«08» червня 2021 року
м. Харків
справа № 638/9107/15-ц
провадження № 22ц/818/2705/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б.
за участю секретаря - Дмитренко А.Ю.
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укрсоцбанк»,
відповідач - ОСОБА_1 , представник відповідача - Болоховцев Є. О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2015 року в складі судді Шишкіна О.В.
У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що 27 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та банком укладено договір кредиту № 851/10/27-11/7-113, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_2 у тимчасове користування на умовах строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 40 000,00 доларів США зі сплатою 13,3 відсотків річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 10 вересня 2022 року.
Вказав, що 20 жовтня 2008 року укладено додаткову угоду №1 до договору кредиту, якою сторони договору погодили зміну процентної ставки з 20 жовтня 2008 року до 15,00 % річних.
Зазначив, що 27 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та банком в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за договором кредиту № 851/10/27-11/7-113 від 27 вересня 2007 року укладено іпотечний договір № 851/11/27-11/7-117, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В., зареєстрований в реєстрі за № 3355, згідно умов якого ОСОБА_1 в іпотеку банку передано нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру загальною площею 43,5 кв м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить йому на підставі договору купівлі-продажу від 11 лютого 2005 pоку.
Вказав, що боржник всупереч вимогам закону та договору кредиту припинив повертати основну суму кредиту та сплачувати відсотки за користування кредитом.
У зв'язку з чим, станом на 08 травня 2015 року сума заборгованості за договором кредиту склала 85 786,01 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 08 травня 2015 року становило 1 777 697,22 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 36 442,98 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 08 травня 2015 року склало 755 188,20 грн; заборгованість за простроченими відсотками - 35 200,11 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 08 травня 2015 року склало 729 432,94 грн; пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 5 063,72 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 08 травня 2015 року склало 104 932,83 грн; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості з відсотків - 9 079,20 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 08 травня 2015 року склало 188 143,26 грн.
Зазначив, що умовами договору іпотеки передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язань за договором кредиту банк має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі, шляхом продажу предмета іпотеки будь-який особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».
Просив звернути стягнення за іпотечним договором № 851/11/27-11/7-117 від 27 вересня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В., зареєстрований в реєстрі за № 3355, згідно умов якого відповідачем в іпотеку банку передано нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру загальною площею 43,5 кв м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку підтверджується договором купівлі-продажу від 11 лютого 2005 pоку, посвідченого Палєвою О.М., нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за реєстровим № 85, право власності зареєстровано згідно з витягом про реєстрацію прав власності на нерухоме майно № 6481959, виданим Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 11 лютого 2005 року (номер запису: 56958 в книзі 1; реєстраційний номер 218804);
визначити у рішенні спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом застосування процедури продажу предмету іпотеки, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», надати банку право на продаж предмету іпотеки будь-якій особі покупцеві за ціною продажу на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна;
надати право банку за рахунок продажу предмету іпотеки задовольнити свої вимоги за договором кредиту № 851/10/27-11/7-113 від 27 вересня 2007 року в сумі 1 777 697,22 грн та всі витрати, пов'язані зі збереженням та реалізацією предмету іпотеки;
виселити з двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , усіх мешканців, без надання іншого жилого приміщення;
зняти з реєстраційного обліку з двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , усіх мешканців;
стягнути з ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання позову в сумі 3654,00 грн.
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2015 року позов банку - задоволено; звернено стягнення за іпотечним договором № 851/11/27-11/7-117 від 27 вересня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В., зареєстрований в реєстрі за № 3355, згідно умов якого відповідачем в іпотеку банку передано нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру загальною площею 43,5 кв м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності іпотекодавця - ОСОБА_1 на предмет іпотеки підтверджується договором купівлі- продажу від 11 лютого 2005 pоку, посвідченого Палевою О.М., нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за реєстровим № 85, право власності зареєстровано згідно з витягом про реєстрацію прав власності на нерухоме майно № 6481959, виданого Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 11 лютого 2005 року (номер запису: 56958 в книзі 1; реєстраційний номер 218804);
визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом застосування процедури продажу предмету іпотеки, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», надано Публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк» право на продаж предмету іпотеки будь-якій особі покупцеві за ціною продажу на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна;
надано право Публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк» за рахунок продажу предмету іпотеки задовольнити свої вимоги за договором кредиту № 851/10/27-11/7-113 від 27 вересня 2007 року в сумі 1 777 697,22 грн та всі витрати, пов'язані зі збереженням та реалізацією предмету іпотеки;
виселено з двокімнатної квартири АДРЕСА_2 усіх мешканців, без надання іншого жилого приміщення;
знято з реєстраційного обліку з двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , усіх мешканців;
стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» сплачений судовий збір за подання даного позову в сумі 3654,00 грн.
Не погоджуючись із заочним рішенням суду ОСОБА_1 подав заяву про його перегляд.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 січня 2021 року поновлено ОСОБА_1 пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення; у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення - відмовлено.
На вказане заочне рішення суду ОСОБА_1 через представника подав апеляційну скаргу, в якій просив заочне рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову банку, вирішити питання щодо судового збору.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини у справі, не врахував, що банк передчасно звернувся до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, не надав належних доказів існування заборгованості за кредитним договором з боку ОСОБА_2 , ведення претензійної роботи щодо виконання ним кредитного договору, рішень суду про стягнення заборгованості за договором кредиту або його дострокового розірвання. Іпотечним договором передбачено умови дострокового звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем встановлених договором обов'язків, однак обов'язку щодо погашення іпотекодавцем основного зобов'язання не встановлено. Він не зобов'язаний виконувати кредитний договір. Станом на час ухвалення заочного рішення у квартирі мешкали декілька осіб, в тому числі, неповнолітня ОСОБА_3 . Вказав, що його не повідомлено про внесення змін до кредитного договору щодо збільшення відсоткової ставки з 13,3% до 15% річних, відповідні зміни до іпотечного договору не вносились. Іпотечне майно придбано не за рахунок кредитних коштів, тому відсутність іншого житла, яка має бути надано одночасно з виселенням, є підставою для відмови у таких вимогах. Зазначив, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права.
Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, заочне рішення суду - змінити.
Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором шляхом надання банку права продажу предмета іпотеки та виселення всіх мешканців квартири і зняття їх з реєстраційного обліку.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 27 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та банком укладено договір кредиту № 851/10/27-11/7-113, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_2 у тимчасове користування грошові кошти у сумі 40 000,00 доларів США зі сплатою 13,3 відсотків річних та визначеним графіком повернення коштів десятого числа кожного місяця, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 10 вересня 2022 року (а. с. 7-12).
Пунктом 3.3.8 договору передбачено, що позичальник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному пунктом 1.1. цього договору.
Пунктом 4.2. договору кредиту передбачено, що у разі несвоєчасного повернення кредиту та сплати відсотків боржник повинен сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення.
Згідно з підпунктом 4.5 кредитного договору в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених підпунктами 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Того ж дня, 27 вересня 2007 року, між ОСОБА_1 та банком в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за договором кредиту № 851/10/27-11/7-113 від 27 вересня 2007 року укладено іпотечний договір № 851/11/27-11/7-117, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В., зареєстрований в реєстрі за № 3355, згідно умов якого ОСОБА_1 в іпотеку банку передано нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру, загальною площею 43,5 кв м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить йому на підставі договору купівлі-продажу від 11 лютого 2005 pоку (а. с. 17-20, 21-22).
Пунктом 1.4. іпотечного договору передбачено, що зміст та розмір основного зобов'язання становить: повернення кредиту в сумі 40 000,00 доларів США з наступним порядком погашення: щомісячно до 10 числа кожного місяця, починаючи з жовтня 2007 року по серпень 2022 року включно - 222,22 доларів США, у вересні 2022 року - до 10 числа 222,62 доларів США; та кінцевим терміном погашення до 10 вересня 2022 року, а також дострокового погашення у випадках, передбачених договором, яким обумовлене основне зобов'язання; сплата процентів за користування кредитом у розмірі 13,3 % річних та комісій, в строки та в порядку, що визначені договором, яким обумовлене основне зобов'язання; сплата можливої неустойки (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку, що визначені договором, яким обумовлене основне зобов'язання; відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимог за основним зобов'язанням, та збитків, завданих порушенням основного зобов'язання.
Пунктом 2.4.3 договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
20 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору кредиту № 851/10/27-11/7-113 від 27 вересня 2007 року, за якою процентна ставка за користування кредитом з 20 жовтня 2008 року встановлена на рівні 15% річних (а. с. 16).
З наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_2 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, останній платіж у рахунок погашення кредиту зробив 13 січня 2009 року.
У зв'язку з чим, станом на 08 травня 2015 року сума заборгованості за договором кредиту склала 85 786,01 доларів США, що еквівалентно 1 777 697,22 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 36 442,98 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України склало 755 188,20 грн; заборгованість за простроченими відсотками - 35 200,11 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України склало 729 432,94 грн; пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 5 063,72 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України склало 104 932,83 грн; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості з відсотків - 9 079,20 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України склало 188 143,26 грн (а. с. 5-6).
26 травня 2015 року банком направлено на адресу ОСОБА_1 вимогу у порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України, якою повідомлено його про необхідність погашення заборгованості за кредитним договором у вищевказаному розмірі протягом 30 календарних днів (а. с. 27-28).
З довідки Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Наука» від 09 вересня 2019 року № 08/30 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_4 та дочка ОСОБА_3 , 2000 року народження (а. с. 98).
Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.
Способи захисту цивільного права чи інтересу можуть бути судові (стаття 16 ЦК України) та позасудові (статті 17-19 ЦК України).
Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).
З огляду на вказане Закон України «Про іпотеку» визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону України «Про іпотеку») є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 41-47 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі - покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»).
Згідно з частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є: 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».
Частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу позивачем цього предмета будь-якій особі - покупцеві на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку».
Як вбачається з пункту 4.5 іпотечного договору від 27 вересня 2007 року №851/11/27-11/7-117 іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду; або на підставі виконавчого напису нотаріуса; або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».
Крім цього, у пункті 4.6 іпотечного договору міститься застереження про те, що у разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, реалізація предмета іпотеки здійснюється у спосіб, зазначений у відповідному рішенні суду, а саме: шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі - покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.
Якщо в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або у відповідному застереженні в іпотечному договорі передбачений такий спосіб звернення стягнення, як продаж предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі - покупцеві, іпотекодержатель на підставі статті 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.
Такий правовий висновок не суперечить правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19).
Оскільки умовами іпотечного договору передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі - покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», банк обрав правильний спосіб захисту своїх прав та законних інтересів.
Відповідного висновку у аналогічній справі дійшов Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 2-1746/11, провадження № 61-2069св18.
Враховуючи, що позичальник ОСОБА_2 не виконав взяті на себе обов'язки з повернення кредиту та сплати процентів належним чином, у нього утворилась заборгованість, в рахунок погашення якої банк має право вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки.
Доводи ОСОБА_1 щодо того, що банк передчасно звернувся до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, не надав належних доказів існування заборгованості за кредитним договором з боку ОСОБА_2 , ведення претензійної роботи щодо виконання ним кредитного договору, рішень суду про стягнення заборгованості за договором кредиту або його дострокового розірвання, є безпідставними, адже доказів того, що ОСОБА_2 виконав свій обов'язок з погашення заборгованості за кредитом, матеріали справи не містять. Будь-яке досудове врегулювання спору, зокрема, претензійна робота, не є обов'язковим та не перешкоджає зверненню до суду. Кредитор вправі самостійно обирати спосіб захисту своїх прав шляхом пред'явлення вимоги про стягнення заборгованості чи про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Твердження ОСОБА_1 щодо того, що іпотечним договором передбачено умови дострокового звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем встановлених договором обов'язків, однак обов'язку щодо погашення іпотекодавцем основного зобов'язання не встановлено; що він не зобов'язаний виконувати кредитний договір, судова колегія відхиляє, оскільки пунктом 2.4.3 іпотечного договору прямо передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Разом з тим, судова колегія не погоджується з розміром заборгованості, в рахунок погашення якої має бути звернено стягнення на предмет іпотеки у частині нарахування процентів та пені, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10 цс 18).
Договором кредиту між банком та ОСОБА_2 № 851/10/27-11/7-113 від 27 вересня 2007 року передбачено кінцевий термін погашення заборгованості за кредитом до 10 вересня 2022 року.
Водночас, підпунктом 4.5 кредитного договору визначено, що в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених підпунктами 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 504/1653/15-ц, провадження № 61-5864св18.
Як вбачається з наданого банком розрахунку, останній платіж за договором кредиту ОСОБА_2 вчинено 13 січня 2009 року. Наступний платіж згідно визначеного умовами договору графіку мав бути здійснений 10 лютого 2009 року, однак більше будь-яких платежів у рахунок погашення кредиту від ОСОБА_2 не надходило.
Отже, за визначенням пункту 4.5 договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 60 календарних днів, тобто з 12 квітня 2009 року, та банк не мав права нараховувати передбачені договором відсотки за користування кредитом після цієї дати.
Крім того, 20 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору кредиту № 851/10/27-11/7-113 від 27 вересня 2007 року, за якою процентна ставка за користування кредитом з 20 жовтня 2008 року збільшена з 13,3% до 15% річних.
Законодавство не пов'язує припинення іпотеки зі зміною основного зобов'язання, оскільки відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку» припинення іпотеки можливо лише у зв'язку із припиненням основного зобов'язання, а не його зміною.
Разом з тим, враховуючи, що до іпотечного договору сторони не внесли відповідні зміни в частині збільшення розміру відсоткової ставки з 13,3 % до 15 % на рік, то розмір відповідальності ОСОБА_1 як іпотекодавця залишається у розмірі, визначеному у договорі іпотеки, зокрема, у розмірі боргу за відсотками обчисленого, виходячи із відсоткової ставки 13,3 % річних.
Отже, розмір заборгованості за відсотками, у рахунок погашення якої має бути звернено стягнення на предмет іпотеки, обмежується відсотками, нарахованими до закінчення строку кредитування - 12 квітня 2009 року, та за ставкою, визначеною договором іпотеки (13,3% річних).
З наданого банком розрахунку вбачається, що з 27 вересня 2007 року по 19 жовтня 2008 року (до збільшення % ставки) нараховано відсотки за користування кредитом на поточну суму боргу у загальному розмірі 5502,19 доларів США (190,71+481,31+420,61+447,07+444,56+413,52+439,51+436,99+98,10+322,33+418,00+96,96+332,43+413,11+451,73+95,25), а також відсотки на прострочену заборгованість у розмірі 2,43 доларів США (0,08+0,08+0,24+0,57+0,16+0,57+0,65+0,08), тобто загалом 5502,19+2,43 = 5504,62 доларів США.
З 20 жовтня 2008 року по 12 квітня 2009 року проценти мають бути нараховані на поточну суму заборгованості за ставкою 13,3% річних у такому розмірі:
20 жовтня 2008 року - 10 листопада 2008 року (22 дні) на суму боргу 37 111,14 доларів США *13,3%/360*22 = 301,63 доларів США;
11 листопада 2008 року - 10 грудня 2008 року (30 днів) на суму боргу 36 888,92 доларів США * 13,3%/360*30 = 408,85 доларів США;
11 грудня 2008 року - 11 січня 2009 року (32 дні) на суму боргу 36 666,70 доларів США*13,3%/360*32 = 433,48 доларів США;
12 січня 2009 року (1 день) на суму боргу 36 444,48 доларів США*13,3%/360*1 = 13,46 доларів США;
13 січня 2009 року - 10 лютого 2009 року (29 днів) на суму боргу 36 442,98*13,3%/360*29 = 390,45 доларів США;
11 лютого 2009 року - 11 березня 2009 року (29 днів) на суму боргу 36 222,26 доларів США*13,3%/360*29 = 388,08 доларів США;
12 березня 2009 року - 12 квітня 2009 року (32 дні) на суму боргу 36 000,04 доларів США*13,3%/360*32 = 425,60 доларів США.
Загалом: 301,63+408,85+433,48+13,46+390,45+388,08+425,60 = 2361,55 доларів США.
Прострочені відсотки з 20 жовтня 2008 року по 12 квітня 2009 року за ставкою 13,3% річних:
11 листопада 2008 року на суму боргу 222,22 доларів США*13,3%/360*1 = 0,08 доларів США;
11 грудня 2008 року - 11 січня 2009 року (32 дні) на суму боргу 222,22 доларів США*13,3%/360*32 = 2,63 доларів США;
12 січня 2009 року на суму боргу 444,44 доларів США*13,3%/360*1 = 0,16 доларів США;
11 лютого 2009 року - 11 березня 2009 року (29 днів) на суму боргу 220,72 доларів США*13,3%/360*29 = 2,36 доларів США;
12 березня 2009 року - 12 квітня 2009 року (32 дні) на суму боргу 442,94 доларів США*13,3%/360*32 = 5,24 доларів США.
Загалом 0,08+2,63+0,16+2,36+5,24 = 10,47 доларів США.
Відсотки за користування кредитом з 27 вересня 2007 року по 12 квітня 2009 року у загальному розмірі складають 5504,62 + 2361,55 + 10,47 = 7876,64 доларів США.
З розрахунку банку вбачається, що позичальником сплачено відсотків на загальну суму 6628,76 доларів США.
Отже, заборгованість за відсотками за передбаченою договорами кредиту та іпотеки ставкою відсотків річних станом на 12 квітня 2009 року (закінчення строку кредитування) становить 7876,64 - 6628,76 = 1247,88 доларів США.
Як вбачається з розрахунку пені, її нараховано за 2014-2015 роки. Однак, виходячи з того, що закінчення строку кредитування змінено на 12 квітня 2009 року, нарахування пені за вказаний період не є правомірним, тому вона також не має входити до розміру заборгованості, у рахунок погашення якої звернено стягнення на предмет іпотеки.
Таким чином, заочне рішення суду в частині вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає зміні щодо визначення розміру заборгованості, у рахунок погашення якої звернено стягнення на предмет іпотеки, яка становить 37 690,86 доларів США, що складається з 36 442,98 доларів США - заборгованості за кредитом та 1247,88 доларів США - заборгованості зі сплати відсотків станом на 12 квітня 2009 року.
Оскільки у прохальній частині позовної заяви банку сума заборгованості визначена у гривневому еквіваленті станом на 08 травня 2015 року, то її розмір у судовому рішенні також підлягає зазначенню у гривневому еквіваленті та складає 781 047,34 грн, замість 1 777 697,22 грн, як зазначено в заочному рішенні.
Виходячи з викладеного, Публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк» слід надати право за рахунок продажу предмету іпотеки задовольнити свої вимоги за договором кредиту № 851/10/27-11/7-113 від 27 вересня 2007 року в сумі 781 047,34 грн та всі витрати, пов'язані зі збереженням та реалізацією предмету іпотеки.
Щодо вимог банку про виселення відповідача та всіх мешканців іпотечної квартири і зняття їх з реєстраційного обліку судова колегія виходить з наступного.
За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (пункт 1 стаття 8) гарантує кожній особі окрім інших прав, право поваги до її житла. Воно охоплює право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, з яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідним в демократичному суспільстві, а також здійснюватись в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.
Як зазначав Європейський суд з прав людини, втрата житла є найбільш крайнього формою втручання у право на повагу до житла (див. серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2003 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п.50).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 399-48/06, п.47).
При цьому, вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 12 червня 2008 року у справі «Власов проти Росії» (Vlasov v. Russia), заява № 78146/01, п.125).
Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner V. Austria), заява № 20082/02, п.56, ECHR 2009-...).
Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01 п.82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд має звернути особливу увагу процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner V. Austria п.60).
Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей.
Згідно із положенням частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Відповідно до вимог частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.
За змістом вказаних норм особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, а за інших обставин.
При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.
Зазначений висновок є усталеним у практиці Верховного Суду, зокрема, підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18), Верховним Судом у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 336/5157/17 (провадження № 61-36858св18), від 20 травня 2019 року у справі №569/13545/17 (провадження №61-44514св18), від 06 червня 2019 року у справі № 130/2141/17 (провадження № 61-2355 св 19), від 19 січня 2021 року у справі № 243/3405/14 (провадження № 61-2539св19) та в інших.
Матеріали справи свідчать про те, що квартира, яка є предметом іпотеки, була придбана ОСОБА_1 ще у 2005 році, до укладення кредитного договору від 27 вересня 2007 року, тобто не за кредитні кошти. Отже, виселення відповідача без надання йому іншого постійного жилого приміщення, без застосування частини другої статті 109 ЖК Української РСР є неможливим.
Крім того, відповідачем у справі є лише ОСОБА_1 , тоді як банк заявив вимоги про виселення та зняття з реєстрації всіх мешканців квартири, не конкретизувавши таких осіб та не залучивши їх до участі у справі.
За таких умов, судова колегія дійшла висновку про скасування заочного рішення суду в частині виселення з квартири АДРЕСА_3 , усіх мешканців без надання іншого жилого приміщення та зняття їх з реєстраційного обліку з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні таких вимог.
Виходячи з вищевикладеного, заочне рішення суду першої інстанції підлягає зміні зі зменшенням розміру заборгованості за договором кредиту № 851/10/27-11/7-113 від 27 вересня 2007 року, у рахунок погашення якої звернено стягнення на предмет іпотеки, з 1 777 697,22 грн до 781 047,34 грн, а також скасуванню в частині вимог про виселення відповідача та інших мешканців з іпотечної квартири та зняття їх з реєстраційного обліку з відмовою у задоволенні цих вимог.
В іншій частині заочне рішення суду є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги його не спростовують, та підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги банку майнового характеру підлягають задоволенню частково, на 43,9%, з ОСОБА_1 на користь банку підлягає стягненню судовий збір за подання позову у розмірі 1604,11 грн (3654,00*43,9%), що є підставою для зменшення стягнутого судового збору.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 також задоволено частково, на 56,1% відповідно, тому з банку підлягає стягненню судовий збір на його користь за подання апеляційної скарги у розмірі 3074,84 грн (5481,00*56,1%).
Керуючись ст. ст.367, 368, п. 2 ч. 1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2015 року - змінити, скасувавши його в частині виселення з двокімнатної квартири АДРЕСА_2 усіх мешканців без надання іншого жилого приміщення та зняття з реєстраційного обліку з двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , усіх мешканців та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в частині виселення з двокімнатної квартири АДРЕСА_2 усіх мешканців без надання іншого жилого приміщення та зняття з реєстраційного обліку з двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , усіх мешканців - залишити без задоволення.
Рішення суду в частині надання права Публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк» за рахунок продажу предмету іпотеки задовольнити свої вимоги за договором кредиту № 851/10/27-11/7-113 від 27 вересня 2007 року в сумі 1 777 697,22 грн та всі витрати, пов'язані зі збереженням та реалізацією предмету іпотеки - змінити, зменшивши суму з 1 777 697,22 грн до 781 047,34 грн.
Розмір стягнутого з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» сплаченого судового збору за подання позову зменшити з 3654,00 грн до 1604,11 грн.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_1 3074,84 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді О.М. Хорошевський
В. Б. Яцина
Повний текст постанови складено 09 червня 2021 року.