Постанова
Іменем України
26 травня 2021 року
м. Харків
справа № 644/8887/18
провадження № 22-ц/818/1270/21
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Кругової С.С., Тичкової О.Ю.
за участю секретаря - Плахотнікової І.О.
учасники справи:
позивач : ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІП-ЕКСПЕРТ» Мерефянська філія, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Шефель Денис Сергійович, Регіональний сервісний центр МВС України в Харківській області
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІП-ЕКСПЕРТ» Мерефянська філія, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Шефель Денис Сергійович, Регіональний сервісний центр МВС України в Харківській області про визнання права спільної сумісної власності та поділ майна подружжя, визнання договорів купівлі-продажу недійсними, стягнення компенсації вартості майна, з апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 11 листопада 2019 року, у складі судді Сітало А.К., в залі суду в місті Харків,
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом та просила визнати об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобілі Volkswagen Transporter, 2003 року випуску, НОМЕР_1 , зеленого кольору та Volkswagen Transporter, 2010 року випуску, кузов НОМЕР_2 , сірого кольору. В порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на Ѕ частину вказаних автомобілів. Визнати недійсним договір купівлі-продажу серії НАС №449963 від 24.11.2015 року автомобіля Volkswagen Transporter, 2003 року випуску, кузов НОМЕР_3 , зеленого кольору, укладений ОСОБА_6 за довіреністю від імені ОСОБА_2 із ОСОБА_7 посвідчений приватним нотаріусом Шефель Д.С. Визнати недійсним договір купівлі-продажу №5722/17/000794 від 17.11.2017 року автомобіля Volkswagen Transporter, 2010 року випуску, кузов НОМЕР_2 , сірого кольору, укладений ТОВ «ВІП-Експерт» Мерефянська філія, що діяла на підставі договору комісії №5722/17/000794 від 17.11.2017року від імені ОСОБА_2 із ОСОБА_3 . Зобов'язати регіональний сервісний центр МВС в Харківській області анулювати реєстрацію автомобіля Volkswagen Transporter, 2003 року випуску, кузов НОМЕР_3 , зеленого кольору за ОСОБА_7 та автомобіля Volkswagen Transporter, 2010 року випуску, кузов НОМЕР_2 , сірого кольору за ОСОБА_3 . стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію Ѕ частини вартості автомобілів у сумі 301 697, 73 грн. Також позивач просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь сплачені нею судові витрати, які складаються з 3017,00 грн. судового збору, 1200,00 грн. сплачених за проведення авто-товарознавчих досліджень, 15 000 грн. витрат на правову допомогу, разом 19 217,00 грн.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилалась на те, що 24 вересня 1994 року вона і ОСОБА_2 уклали шлюб. Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 26.11.2015 року шлюб розірвано. У шлюбі, за кошти сім'ї, були придбані транспортні засоби, а саме: 31 липня 2009 року автомобіль Volkswagen Transporter, 2003 року випуску, зеленого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_4 , кузов НОМЕР_3 ; 21 травня 2013 року автомобіль Volkswagen Transporter, 2010 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_5 , кузов НОМЕР_2 .
Зазначені транспортні засоби були зареєстровані на ім'я ОСОБА_2 . У 2014 році їх сім'я фактично розпалась і вони перестали проживати разом. У грудні 2017 року їй стало відомо, що відповідач ОСОБА_8 продав зазначені автомобілі без її згоди відповідачам ОСОБА_9 та ОСОБА_3 , не відшкодувавши їй половину їх вартості.
Відповідач ОСОБА_2 здійснив відчуження вказаних автомобілів через представників, які діяли за довіреністю та за договором комісії, відповідно.
Згідно звіту про оцінку автомобіля Volkswagen Transporter, 2003 року випуску, його вартість станом на 08 листопада 2018 року складає 168 674, 85 грн. Згідно звіту про оцінку автомобіля Volkswagen Transporter, 2010 року випуску, його вартість станом на 08 листопада 2018 року складає 434 720,60 грн.
Разом з цим, позивач посилаючись на те, що відсутні правові підстави для витребування спірних автомобілів у відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , оскільки укладення власником договорів купівлі-продажу автомобілів унеможливлює їх витребування від добросовісного набувача, просила стягнути з ОСОБА_2 компенсацію половини вартості відчуженого ним не в інтересах сім'ї майна, а саме вказаних автомобілів, що складає 301697, 73 грн.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано автомобілі Volkswagen Transporter, 2003 року випуску, кузов НОМЕР_3 , зеленого кольору та Volkswagen Transporter, 2010 року випуску, кузов НОМЕР_2 , сірого кольору спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , компенсацію вартості Ѕ частини автомобілів Volkswagen Transporter, 2003 року випуску, НОМЕР_1 , зеленогокольору таVolkswagen Transporter, 2010 року випуску, кузов НОМЕР_2 , сірого кольору в сумі 301 697, 73 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1508 грн. 50 коп. сплаченого судового збору та 600 грн. сплачених за проведення авто-товарознавчих досліджень.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що про слухання справи судом першої інстанції повідомлений не був, що не дало можливості надати свої пояснення та докази. Зазначає, що автомобіль Volkswagen Transporter, 2003 року випуску, кузов НОМЕР_3 , зеленого кольору був проданий 24.11.2015 року у період шлюбу (шлюб розірваний за рішенням суду 26.11.2015 року) та за усної згоди позивача, грошові кошти від продажу автомобілю були витрачені на сім'ю, на придбання техніки, продуктів харчування. Зазначає, що позивач не надала до суду належних та допустимих доказів тих обставин, що договір купівлі-продажу вказаного автомобіля був укладений ОСОБА_2 не в інтересах сім'ї і без її згоди.
У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 24 вересня 1994 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали шлюб. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 26.11.2015 року у справі №638/10842/15-ц шлюб між сторонами розірвано.
Під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були придбані транспортні засоби, а саме: 31 липня 2009 року автомобіль Volkswagen Transporter, 2003 року випуску, зеленого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_4 , кузов НОМЕР_3 ; 21 травня 2013 року автомобіль Volkswagen Transporter, 2010 року випуску, сірого кольору, номерний знак НОМЕР_5 , кузов НОМЕР_2 .
Зазначені транспортні засоби були зареєстровані на ім'я ОСОБА_2 .
У грудні 2017 року позивачу стало відомо, що відповідач ОСОБА_8 продав зазначені автомобілі без її згоди, не відшкодувавши їй половини їх вартості.
24 листопада 2015 року відповідачем ОСОБА_10 продано автомобіль Volkswagen Transporter, 2003 року випуску, зеленого кольору, номерний знак НОМЕР_4 ОСОБА_11 , що мешкає за адресою: Харківська область, Богодухівський район, селище Степне.
Перереєстрація даного автомобіля в органах МВС України була здійснена 25 листопада 2015 року на підставі договору купівлі-продажу НАС №449963 від 24.11.2015 року, укладеного ОСОБА_6 за довіреністю від імені ОСОБА_2 із ОСОБА_7 посвідченого приватним нотаріусом Шефель Д.С. Згідно договору автомобіль продано за 14400.00 грн., що підтверджується листом Регіонального сервісного центру в Харківській області МВС України №31/20-4490 від 17.10.2018 року, листом Територіального сервісного центру №6343 Регіонального сервісного центру в Харківській області МВС України №31/20/3-Заз від 27.09.2018 року та договором купівлі-продажу транспортного засобу від 24 листопада 2015 року.
Згідно відповіді Регіонального сервісного центру МВС України № 31/20/3-106 від 10.04.2019 року наданої на запит відповідача ОСОБА_5 , транспортний засіб Volkswagen Transporter, 2003 року випуску, кузов НОМЕР_3 , зеленого кольору, перереєстрований 22.02.2019 року з ОСОБА_12 на іншого власника.
17 листопада 2017 року відповідачем ОСОБА_2 відчужено автомобіль Volkswagen Transporter, 2010 року випуску, сірого кольору, номерний знак НОМЕР_5 . Автомобіль був проданий ОСОБА_3 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно договору транспортний засіб було продано за 5000.00 грн.
Перереєстрація даного автомобіля в органах МВС України була здійснена на підставі договору купівлі-продажу №5722/17/000794 від 17.11.2017 року, укладеного ТОВ «ВІП-Експерт» Мерефянська філія, яке діяло на підставі договору комісії №5722/17/000794 від 17.11.2017 року від імені ОСОБА_2 із ОСОБА_3 , що підтверджується листом Регіонального сервісного центру в Харківській області МВС України №31/20-4628 від 25.10.2018 року, а також листом ТОВ «ВІП - Експерт» від 22.09.2018 року, копією договору купівлі-продажу транспортного засобу №5722/17/000794 від 17.11.2017 року та копією договору комісії №5722/17/000794 від 17.11.2017 року.
Отже, на даний час власником зазначеного транспортного засобу Volkswagen Transporter, 2010 року випуску, кузов НОМЕР_2 , сірого кольору, новий номерний знак НОМЕР_6 є ОСОБА_3 .
Таким чином, відповідач ОСОБА_2 здійснив відчуження вказаних автомобілів через представників, які діяли за довіреністю та за договором комісії, відповідно.
Згідно статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона(представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК України).
Статтею 1011 ЦК України передбачено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Отже, договір купівлі-продажу НАС №449963 від 24.11.2015 року автомобіля Volkswagen Transporter, 2003 року випуску, зеленого кольору, номерний знак НОМЕР_4 був укладений від імені ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_6 .
Договір купівлі-продажу №5722/17/000794 від 17.11.2017року автомобіля Volkswagen Transporter, 2010 року випуску, сірого кольору, номерний знак НОМЕР_5 , укладений від імені ОСОБА_2 ТОВ «ВІП-Експерт» Мерефянська філія, що діяла на підставі договору комісії №5722/17/000794 від 17.11.2017 року.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилалась на те, що відповідач ОСОБА_8 продав зазначені автомобілі без її згоди відповідачам ОСОБА_9 та ОСОБА_3 , не відшкодувавши їй половину їх вартості.
Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, у тому числі колишнього, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України.
Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 не давала своєї згоди ОСОБА_2 на продаж спірних автомобілів. Зворотнього ОСОБА_2 не доведено.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. При цьому беруться до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення для справи. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Установивши, що спірні автомобілі набуті сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбу за спільні кошти, виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю сторін та розмір часток сторін у праві спільної сумісної власності на автомобілі є рівними та становлять 1/2 частину автомобілів за кожним.
Згідно звіту про оцінку автомобіля Volkswagen Transporter, 2003 року випуску, його вартість станом на 08 листопада 2018 року складає 168 674, 85 грн.
Згідно звіту про оцінку автомобіля Volkswagen Transporter, 2010 року випуску, його вартість станом на 08 листопада 2018 року складає 434 720,60 грн.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Наведене дає підстави для висновку, що вартість майна, що підлягає поділу визначається, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 61-9018сво18.
Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Системне тлумачення частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України дає підстави дійти висновку, що згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача у цій справі) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача у цій справі) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов'язку такого у відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду.
Покладаючи на ОСОБА_2 обов'язок зі сплати на користь ОСОБА_1 замість її частки у праві спільної сумісної власності на вказані автомобілі, суд першої інстанції, врахувавши звіти про оцінку, дійшов правильного висновку про стягнення саме компенсації у розмірі 301 697,73 грн.
Доводи апелянта, що продаж спірних автомобілів відбувся за усної згоди позивача, а грошові кошти від продажу автомобілів були витрачені на сім'ю, на придбання техніки, продуктів харчування належними та допустимими доказами не підтверджені.
У грудні 2014 року сім'я ОСОБА_13 фактично розпалась і подружжя перестало проживати разом.
Ці обставини ОСОБА_2 особисто вказував, звертаючись до суду з позовом про розірвання шлюбу, що вбачається із змісту рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26.11.2015 року.
Стосовно доводів ОСОБА_2 про те, що він судом першої інстанції не був повідомлений про слухання справи, що не дало можливості надати свої пояснення та докази, колегія суддів зазначає наступне.
Матеріали справи містять дані про те, що вказана цивільна справа знаходилась в провадженні суду першої інстанції з листопада 2018 року, неодноразово призначались судові засідання.
Згідно довідки відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , саме на цю адресу судом відповідачу направлялась кореспонденція.
Згідно матеріалів справи, судові повістки на ім'я ОСОБА_2 про слухання справи, призначені на 25.02.2019 року (а.с. 73), на 10.04.2019 року (а.с. 91), на 07.05.2019 року (а.с. 122), на 06.06.2019 року (а.с. 133), на 22.07.2019 року (а.с. 138) повернулись до суду неврученими.
Судом першої інстанції на сайті суду було опубліковане оголошення про виклик ОСОБА_2 в судове засідання, призначене на 11.11.2019 року на 10.30 год.
Таким чином, суд першої інстанції вжив всіх необхідних заходів для повідомлення відповідача ОСОБА_2 про наявність та розгляд вказаної справи.
Матеріали справи містять розписку про вручення ОСОБА_2 судової повістки про слухання справи 23.10.2019 року, тому доводи апелянта про те, що він не повідомлений про слухання справи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки останній був обізнаний про наявність вказаної справи та міг реалізувати своє право на участь в розгляді справи через представника, надавши йому повноваження на представництво своїх інтересів та надати свої докази та заперечення.
Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 про відсутність підстав для стягнення з нього судових витрат по сплаті судового збору, колегія суддів вважає, що ці доводи заслуговують на увагу.
Згідно довідки МСЕК № 292977 ОСОБА_2 є інвалідом другої групи, інвалідність встановлена на строк до 01.11.2021 року.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Згідно із частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З урахуванням того, що суд першої інстанції не застосував положення пункту 9 частини першої статті 5 ЗУ «Про судовий збір» при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат за розгляд справи у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити нове, яким судові витрати, понесені ОСОБА_1 по сплаті судового збору віднести на рахунок держави. У решті позовних вимог рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю/або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 371, 374, п. 4 ч. 3 ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 11 листопада 2019 року - скасувати в частині стягнення з ОСОБА_2 суми сплаченого судового збору.
Судові витрати, понесені ОСОБА_1 по сплаті судового збору у сумі 1508,50 грн.- віднести за рахунок держави.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - С.С. Кругова
О.Ю. Тичкова