Провадження № 22-ц/803/4266/21 Справа № 215/1018/19 Суддя у 1-й інстанції - Науменко Я. О. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
08 червня 2021 року м.Кривий Ріг
справа № 215/1018/21
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Барильської А.П.,
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання: Голуб О.О.
сторони:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
відповідачі: виконком Тернівської районної у місті ради, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 лютого 2021 року, яке ухвалено суддею Науменко Я.О. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 15 лютого 2021 року, -
В лютому 2019 позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до виконкому Тернівської районної у місті ради, ОСОБА_3 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання часток в спільній сумісній власності, визнання права власності на 1/2 частину квартири в порядку спадкування за законом, визнання договору довічного утримання та реєстрації права власності за цим договором недійсними.
В обґрунтування позову позивачами зазначено, що після смерті своєї матері ОСОБА_5 вони до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини не звертались, але посилались як на доказ вступу їх у спадщину на наявність у них ощадної книжки на її ім'я та оригіналу свідоцтва про право власності на квартиру, що належала їх батькам. Також у зв'язку з тим, що Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05.02.2019 року відмовлено ОСОБА_6 , правонаступником якого є ОСОБА_4 , в задоволенні позовних вимог до виконкому Тернівської районної у місті ради про встановлення часток в праві спільної сумісної власності, визнання права власності, тому частки співвласників у вказаній квартирі не визначені та право власності на частину квартири, власником якої є мати позивачів, не встановлено. За таких підстав договір довічного утримання, що укладений між батьком позивачів та відповідачем ОСОБА_3 від 07.11.2015 року є недійсним, оскільки їх батько розпорядився у повному обсязі майном, яке йому не належало.
На підставі наведеного вище позивачі просили суд встановити факт прийняття ними спадщини, як спадкоємцями першої черги за законом після смерті їх матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначити частки співвласників; визнати за позивачами право власності на 1/2 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в рівних частинах по 1/2 за кожною; визнати недійсним договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Донченко В.Л. 07 листопада 2015 року, зареєстрований в реєстрі за № 1468 та визнати недійсною реєстрацію права власності за цим договором на квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_3 .
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 лютого 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, ставлять питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
На думку позивачів, судом першої інстанції не враховано, що двокімнатна квартира АДРЕСА_1 належала їх батькам ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , які перебували у шлюбі з 20.03.1959 року. Після смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_3 позивачі до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті матері не зверталися, оскільки в квартирі залишився проживати їх батько та вони вирішили його не турбувати. В травні 2008 року позивач ОСОБА_1 , зі згоди батька, поселилась у спірній квартирі та 20.07.2010 року була зареєстрована в ній, як член сім'ї, і постійно в ній проживала зі своїм сином. Після смерті батька позивач ОСОБА_1 11.01.2017 року звернулась до Першої Криворізької державної нотаріальної контори з заявою, в якій повідомила, що приймає всю спадщину після смерті свого батька ОСОБА_6 та повідомила про наявність іншого спадкоємця - своєї сестри ОСОБА_2 . Позивач ОСОБА_2 у заяві від 11.01.2017 року до Першої Криворізької державної нотаріальна контори відмовилась від належного їй спадкового майна після смерті свого батька на користь ОСОБА_1 .
Позивачі зауважують на тому, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що наявність у них ощадної книжки на ім'я їх матері та оригіналу свідоцтва про право власності на житло, яке було видано їх батькам, в силу статей 529, 549 ЦК України, свідчить про те, що позивачі є спадкоємцями першої черги спадкування за законом і мають право на спадщину після смерті своєї матері в розмірі по 1/2 частини спадкового майна, за кожною, як такі, що прийняли спадщину, фактично вступивши в управління і володіння спадковим майном. При цьому вимогами ст.ст.529,549 ЦК України, в редакції ІНФОРМАЦІЯ_3, тобто в редакції на момент відкриття спадщини, не передбачено здійснення спадкоємцями, в яких знаходиться ощадна книжка спадкодавця та правовстановлюючі документи, певних дій, які достовірно підтверджували б що ці дії були вчинені ними в строк, встановлений для прийняття спадщини.
Крім того позивачі зауважують на тому, що суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги пояснення свідка ОСОБА_7 , яка пояснила, що ОСОБА_6 казав їй, що не дуже ладить із своїми дітьми, бо вони до нього погано ставляться та розповідав, що в нього пропали документи на квартиру і свідоцтво про одруження з його покійною дружиною та її ощадна книжка, тому йому необхідно їх відновити, оскільки для підтвердження цих пояснень необхідно допитати особу, яка надала таке повідомлення, а саме ОСОБА_6 , який помер. Також зауважують, що суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги пояснення свідка ОСОБА_4 про погане ставлення позивачів до батька, оскільки вона є матір'ю відповідача ОСОБА_3 . Крім того посилаються на те, що пояснення свідків про їх погане ставлення до батька, жодним чином не підтверджуються, навпаки сама ОСОБА_4 пояснила, що ОСОБА_1 гостинно їх прийняла.
Апелянти вважають, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання часток в спільній сумісній власності, за кожним з батьків, по 1/2 частині з тих підстав, що спірна квартира придбана в шлюбі і відповідно є спільною сумісною власністю, оскільки ст. 370 ЦК України передбачено право співвласників на виділ у натурі частки із майна.
Крім того, в мотивувальній частині рішення судом не зазначено підставі відмови в задоволенні позовних вимог про визнання за позивачами права власності на 1/2 частину квартири, за кожною, в порядку спадкування за законом.
Також апелянти зауважують на тому, що оспорюваний договір довічного утримання, що укладений між батьком позивачів та відповідачем ОСОБА_3 від 07.11.2015 року є недійсним, оскільки їх батьком розпорядився у повному обсязі майном, яке йому не належало, на що суд першої інстанції не звернув уваги.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_8 просить рішення сулу першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, на думку представника відповідача, апеляційну скаргу позивачів залишити без задоволення.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач виконком Тернівської районної у місті ради при вирішенні даного спору покладається на розсуд суду.
Заслухавши суддю-доповідача, позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які, кожна окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити без змін рішення суду першої інстанції, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзивів на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , дошлюбне прізвище якої ОСОБА_5 , 20 березня 1959 року уклали шлюб, про що зроблено актовий запис №149 (том 1 а.с.18).
Відповідно до свідоцтва № НОМЕР_1 на право власності на житло від 13.02.1996 року, виданого Північним державним гірничо-збагачувальним комбінатом Міністерства промисловості України, квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_6 та члену його сім'ї - ОСОБА_5 (том 1 а.с.19).
Довідкою-характеристикою № 801/2 від 21.03.1997 року, яка видана міським бюро технічної інвентаризації підтверджено, що житловий будинок (домоволодіння) АДРЕСА_3 зареєстровано в бюро технічної інвентаризації у реєстровій книзі під реєстровим номером за 5/9пв-178 м. Кривий Ріг за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі Свідоцтва про право власності, виданого 13.02.96 року НОМЕР_3 на підставі розпорядження ПівнГЗК від 13.02.96 року № 52 (том 1 а.с.21).
Згідно зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що в книзі реєстрації актів про смерть зроблено запис №1125 (том 1а.с.22).
Відповідно до договору довічного утримання (догляду) від 07.11.2015 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Донченко В.Л., відчужувач ОСОБА_6 передав набувачу ОСОБА_3 у приватну власність квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить відчужувачу на праві приватної власності та була отримана ним згідно рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 30.08.2013 року та дублікатом свідоцтва про право власності на житло, яке видано 24 липня 2015 року року Управлінням благоустрою та житлової політики виконкому міськради згідно з розпорядженням № 80 від 21 липня 2015 року замість втраченого свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на житло, виданого 13 лютого 1996 року Північним державним гірничо-збагачувальним комбінатом Міністерства промисловості України згідно з розпорядженням №52 від 13 лютого 1996 року (том 1 а.с.34-35).
Зазначені відомості про укладення договору довічного утримання внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджується відповідним витягом №47149196 від 07.11.2015 року (том 1 а.с.36).
З довідки відділу реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради № 661 від 15.02.2019 року вбачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , з 28.03.1974 року. Померла ІНФОРМАЦІЯ_3 і знята з реєстрації ІНФОРМАЦІЯ_3 у зв'язку зі смертю. На момент смерті ОСОБА_5 у вказаній квартирі був зареєстрований ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (том 1 а.с.37).
Відповідно до довідки відділу реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради № 660 від 15.02.2019 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , з 23.06.2014 року. Помер ІНФОРМАЦІЯ_5 і знятий з реєстрації 18.01.2017 року у зв'язку зі смертю (том 1 а.с.39).
У Звіті з незалежної оцінки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , вказано, що її ринкова вартість, станом на 15.02.2019 року, складає 85000 грн., тоді як вартість її 1/2 частини складає 42500 грн. (том 1 а.с.40, 70).
З Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №160901252, станом на 25.03.2019 року, квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_3 відповідно до договору довічного утримання (догляду) від 07.11.2015 року (том 1 а.с.69).
Департамент розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради листом №7/6/5028 від 28.08.2019 року повідомив, що на підставі особистої заяви ОСОБА_6 від 19.06.2015 року щодо надання дублікату свідоцтва про право власності на кв. АДРЕСА_1 , у зв'язку зі втратою оригіналу, згідно з розпорядженням Управління благоустрою та житлової політики виконкому міськради № 80 від 21.07.2015 року оформлено дублікат свідоцтва про право власності на житло за вищевказаною адресою (том 1 а.с.148).
Комунальне підприємство Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» листом № 1305 від 22.08.2019 року повідомило суд про те, що згідно з даними архівної справи до КОП ДОР «Криворізьке БТІ» 14.07.2015 року ОСОБА_6 звертався із запитом Управління благоустрою та житлової політики №4123/7 від 14.07.2015 року для підготовки проекту дублікату (том 1 а.с.166).
З листа № 2592/01-16 від 27.08.2019 року Шостою Криворізькою державною нотаріальною конторою вбачається, що відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадкова справа не заводилась, свідоцтво про право на спадщину не видавалось (том 1 а.с.168, 169).
З копії спадкової справи після померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_6 , завіреної Шостою Криворізькою державною нотаріальною конторою, вбачається, що 11.01.2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Першої Криворізької державної нотаріальної контори з заявою, в якій повідомила, що приймає всю спадщину після смерті свого батька ОСОБА_6 та повідомила про наявність іншого спадкоємця - своєї сестри ОСОБА_10 (том 1 а.с.173).
Позивач ОСОБА_2 у заяві від 11.01.2017 року до Першої Криворізької державної нотаріальна контори відмовилась від належного їй спадкового майна після смерті свого батька на користь ОСОБА_1 (том 1 а.с.174).
Філія Дніпропетровського обласного управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» листом від 07.12.2020 року за вих №103.12-10/2764/2020-03 повідомило про відсутність інформації щодо рахунку банківського вкладу № 5256 (том 2 а.с.56).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05.02.2019 року відмовлено ОСОБА_6 , правонаступником якого є ОСОБА_4 , в задоволенні позовних вимог до виконкому Тернівської районної у місті ради про встановлення часток в праві спільної сумісної власності, визнання права власності (том 1 а.с.16-17).
Звертаючись до суду з позовом про встановлення факту прийняття спадщини, визнання часток в спільній сумісній власності, визнання права власності на 1/2 частину квартири в порядку спадкування за законом, визнання договору довічного утримання та реєстрації права власності за цим договором недійсними, позивачі посилались на те, що після смерті своєї матері ОСОБА_5 вони до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини не звертались, але посилались, як на доказ вступу їх у спадщину, на наявність у них ощадної книжки на ім'я матері ОСОБА_5 та оригіналу свідоцтва про право власності на квартиру, що належала їх батькам, на те, що визнання часток в спільній сумісній власності за кожним з батьків по 1/2 частині передбачено ст. 370 ЦК України, та на те, що оспорюваний договір довічного утримання, що укладений між батьком позивачів та відповідачем ОСОБА_3 від 07.11.2015 року є недійсним, оскільки їх батько розпорядився у повному обсязі майном, яке йому не належало. При цьому позивачі вважають, що за кожною з них, має бути визнано право власності на 1/2 частину квартири, в порядку спадкування за законом.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог позивачів, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для їх задоволення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, ставлячи питання про встановлення факту прийняття позивачами спадщини, як спадкоємцями першої черги за законом після смерті їх матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачі посилались на те, що після смерті своєї матері ОСОБА_5 вони до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини не звертались, але посилались, як на доказ вступу їх у спадщину, на наявність у них ощадної книжки на ім'я матері ОСОБА_5 та оригіналу свідоцтва про право власності на квартиру.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про встановлення факту прийняття позивачами спадщини, як спадкоємцями першої черги за законом після смерті їх матері, суд першої інстанції виходив з того, що зважаючи на те, що позивачі не довели факту прийняття ними спадщини за правилами п.1 ч.1 ст. 549 ЦК України, в редакції 1963 року, чинній на момент відкриття спадщини, шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном в шестимісячний строк після смерті їх матері, відсутності належних і допустимих доказів на підтвердження факту вступу в управління та володіння спадковим майном позивачами, тому відсутні підстави вважати, що позивачі вступили у володіння та управління спадковим майном за п.1 ч.1 ст. 549 ЦК України, в редакції 1963 року, чинній на момент відкриття спадщини, а тому дійшов висновку про відсутність правових підстав для встановлення факту прийняття повивачами спадщини після смерті їх матері ОСОБА_5 та визнання за ними права власності на майно після смерті матері в порядку спадкування за законом, за правилами ЦК України, в редакції 1963 року, чинній на момент відкриття спадщини,.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, в редакції 2004 року, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
З огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення як актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК України, в редакції 1963 року, так і ЦК України в чинній редакції.
Відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК України, в редакції 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.
Оскільки мати позивачів ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , то до даних правовідносин належить застосовувати норми ЦК України, в редакції 1963 року.
Відповідно до ч.1 статті 524 ЦК України, в редакції 1963 року, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
Згідно зі статтею 525 ЦК України, в редакції 1963 року, часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.
Статтею 527 ЦК України, в редакції 1963 року, визначено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.
Частиною 1 ст. 529 ЦК України, в редакції 1963 року, визначено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Згідно із статтями 548, 549 ЦК України, в редакції 1963 року, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду від 09.04.2020 року у справі № 2-1173/2009, провадження № 61-43671св18 та Постанові Верховного Суду від 25.03.2020 року у справі № 305/235/17, провадження № 61-11869св19, для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.
Таким чином, для встановлення тієї обставини, з якою стаття 549 ЦК України, в редакції 1963 року, пов'язувала факт прийняття спадщини, необхідно встановити, чи фактично такий спадкоємець вступив в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Як на підставу своїх вимог позивачі посилаються на наявність у них ощадної книжки на ім'я їх матері та оригіналу свідоцтва про право власності на житло, яке було видано їх батькам, а тому в силу статей 529, 549 ЦК України, редакції 1963 року, вважають, що вони вони мають право на спадщину після смерті своєї матері, як спадкоємці першої черги за законом в розмірі по 1/2 частини спадкового майна за кожною як такі, що прийняли спадщину, фактично вступивши в управління і володіння спадковим майном.
Згідно з правовою позицією Верховного Суд, що викладена у Постанові від 25.03.2020 у справі № 305/235/17, фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем..
Відповідно до положень ч.1 ст. 549 ЦК України, редакції 1963 року, прийняття спадщини могло підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Разом з тим, з огляду на досліджені судом першої інстанції докази, які перевірені колегією суддів, наявність у позивачів ощадної книжки на ім'я їх матері та оригіналу свідоцтва про право власності на житло, яке було видано їх батькам, не можуть вважатися належним та допустимим доказом прийняттям ними спадщини, оскільки позивачі достовірно не підтверджують, що ці дії були ними вчинені в строк, встановлений для прийняття спадщини. Крім того, позивачами не надано належних та допустимих доказів фактичного їх вступу у володіння частиною спадкового майна, як то довідки житлово-експлуатаційної організації, довідки відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що позивачі, безпосередньо перед смертю спадкодавця, проживали разом з нею; довідки державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що позивачі, після відкриття спадщини, сплачували податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню.
Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивачів про встановлення факту прийняття спадщини доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що наявність у них ощадної книжки на ім'я їх матері та оригіналу свідоцтва про право власності на житло, яке було видано їх батькам, в силу статей 529, 549 ЦК України, свідчить про те, що позивачі, як спадкоємці першої черги спадкування за законом мають право на спадщину після смерті своєї матері в розмірі по 1/2 частини спадкового майна, за кожною як такі, що прийняли спадщину, фактично вступивши в управління і володіння спадковим майном. При цьому вимогами ст.ст.529,549 ЦК України, в редакції ІНФОРМАЦІЯ_3, тобто в редакції на момент відкриття спадщини, не передбачено здійснення спадкоємцями, в яких знаходиться ощадна книжка спадкодавця та правовстановлюючі документи, певних дій які достовірно підтверджували б що ці дії були вчинені ними в строк, встановлений для прийняття спадщини, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ощадна книжка на ім'я матері позивачів та оригінал свідоцтва про право власності на житло позивачі отримали від своєї матері. При цьому в матеріалах справи відсутні докази й того, що напередодні смерті матері позивачів, позивач ОСОБА_2 забрала доглядати її до себе. При цьому з матеріалів справи вбачається, що батько позивачів вживав дії для відновлення документів на право власності на квартиру та намагався оформити спадщину після своєї дружини ОСОБА_5 .
Крім того, як встановлено судом першої інстанції, та не заперечувалось сторонами в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, на даний момент ощадного рахунку не існує, що підтверджується листом філії Дніпропетровського обласного управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» листом від 07.12.2020 року за вих №103.12-10/2764/2020-03 про відсутність інформації щодо рахунку банківського вкладу № 5256 (том 2 а.с.56). Відмітки, що містяться в ощадній книзі за 2001 рік позивачі не робит та ощадний рахунок не закривали.
Також слід зауважити, що позивачі по справі, в обґрунтування позовних вимог зазначили, що після смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_3 вони до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті матері не вертались, в квартирі залишився проживати їх батько. В травні 2008 року позивач ОСОБА_1 , зі згоди батька, поселилась у спірній квартирі та 20.07.2010 року була зареєстрована в ній, як член сім'ї, і постійно в ній проживала зі своїм сином. Наведені позивачами обставини свідчать про те, що позивачі фактично не вступили в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини після смерті матері, оскільки в спірній квартирі на момент смерті матері не проживали та не вчиняли дій, які б свідчили про фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна. Крім того, позивачі, з дня відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_3, до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не звертались, отже не прийняли спадщину після смерті їх матері, як спадкоємці першої черги, оскільки фактично не вступили у володіння спадковим майном у шестимісячний строк після її смерті.
Натомість, батько позивачів на час смерті своєї дружини ОСОБА_5 та після її смерті був зареєстрований та проживав у квартирі, що належала їм на праві спільної сумісної власності, що підтверджується дослідженими судом документами, тому він фактично прийняв спадщину після смерті своєї дружини
На підставі наведеного вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачі не надали суду жодних доказів того, що вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивачів про визнання часток в спільній сумісній власності, суд першої інстанції виходив з того, що квартира, яка належала батькам позивачів, була придбана ними у шлюбі, а тому їх частки у спільній сумісній власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , є рівними, тому позовні вимоги в частині визначення за ними часток не підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, батько позивачів ОСОБА_6 на час смерті своєї дружини ОСОБА_5 та після її смерті був зареєстрований та проживав у квартирі, що належала їм на праві спільної сумісної власності, що підтверджується дослідженими судом документами, тому він фактично прийняв спадщину після смерті своєї дружини.
Крім того, доказом того, що ОСОБА_6 вступив в управління і користування спадковим майном свідчить довідка-характеристика № 801/2 від 21.03.1997 року, яка видана міським бюро технічної інвентаризації ОСОБА_6 для надання до Криворізької державної контори про те, що житловий будинок (домоволодіння) АДРЕСА_3 зареєстровано в бюро технічної інвентаризації у реєстровій книзі під реєстровим номером за 5/9пв-178 м. Кривий Ріг за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі Свідоцтва про право власності виданого 13.02.1996 року НОМЕР_3 на підставі розпорядження ПівнГЗК від 13.02.96 року № 52.
До правовідносин, що регулюють виникнення права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , застосовується Кодекс про шлюб та сім'ю України, в редакції, чинний на момент виникнення спірних правовідносин.
Зокрема ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, чинний на момент виникнення спірних правовідносин визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Частиною 2 ст. 370 ЦК України та ч. 2 ст. 372 ЦК України передбачено, що у разі смерті співвласника частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними. Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду.
Відповідно до п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.
Матеріали справи не містять будь-яких документів, які б свідчили про те, що частки у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_5 були не рівними.
На підставі наведеного вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що враховуючи, що квартира, яка належала батькам позивачів, була придбана ними у шлюбі, а тому їх частки у спільній сумісній власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , є рівними, тому позовні вимоги в частині визначення за ними часток не підлягають задоволенню.
Вказаний висновок суду першої інстанції повністю узгоджуєтеся із сталою судовою практикою, викладеною у правових висновках, які викладені у Постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18, у Постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446св18, у Постанові Верховного Суду від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518св18 та у Постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі № 523/5532/19, провадження №61-10528св20.
Колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання часток в спільній сумісній власності, за кожним з батьків, по 1/2 частині з тих підстав, що спірна квартира придбана в шлюбі і відповідно є спільною сумісною власністю, оскільки ст. 370 ЦК України передбачено право співвласників на виділ у натурі частки із майна, так як ч. 2 ст. 370 ЦК України та ч. 2 ст. 372 ЦК України визначено, що у разі смерті співвласника частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними та відповідно до п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця. Враховуючи, що квартира, яка належала батькам позивачів, була придбана ними у шлюбі, а тому їх частки у спільній сумісній власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , є рівними.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивачів про визнання договору довічного утримання та реєстрації права власності за цим договором недійсними, суд першої інстанції виходив з того, що передане за договором довічного утримання нерухоме майно було приватною власністю ОСОБА_6 , який є відчужувачем та договір довічного утримання укладений з дотриманням вимог ст.ст. 745, 203, 215 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 744 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Згідно зі ст.745 ЦК України, договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до вимог ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Положеннями ст.203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до вимог ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_6 і ОСОБА_3 , підписавши 07 листопада 2015 р. оспорюваний правочин, виявили свою згоду на його підписання та погодили його умови. Сторонами були погоджені предмет договору та його істотні умови. Крім того, сторони визнавали дійсність зазначеного договору, приступивши до його виконання, оскільки померлий ОСОБА_6 дійсно отримував догляд від ОСОБА_3 , що було підтверджено показами свідків та не оспорювалось позивачами.
Отже, саме ОСОБА_6 , будучи спадкоємцем за законом після смерті своєї дружини ОСОБА_5 , прийняв спадщину, вступивши у фактичне користування належною їй частиною їх спільної квартири, а тому правомірно розпорядився належним йому майном.
Колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги позивачів про те, що оспорюваний договір довічного утримання, що укладений між батьком позивачів та відповідачем ОСОБА_3 від 07.11.2015 року є недійсним, оскільки їх батьком розпорядився у повному обсязі майном, яке йому не належало, на що суд першої інстанції не звернув уваги, оскільки суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_6 , будучи спадкоємцем за законом після смерті своєї дружини ОСОБА_5 , прийняв спадщину, вступивши у фактичне користування належною їй частиною їх спільної квартири, та колегія суддів погоджується з таким висновком суду, а тому вважає, що ОСОБА_6 правомірно розпорядився належним йому майном.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги позивачів про те, що суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги пояснення свідка ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_6 сказав їй, що не дуже ладить із своїми дітьми, бо вони до нього погано ставляться та розповідав, що в нього пропали документи на квартиру і свідоцтво про одруження з його покійною дружиною та її ощадна книжка, тому йому необхідно їх відновити, оскільки для підтвердження цих пояснень необхідно допитати особу, яка надала таке повідомлення, а саме ОСОБА_6 , який помер. Та суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги пояснення свідка ОСОБА_4 про погане ставлення позивачів до батька, оскільки вона є матір'ю відповідача ОСОБА_3 , оскільки суд першої інстанції надав належну оцінку поясненням свідків, при цьому при вирішенні даного спору суд покладався як на пояснення свідків так і на наявні в матеріалах справи письмові доказах, які надані сторонами по справі, та не суперечать поясненням свідків.
Посилання в апеляційні скарзі на те, що в мотивувальній частині рішення судом не зазначено підстави відмови в задоволенні позовних вимог про визнання за позивачами права власності на 1/2 частину квартири, за кожною, в порядку спадкування за законом не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вказані позовні вимоги є похідними від вимоги про встановлення факту прийняття спадщини, які не підлягають задоволенню, про що зазначено судом.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.
Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, в той час як доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 10 червня 2021 року.
Головуючий:
Судді: