Іменем України
08 червня 2021 року
м. Харків
справа № 642/5186/20
провадження № 22-ц/818/2470/21
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П.
за участю секретаря: Сізонової О.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 Рене до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 05 січня 2021 року, постановлене під головуванням судді Грінчук О.П., в залі суду в місті Харкові (повний текст судового рішення складено 15 січня 2021 року), -
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 Рене звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 05 січня 2021 року позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Вахрушевою О.О. 05.01.2017 року, зареєстрований в реєстрі за №13. Застосовано наслідки недійсності договору дарування та передано в особисту власність ОСОБА_1 Рене відчужену за недійсним договором дарування Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 Рене 7071,60 грн. судового збору.
Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 20 січня 2021 року стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1200 грн. судових витрат, а саме: вартість проведення експертного дослідження.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, щовідсутні підстави для визнання недійсним договору дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 . Відповідачка зазначає, що ОСОБА_1 достатньо володіє російською мовою та розуміє українську мову, ним особисто заповнювалися документи при укладенні шлюбу, при укладенні договорів купівлі-продажу квартири, тощо. Позивач з власної волі, розуміючи правову природу правочину, подарував їй Ѕ частину квартири; підстав для залучення перекладача при укладенні правочину не було, оскільки ОСОБА_1 вільно спілкувався з нотаріусом російською мовою. Крім того, позивачем пропущений строк позовної давності.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Лютянська Ніна Семенівна надала відзив на апеляційну скаргу, просила рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 05 січня 2021 року залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідачки - залишити без задоволення.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір дарування від 05 січня 2017 року, який укладений між сторонами, посвідчений приватним нотаріусом без залучення перекладача для перекладу тексту договору на французьку мову. Доказів того, що позивач розуміє та спілкується українською мовою, - матеріали справи не містять. Таким чином позивач помилявся щодо природи правочину; спірний договір не відповідає його внутрішній волі. У зв'язку з цим наявні підстави для визнання недійсним договору дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Вахрушевою О.О. 05.01.2017 року, зареєстрований в реєстрі за №13. Застосуванню підлягають наслідки недійсності договору дарування; в особисту власність ОСОБА_1 Рене слід передати відчужену за недійсним договором дарування Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 ; також підлягає скасуванню державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на 1/2 частину спірного нерухомого майна.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Французької Республіки (а.с.11).
31 липня 2013 року було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , за умовами якого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як покупці, придбали вказану квартиру по Ѕ частці кожний (а.с.27-30).
Вказаний договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О.О. При нотаріальному посвідченні вказаного договору, його переклад на французьку мову здійснено дипломованим перекладачем, про що наявна відмітка з підписом останнього.
З 15 березня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_2 ) перебували у зареєстрованому шлюбі. Заочним рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 21 грудня 2019 року шлюб між сторонами розірвано (а.с. 34-35).
05 січня 2017 року за договором дарування ОСОБА_1 Рене подарував ОСОБА_2 належну йому Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 (а.с.31). У договорі дарування зазначено, що сторони попередньо ознайомлені з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними правочин; усвідомлюючи значення своїх дій, згідно з вільним волевиявленням, володіючи українською мовою, що дало їм змогу прочитати та правильно розуміти суть та зміст документу, уклали договір дарування Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 стала власником зазначеної квартири. Спірний договір посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О.О.
Сторони не заперечують, що при посвідченні договору дарування дипломований перекладач нотаріусом не залучався (а.с.31-33).
Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 Рене посилався на те, що 31 липня 2013 року спірна квартира була придбана ним за власні кошти, хоча право власності на квартиру було оформлено по Ѕ частині на нього та на відповідачку. Оскільки позивач часто виїжджав за межі України, відповідачка запропонувала йому укласти договір, згідно якого вона зможе сплачувати комунальні послуги за його частку квартири без його присутності, аби не утворилась заборгованість. Відповідач завірила, що в Україні існує така процедура і для цього необхідно укласти відповідний договір у нотаріуса, при цьому, такий договір не тягне за собою настання ніяких юридичних наслідків. ОСОБА_1 вказує, що 05.01.2017 року він разом з відповідачкою звернулись до приватного нотаріуса ХМНО Вахрушевої О.О. для укладання договору по утриманню останньою Ѕ частини квартири, належної позивачу. Проте у липні 2020 року він дізнався про наявність договору дарування квартири від 05 січня 2017 року. Позивач вважає, що цей договір є недійсним, оскільки при його укладенні не було залучено перекладача, позивач не розуміє української мови та помилився щодо предмету правочину. У зв'язку з цим ОСОБА_1 Рене просив суд визнати недійсним договір дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Вахрушевою О.О. 05.01.2017 року, зареєстрований в реєстрі за №13, застосувати наслідки недійсності договору дарування та передати в особисту власність ОСОБА_1 Рене відчужену за недійсним договором дарування Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , а також стягнути з відповідача судові витрати.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Правовим наслідком укладання договору дарування є безповоротне припинення права власності у дарувальника на майно, що є предметом договору, та виникнення права власності на нього в обдарованої особи. Особливість договору дарування полягає у тому, що цей договір є безоплатним, а тому дарувальник не набуває права на зустрічні дії майнового чи немайнового характеру з боку обдарованої особи.
За змістом ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є:
1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;
2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.
Обгрунтовуючи позовну заяву, ОСОБА_1 Рене посилався на те, що договір дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 є недійсним, оскільки при його укладенні не було залучено перекладача та він помилився щодо предмету правочину.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про нотаріат» (в редакції станом, яка діяла на час посвідчення оспорюваного договору дарування) мова нотаріального діловодства визначається статтею 16 Закону України «Про засади державної мовної політики», згідно з якою нотаріальне діловодство в Україні здійснюється державною мовою.
Якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не володіє державною мовою, за її заявою тексти оформлюваних документів мають бути перекладені нотаріусом або перекладачем мовою, якою вона володіє.
Пунктом 10 глави 9 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерстваюстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 (в редакції станом, яка діяла на час посвідчення оспорюваного договору дарування), визначено, що якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться нотаріальне діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем у письмовій або усній формі, про що зазначається в посвідчувальному написі. Особа, що не володіє мовою, якою виготовлений документ, підписується тією мовою, якою вона володіє.
Відповідно до статті 44 Закону України «Про нотаріат» (в редакції станом, яка діяла на час посвідчення оспорюваного договору дарування) нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.
Главою 6 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 (в редакції станом, яка діяла на час посвідчення оспорюваного договору дарування), визначено, що нотаріус зобов'язаний установити волевиявлення особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії. Нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Установлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Установлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.
З матеріалів справи убачається, що при нотаріальному посвідчені договору купівлі-продажу спірної квартири від 31.07.2013 року, приватним нотаріусом Вахрушевою О.О. було враховано, що один з покупців - позивач ОСОБА_1 . Рене є іноземцем (громадянином Франції), та не володіє українською мовою, тому було залучено дипломованого перекладача для перекладу договору купівлі-продажу квартири на французьку мову, про що наявний підпис перекладача в самому договорі (а.с.27-30). Натомість при посвідченні оспорюваного договору дарування від 05.01.2017 року приватним нотаріусом Вахрушевою О.О. не було залучено перекладача.
Належних доказів того, що ОСОБА_1 . Рене, станом на день укладення оспорюваного правочину, володів українською мовою в обсязі, достатньому для розуміння змісту оспорюваного договору дарування, - матеріали справи не містять.
При цьому підставою для визнання договору дарування недійсним відповідно до ст.203, 229 ЦК України позивач зазначав підписання вказаного договору під впливом помилки щодо природи документу, який підписував, прав та обов'язків сторін договору, оскільки не розумів його текст, який був викладений українською мовою.
Визнання правочину недійсним з огляду на його вчинення всупереч вільному волевиявленню особи передбачено, зокрема, положеннями ст.ст.229-233 ЦК України.
Згідно ст. 229 ЦК якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.
Верховний Суд у своїй постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц зробив висновок по застосуванню статті 229 ЦК України та вказав, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням.
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229, статті 230 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду України від 16 березня 2016 року № 6-93цс16 та від 27 квітня 2016 року № 6-372цс16.
У зв'язку з тим, що позивач є громадянином Франції, не є особою, що вільно володіє українською мовою, при посвідченні договору дарування нотаріус зобов'язаний був забезпечити присутність перекладача із знанням французької мови.
Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання договору дарування недійсним, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
При цьому посилання відповідачки на достатність володіння позивачем українською та російською мовами, - не приймаються колегією суддів з огляду на особисту зацікавленість відповідачки та відсутність належних доказів. Доводи апеляційної скарги не підтверджують розуміння позивачем змісту оспорюваного договору дарування та не спростовують висновки суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 05 січня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: С.С. Кругова
Н.П. Пилипчук
Повне судове рішення виготовлено 10.06.2021 року.