іменем України
01 червня 2021 року м. Кропивницький
справа № 396/1530/20
провадження № 22-ц/4809/903/21
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С.М., Черненка В.В.
за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Росія»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Росія» на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23 лютого 2021 року у складі судді Русіної А.А.,
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Росія» (далі по тексту -СТОВ «Росія») про скасування наказу про звільнення з роботи та поновлення на роботі.
В обґрунтування заявленого позову посилався на те, що з 17 квітня 2015 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в СТОВ «Росія» безстроково і з 17 квітня 2015 року по 30 вересня 2020 року працював на посаді охоронника СТОВ «Росія». Починаючи з 16 серпня 2017 року по 16 серпня 2020 року між позивачем та Міністерством оборони України щороку укладався новий контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу. Так, відповідно з укладеним між позивачем та Міністерством оборони України контрактом від 16 серпня 2017 року про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу ОСОБА_1 з 16 серпня 2017 року прийнятий на військову службу за контрактом. Відповідно з укладеним між позивачем та Міністерством оборони України контрактом від 16 серпня 2018 року про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу ОСОБА_1 з 16 серпня 2018 року прийнятий на військову службу за контрактом. Відповідно з укладеним між позивачем та Міністерством оборони України контрактом від 16 серпня 2018 року про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу, ОСОБА_1 з 16 серпня 2019 року прийнятий на військову службу за контрактом. Відповідно з укладеним між позивачем та Міністерством оборони України контрактом від 16 серпня 2018 року про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу ОСОБА_1 з 16 серпня 2020 року прийнятий на військову службу за контрактом. Наказом СТОВ «Росія» від 30 вересня 2020 року №92-3 про припинення трудового договору (контракту) на підставі укладеного ОСОБА_1 16 серпня 2020 року контракту про проходження військової служби його було звільнено з роботи згідно з пунктом 3 статті 36 Кодексу Законів про працю України у зв'язку із вступом на військову службу. Вважає такі дії СТОВ «Росія» незаконними, оскільки вони були вчинені з порушенням встановлених частиною третьою статті 119 КЗпп України гарантій збереження за ним місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві. Посилаючись на зазначені обставини просив суд скасувати наказ від 30 вересня 2020 року №92-3 «Про припинення трудового договору (контракту)» та поновити його на посаді охоронника СТОВ «Росія».
Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23 лютого 2021 року позов задоволено. Скасовано наказ СТОВ «Росія» від 30 вересня 2020 року №92-3 «Про припинення трудового договору (контракту)» та поновлено ОСОБА_1 на посаді охоронника СТОВ «Росія» з 30 вересня 2020 року. Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням СТОВ «Росія» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
ОСОБА_1 направив до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23 лютого 2021 рокузалишити без змін, а апеляційну скаргу СТОВ «Росія» без задоволення.
У судовому засіданні апеляційного суду Грейніс В.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідач у судове засідання свого представника не направив. Про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив. Колегія суддів постановила ухвалу про слухання справи у відсутності представника відповідача на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що ОСОБА_1 з 17 квітня 2015 року був прийнятий до СТОВ «Росія» на посаду охоронника відповідно до наказу від 17 квітня 2015 року№47-п (а.с.8).
Згідно з укладеним між позивачем та Міністерством оборони України контрактом від 16 серпня 2017 року про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу ОСОБА_1 з 16.08.2017 прийнятий на військову службу за контрактом строком на 1 рік (а.с.9-10).
Відповідно до укладеного між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України контрактом від 16 серпня 2018 року про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу ОСОБА_1 з 16 серпня 2018 року прийнятий на військову службу за контрактом строком на 1 рік (а.с.11-12).
Відповідно до укладеного між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України контрактом від 16 серпня 2019 року про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу ОСОБА_1 з 16 серпня 2019 року прийнятий на військову службу за контрактом строком на 1 рік (а.с.13-14).
Відповідно до укладеного між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України контрактом від 16 серпня 2020 року про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу ОСОБА_1 з 16 серпня 2020 року прийнятий на військову службу за контрактом строком на 3 роки (а.с.15-16).
Як убачається з копії наказу від 30 вересня 2020 року №92-3 ОСОБА_1 звільнено на підставі п.3 ст.36 КЗпП України у зв'язку із вступом на військову службу з виплатою вихідної допомоги у розмірі двомісячної заробітної плати згідно зі ст.21 Закону України «Про загальний військовий обов'язок» (а.с.5).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з позивачем, починаючи з 2017 року, укладалися контракти на проходження військової служби у Збройних Силах України на час особливого періоду, а за працівниками, прийнятими на строкову військову службу в особливий період, зберігається місце роботи, посада і середній заробіток до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з такого.
Відповідно до ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
Статтею 119 КЗпП України (у редакції, чинній на час призову та звільнення позивача з роботи) визначено, що на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.
Аналіз зазначених норм права дають підстави для висновку, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Із змісту цього визначення та аналогічного змісту визначення, наведеного у статті першій зазначеного Закону убачається, що вони дають чітке визначення початку перебігу особливого періоду, але не встановлюють його закінчення.
За таких обставин висновок про закінчення особливого періоду слід формувати з урахуванням юридичних визначень про мобілізацію, демобілізацію та змісту указів Президента України, який за ст.5 Конституції України та відповідно до норм наведених Законів, наділений повноваженнями щодо оголошення цих станів та стану воєнного часу.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Тобто, особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
В Україні особливий період розпочався 18 березня 2014 року згідно з Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року, який набрав чинності 18 березня 2014 року, і триває на час звернення позивача до суду, оскільки загальновідомим є факт існування іноземної агресії щодо України.
Відповідно до примітки до ст.4 Закону України від 05 березня 1998 року «Про Раду Національної безпеки та оборони України» кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.
Така ж позиція щодо визначення дії особливого періоду викладена в листі Міноборони від 20 жовтня 2016 року № 316/1/906 «Щодо дії особливого періоду», та у постанові Вищого адміністративного суду України у від 16 лютого 2015 року (справа N 800/582/14), який, виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначив, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.
Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, Президент України не приймав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 16 серпня 2020 року уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України на час особливого періоду на період три роки, та на момент укладення якого діяло рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.
Відповідно до примітки до статті 4 Закону України «Про Раду Національної безпеки та оборони України» кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.
Оскільки саме з цим періодом та наявністю кризової ситуації частиною третьою ст.119 КЗпП України пов'язане право позивача на збереження за ним на час дії контракту роботи, посади та середнього заробітку, то у відповідача не було правових підстав для його звільнення. Позивач уклав контракт під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, тому як військовослужбовець користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України
Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Росія» залишити без задоволення, а рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23 лютого 2021 рокубез змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 10 червня 2021 року.
Головуючий суддя О.І. Чельник
Судді C.М. Єгорова
В.В. Черненко