79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
07.06.2021 справа № 914/1094/21
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТО ПАК», м. Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сейко», м. Буськ
про: стягнення заборгованості 10 110, 98 грн.
Суддя Синчук М.М.
За участю секретаря судового засідання
Кравчук І. В.
Представники учасників справи:
позивача: Гайдак О.В. - представник;
відповідача: не з'явився.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТО ПАК» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сейко» про стягнення заборгованості 10 110, 98 грн.
Ухвалою суду від 28.04.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі № 914/1094/21 за правилами спрощеного позовного провадження, проведення судового засідання для розгляду справи по суті призначено на 24.05.21 р.
Ухвалою суду від 24.05.2021р. розгляд справи по суті відкладено на 07.06.2021р.
В судовому засіданні 07.06.2021 р. представник позивача взяв участь в режимі відоконференції. Позовні вимоги підтримав повністю.
В судове засідання 07.06.2021 р. представник відповідача не з'явився. Про дату, час та місце проведення судового засідання був належним чином та завчасно повідомлений на адресу, зазначеній в позовній заяві та згідно витягу з ЄДР ЮО, ФОП та ГФ.
Судом встановлено, що поштове відправлення з позовною заявою з додатками, що надсилалась позивачем на адресу відповідача 26.01.2021р. згідно витягу з ЄДР ЮО, ФОП та ГФ (ідентифікатор поштового відправлення 0500381020234) станом на 22.04.2021р. - вручено особисто, 07.05.2021р. - повернуто за зворотною адресою.
Поштове відправлення з ухвалою суду від 28.04.2021 р. про відкриття провадження у справі (ідентифікатор поштового відправлення 7901413879704) станом на 01.06.2021р. - повернуто за зворотною адресою: За закінченням встановленого терміну зберігання.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зазначених в ч. 2 ст. 202 ГПК України, а саме: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Підстав для відкладення розгляду справи в судовому засіданні 07.06.2021р., визначених у ч. 2 ст. 202 ГПК України, не встановлено.
Відповідно до частини першої ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч.3 ст. 202 ГПК України).
А тому, оскільки сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 07.06.2021 р. за відсутності представника відповідача.
АРГУМЕНТИ СТОРІН.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати вартості поставленого товару на підставі усних домовленостей між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕТО ПАК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сейко»
Так, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 10 110, 98 грн., з яких: 9 499, 96 грн. - основна сума боргу, 369, 05 грн. - інфляційних втрат; 241, 97 грн. - 3% річних.
Правова позиція відповідача.
Відповідач, не скористався процесуальним правом, встановленим Господарським процесуальним кодексом України, відзиву на позовну заяву не подав.
Відтак, суд вирішує справу за наявними у матеріалах справи доказами.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
Сторонами у справі укладено у спрощений спосіб договір, за умовами якого позивач зобов'язався поставити товар (паперові пакети) за попереднім замовленням покупця, а відповідач - прийняти і оплатити його.
Упродовж січня - серпня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕТО ПАК» поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «Сейко» обумовлений товар, що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними №РН - 0000071 від 14.01.2020 р. на суму 33 149, 96 грн. №РН - 0000253 від 07.02.2020 р. на суму 25 999, 97 грн.; №РН - 00000670 від 29.04.2020 р. на суму 32 449, 96 грн.; №РН - 0000882 від 15.06.2020 р. на суму 1 500, 00 грн.; №РН - 0000989 від 03.07.2020 р. на суму 1 500, 00 грн.; №РН - 0000990 від 03.07.2020 р. на суму 32 449, 96 грн., №РН - 0001308 від 07.08.2020 р. на суму 33 000, 96 грн., №РН - 0001475 від 27.08.2020 р. на суму 16 632, 00 грн., №РН - 0001474 від 27.08.2020 р. на суму 30 000, 00 грн.
Вказані видаткові накладні підписані сторонами без зауважень та скріплені їх печатками.
Відповідач оплати вартості поставленого товару здійснив частково, зокрема останнім сплачено: 17 січня 2020 р. - 20 000, 00 грн., 31 січня 2020 р. - 15 000, 00 грн., 12 лютого 2020 р. - 15000, 00 грн., 17 липня 2020 р. - 20 000, 00 грн., 17 лютого 2020 р. ТОВ - 15 000, 00 грн., 18 березня 2020 р. - 12 012, 38 грн., 28 квітня 2020 р. - 32 499, 00 грн., 16 червня 2020 р. - 1500, 00 грн., 17 липня 2020 р. - 20 000, 00 грн., 11 серпня 2020 року - 7 200, 00 грн., 14 серпня 2020 року - 3 000, 00 грн., 28 серпня 2020 року - 7 200, 00 грн., 02 вересня 2020 року - 2 232, 00 грн.
Сторонами складено та підписано акт звірки взаємних розрахунків від 05.10.2020р., у якому визначено, що станом на 30.09.2020р. заборгованість на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТО ПАК» становить 94 000, 92 грн.
Питання стягнення заборгованості з Відповідача за видатковими накладними №РН-0000253 від 07.02.2020, №РН-0000670 від 29.04.2020, №РН-0000989 від 03.07.2020, №РН-0001308 від 07.08.2020, №РН-0001474 від 27.08.2020 вирішено Господарським судом Львівської області у справі №914/3165/20, де рішенням від 03.03.2021 року частково задоволено позов. Рішення набрало законної сили 25.04.2021 року.
У зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем нараховано 369, 05 грн. - інфляційних втрат; 241, 97 грн. - 3% річних.
ОЦІНКА СУДУ.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частиною 1 ст. 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За приписами ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Договір, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі статтею 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч.2 ст. 640 ЦК України).
Враховуючи викладене та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару шляхом укладення договору у спрощений спосіб, а дії сторін щодо поставки товару та її оплати засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 526 ЦК України та ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином, загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем та підлягає до задоволення у розмірі 9 499, 96 грн.
Щодо заявленої до стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає таке.
Згідно зі ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При оцінці судом розрахунку позивача 3% річних та інфляційних втрат встановлено, що позивачем допущено недоліки визначення періодів існування заборгованості.
Зокрема, у період існування заборгованості у сумі 32 499, 96 включено 17.07.2020р. - день здійснення відповідачем часткової оплати боргу у сумі 20 000, 00 грн., у період існування заборгованості у сумі 12 499, 96 грн. включено 14.08.2020р. - день здійснення відповідачем часткової оплати боргу у сумі 3 000, 00 грн.
Суд, здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат встановив, що вірним є нарахування інфляційних втрат у розмірі, більшому, ніж заявлено до стягнення позивачем, однак, зважаючи, що суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог, до задоволення підлягають інфляційні втрати та 3% річних у заявленому позивачем розмірі.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Таким чином, суд дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази та оцінивши їх у сукупності з огляду на їх вірогідність встановив, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Положеннями статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 5 000, 00 грн. відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 2 - 5 ст. 126 ГПК України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони (постанова об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Касаційного господарського суду від 16.07.2020 у справі № 909/452/19, 02.11.2020 у справі № 922/3548/19 та 18.11.2020 у справі № 923/1121/17.
Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано такі докази: Договір від 04.01.2021 р. про надання правової допомоги, укладений із Адвокатським об'єднанням «Юридичне об'єднання «Феміда», платіжне доручення №5924 від 01.04.2021 р., яким підтверджується факт сплати вказаному Адвокатському об'єднанню коштів у сумі 5000,00грн (за Договором від 04.01.2021 р.).
Відповідно до положень п.9.1 Договору про надання правової допомоги: юридичну допомогу, що надається Адвокатським об'єднанням, Клієнт оплачує в гривнях, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Адвокатського об'єднання, зазначений реквізитах до даного Договору. Оплата здійснюється на основі даного договору. Вартість послуг за Догі вором складає 5000,00 (п'ять тисяч) гривень.
Послуги сплачуються в повному обсязі до 02 квітня 2021 року.
Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Виходячи із системного аналізу положень частини восьмої статті 129, частини третьої статті 126 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не надано суду доказів з метою доведення надмірності понесених відповідачем витрат на правову допомогу та не надано доказів на їх спростування.
Аналізуючи розмір витрат, понесених на правову допомогу відповідачем у даній справі, з урахуванням критеріїв, визначених ч. 5 ст. 129 ГПК України, проаналізованих вище, та у співвідношенні із заактованими клієнтом і адвокатом видами правової допомоги, суд доходить висновку, що заявлені до стягнення позивачем витрати на правову допомогу у розмірі 5 000, 00 грн. є обґрунтованими, реальними та підлягають стягненню з позивача за розгляд даної справи.
Суд також звертає увагу, що такими висновками не здійснюється втручання в договірні відносини між клієнтом та адвокатським об'єднанням.
Керуючись ст.ст. 2, 12, 42, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 247-248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сейко» (80500, Львівська обл., Буський р-н, місто Буськ, майдан Незалежності, будинок 9, ідентифікаційний код 36763775) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТО ПАК» (03151, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 72, ідентифікаційний код 38603464) 10 110,98 грн., з яких 9 499,96 грн. - заборгованість по оплату товару, 369, 05 грн. -інфляційних втрат, 241, 97 грн. - 3% річних.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сейко» (80500, Львівська обл., Буський р-н, місто Буськ, майдан Незалежності, будинок 9, ідентифікаційний код 36763775) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТО ПАК» (03151, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 72, ідентифікаційний код 38603464) 2 270, 00 грн. судового збору та 5 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 09.06.2021р.
Суддя М.М. Синчук