Рішення від 10.06.2021 по справі 5023/10655/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2021 р.м. ХарківСправа № 5023/10655/11 (922/1234/21)

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Усатий В.О.

судді: Хотенець П.В. , Яризько В.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арті», юридична адреса: 61038, м. Харків, шосе Салтівське, 67 А, адреса для листування: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 61, літ. Д-1, код ЄДРПОУ 25185087;

до Державного підприємства «Завод імені В.О. Малишева», 61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 126, код ЄДРПОУ 14315629;

про стягнення коштів в межах справи про банкрутство державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева»

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Арті» звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства «Завод імені В.О. Малишева» про стягнення заборгованості за Договором поставки № 955дп від 22.07.2020 у розмірі 126298, 15 грн., з яких: основний борг у розмірі 113988, 00 грн., пеня у розмірі 3419, 64 грн., 3 % річних у розмірі 1880, 25 грн. та інфляційні втрати у розмірі 7010, 26 грн.

За попереднім (орієнтовним) розрахунком судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, витрати складаються з суми сплаченого судового збору за подання даного позову до суду у розмірі 2270, 00 грн., поштових витрат у розмірі 300, 00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 20000, 00 грн.

В провадженні господарського суду Харківської області знаходиться справа про банкрутство Державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева», яка розглядається колегією суддів у складі: головуючий суддя Усатий В.О., судді Хотенець П.В. та Яризько В.О.

Відповідно до ч. 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною яких є боржник.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду позовна заява в межах справи про банкрутство (вх. № 1234/21 від 08.04.2021) передана на розгляд колегії суддів: головуючий суддя Усатий В.О., судді Хотенець П.В., Яризько В.О.

Ухвалою суду від 12.04.2021 прийнято позовну заяву (вх. № 922/1234/21) до розгляду в межах справи про банкрутство № 5023/10655/11, відкрито провадження у справі № 922/1234/21, ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - 15 днів з моменту отримання копії даної ухвали. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - 5 днів з моменту його отримання відповідно до положень статті 251 ГПК України.

20.04.2021 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Арті» надійшло клопотання (вх. № 8979) про розподіл судових витрат, в якому останній просив стягнути з відповідача витрати пов'язані з оплатою професійної правової допомоги у розмірі 15000, 00 грн. Вказане клопотання досліджено судом та приєднано до матеріалів справи.

28.04.2021 на адресу суду від Державного підприємства «Завод імені В.О. Малишева» надійшов відзив на позовну заяву вих. № 002-16/013/2544 від 27.04.2021 (вх. № 9766), в якому останній просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Крім того, просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу. Вказаний відзив досліджено судом та приєднано до матеріалів справи.

06.05.2021 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Арті» надійшла відповідь на відзив (вх. № 10245), в якій останній просив:

- продовжити строк на надання відповіді на відзив до 07.05.2021, долучити відповідь на відзив до матеріалів справи;

- стягнути з відповідача заборгованість перед позивачем у розмірі 126298, 15 грн.;

- задовольнити подане 20.04.2021 клопотання про розподіл судових витрат;

- стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору.

Вказану відповідь на відзив досліджено судом, на підставі статті 119 ГПК України поновлено строк на подання відповіді на відзив та приєднано до матеріалів справи.

18.05.2021 на адресу суду від Державного підприємства «Завод імені В.О. Малишева» надійшли заперечення вих. № 002-16/013/2782 від 14.05.2021 (вх. № 11386), в яких останній просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі та відмовити у задоволенні клопотання про розподіл судових витрат. Вказані заперечення досліджено судом та приєднано до матеріалів справи.

25.05.2021 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Арті» надійшли пояснення щодо заперечень відповідача (вх. № 12094). Вказані пояснення досліджено судом та приєднано до матеріалів справи.

07.06.2021 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Арті» надійшло клопотання (вх. № 13258) про долучення копії Договору № 2021/03/03 від 22.03.2021 про надання правової допомоги, яке помилково не було додано до клопотання (вх. № 8979) про розподіл судових витрат. Вказане клопотання досліджено судом та приєднано до матеріалів справи.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

22.07.2020 між Державним підприємством «Завод імені В.О. Малишева» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Арті» (постачальник) укладено Договір поставки № 955дп (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець у порядку й на умовах, передбачених даним Договором, зобов'язується прийняти та оплатити товарно - матеріальні цінності (далі - товар), асортимент, комплектність, кількість та вартість якого визначаються сторонами окремо в специфікації, що є невід'ємною частиною Договору (а.с. 11-19).

Згідно з п. 1.2. Договору, поставка товару буде відбуватися однією партією. Для погодження товару сторони складають та підписують специфікацію, що є невід'ємною частиною Договору, яка має в обов'язковому порядку містити посилання на цей Договір, асортимент, комплектність, кількість, вартість товару та бути підписаною сторонами.

Відповідно до п. 1.3. Договору, якість, комплектність, маркування та пакування товару повинні відповідати ГОСТ, ДСТУ, ТУ заводу - виробника, технічній документації та нормативно - правовим актам України, а також країни виробника товару.

Згідно з п. 2.1. Договору, ціна Договору дорівнює загальній вартості всього товару, поставленого за цим Договором та складає 113988, 00 грн. у тому числі ПДВ 20 % 18998, 00 грн.

Відповідно до п. 2.3. Договору, покупець зобов'язується оплатити постачальнику вартість партії товару протягом 30 банківських днів з дати приймання покупцем партії товару за асортиментом, комплектністю та якістю відповідно до розділу п. 4.5. Договору, якщо інші умови та строк оплати на відповідну партію товару не визначені сторонами відповідно до п. 1.2. Договору, але в будь - якому випадку не раніше отримання покупцем оригіналу рахунку на такий товар.

Згідно з п. 2.4. Договору, оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в безготівковій формі.

Відповідно до п. 3.2. Договору, про готовність товару до поставки постачальник повідомляє покупця письмово не пізніше ніж за 3 календарних дні до дати поставки. Не повідомлення постачальника покупця про готовність товару до поставки прирівнюється до невиконання зобов'язань по поставці.

Згідно з п. 10.1. цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його тексту їхніми печатками (у разі їх наявності) і діє до 31.12.2020, а в частині виконання постачальником гарантійних зобов'язань - до повного виконання.

22.07.2020 між Державним підприємством «Завод імені В.О. Малишева» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Арті» (постачальник) підписано специфікацію № 1 до Договору поставки № 955дп від 22.07.2020 (а.с. 18-19).

Відповідно до вказаної специфікації сторони погодили поставку товару на загальну суму 113988, 00 грн.

Згідно з умовами вказаної специфікації поставка продукції здійснюється протягом 30 календарних днів з отримання замовлення.

З матеріалів справи вбачається, що 11.08.2020 поставка продукції була здійснена на загальну суму 113988, 00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 29936 від 11.08.2020 (а.с. 20).

Умовами специфікації сторони погодили, що 100 % оплати здійснюється за фактом постачання, відтермінування платежу протягом 30 календарних днів.

Таким чином, відповідач повинен був остаточно розрахуватись з позивачем до 10.09.2020 (включно).

Позивач вказує, що заборгованість за поставлений товар у розмірі 113988, 00 грн. відповідачем сплачено не було.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, а також нарахування відповідачу, на підставі п. 6.3.1. Договору пені у розмірі 3419, 64 грн. та на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних у розмірі 1880, 25 грн. та інфляційних втрат у розмірі 7010, 26 грн.

Відповідач просить відмовити у задоволенні позову, оскільки що в порушення п. 3.2 Договору позивачем не направлено повідомлення про готовність товару до відвантаження, що є умовою для здійснення остаточного розрахунку. Вказує, що позивачем не надано доказів про належне виконання ним обов'язку, передбаченого п. 3.4, 3.5 Договору, а саме: реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму 18998, 00 грн. Зауважує, що до матеріалів справи не надано довіреності на отримання товару, а отже видаткова накладна не має юридичної сили. У зв'язку з чим, на думку відповідача, станом на дату подачі позову у останнього не виникло обов'язку оплати товару за Договором. Зазначає, що оскільки строк оплати не настав, правові підстави для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних відсутні.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена ч. 1 статті 193 ГК України.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно зі статтею 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У даному разі, матеріалами справи підтверджено, що товар на загальну суму 113988, 00 грн. був поставлений, переданий відповідачу та прийнятий останнім без будь-яких зауважень. Однак оплата відповідачем не проведена.

Відповідач просить відмовити у задоволенні позову, оскільки позивачем в порушенням п. 3.4., 3.5. Договору не складено та не зареєстровано податкову накладну.

Суд не приймає вказані доводи відповідача, оскільки питання, що пов'язані із реєстрацією податкових накладних не пов'язані із фактом поставки товару безпосередньо. Доказами поставки товару є первинні документи бухгалтерського обліку, а саме: видаткова накладна, яка наявна в матеріалах справи. Податкова накладна - це документ, яким користуються платники ПДВ для обліку податкового зобов'язання та податкового кредиту. Податкова накладна не є документом первісного бухгалтерського обліку і сама по собі не доводить факту здійснення чи не здійснення господарської операції, в даному випадку - постачання товару.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2020 у справі № 916/322/19.

Також, відповідач просить відмовити у задоволенні позову, оскільки позивачем не надано довіреності на отримання товару, а отже видаткова накладна не має юридичної сили.

Суд критично оцінює вказані доводи відповідача, оскільки вказана накладна містить відтиск печатки відповідача. Так, у постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Крім того, відповідач просить відмовити у задоволенні позову, оскільки позивачем в порушення п. 3.2 Договору не направлено повідомлення про готовність товару до відвантаження, що є умовою для здійснення остаточного розрахунку.

Суд не погоджується з такими твердженням відповідача, оскільки зобов'язанням позивача за цим Договором є передання у власність покупцю товару, асортимент, комплектність, кількість та вартість якого визначається сторонами окремо в специфікації, що є невід'ємною частиною Договору, що і було зроблено позивачем.

Аналіз приписів статті 655, ч. 1 статті 697 ЦК України дозволяє дійти висновку, що обов'язком продавця є передання товару у власність покупцеві, який у свою чергу зобов'язується сплатити за товар певну грошову суму. Отже, правовідносини купівлі-продажу зумовлюють перехід права власності на товар від продавця до покупця в момент передання товару покупцеві; при цьому, законодавцем визначено можливість збереження товару за продавцем до оплати товару або настання інших обставин, якщо про таке сторони домовилися при укладенні договору купівлі-продажу.

За змістом п. 1.4. Договору вбачається, що право власності на товар переходить до покупця з моменту оплати покупцем вартості (втому числі частково) товару або з моменту передачі товару покупцю, в залежності від того, яка з подій настане раніше.

Таким чином, сторони погодили перехід права власності на поставлений позивачем товар до покупця в момент прийняття ним товару від постачальника, що передує діям відповідача щодо оплати вартості поставленого йому позивачем товару.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 918/537/18.

Отже, доводи відповідача не знаходять свого підтвердження, оскільки останній отримав товар по спірному Договору, що зумовило перехід до нього права власності на отриманий товар.

Приймаючи до уваги викладені обставини, враховуючи те, що станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму боргу, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати вартості поставленого товару на суму 113988, 00 грн., а позовні вимоги в частині стягнення цієї суми заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заявленої до стягнення з відповідача пені у розмірі 3419, 64 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з ч. 1, 3 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч. 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ч. 6 статті 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За умовами Договору, сторони передбачили відповідальність за неналежне виконання його умов, так, відповідно до п. 6.3.1. Договору, у разі неналежного виконання грошового зобов'язання, прострочення якого триває більше 10 календарних днів, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від простроченої до оплати суми, за кожен день такого порушення, але в будь - якому випадку не більше 30 % від суми заборгованості за відповідним зобов'язанням.

За розрахунком позивача, сума пені за період з 10.09.2020 по 10.03.2021 становить 3419, 64 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми пені у розмірі 3419, 64 грн. за вищезазначений період у системі «Законодавство» та із урахуванням положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», суд встановив, що дані нарахування здійснено не вірно, оскільки початок періоду нарахування співпадає з останнім днем оплати товару.

Судом здійснено власний розрахунок у системі «Законодавство» із урахуванням вимог статті 232 ГК України та встановлено, що до стягнення підлягає пеня за період з 11.09.2020 по 10.03.2021 у розмірі 3395, 17 грн.

В решті нарахованої суми пені у розмірі 24,47 грн. слід відмовити як безпідставно нарахованої.

Щодо стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 1880, 25 грн. та інфляційних втрат у розмірі 7010, 26 грн., суд виходить з наступного.

У відповідності до статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За розрахунком позивача, сума 3 % річних за період з 10.09.2020 по 29.03.2021 становить 1880, 25 грн.

Перевіривши розрахунок 3 % річних за період з 10.09.2020 по 29.03.2021 у розмірі 1880, 25 грн., суд встановив, що дані нарахування здійснено не вірно, оскільки початок періоду нарахування співпадає з останнім днем оплати товару.

Судом здійснено власний розрахунок у системі «Законодавство» та встановлено, що до стягнення підлягає 3 % річних за період з 10.09.2020 по 29.03.2021 у розмірі 1870, 91 грн.

В решті нарахованої суми 3 % річних у розмірі 9,34 грн. слід відмовити як безпідставно нарахованої.

За розрахунком позивача, сума інфляційних втрат за період з вересня 2020 року по лютий 2021 року становить 7010, 26 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми інфляційних втрат у розмірі 7010, 26 грн. за вищезазначений період у системі «Законодавство», судом встановлено, що дані нарахування здійснено не вірно.

Судом здійснено власний розрахунок у системі «Законодавство» та встановлено, що до стягнення підлягає інфляційні втрати за період з вересня 2020 року по лютий 2021 року у розмірі 7009, 94 грн.

В решті нарахованої суми інфляційних втрат у розмірі 0,32 грн. слід відмовити як безпідставно нарахованої.

Розподіл судових витрат.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень статті 129 ГПК України та враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову покладає витрати по сплаті судового збору у розмірі 2269, 38 грн. на відповідача, в іншій частині залишає за позивачем.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000, 00 грн.

Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з ч. 2 статті 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Як свідчать матеріали справи, у зв'язку з порушенням відповідачем прав та інтересів позивача, останній звернувся до Адвокатського бюро «Апонащенко та партнери», з метою надання йому юридичних послуг з приводу захисту інтересів в суді, про що було укладено відповідний договір про надання послуг правової допомоги № 0104/2021 від 04.01.2021.

Факт надання юридичних послуг підтверджують наявні в матеріалах справи документи :

- копією договору про надання правової допомоги № 2021/03/03 від 22.03.2021;

- копією додаткової угоди № 1 від 29.03.2021 до договору про надання правової допомоги № 2021/03/03 від 22.03.2021

- копією Ордера на надання правничої (правової) допомоги № 104606 від 07.04.2021;

- копією Свідоцтва серії ХВ № 000349 про право на заняття адвокатською діяльністю № 2058 від 21.12.2016;

- копією платіжного доручення № 38767 від 05.04.2021 на суму 15000, 00 грн.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У п. 269 Рішення у цієї справи суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Тобто витрати на послуги адвоката мають бути фактично понесеними та підтвердженими належними фінансовими документами.

Колегія суддів Касаційного господарського суду Верховного суду у своїй постанові від 05.02.2019 у справі № 906/194/18 та постанові від 14.11.2018 у справі № 910/8682/18 зауважила, що необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Позивачем надано до суду докази фактичного понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000, 00 грн., зокрема, платіжне доручення № 38767 від 05.04.2021 на суму 15000, 00 грн.

Разом з тим, відповідач заявляє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, встановивши їх у співмірному розмірі відповідно до вимог статей 126, 126 ГПК України, а саме: у розмірі 4000, 00 грн.

Виходячи зі змісту положень ч. 5, 6 статті 126 ГПК України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Враховуючи, що дана справа відповідає ознакам малозначної справи, наведеним у п. 1 ч. 5 статті 12 ГПК України, оскільки ціна позову складає 126298, 15 грн., беручи до уваги, що позивачем надано не вірний розрахунок суми пені, 3 % річних та інфляційних втрат, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, суд доходить висновку, що в загальній кількості достатнім, об'єктивним і співмірним зі складністю справи є витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 % від ціни позову, а саме: 12629, 81 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем до відшкодування витрати на правничу допомогу у розмірі 12629, 81 грн. є обґрунтованими, в іншій частині у розмірі 2370, 19 грн. суд відмовляє.

Керуючись статтями 7, 8 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-241 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Арті» - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Завод імені В.О. Малишева» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Арті» заборгованість за Договором поставки № 955дп від 22.07.2020 у розмірі 113988, 00 грн., пеню у розмірі 3395, 17 грн., 3 % річних у розмірі 1870, 91 грн., інфляційні втрати у розмірі 7009, 94 грн., витрати зі сплати судового збору у розмірі 2269, 38 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12629, 81 грн.

В іншій частині відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Арті» (61038, м. Харків, шосе Салтівське, 67 А, код ЄДРПОУ 25185087)

Відповідач: Державне підприємство «Завод імені В.О. Малишева» (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 126, код ЄДРПОУ 14315629).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою.

Головуючий суддя Суддя Суддя В.О. Усатий П.В. Хотенець В.О. Яризько