просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua
10 червня 2021 року м.Харків Справа № 913/45/21
Провадження №7/913/45/21
Господарський суд Луганської області у складі:
судді Тацій О.В.,
за участю секретаря судового засідання Медуниці Р. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження господарську справу №913/45/21
за позовом керівника Луганської місцевої прокуратури №2 (наразі Щастинська окружна прокуратура) (93600, Луганська область, Станично-Луганський район, смт Станиця Луганська, вул. Центральна, 41) в інтересах держави в особі
позивача Станично-Луганської селищної військово-цивільної адміністрації Щастинського району Луганської області (93600, Луганська область, Станично-Луганський район, смт Станиця Луганська, вул. Центральна, 25, ідентифікаційний код 43918777),
до відповідача-1- Головного управління Держгеокадастру у Луганській області (93404, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, пр. Центральний, 17, корп. 2, ідентифікаційний код 39771244),
відповідача-2 - Фермерського господарства “Ріпка Агро” (93644, Луганська область, Станично-Луганський район, с. Комишне, вул. Дружби, 3а, ідентифікаційний код 40486599),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, фізична особа - громадянин ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ),
про визнання незаконним і скасування наказу, визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки.
Представники учасників справи:
прокурор - Горгуль Н. В.,
від позивача - не з'явився,
від відповідача-1 в режимі відеоконференції - ОСОБА_2 ,
від відповідача-2 - Сутковий А. М.,
від третьої особи - не з'явився.
Повноваження представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,
Керівник Луганської місцевої прокуратури №2 звернувся до Господарського суду Луганської області в інтересах держави в особі Комишненської сільської ради Станично-Луганського району Луганської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, Фермерського господарства «Ріпка Агро» про визнання незаконним і скасування наказу, визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки, в якому заявив вимоги про:
- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 09.11.2015 року №527-сг «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства»;
- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 29,8090 га пасовищ, з кадастровим номером 4424882500:04:002:0091, із складу земель запасу, розташовану за межами населених пунктів, на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Комишненській сільській раді Станично-Луганського району Луганської області;
- зобов'язати Фермерське господарство «Ріпка Агро» (93644, Луганська область, Станично-Луганський район, с. Комишне, вул. Дружби, 3а, ідентифікаційний код 40486599) повернути державі в особі Комишненської сільської ради Станично-Луганського району Луганської області (93644, Луганська область, Станично-Луганський район, с. Комишне, вул. Дружби, 1, ідентифікаційний код 04337357) земельну ділянку площею 29,8090 га пасовищ, кадастровий номер 4424882500:04:002:0091.
В обгрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення (пасовища), систематично використовувалась для випасання худоби, однак, надана ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства, тобто мала місце зміна цільового виду використання землі з порушенням порядку встановлення та зміни цільового призначення.
Фактично оспорюваними наказом та договором оренди земельної ділянки було допущено незаконну зміну цільового виду використання спірної земельної ділянки.
А тому прокурор вважає, що наявні підстави для звернення до суду з вказаним позовом.
До того ж відзначаючи належність обраного способу захисту прокурор посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у справі №469/1044/17.
Разом з тим, прокурор обґрунтовуючи на виконання вимог ч. 4 ст. 53 ГПК України порушення інтересів держави та необхідність їх захисту вказує, що законність надання земельних ділянок у користування, у тому числі в оренду, беззаперечно становить суспільний інтерес. Даний інтерес полягає у необхідності неухильного дотримання законності при передачі в оренду землі, як основного національного багатства, яке перебуває під особливою охороною держави, забезпечення раціонального використання та охорони земель. У даному випадку порушення суспільного інтересу пов'язане з незаконним використанням земельної ділянки державної власності, яка була передана у користування на праві оренди на підставі оспорюваних наказів та договору оренди, які, на переконання прокурора, є незаконним.
Крім цього, вказує, що органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у земельних правовідносинах є Комишненська сільська рада Стінично-Луганського району Луганської області. Однак, з боку Комишненської сільської ради жодних заходів щодо повернення спірної земельної ділянки вжито не було. При цьому, прокурор зауважує, що відсутність претензійно-позовної роботи свідчить про нездійснення уповноваженим органом місцевого самоврядування покладених на нього обов'язків - про його бездіяльність.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 27.01.2021 року підтверджено наявність підстав для представництва керівником Луганської місцевої прокуратури №2 інтересів держави в особі позивача Комишненської сільської ради Станично-Луганського району Луганської області в суді; прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №913/45/21; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження і призначено підготовче засідання у справі на 18.02.2021 року о 10 годині 00 хвилин.
12.02.2021 року представник відповідача-1 надіслав на електронну пошту суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовної заяви повністю.
В якості своїх заперечень проти задоволення позовних вимог відповідач-1 зазначає, що згідно наказу громадянину ОСОБА_1 було надано в оренду земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, а не для сінокосіння та випасання худоби. При цьому, вказує на те, що необхідно розрізняти поняття «цільове призначення земельної ділянки» та «вид сільськогосподарських угідь». Так, наголошує на тому, що під час передачі в оренду спірної земельної ділянки було змінено вид її цільового використання, а вид угідь залишився незмінним. А тому, враховуючи зміну у встановленому законом порядку на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки виду цільового використання, вважає, що під час передачі її в оренду він діяв на підставі закону. Також, відповідач-1 стверджує, що законодавством не передбачено заборони використання фермерським господарством земельних ділянок з угіддями - пасовища.
Крім того, відповідач-1 просить врахувати, що на момент звернення з позовною вимогою про визнання незаконним і скасування наказу сплинув встановлений ч. 2 ст. 122 КАС України шестимісячний строк на звернення до суду, а також просить застосувати до позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди загальний трирічний строк позовної давності, який з огляду на його обрахування від дати реєстрації права оренди за громадянином ОСОБА_1 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.03.2016 року сплинув 11.09.2019 року.
А тому вважає, що у задоволенні позову слід відмовити і у зв'язку зі спливом зазначених строків.
18.02.2021 року прокурор надіслав на електронну пошту суду відповідь на відзив відповідача-1, в якому вказав, що вважає його таким, що не відповідає обставинам справи, а доводи представника відповідача-1 такими, що не відповідають дійсності.
В якості обґрунтування своєї позиції та заперечення проти доводів відповідача-1 зазначає, що цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.
Так, спірна земельна ділянка є пасовищем, систематично використовується для випасання худоби, однак, надана в оренду для ведення фермерського господарства. Фактично оспорюваними наказом і договором допущено незаконну зміну цільового виду використання спірної земельної ділянки.
До того ж громадянин ОСОБА_1 не мав права отримати та використовувати спірну земельну ділянку за складом угідь пасовища для ведення фермерського господарства, так як фермерське господарство не включає в себе таку діяльність як сінокосіння та випасання худоби, а ЗУ «Про фермерське господарство» не розповсюджується на такі правовідносини.
Також, на підтримку своєї позиції прокурор вказує, що спірна земельна ділянка використовується всупереч її цільовому призначенню.
Доводи прокурора вцілому зводяться до того, що виниклі правовідносини порушують принцип раціонального використання земель.
Крім того, заперечуючи проти спливу строку позовної давності прокурор вказує, що об'єднання оспорюваними наказом і договором декількох видів цільового призначення є триваючим порушенням, а тому їх можна оскардити впродовж усього часу існування такого порушення.
Разом з тим, 18.02.2021 року представник відповідача-2 подав через канцелярію суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у зв'язку з його необґрунтованістю та викладеними запереченнями проти нього.
Обгрунтовуючи свої заперечення проти викладених у позовній заяві вимог, відповідач зазначає про те, що у позивача та, як наслідок у заявника, право на даний позов не виникло. При цьому, зважаючи на те, що право оренди за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано 11.03.2016 року посилається на пропуск строку позовної давності. Разом з тим, вважає незрозумілим, яким чином чином положення ч. 2 ст. 2 ЗУ «Про фермерське господарство» взагалі можуть стосуватися ФГ «Ріпка Агро», оскільки вказана норма стосується фізичних осіб, а останнє є особою юридичною.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 18.02.2021 року позов Керівника Луганської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Комишненської сільської ради Станично-Луганського району Луганської області до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, Фермерського господарства «Ріпка Агро» про визнання незаконним і скасування наказу, визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки - залишено без розгляду.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 року постановлено:
«Апеляційну скаргу Щастинської окружної прокуратури (попередня назва - Луганська місцева прокуратура №2) задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Луганської області від 18.02.2021 року у справі №913/45/21 скасувати.
Справу №913/45/21 передати на розгляд до Господарського суду Луганської області.»
26.04.2021 року господарська справа №913/45/21 повернулася до Господарського суду Луганської області.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 26.04.2021 року ухвалено:
«Прийняти до розгляду господарську справу №913/45/21.
Призначити підготовче засідання у справі на 25.05.2021 року о 10 годині 00 хвилин.
Замінити сторону у справі № 913/45/21, а саме: позивача - Комишненську сільську раду Станично-Луганського району Луганської області (93644, Луганська область, Станично-Луганський район, с. Комишне, вул. Дружби, 1, ідентифікаційний код 04337357) на Станично-Луганську селищну військово-цивільну адміністрацію Щастинського району Луганської області (93600, Луганська область, Станично-Луганський район, смт Станиця Луганська, вул. Центральна, 25, ідентифікаційний код 43918777).
Залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: фізичну особу - громадянина ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).»
Крім того, суд враховує, що відповідно до ст. 12 ЗУ «Про прокуратуру» у системі прокуратури України діють окружні прокуратури, перелік та територіальна юрисдикція яких визначається наказом Генерального прокурора. Утворення, реорганізація та ліквідація окружних прокуратур, визначення їхньої компетенції, структури і штатного розпису здійснюються Генеральним прокурором.
Разом з тим, згідно з п.п. 3 та 4 Прикінцевих і перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".
Наказом Генерального прокурора від 17.02.2021 року № 39 «Про окремі питання забезпечення початку роботи окружних прокуратур» наказано затвердити перелік і територіальну юрисдикцію окружних прокуратур, що додається (п. 1 наказу).
Так, додатком до наказу Генерального прокурора від 17.02.2021 року № 39 визначено перелік і територіальну юрисдикцію окружних прокуратур, згідно якого на території Луганської області функціонують Лисичанська окружна прокуратура, Сватівська окружна прокуратура, Сєвєродонецька окружна прокуратура, Старобільська окружна прокуратура, Щастинська окружна прокуратура, Алчевська окружна прокуратура, Довжанська окружна прокуратура, Луганська окружна прокуратура та Ровеньківська окружна прокуратура.
У вказаному наказі зі структури прокуратур Луганської області виключена Луганська місцева прокуратура №2. Наразі діє Щастинська окружна прокуратура.
Крім того, з описової та мотивувальної частин постанови Східного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 року вбачається, що 07.04.2021 року на адресу суду від керівника Щастинської окружної прокуратури надійшло клопотання (вх.№4060), в якому останній просить змінити найменування позивача з: “Луганської місцевої прокуратури №2” на “Щастинську окружну прокуратуру” (93600, Луганська область, Станично - Луганський район, смт. Станиця, вул. Центральна, 41).
Наказом Генерального прокурора України від 17.02.2021 року №2ш, у зв'язку з утворенням з 15.03.2021 року окружних прокуратур і припиненням діяльності шляхом реорганізації місцевих прокуратур, Луганську місцеву прокуратуру № 2 виключено з структури Луганської обласної прокуратури, вказаним наказом встановлено в структурі та штатному розписі Луганської обласної прокуратури - Щастинську окружну прокуратуру.
Згідно з п. 4 наказу Генерального прокурора від 17.02.2021 року № 39, пункт 1 вказаного наказу набирає чинності з дня початку роботи окружних прокуратур відповідно до рішення Генерального прокурора, прийнятого в порядку, визначеному пунктом 4 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ, а пункти 2 - 4 цього наказу - з дня оприлюднення.
Наказом Генерального прокурора від 17.02.2021 року № 40 «Про день початку роботи окружних прокуратур» наказано днем початку роботи окружних прокуратур визначити 15 березня 2021 року (п. 1 наказу).
Цей наказ набирає чинності з дня його оприлюднення.
Вказаний наказ опубліковано в газеті «Голос України» від 27.02.2021 року № 38.
Отже, з 15.03.2021 року розпочала роботу Щастинська окружна прокуратура.
При цьому, у постанові від 12.04.2021 року колегія суддів, розглянувши клопотання керівника Щастинської окружної прокуратури (від 07.04.2021 року вх. №4060) дійшла висновку, що вказане клопотання слід задовольнити, змінивши найменування позивача з: “Луганської місцевої прокуратури №2” на “Щастинську окружну прокуратуру” (93600, Луганська область, Станично - Луганський район, смт. Станиця, вул. Центральна, 41).
Таким чином, наразі найменування заявника змінилося на «Щастинська окружна прокуратура».
Разом з тим, 11.05.2021 року прокурор подав відповідь на відзив відповідача-2, в якому вказує на необґрунтованість доводів представника відповідача, у зв'язку з чим просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Наводячи свої доводи та міркування щодо заперечень відповідача зазначає про те, що вони не відповідають обставинам справи. Так, прокурор зазначає про належність первісного позивача у справі та його право на звернення з позовом до суду; відзначає про відсутність факту пропуску строку позовної давності з огляду на те, що порушення прав має характер триваючого порушення; а також вказує на помилкове тлумачення відповідачем-2 норми ч. 2 ст. 2 ЗУ «Про фермерське господарство».
У свою чергу у змісті відповіді на відзив прокурор у визначеному ст. 90 ГПК України порядку надав відповіді на поставлені відповідачем-2 питання.
При цьому, 19.05.2021 року від позивача по справі Станично-Луганської селищної військово-цивільної адміністрації Щастинського району Луганської області надійшов лист, в якому останній викладені в позові вимоги вважає обґрунтованими та підтримує в повному обсязі.
Також у змісті вказаного листа позивач заявив клопотанням про розгляд справи за його відсутності, яке суд, керуючись приписами ч. 3 ст. 196 ГПК України, задовольнив та дійшов висновку про здійснення судового розгляду за відсутності сторони позивача.
У свою чергу 20.05.2021 року відповідач-1, користуючись передбаченим ст. 42 ГПК України правом, надіслав на електронну пошту суду додаткові письмові пояснення по справі, в яких просить відмовити у задоволенні позовної заяви повністю.
На підтримку своєї позиції відповідач-1, зокрема, посилається на те, що під час прийняття рішення про затвердження проекту щодо відведення земельної ділянки та передачі її в оренду ОСОБА_1 (наказу від 09.11.2015 №527-сг) він діяв на підставі, в межах повноважень і в порядок, що передбачений ЗК України та іншими нормативно-правовими актами в сфері земельних відносин. Так, вказує, що при передачі в оренду спірної земельної ділянки відбулася зміна виду цільового використання спірної земельної ділянки з «Землі запасу» (код КВЦПЗ 16.00) на вид «Для ведення фермерського господарства» (код КВЦПЗ 01.02). При цьому, зазначає, що зміна виду угідь земельної ділянки - «пасовища», не здійснювалася. До того ж відповідач-1 ще раз наголошує на своїх доводах, викладених у змісті відзиву на позовну заяву, щодо того, що вказує на те, що поняття «вид цільового призначення земельної ділянки» та «вид земельних угідь» не є тотожними. Крім цього, відповідач-1 звертає увагу на те, що існує тільки вид цільового призначення «для сінокосіння та випасання худоби», а такий вид як «пасовища» або «випасання худоби» відсутній.
У свою чергу 20.05.2021 року відповідач-1, користуючись передбаченим ст. 42 ГПК України правом, надіслав на електронну пошту суду додаткові письмові пояснення по справі, в яких просить відмовити у задоволенні позовної заяви повністю.
Крім того, 25.05.2021 року від представника відповідача-2 на електронну пошту суду надійшов електронний лист з письмовими поясненнями, в яких, зокрема, посилається на відсутність у первісного позивача Комишувахської сільської ради права на позов до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4424882500:04:002:0091, тобто до 26.02.2021 року, вона не вважає, що діями відповідачів було порушено права та інтереси держави та в її діях відсутня протиправна бездіяльність як суб'єкта владних повноважень, у зв'язку з чим позиція відповідача зводиться до того, що у прокурора були відстуні підстави для представництва інтересів держави в суді.
До того ж відповідач зазначає про те, що йому не зрозуміло як події, котрі, на думку заявника, відбулися у 2020 році, можуть бути підставами для визнання незаконним правочину, вчиненого у 2016 році.
При цьому, відповідач наголошує на тому, що позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.
Також, відповідач у письмових поясненнях викладає свої міркування щодо наданих прокурором відповідей на поставлені відповідачем у відзиві на позовну заяву питання.
Цього ж дня, 25.05.2021 року, у відкритому підготовчому засіданні представник відповідача-2 подав клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 25.05.2021 року у задоволенні клопотання Фермерського господарства «Ріпка Агро» про призначення судової почеркознавчої експертизи відмовлено; продовжено строк підготовчого провадження на 10 (десять) днів, а також закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.06.2021 року о(об) 10 годині 00 хвилин.
На виконання вимог ГПК України копії ухвали суду в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 вказаного Кодексу, були направлені учасникам справи за їх адресами рекомендованими листами з повідомлення про вручення поштового відправлення.
Таким чином, учасники справи про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином у порядку ст. 120 ГПК України.
У зв'язку з цим суд звертає увагу на те, що у відповідності до положень ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
При цьому, суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).
Також, суд зауважує, що наявні у справі матеріали та заяви сторін по суті справи є достатніми для вирішення справи в даному судовому засіданні.
Разом з тим, суд вважає безпідставними доводи відповідача-2 щодо відсутності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді в особі первісного позивача Комишувахської сільської ради з огляду на наступне.
Так, в ухвалі суду про відкриття провадження у справі суд вже зазначав про те, що Комишненська сільська рада є органом уповноваженим на звернення до суду за захистом інтересів у спірних земельних правовідносинах, однак, з її боку мала місце дійсна, реальна та не заперечувана бездіяльність щодо захисту інтересів держави.
А тому зважаючи на те, що у даному випадку з боку позивача Комишненської сільської ради має місце нездійснення захисту інтересів держави, що очевидно виявляється в його усвідомленій пасивній поведінці, яка полягає у тому, що він усвідомлює порушення інтересів держави, але всупереч цим інтересам протягом тривалого проміжку часу бездіє та за їх захистом до суду не звертається, проти чого не заперечує і останній у своєму листі, а також беручи до уваги доцільність та необхідність захисту інтересів держави, і те, що дії прокурора спрямовані на недопущення незаконного, без відповідної правової підстави використання спірної земельної ділянки та запобігання порушенню права власності на неї, тобто на захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі позивача Комишненської сільської ради в суді та підтверджує їх.
Таких же правових висновків дійшов і Східний апеляційний господарський суд у своїй постанові від 12.04.2021 року по даній справі. У своїй постанові суд апеляційної інстанції вказав, зокрема, на те, що Комишненській сільській раді Станично-Луганського району Луганської області, з часу укладення договору оренди землі від 20.01.2016 року №0017 могло бути відомо про порушення земельного законодавства, а з 04.08.2020 року достеменно стало відомо про передачу Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області пасовищ площею 29,8090 га, кадастровий номер 4424882500:04:002:0091 в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства на підставі договору оренди землі №0017 від 20.01.2016 року, внаслідок чого відбулась фактична зміна цільового використання землі з пасовищ на ріллю, що свідчить про порушення вимог земельного законодавства.
За змістом наказу Головного управління Держгеокадастру у Луганській області №21-ОТГ від 10.12.2020 року, на виконання указу Президента України від 15.10.2020 року №449 “Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин” та постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 року №1113 “Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин”, земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності передано у комунальну власність відповідно до ст. 117 ЗК України.
А тому, на даний час органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у земельних правовідносинах щодо розпорядження вказаною земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, розташованими за межами населених пунктів є Комишненська сільська рада Станично - Луганського району Луганської області.
Саме на Комишненську сільську раду Станично - Луганського району Луганської області чинним законодавством покладено повноваження щодо здійснення заходів контролю за належним користуванням земель на відповідній території.
Луганською місцевою прокуратурою №2 (теперішня назва - Щастинська окружна прокуратура) листом від 05.01.2021 року №77-15вих-21 повідомлено Комишненську сільську раду Станично - Луганського району Луганської області, як орган уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення про виявлення незаконної зміни виду цільового призначення земельної ділянки, запропоновано вжити заходи, спрямовані на усунення вказаних порушень та повернення земельної ділянки у розпорядження територіальної громади.
Комишненською сільською радою Станично - Луганського району Луганської області листом №6 від 11.01.2021 року надано відповідь до місцевої прокуратури, в якому зазначено про відсутність сформованого та прийнятого бюджету сільської ради на 2021 рік, у зв'язку з чим у ради відсутня можливість сплатити судовий збір та вжити заходи представницького характеру для усунення порушень вимог земельного законодавства шляхом звернення до суду з позовною заявою.
Отже, у листі від 11.01.2021 року №6, Комишненська сільська рада Станично - Луганського району Луганської області вказала лише про причини не звернення до суду з позовною заявою, відомості про намір звернутися до суду самостійно відсутні, що свідчить про неотримання відповіді на запит прокурора.
З огляду на викладе, суд апеляційної інстанції встановив, що матеріалами справи підтверджено той факт, що орган, уповноважений державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, не вжив дієвих заходів на усунення виявлених порушень.
Разом з тим, констатував, що невжиття компетентним органом заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, а також відмова в їх визнанні, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
При цьому, Луганською місцевою прокуратурою №2 (теперішня назва - Щастинська окружна прокуратура) повідомлено позивача про намір звернутися до господарського суду в його інтересах за листом від 16.01.2021 року №77-88вих -21.
Окрім того, суд апеляційної інстанції вказав, що Комишненська сільська рада Станично-Луганського району Луганської області про порушення вимог земельного законодавства була обізнана ще з 04.08.2020 року.
А отже, враховуючи викладене вище, беручи до уваги предмет та підстави заявленого прокурором позову і положення чинного законодавства України, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що прокурором належним чином обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та визначені законом підстави для звернення до суду в інтересах держави, а відтак, констатував, що наявні підстави для подання прокурором відповідного позову в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у відповідних правовідносинах, яким на момент подання позовної заяви була Комишненська сільська рада.
Таким чином, суд вважає, що первісний позивач Комишненська сільська рада на момент звернення прокурора з позовною заявою до суду була органом, уповноваженим державою на звернення до суду за захистом інтересів держави у спірних правовідносинах, проте, бездіяла та не здійснювала захисту інтересів держави, у зв'язку з чим у прокурора наявні підстави для представництва інтересів держави в особі позивача в суді.
При цьому, суд звертає увагу на те, що наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі позивача в суді була підтверджена вказаними вище рішеннями суду.
Крім того, у день проведення судового засідання від представника відповідача-2 надійшли додаткові письмові пояснення, в яких конкретизовано зміст раніше викладених у змісті заяв відповідача доводів, тверджень, заперечень та міркувань.
При цьому, наведені представником відповідача-2 пояснення відображають зміст і суть раніше висловлених у заявах по суті справи.
Разом з тим, у відкритому судовому засіданні прокурор заперечувала проти долучення до матеріалів справи поданих представником відповідача додаткових письмових пояснень.
У зв'язку з цим суд враховує, що відповідно до ч. 1 та 2 ст. 208 ГПК України суд заслуховує вступне слово позивача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, відповідача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, а також інших учасників справи. У вступному слові учасники справи в усній формі стисло викладають зміст та підстави своїх вимог і заперечень щодо предмета позову, дають необхідні пояснення щодо них.
А тому суд констатує, що надання представником відповідача на стадії судового розгляду пояснень в письмовому, а не усному вигляді, не суперечить положенням господарського процесуального законодавства. Більш того, подані представником відповідача письмові пояснення фактично відображають зміст його вступного слова.
До того ж слід зауважити, що представником відповідача не було додано до вказаних додаткових письмових пояснень жодних нових та/або додаткових доказів, а лише було викладено зміст своїх вимог та заперечень щодо предмета позову, які узгоджуються з вступним словом та відповідають раніше висловленій позиції у заявах по суті справи, поданих відповідачем.
За таких обставин 10.06.2021 року у відкритому судовому засіданні суд, керуючись положеннями п. 3 ч. 1 ст. 43 та ч. 1, 2 ст. 208 ГПК України, не виходячи до нарадчої кімнати, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання від 10.06.2021 року, якою прийняв до розгляду та долучив до матеріалів справи додаткові пояснення представника відповідача-2.
Разом з тим, прокурор у відкритому судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити його повністю, при цьому, представники відповідачів проти задоволення позову заперечували. В обґрунтування своїх вимог сторони надали пояснення аналогічні твердження, доводам та міркуванням викладеним у змісті заяв по суті справи.
Крім того, учасники справи не заперечували проти розгляду справи по суті.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Луганської області,
Громадянин ОСОБА_1 є головою Фермерського господарства «Ріпка Агро» (керівником), що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.
Громадянин ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Луганській області з заявою, в якій просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 29,8090 га, кадастровий номер 4424882500:04:002:0091, в оренду строком на 25 років із земель державної власності сільськогосподарського призначення, що розташована за межами населених пунктів на території, яка за даними земельного кадастру враховується у Комишненській сільській раді Станично-Луганського району Луганської області, для ведення фермерського господарства.
Наказом ГУ Держгеокадастру в Луганській області «Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства» №234-сг від 16.07.2015 року наказано:
« 1. Надати гр. ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 29,8090 га в оренду терміном на 25 років для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів, на території, яка за даними Державного земельного кадастру, враховується в Комишненській сільській раді Станично-Луганського району Луганської області, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі».
Так, у матеріалах справи наявна копія проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства вказаної земельної ділянки за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, розробленого ПП «Обласний центр впровадження «Агроцентрнаука» у 2015 році, та висновок відділу Держземагенства у Станично-Луганському районі Луганської області №153 від 17.09.2015 року про погодження даного проекту землеустрою.
Наказом ГУ Держгеокадастру у Луганській області «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства» №527-сг від 09.11.2015 року наказано:
« 1. Затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства розташованої, за межами населених пунктів, на території, яка за даними Державного земельного кадастру, враховується в Комишненській сільській раді Станично-Луганського району Луганської області, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі.
2. Надати гр. ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 29,8090 га (кадастровий номер 4424882500:04:002:0091) для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, угіддя - пасовища, розташовану за межами населених пунктів, на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується Комишненській сільській раді Станично-Луганського району Луганської області в оренду строком на 7 (сім) років.
4.2. Звернутися до Головного управлання Держгеокадастру у Луганській області для укладення договору оренди землі.»
На підставі вказаного наказу ГУ Держгеокадастру у Луганській області №527-сг від 09.11.2015 року 20.01.2016 року між ГУ Держгеокадастру у Луганській області та громадянином ОСОБА_1 укладено договір оренди землі №0017, за яким орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, для ведення фермерського господарства, розташовану за межами населених пунктів, на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Комишненській сільській раді Станично-Луганського району Луганської області.
За п. 2 договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 29,8090 га, кадастровий номер 4424882500:04:002:0091, угіддя: пасовища.
До того ж Комишненською сільською радою у листі за вих. №6 від 11.01.2021 року також повідомлено про укладення між ГУ Держгеокадастру у Луганській області та ОСОБА_1 договору оренди №0017 від 20.01.2016 року щодо земельної ділянки площею 29,8090 га.
Згідно із частинами 1, 4 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
У ст. 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Ураховуючи, що відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти,
Статтею 329 ЦК України передбачено, що юридична особа публічного права (до якої належать обидві сторони даного спору) набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.
Порядок передачі земельних ділянок державної власності у комунальну власність визначений положеннями ст. 117 ЗК України.
Відповідно до частин 1 та 3 вказаної статті, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.
У 2020 році наказом ГУ Держгеокадастру у Луганській області «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» №21-ОТГ від 10.12.2020 року наказано передати Комишненській сільській раді Станично-Луганського району Луганської області у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 355,0043, які розташовані за межами населених пунктів Комишненської сільської ради Станично-Луганського району Луганської області, згідно акта приймання-передачі, що додається.
На підставі акта приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної в комунальну власність від 10.12.2020 року ГУ Держгеокадастру у Луганській області відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Луганській області від 10.12.2020 року №21-ОТГ передало із державної власності земельні ділянки сільськогосподарського призначення, а Комишненська сільська рада прийняла у комунальну власність земельні ділянки у кількості 16 штук загальною площею 355,0043 га згідно з додатком.
Згідно вказаного додатку до акту від 10.12.2020 року, Комишненською сільською радою було отримано із державної власності в комунальну власність і земельну ділянку площею 29,8090 га, кадастровий номер 4424882500:04:002:0091.
При цьому, у своєму листі за вих. №6 від 11.01.2021 року Комишненська сільська рада повідомляє, що станом на 01.01.2021 року спірна земельна ділянка передана у комунальну власність до Комишненської сільської ради.
Тобто, Комишенська сільська рада є фактичним, титульним власником спірної земельної ділянки, яка у встановленому земельним законодавством порядку була передана з державної власності в комунальну власність на підставі акту органу державної влади, яке вичерпало свою дію та зумовило виникнення у останньої речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4 вказаного Закону, державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності.
Отже, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов'язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності.
Близький за змістом правовий висновок неодноразово сформульований Верховним Судом, зокрема в постановах від 27.06.2018 року у справі N 921/403/17-г/6, від 08.08.2019 року у справі N 909/472/18, від 29.04.2020 року у справі N 911/1455/19.
Таким чином, слід констатувати, що відсутність факту здійснення державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку на праві комунальної власності за Комишненською сільською радою не свідчить про відсутність у останньої права власності на неї, оскільки останнє фактично виникло в силу акту органу державної влади, виданого з дотриманням встановленого законом порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Отже, внаслідок виникнення у Комишненської сільської ради до державної реєстрації права власності прав фактичного, титульного власника, виникало і гарантоване Конституцією України право на звернернення до суду за захистом своїх речових прав у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Разом з тим, 26.02.2021 року спірна земельна ділянка була зареєстрована на праві комунальної власності за Комишненською сільською радою Станично-Луганського району Луганської області, що підтверджується інформацією з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №247038784, сформованого 04.03.2021 року.
При цьому, виходячи з положень ч. 4 ст. 32 ЗУ «Про оренду землі», згідно якої перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі, - суд відзначає, що перехід спірної земельної ділянки з державної власності в комунальну власність не свідчить про зміну або припинення договору оренди землі, а тільки підтверджує факт зміни орендаря у виниклих правовідносинах.
При цьому, суд відзначає, що в ухвалі суду від 26.04.2021 року встановлено, що на даний час саме Станично-Луганська селищна військово-цивільна адміністрація Щастинського району Луганської області є органом, уповноваженим державою на здійснення повноважень у спірних правовідносинах, оскільки повноваження Комишненської сільської ради Станично-Луганського району Луганської області припинилися.
У зв'язку з чим вирішено замінити сторону у справі, а саме: позивача - Комишненську сільську раду Станично-Луганського району Луганської області на Станично-Луганську селищну військово-цивільну адміністрацію Щастинського району Луганської області.
Наразі позивачем у справі слід вважати Станично-Луганську селищну військово-цивільну адміністрацію Щастинського району Луганської області.
При цьому, суд також наголошує на тому, що відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про військово-цивільні адміністрації» саме військово-цивільні адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із здійснення управління майном, яке перебуває у комунальній власності відповідної територіальної громади.
А тому суд підтверджує факт належності позивача у справі, інтереси якого, як особи, яка на даний момент діє в інтересах територіальної громади та в силу положень ЗУ «Про військово-цивільні адміністрації» виконує відповідні повноваження Комишненської сільської ради, у тому числі з управління майном, яке перебуває у комунальній власності відповідної територіальної громади, - безпосередньо порушуються внаслідок дій відповідача, які стали підставою для передачі в користування земельної ділянки третій особі на умовах оренди без дотримання вимог земельного законодавства, яке встановлює заборону на використання землі поза межами її цільового виду використання.
До того ж суд враховує, що відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про військово-цивільні адміністрації» у разі утворення військово-цивільних адміністрацій населених пунктів, набуття повноважень зазначеними військово-цивільними адміністраціями та припинення повноважень сільських, селищних, міських рад, сільських, селищних, міських голів, обраних територіальними громадами, території яких увійшли до складу територій відповідних сформованих територіальних громад, реорганізація таких сільських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів як юридичних осіб здійснюються з урахуванням того, що сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов'язків розформованої територіальної громади з урахуванням особливостей.
Крім того, суд бере до уваги, що згідно інформації з довідки відділу Держземагенства у Станично-Луганському районі Луганської області №147 від 16.09.2015 року, станом на 01.01.2015 року землі, до складу яких належить земельна ділянка площею 29,8090 га, розташовані за межами населених пунктів, на території, яка за даними державного кадастру враховується в Комишненській сільській раді Станично-Луганського району Луганської області, яка відводиться гр. ОСОБА_1 , враховується в розділі І форми 6-зем, а саме, у шифрі 94 «Землі запасу», графа 12 «Пасовища».
Крім того, відповідно до висновку відділу Держземагенства у Станично-Луганському районі Луганської області №153 від 17.09.2015 року про погодження даного проекту землеустрою, склад угідь зазначеної земельної ділянки до та після відведення значиться у графі 12 «Пасовища».
Разом з тим, з інформації з листа ГУ Держгеокадастру у Луганській області «Про надання інформації» від 03.11.2020 року за №10-12-0.62-8074/2-20 встановлено, що за інформацією відділу у Станично-Луганському районі ГУ Держгеокадастру у Луганській області, земельна ділянка з кадастровим номером 4424882500:04:002:0091 розташована за межами населених пунктів, на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Комишненській сільській раді Станично-Луганського району Луганської області. Правовий статус вказаної земельної ділянки: державна власність, категорія земель на момент відведення: землі сільськогосподарського призначення, склад угідь: пасовища (код згідно КВЗУ - 002.02). Земельна ділянка перебуває у землекористуванні: на підставі договору оренди землі №17 від 20.01.2016 року надана в оренду громадянину ОСОБА_1 терміном на 7 років для ведення фермерського господарства.
Відповідно до повідомленої ГУ Держгеокадастру у Луганській області у листі від 14.12.2020 року інформації, звернень щодо зміни цільового призначення земельної ділянки площею 29,8090 га, розташованої на території Комишненської сільської ради Станично-Луганського району Луганської області, яка належить до угідь пасовищ, на цільове призначення 01.02 для ведення фермерського господарства від ГУ Держгеокадастру у Луганській області не надходило.
До того ж згідно інформації з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №247038784, сформованого 04.03.2021 року, спірна земельна ділянка за складом угідь належить до пасовищ.
Отже, з зазначеного вбачається, що спірна земельна ділянка належить до категорії земель сільськогосподарського призначення, сільськогосподарських угідь, а саме: пасовищ.
Однак, в той же час була надана громадянину ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства. Зазначене вбачається з витягу №247038784 від 04.03.2021 року та з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4404903492020, сформованого 16.11.2020 року.
При цьому, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту зміни цільового виду використання даної земельної ділянки з сільськогосподарських угідь (пасовища) на землі для ведення фермерського господарства.
Встановивши фактичні обставини справи, суд переходить до вирішення питання про задоволення чи відмови у задоленні заявлених прокурором позовних вимог.
Відносно вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Луганській області від 09.11.2015 року №527-сг суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право.
Згідно з ч. 2 ст. 20 ГК України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
За приписами ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частинами 1, 2 ст. 18 ЗК України передбачено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.
Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 цього Кодексу землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, звязку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно із частинами 1, 2, 3 ст.20 ЗК України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму.
Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.
Землями сільськогосподарського призначення згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
У свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 22 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення, зокрема, можуть передаватися у власність та надаватися у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Статтями 31, 33-37 цього Кодексу встановлений правовий режим видів використання сільськогосподарських земель.
Так, згідно зі ст. 34 ЗК України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.
Натомість, правовий режим земельних ділянок для ведення фермерського господарства визначається ст. 31 ЗК України, відповідно до ч. 1 якої встановлено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Відповідно до частини другої цієї статті громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
Різний правовий режим земель, що відводяться для сінокосіння і випасання худоби та земель, що відводяться для фермерського господарства, додатково підтверджується положеннями ст. 122 ЗК України, якою встановлено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, які також обумовлені особливостями кожного виду використання земельної ділянки.
При цьому абз. 2 ч. 5 ст. 20 ЗК України встановлює обов'язок власників використовувати землі зазначеної категорії виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.
Отже, відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки (частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами) сільськогосподарського призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.
Стаття 1 ЗУ «Про землеустрій» містить визначення поняття «цільове призначення земельної ділянки», згідно з яким це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Цільове призначення земельних ділянок, які надані громадянам, юридичним особам у власність чи постійне користування, зазначається в державних актах на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою. З цією метою до форми бланків зазначених державних актів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 року № 449 «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» введена графа «цільове призначення».
Таким чином, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.
Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що зміна виду використання земельної ділянки в межах її цільового призначення можлива, але порядок вирішення цього питання не встановлений.
Виходячи з принципу ЗК України щодо раціонального використання та охорони земель, зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цільового призначення землі.
ЗК України передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів для ведення фермерського господарства.
Згідно з ч. 3 ст. 20 ЗК України, зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється згідно з Порядком зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2008 року № 502 та за ініціативою власників.
Обов'язковою умовою дотримання встановленої процедури зміни цільового призначення земельної ділянки є складання або перепогодження (у випадку якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка, а не її частина) проекту відведення земельної ділянки з місцевими органами виконавчої влади (районним (міським) органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини), а також підлягає державній землевпорядній експертизі.
Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватись виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку, порушення якого має наслідком скасування таких розпоряджень (ст. 21 ЗК України).
Отже, зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов'язкового дотримання механізму такої зміни, визначеного Порядком.
Зі змісту оскаржуваних наказу ГУ Держгеокадастру у Луганській області від 09.11.2015 року №527-сг та договору оренди землі №0017 від 20.01.2016 року вбачається, що спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення (пасовища), тобто систематично використовувалась для випасання худоби.
Разом з тим, на підставі оспорюваного наказу та укладеного на його підставі договору оренди землі спірна земельна ділянка була надана ОСОБА_1 в оренду не для використання за її цільовим видом у якості сільськогосподарських угідь - пасовищ, а для ведення фермерського господарства, тобто мала місце зміна цільового виду використання землі.
Спірними наказом та договором оренди землі фактично було поєднано два види використання землі для пасовищ та для ведення фермерського господарства.
В порядку, передбаченому чинним законодавством зміна цільового призначення землі з пасовищ на ведення фермерського господарства не відбулась.
До того ж відповідно до листа ГУ Держгеокадастру у Луганській області від 14.12.2020 року звернень щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, яка належить до угідь пасовищ, на цільове призначення 01.02 для ведення фермерського господарства не надходило.
Зі змісту наявної у матеріалах справи розробленої землевпорядної документації та договору оренди землі №0017 від 20.01.2016 року вбачається, що спірна земельна ділянка продовжує відноситись до сільськогосподарських угідь - пасовищ та відповідно має використовуватись саме для випасання худоби, а не для ведення фермерського господарства.
Крім того, аналіз положень статей 19, 20 та 22 ЗК України дозволяє дійти висновку, що в залежності від основного цільового призначення землі поділяються на категорії, однією з яких є землі сільськогосподарського призначення, які у свою чергу в залежності від свого цільового призначення поділяються за видами використання та видами угідь.
При цьому, виходячи з основоположної засади земельного права - принципу цільового використання земель, нецільове використання земельних ділянок без його попередньої зміни не допускається.
Разом з тим, суд погоджується з тим, що поняття «види цільового використання» та «види угідь» земель сільськогосподарського призначення є різними правовими категоріями і законодавством допускається можливість використання окремих видів угідь за різними видами цільового використання. Однак, у такому разі не має порушуватися принцип цільового використання земель.
Так, як було встановлено вище, спірна земельна ділянка належить до сільськогосподарських угідь - пасовища.
Додатком №4 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року № 1051, визначено перелік угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь (КВЗУ).
Відповідно до даного переліку підгрупа пасовища (код згідно КВЗУ 002) включає сільськогосподарські угіддя, які систематично використовуються для випасання худоби (ГОСТ 26640-85); рівномірно вкриті деревинною та чагарниковою рослинністю площею до 20 відсотків ділянки.
Тобто, під таким видом сільськогосподарських угідь як пасовища слід розуміти земельні ділянки, які систематично використовуються для випасання худоби.
При цьому, зазначений вид угідь повністю відповідає виду використання земель сільськогосподарського призначення визначеному ст. 34 ЗК України, а саме: для сінокосіння та випасання худоби.
Таким чином, використання такого виду сільськогосподарських угідь як пасовища, які, як вже було зазначено, використовуються тільки для випасання худоби, для інших видів цільового використання явно суперечитиме їх призначенню.
Не кожна земельна ділянка сільськогосподарського призначення в залежності від виду її угідь може використовуватися за різними видами цільового використання.
А тому суд відхиляє доводи відповідача-1 щодо можливості використання будь-якої земельної ділянки незалежно від складу її угідь за різними видами цільового використання.
Фактично спірну земельну ділянку, вид цільового використання якої обумовлений належністю до певного виду сільськогосподарських угідь (пасовища), передано у користування за відповідним видом цільового використання (для ведення фермерського господарства), користування якою у межах даного виду є неможливим без зміни її дійсного та реального цільового призначення (пасовища - для випасання худоби) на інший, який би дозволяв її використання для ведення фермерського господарства.
Разом з тим, згідно приписів ч. 1 ст 34 ЗК України, громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби,
Положення ч. 1 ст. 34 ЗК України надають право використовувати земельні для випасання худоби, до яких належать і земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які за складом угідь відносять до пасовищ, тільки громадянами. А тому виключно громадянам належить право оренди земельних ділянок для випасання худоби, до складу яких входять і земельні ділянки, які за цільовим видом використання належать до пасовищ. При цьому, можливість оренди земельних ділянок для випасання худоби (пасовищ) фермерським господарством не передбачена.
Отже, саме в силу закону фермерське господарство позбавлено права орендувати земельні ділянки для випасання худоби (пасовища) без змін їх цільового виду використання на інший, який дозволяє використовувати їх для ведення фермерського господарства.
До того ж громадяни можуть використовувати вказаний вид земель виключно на умовах оренди, у зв'язку з чим вони не можуть набуватися ними на праві власності, та, як наслідок, в силу приписів ст. 31 ЗК України не можуть входити до складу земель фермерського господарства як такі, що належать на праві власності його членам.
Також, як вже було відзначено, у відповідності до положень ст. 31 ЗК України вони не можуть і використовуватися фермерським господарством на правах оренди, оскільки останнє є юридичною особою, а не громадянином.
Більш того, положеннями ч. 2 ст. 34 ЗК України передбачено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські пасовища.
Тобто, використання земельної ділянки призначеної для випасання худоби за іншим видом цільового використання безумовно призведе і до порушення прав громадян України, які мають гарантоване законом право на її оренду для випасання худоби та користування нею для означених цілей у разі їх входження до складу громадських пасовищ.
При цьому, слід взяти до уваги і те, що ч. 2 ст. 2 ЗУ «Про фермерське господарство», який передбачає право отримання земельних ділянок для ведення фермерського господарства, встановлено застереження, що дія цього закону не розповсюджується на осіб, які займаються, зокрема, сінокосінням та випасанням худоби.
Тлумачачи зміст вказаної норми слід взяти до уваги те, що відповідно до п. в) ч. 1 ст. 31 ЗК України землі фермерського господарства можуть складатися, зокрема, із земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Тобто, до земель фермерського господарства дійсно можуть належати земельні ділянки, що використовуються ним на умовах оренди.
Проте, як вже було зазначено вище, дія ЗУ «Про фермерське господарство» не розповсюджується на осіб, які займаються, зокрема, сінокосінням та випасанням худоби.
У свою чергу, здійснюючи детальний аналіз положень ЗУ «Про фермерське господарство» у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема, положень ст. 8 Закону, відповідно до якої фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних
осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином
України або кількома громадянами України, які виявили бажання
створити фермерське господарство, права власності або користування
земельною ділянкою, - слід наголосити на тому, що однією з обов'язкових умов реєстації фермерського господарства є набуття права власності або користування земельною ділянкою.
Позаяк, у даному випадку з огляду на приписи ст. 2 Закону, якою визначено, що дія цього Закону не поширюється на громадян, які використовують земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби.
Отже, неможливою є і реєстрація громадянином фермерського господарства виключно з огляду на наявність у нього в користуванні на правах оренди земельної ділянки для випасання худоби, до якої зважаючи на своє призначення належить і земельна ділянка сільськогосподарського призначення, яка за складом угідь відноситься до пасовищ.
При цьому, суд критично ставиться до доводів відповідача згідно яких у даному випадку суб'єктом права користування є фермерське господарство, а не фізична особа, громадянин, у зв'язку з чим на виниклі правовідносини не поширює свою дію ст. 2 ЗУ «Про фермерське господарство», оскільки, як вже було констатовано, земельна ділянка надавалася саме громадянину з метою ведення фермерського господарства, позаяк, використання даної земельної ділянки з огляду на її цільове призначення для даного виду користування є неможливим та протиправним. Тобто безпідставними є доводи відповідача про те, що після реєстрації юридичної особи - фермерського господарства, на його діяльність не розповсюджується дія вказаної норми, так як передумовою використання ним земельної ділянки є можливість використання її у першу чергу самим громадянином, який її створив, або отримав в користування на праві оренди.
Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та угод щодо земельних ділянок.
Фактично наказом ГУ Держгеокадастру у Луганській області від 09.11.2015 року №527-сг було допущено незаконну зміну цільового виду використання спірної земельної ділянки та поєднано ним два види використання землі - для пасовищ та для ведення фермерського господарства. При цьому, жодного рішення уповноваженим органом щодо зміни виду використання спірної земельної ділянки не ухвалювалось та відповідна землевпорядна документація не розроблялась.
Подібних правових висновків дійшов і Верховного Суду України у своїй постанові від 08.04.2015 року у справі № 6-32цс15 та Верховного Суду у постанові від 24.02.2020 року у справі №701/473/17.
У даному випадку не зважаючи на те, що був змінений вид цільового використання земельної ділянки, вид угідь, який також визначає її конкретне цільове призначення, залишився незмінним, таким, що не узгоджується з видом цільового використання. А тому належність спірної земельної ділянки до складу угідь - пасовища, свідчить про явну невідповідність цільового призначення земельної ділянки такому виду її використання, як для ведення фермерського господарства. Має місце порушення цільового використання спірної земельної ділянки, його свідоме заперечення та нівелювання.
Разом з тим, відхиляючи доводи відповідача-1, суд виходить з наступного.
Так, з огляду на загальне та реальне цільове призначення спірної земельної ділянки, безпідставними є в доводи відповідача, які зводяться до того, що законним є використання земельної ділянки у разі зміни виду її використання без зміни виду її сільськогосподарських угідь, який також визначає її дійсне цільове призначення, всупереч якому заборонено використання земельної ділянки за іншим видом цільового використання, що не відповідає йому.
Також суд зауважує, що спірна земельна ділянка до передачі в оренду перебувала в запасі. Однак, згідно з ч. 2 ст. 19 ЗК України правова категорія «Землі запасу» не є видом цільового використання земель, а є лише правовим статусом різних категорій земель, які передаються в запас. У зв'язку з цим суперечливими є і твердження відповідача щодо зміни такого виду цільового використання земель як землі запасу.
При цьому, до передачі в оренду земельної ділянки була визначена тільки належність її до категорії земель сільськогосподарського призначення та виду сільськогосподарських угідь "пасовища", що і визначало її цільове призначення.
Крім цього, слід наголосити на тому, що визначення конкретного виду цільового призначення земельної ділянки, зокрема, для сінокосіння і випасання худоби в залежності від виду угідь "пасовища" узгоджується і з правовими висновками викладеними у постанові Верховного Суду №468/1498/17-ц від 22.01.2020 року.
У свою чергу суд відзначає, що статтями 31, 33-37 ЗК України не передбачено такого виду використання земель сільськогосподарського призначення як землі запасу, внаслідок чого не могла відбуватися і зміна виду цільового використання спірної земельної ділянки на вид для ведення фермерського господарства. До того ж зміна виду не могла бути здійснена і без врахування постійного цільового призначення земельної ділянки для розміщення пасовищ.
У даному випадку відбулася незаконна передача спірної земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства без врахування її реального цільового призначення та без його зміни у відповідному порядку. Так, ще раз слід наголосити на тому, що при передачі земельної ділянки в оренду відповідачем-1 відповідачу-2 не було дотримано вищеозначеного порядку та, як наслідок, не було здійснено зміни у встановленому порядку виду цільового призначення земельної ділянки, яка з огляду на її постійне використання у якості сільськогосподарських угідь «пасовища» має використовуватися за видом цільового призначення для сінокосіння і випасання худоби, на вид для ведення фермерського господарства.
Крім того, у матеріалах справи наявні і докази, якими може підтверджуватися факт використання спірної земельної ділянки не за її цільовим призначенням. Разом з тим, суд не бере дані докази до уваги у якості належних та допустимих доказів по справі, оскільки вони свідчать про нецільове використання спірної земельної ділянки тільки у 2020 році, позаяк, видання оспорюваного наказу та укладення спірного договору відбулося у 2016 році. Тобто, відповідні документи жодним чином не підтверджують факт недотримання вимог законодавства на момент передачі земельної ділянки в оренду, у зв'язку з чим не можуть бути взяті судом до уваги у якості доказів, які свідчать про порушення встановлених ст. 203 ЦК загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Таким чином, враховуючи наведені приписи законодавства, зважаючи на факт незаконної зміни цільового виду використання земельної ділянки, наслідком чого є незаконність і безпідставність надання на праві оренди спірної земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 , господарський суд вважає, що у даному випадку наявність виданого з порушенням законодавства у сфері земельних правовідносин наказу ГУ Держгеокадастру у Луганській області від 09.11.2015 року №527-сг обмежує правомочності власника землі - Українського народу, від імені якого діє держава в особі титульного власника Комишненської сільської ради, - щодо розпорядження переданою в оренду земельною ділянкою, а тому обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання незаконним та скасування наказу від 09.11.2015 року №527-сг відповідає передбаченим цивільним законодавствам способам захисту, узгоджується зі змістом відповідного права, характером його порушення та спричиненим ним наслідкам, а також забезпечує ефективний, реальний, а не ілюзорний захист прав власника.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі №0017 від 20.01.2016 року суд бере до уваги наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною 1 статті 203 ЦК України.
За ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Однак, укладений між сторонами договір суперечить вимогам ЗК України і укладений без дотримання встановленої законом обов'язкової процедури зміни цільового виду використання земельної ділянки.
Так, зі змісту договору оренди вбачається, що спірна земельна ділянка надана в користування на праві оренди для ведення фермерського господарства, в той час як вона має використовуватися у якості сільськогосподарських угідь - пасовищ. При цьому, як вже було встановлено вище зміна цільового виду її використання здійснена не була.
Тобто, має місце надання земельної ділянки на правах оренди з метою її використання не за цільовим видом, до якого вона відноситься. Укладення договору оренди, яким земельну ділянку передано у користування для ведення фермерського господарства, відбулося без дотримання попередньої обов'язкової процедури зміни цільового виду її використання.
А тому суд констатує, на момент укладення договору оренди землі відсутність у ГУ Держгеокадастру у Луганській області, як особи, яка виступає стороною правочину, у даному випадку орендодавцем, необхідного обсягу цивільної дієздатності на його вчинення, - наслідком чого є недодержання встановленої ч. 2 ст. 203 ЦК України загальної вимоги, відповідно до якої особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Більш того, суд відзначає, що вимога про визнання договору недійсним є похідною від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу, з огляду на незаконність якого, суд прийшов висновку про її задоволення. При цьому, саме даний наказ був підставою для укладення спірного договору, а тому зважаючи на факт його скасування спірний договір оренди землі підлягає визнанню недійсним.
Разом з тим, задоволення вимоги про визнання договору недійсним забезпечить реальне поновлення порушених прав власника переданої в оренду земельної ділянки, так як забезпечить внесення державним реєстратором до реєстру відомостей про припинення речових прав на них.
Так, за змістом положень ч. 2 ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою для внесення до реєстру відомостей про припинення речових прав є визнання на підставі судового рішення недійсними документів (у даному випадку договору оренди водного об'єкту), на підставі яких проведено державну реєстрацію прав.
Таким чином, з огляду на встановлені судом факти недотримання сторонами в момент укладення договору оренди землі загальних вимог, додержання яких вимагається для його чинності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих та законних підстав для визнання укладеного 16.01.2016 року між ГУ Держгеокадастру у Луганській області договору №0017 оренди землі недійсним.
При цьому, розглядаючи заявлену прокурором вимогу про зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку власнику суд відзначає наступне.
Статтею 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі статтею 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.
Зміст права власності викладено в ч. 1 ст. 317 ЦК України, згідно якого власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. (ч. 1 ст. 319 ЦК України).
В силу положень ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Частинами 2 та 3 ст. 326 ЦК України передбачено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Разом з тим, суд, оцінивши викладені в позові вимоги та наведені в якості їх обгрунтування доводи прокурора, у тому числі правові підстави позову, констатує, що останній, обираючи спосіб захисту у виді зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку, мав намір забезпечити повернення земельної ділянки законному власнику шляхом передачі її законному розпоряднику. Саме такий спосіб захисту є законним та забезпечує ефективний захист порушеного права.
Проте, повернення земельної ділянки державі в особі відповідного органу є недоцільним, так як вона була передана з державної власності в комунальну власність. Внаслідок цього відповідно до ч. 1 ст. 327 ЦК України законним, титульним власником спірної земельної ділянки є саме територіальна громада, яка була сформована та до якої згідно з п. 5 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про військово-цивільні адміністрації» є правонаступником майна розформованої територіальної громади.
При цьому, зі змісту прохальної частини позовної заяви вбачається, що прокурор просив повернути спірну земельну ділянку державі в особі саме Комишненської селищної ради, тобто органу, який на момент звернення з позовом до суду діяв в інтересах територіальної громади.
Прокурор мав намір повернути земельну ділянку її законному власнику в особі відповідного органу (розпорядника), позивачу по справі. Однак, останнього було замінено та наданий момент належним позивачем у справі є Станично-Луганська селищна військово-цивільна адміністрація Щастинського району Луганської області.
Саме даний позивач наразі є тимчасовим органом, який виконує на території територіальної громади повноваження Комишненської селищної ради, у тому числі з управління комунальним майном.
Отже, земельна ділянка підлягає поверненню територіальній громаді, в розпорядження позивача, який діє в її інтересах.
У свою чергу слід відзначити, що основним завданням господарського судочинства є ефективний захист порушених прав і законних інтересів особи, у даному випадку територіальної громади. Остаточною метою судового розгляду даної справи є захист порушеного права територіальної громади, як законного власника, в результаті якого земельна ділянка має бути повернута в її володіння. В іншому випадку рішення суду не буде спрямоване на досягнення реального правового результату, оскільки не буде досягнуто практичного захисту порушеного права, та не забезпечить відновлення становища, яке існувало до порушення.
А тому, зважаючи на факт визнання укладеного між сторонами договору оренди землі недійсним, наслідком чого є непородження ним жодних юридичних наслідків з моменту його вчинення, враховуючи наведені приписи законодавства, господарський суд, ставлячи за мету відновити права власника на земельну ділянку, вважає необхідним і доцільним зобов'язати відповідача-2 повернути земельну ділянку її законному власнику, територіальній громаді, в особі розпорядника - позивача по справі, площею 29,8090 га, кадастровий номер 4424882500:04:002:0091, розташовану за межами населених пунктів, на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Комишненській сільській раді Станично-Луганського району Луганської області.
Крім того, судом розглянуто викладені у змісті відзивів заяви відповідача-1 та відповідача-2 про застосування строку позовної давності до позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди загальний трирічний строк позовної давності, який з огляду на його обрахування від дати реєстрації права оренди за громадянином ОСОБА_1 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.03.2016 року сплинув 11.09.2019 року.
Розглядаючи дану заяву, суд виходив з наступного.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб'єктом, право якого порушене (зокрема державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
В разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Так, прокурор звернувся з позовом до суду 26.01.2021 року.
При цьому, перед зверненням до суду Луганською місцевою прокуратурою №2 було направлено на адресу в.о. голови Комишненської сільської ради лист від 16.01.2021 року за №77-88вих-21, з якого вбачається, що порушення вимог закону у спірних правовідносинах було виявлено під час вивчення стану дотримання земельного законодавства на території Станично-Луганського району.
Разом з тим, з листа Головного управління Держгеокадастру в Луганській області від 03.11.2020 року №10-12-0.62-8074/2-20 встановлено, що головним управлінням дійсно надавалася інформація щодо спірної земельної ділянки на лист Луганської місцевої прокуратури №2 від 06.10.2020 року №76-2411вих-20.
З аналізу змісту наявних у суду документів слід констатувати, що перевірка вивчення стану законності дотримання земельного законодавства на території Станично-Луганського району була розпочата 06.10.2020 року.
Тобто, лише після вивчення стану законності та отриманої під час його здійснення інформації і документації, у тому числі землевпорядної, виявилось можливим встановити, що спірна земельна ділянка надана у користування на умовах оренди з порушенням вимог земельного законодавства.
Отже, держава в особі уповноважених органів, а саме: ГУ Держгеокадастру у Луганській області та в подальшому Комишненська сільська рада, могла довідатися про порушення свого права на спірну земельну ділянку щонайменше з моменту отримання листа Луганської місцевої прокуратури №2 від 06.10.2020 року та/або з дати повідомлення про встановлені під час вивчення Луганською місцевою прокуратурою №2 стану дотримання земельного законодавства на території Станично-Луганського району.
При цьому, держава в особі уповноважених органів могла довідатися про порушення своїх прав і раніше, зокрема:
- під час проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо спірної земельної ділянки у червні 2020 року ГУ Держгеокадастру у Луганській області, за результатами якої складено акт від 17.06.2020 року;
- або під час обстеження спірної земельної ділянки, проведеного Комишненською сільською радою з метою здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, використанням та охороною земель, про що було складено акт обстеження земельної ділянки від 04.08.2020 року.
Тобто про реальне та дійсне порушення своїх прав держава могла дізнатися не раніше 2020 року.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні і будь-які інші докази, які б свідчили про те, що прокурор міг дізнатися про порушення права держави на спірну земельну ділянку раніше.
До того ж суд враховує і те, що ч. 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
А тому у спірних правовідносинах суб'єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, а тому зміна уповноваженого органу на захист інтересів держави у виниклих правовідносинах не змінює порядку перебігу позовної давності. Визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, суд враховує, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не позивач.
У свою чергу суд відхиляє доводи позивача щодо початку відліку строку позовної давності від дати реєстрації права оренди за громадянином ОСОБА_1 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.03.2016 року, оскільки закон пов'язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв'язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.
У даному ж випадку, як вже було вказано, про порушення закону та, як наслідок, права на спірну земельну ділянку могло стати відомо не раніше 2020 року, зокрема, під вивчення стану законності органами прокуратури, в ході якого і відбулося детальне вивчення та співставлення документації на земельну ділянку.
Тобто є безпідставним і необґрунтованим відлік строку позовної давності з часу виникнення порушення, так як за загальним правилом його початок слід обраховувати з моменту коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав і законних інтересів.
Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 року у справі №372/1387/13-ц.
До того ж у разі якщо порушення інтересів держави має триваючий характер, то такий інтерес порушується протягом всього часу існування відповідно порушення.
А тому встановлений законом загальний трирічний строк позовної давності триває протягом усього часу існування порушення інтересів держави у виниклих правовідносинах та починає свій відлік тільки з моменту припинення порушення.
З цього приводу Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Тому оскарження такого рішення спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення та відповідний договір (триваюче порушення). Тому їх можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу (дана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного суду від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц та від 15.09.2020 року у справі № 469/1044/17.
З огляду на викладене суд також критично ставиться до доводів та міркувань представника відповідача-2 щодо пропуску строків позовної давності з означених у змісті заяв по суті справи та у поданих суду поясненнях підстав.
Беручи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку, що встановлений законом загальний трирічний строк позовної давності на момент звернення прокурора з позовом до суду не сплинув, а тому відмовляє у задоволенні заяв відповідачів про застосування строку позовної давності та наслідків його спливу.
Крім того, відповідач-1 просив врахувати, що на момент звернення з позовною вимогою про визнання незаконним і скасування наказу сплинув встановлений ч. 2 ст. 122 КАС України шестимісячний строк на звернення до суду.
Так, положеннями ст. 122 КАС України встановлено строки звернення до адміністративного суду. Зокрема, згідно ч. 2 цієї статті, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зі змісту даної норми вбачається, що визначений даною нормою шестимісячний строк звернення до суду підлягає застосуванню тільки у разі звернення з відповідною позовною вимогою до адміністративного суду у порядку адміністративного судочинства.
Більш того, КАС України визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах (ст. 1 кодексу). Тобто, положення даного кодексу поширюються тільки на правовідносини, що виникають під час розгляду справ в судах адміністративної юрисдикції.
Позаяк, у даному випадку спір підлягає розгляду в суді господарської юрисдикції, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеної у постанові від 22.08.2018року у справі №606/2032/16-ц. А тому те, що спірний наказ відноситься до рішень суб'єктів владних повноважень, яке можливо оскаржити протягом шести місяців згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України, судом відхиляються.
До того ж, якщо про реєстрацію фермерського господарства відомо до відкриття провадження у справі щодо спору між органом державної влади чи місцевого самоврядування та, зокрема, фізичною особою, якій із земель державної або комунальної власності надана земельна ділянка для ведення фермерського господарства, то такий спір має розглядатися за правилами господарського судочинства (дана правова позиція викладена у постанові Великої палата Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 272/1652/14-ц).
При цьому, Порядок здійснення судочинства у господарських судах визначений ГПК України (ст. 1 кодексу), а тому не підлягають застосуванню під час розгляду даної справи визначені КАС України строки.
Крім того, слід зауважити, що ані положеннями ГПК України, ані положеннями матеріального права не встановлено жодних строків, які б обмежували у даному спорі право особи на звернення до господарського суду за захистом свого права.
Таким чином, доводи відповідача-1 щодо необхідності обмеження права на звернення до суду шестимісячним строком є безпідставними і необґрунтованими, а тому не беруться судом до уваги.
За таких обставин, заялені прокурором вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, а тому суд з огляду на їх підставність, а також враховуючи факт належності спірної земельної ділянки до комунальної власності, вважає необхідним задовольнити їх частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується положеннями п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, відповідно до якого судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК, витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідачів у рівних частинах.
Керуючись ст.ст. 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 09.11.2015 року №527-сг «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства».
3. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 29,8090 га, кадастровий номер 4424882500:04:002:0091, угіддя: пасовища, №0017 від 16.01.2016 року, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області,
4. Зобов'язати Фермерське господарство «Ріпка Агро» (93644, Луганська область, Станично-Луганський район, с. Комишне, вул. Дружби, 3а, ідентифікаційний код 40486599) повернути територіальній громаді в особі Станично-Луганської селищної військово-цивільної адміністрації Щастинського району Луганської області (93600, Луганська область, Станично-Луганський район, смт Станиця Луганська, вул. Центральна, 25, ідентифікаційний код 43918777) земельну ділянку площею 29,8090 га, кадастровий номер 4424882500:04:002:0091, угіддя: пасовища, на території, яка заданими Державного земельного кадастру, враховується в Комишненській сільській раді Станично-Луганського району Луганської області.
5. Стягнути з відповідачів: Головного управління Держгеокадастру у Луганській області (93404, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, пр. Центральний, 17, корп. 2, ідентифікаційний код 39771244) та Фермерського господарства «Ріпка Агро» (93644, Луганська область, Станично-Луганський район, с. Комишне, вул. Дружби, 3а, ідентифікаційний код 40486599) на користь Луганської обласної прокуратури (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Богдана Ліщини, 27, ідентифікаційний код юридичної особи 02909921) у рівних частинах судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 6 810,00 грн., а саме: з кожного по 3 405,00 грн.
В задоволенні іншої частини позову відмовити.
6. Видати позивачу накази після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд Луганської області протягом двадцяти днів з дня його складення.
Судове рішення складено та підписано 10.06.2021 року.
Суддя О. В. Тацій