою надання йому юридичних послуг з приводу захисту інтересів клієнта, про що було укладено відповідний договір про надання правової допомоги №709/м від 06.07.2020 р.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до умов п. 1.1. Договору, замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати замовнику, у відповідності до умов договору, правничої допомоги з юридичних питань, які цікавлять замовника, а замовник зі свого боку зобов'язаний прийняти вказані послуги та своєчасно їх оплатити.
Відповідно до п. 3.1. Договору виконання послуги та її оплата підтверджується актом виконання робіт, який підписується сторонами або їх уповноваженими представниками. Оплата послуг здійснюється на протязі п'яти діб з моменту отримання замовником грошових коштів.
Умовами п. 5.4. Договору передбачено, що договір вважається виконаними з моменту підписання акту виконаних робіт. Відмова замовника від підписання акту виконаних робіт за договором не є підставою вважати цей договір невиконаним.
Зі змісту акту надання послуг №44 від 29.03.2021р. вбачається, що Адвокатським об'єднанням "Компанія "Довіра" як виконавцем на підставі договору про надання правової допомоги №709/м від 06.07.2020 р.. та додаткової угоди №14 від 11.03.2021 р. були виконані роботи на загальну вартість 11236,13 грн.
Вищевказаний акт надання послуг №44 від 29.03.2021 р. підписано з боку замовника та виконавця, підписи яких скріплено печатками. При цьому вказано, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Росторг-Інвест" як замовник претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) немає.
З наявної в матеріалах справи квитанції до прибуткового касового ордера №165 від 29.03.2021 р. вбачається, що на підставі договору №709/м від 06.07.2020, додаткової угоди №15 до договору Адвокатським об'єднанням "Компанія "Довіра" прийнято від ТОВ "Росторг-Інвест" суму у розмірі 11103,10 грн.
Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у п.268 справи "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У разі недотримання вимог частини 4 статт 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Вказана правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19 тощо.
У системному зв'язку із вищевказаними правовими положеннями, наведеним позивачем розрахунком витрат на правову допомогу, наявними у матеріалах справи доказами, з огляду на фактичні обсяги наданих Товариству з обмеженою відповідальністю "Росторг-Інвест" послуг професійної правничої допомоги щодо представництва його інтересів у суді під час розгляду справи, враховуючи критерій розумності розміру таких витрат, суд дійшов висновку, що заявлена сума витрат у розмірі 11236,13 грн. є такою, що підтверджена наданими доказами, загальна сума витрат на адвокатські послуги не виходить за розумні межі визначення гонорару, є співмірною зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим на їх виконання та обсягом наданих адвокатом послуг.
Натомість клопотань від відповідача в порядку частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України про зменшення розміру заявлених до стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу до суду не надходило.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015 р., та п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009 р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Враховуючи положення пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, метою впровадження якого є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору, а також положення частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, сторони не позбавляються права на відшкодування судових витрат у разі їх підтвердження та подання у порядку та строки, встановлені процесуальним законом.
Здійснюючи розподіл судових витрат зі сплати судового збору за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а також висновки суду про задоволення позову, судові витрати зі сплати судового збору у даній справі покладається на відповідача в сумі 2702,33 грн.
Підсумовуючи викладене, суд покладає на відповідача понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 11103,33грн., та витрати по сплаті судового збору в сумі 2702,33грн.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 ГПК України, господарський суд, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Концерну "Військторгсервіс" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 28-а, код ЄДРПОУ 33689922) в особі філії "Східна" (61034, м. Харків, вул. Переможців, 6-А, код ЄДРПОУ 38746882) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Росторг-Інвест" (69063, м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, 29, код ЄДРПОУ 43591006) заборгованість за договором поставки №1/П-2020, від 30.04.2020 у розмірі 180154,89грн., з яких: 162907,58грн. - боргу, 7881,73грн. - пені, 1942,53грн.- 3%річних та 7423,05грн. - інфляційних, а також витрати на правову допомогу у розмірі 11102,10грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2702,33 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Росторг - Інвест" (69063, м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, 29, код 43591006);
Відповідач: Концерн "Військторгсервіс" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 28-а, код ЄДРПОУ 33689922) в особі філії "Східна" (61034, м. Харків, вул. Переможців, 6-А, код ЄДРПОУ 38746882);
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суду Харківської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 10.06.2021.
Суддя Н.А. Новікова