Справа № 343/2302/20
Провадження № 22-ц/4808/742/21
Головуючий у 1 інстанції Монташевич С. М.
Суддя-доповідач Горейко
08 червня 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючої Горейко М.Д.
суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О.
секретаря Єлісевич О.М.
з участю представника апелянта Рокетської С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Долинського районного суду, ухвалене у складі судді Монташевич С.М. 15 березня 2021 року в м. Долина,
15.12.2020 АТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернувся до АТ КБ «ПриватБанк», у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 20.10.2008. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг (далі - Договір), що підтверджується підписом у заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Формулярами та стандартними формами є саме Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи, які відповідно до заяви отримані відповідачем для ознайомлення в письмовій формі.
Банком на підставі договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, а відповідачу надано у користування кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 10 210 грн. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 3.2, 3.3 Договору, на підставі яких відповідач при укладанні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Таким чином, банк свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 28.10.2020 утворилась заборгованість у розмірі 12 579,99 грн, яка складається з: 10 120,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; в т.ч.: 0,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту; 10 120,00 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 2 459,99 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 0,00 грн - нарахована пеня; 0,00 грн - нарахована комісія.
Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з відповідача вказану суму заборгованості, а також судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2 102 грн.
Заочним рішенням Долинського районного суду від 15 березня 2021 позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за простроченим тілом кредиту по кредитному договору про надання банківських послуг № б/н від 20.10.2008 в розмірі 10 120,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 1 690,96 грн судового збору.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що між сторонами дійсно був укладений кредитний договір, однак сторони не обумовили в письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, тому підставною є лише вимога про стягнення з ОСОБА_1 отриманого ним та непогашеного тіла кредиту в розмірі 10 120,00 грн, а в решті вимог позову слід відмовити.
Не погодившись з рішенням суду у частині незадоволених позовних вимог, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність домовленості сторін про сплату процентів з огляду на те, що в анкеті-заяві позичальника зазначена базова процентна ставка у розмірі 36% річних, найменування банківського продукту, валюта картки, номер кредитної картки.
Вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю поінформований про умови кредитування в ПАТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Свідченням приєднання до угоди є також факт користування відповідачем картковим рахунком та використання кредитних коштів.
Апелянт стверджує, що сторони узгодили розмір базової процентної ставки, яка у подальшому змінювалась відповідно до умов кредитного договору, які відповідач прийняв та погодився із їх зміною.
Вважає, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, тому місцевий суд на підставі норм цивільного права не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту.
Також апелянт зазначає, що місцевий суд оскарженим рішенням не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще і наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Суд ігнорує, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів.
З наведених мотивів апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення процентів та задовольнити вимоги банку у цій частині.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримала з наведених у ній мотивів.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та день розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. Причину неявки суду не повідомив.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за відсутності відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором б/н від 20.10.2008, що виникла станом на 28.10.2020, в сумі 10 120,00 грн. сторонами не оскаржується, а тому в силу ч. 1 ст. 367 ЦПК України в цій частині апеляційним судом не переглядається.
Заслухавши доповідача, пояснення представника апелянта, вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції установлено та вбачається з матеріалів справи, що 20.10.2008 ОСОБА_1 підписав заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, в якій, зокрема, зазначено, що він погодився з тим, що ця заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Також зазначено, що банк має право в будь-який момент збільшити, зменшити чи анулювати кредитний ліміт (а.с.18).
На підставі вказаної заяви ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої ОСОБА_1 (договір б/н) кредитні ліміти карткового рахунку НОМЕР_1 за період 22.10.2008 по 01.06.2020 неодноразово змінювалися (зменшувалися та збільшувалися), востаннє кредитний ліміт становив 10 210,00 грн (23.06.2018, 22.05.2020), після чого 01.06.2020 був зменшений до 0,00 грн (а.с. 17).
Дані про номери карток, дату їх відкриття та термін дії, отриманих ОСОБА_1 , містяться у довідці, долученій АТ КБ «ПриватБанк», згідно з якою останню картку відповідач отримав 23.06.2018 з терміном дії до 04/22 (а.с. 16).
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 , з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості станом на 28.10.2020 останній має заборгованість в розмірі 12 579,99 грн, яка складається з: 10 120,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; в т.ч.: 0,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту; 10 120,00 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 2 459,99 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 0,00 грн - нарахована пеня; 0,00 грн. - нарахована комісії (а.с. 3-9, 10-14, 15).
Як вбачається з виписки по рахунку ОСОБА_1 за договором №б/н від 20.10.2008 (а.с. 37-52), ОСОБА_1 користувався кредитним рахунком, неодноразово знімав готівку у банкоматі, а також отримував готівкові кошти, однак не надавав своєчасно АТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, 25.02.2020 востаннє поповняв свою кредитну картку на суму 500 грн.
В цілому на підтвердження умов надання кредиту відповідачу та порушення зобов'язання останнім позивач надав суду анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 18), витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Gold» (а.с. 79), витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та наказ про внесення змін в договірну базу за платіжними картками, договірну базу по споживчому кредитуванню і в депозитних договорах (в частині погашення заборгованості за рахунок депозитів (а.с. 19-24, 25-28), розрахунок заборгованості (а.с. 3-9, 10-14, 15), виписку по рахунку (а.с. 37-52) та довідки з інформацією про кредитний ліміт та отримані картки (а.с. 16,17).
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, при укладенні кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Судом першої інстанції встановлено, що у заяві позичальника від 20.10.2008 процентна ставка не зазначена.
У апеляційній скарзі апелянт вказує, що в анкеті-заяві позичальника зазначена базова процентна ставка у розмірі 36% річних.
Однак, таке твердження апелянта є недоведеним, оскільки із заяви позичальника від 20.10.2008 неможливо встановити та ідентифікувати, що у вказаній заяві зазначена базова процентна ставка у розмірі 36% річних, адже у графі заяви, де може бути зазначена процентна ставка, текст є нерозбірливим, нечітким, із накладенням слів, що не дає можливості ідентифікувати такий текст.
Тому суд першої інстанції вірно встановив, що у заяві позичальника від 20.10.2008 процентна ставка (відсотки) за користування кредитними коштами не зазначена.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування прострочених відсотків за користування кредитом, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Gold» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, розміщені на його сайті.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та витяг з Тарифів розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків.
Роздруківка із сайту позивача та посилання на нього належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, про що вказав Верховний Суд України в постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 14-131цс19.
Оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи, не містить підпису позичальника, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 20.10.2008 шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків.
Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що сторони узгодили розмір базової процентної ставки, яка у подальшому змінювалась відповідно до умов кредитного договору, які відповідач прийняв та погодився із їх зміною.
Встановивши, що у заяві-анкеті позичальника від 20.10.2008 процентна ставка не зазначена, та застосувавши вказану правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд першої інстанції правильно відмовив у стягненні з відповідача 2 459,99 грн заборгованості за простроченими відсотками.
Інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
З огляду на викладене та з урахуванням положень ч. 1 ст. 375 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід залишити за апелянтом.
Частиною 6 ст. 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Долинського районного суду від 15 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча М.Д. Горейко
Судді: Л.В. Василишин
І.О. Максюта
Повний текст постанови складено 10 червня 2021 року