Провадження № 22-ц/803/5533/21 Справа № 210/1011/21 Суддя у 1-й інстанції - Вікторович Н. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
09 червня 2021 року м.Кривий Ріг
Справа № 210/1011/21
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг»
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 березня 2021 року, яке ухвалене суддею Вікторович Н.Ю. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 22 березня 2021 року -,
У лютому 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ушкодження здоров'я під час виконання ним трудових обов'язків.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він, працюючи у відповідача в шкідливих умовах праці, отримав професійні захворювання, у зв'язку із чим, висновком МСЕК у 2000 році йому первинно встановлено втрату професійної працездатності у загальному розмірі 30 %, з 24 квітня 2000 року по 01 травня 2001 року, з наступним переоглядом 01 квітня 2001 року та визнано особою з інвалідністю третьої групи.
При повторному переогляді, у 2001 році, позивачу залишено 30 % втрати професійної працездатності, група інвалідності не встановлювалась.
При повторних переоглядах у 2002 - 2004 роках, відсоток втрати професійної працездатності не змінювався.
При повторному переогляді, висновком МСЕК від 23.05.2006 року позивачу було встановлено втрату професійної працездатності у загальному розмірі 30 % з 01 травня 2006 року на безстроковий термін.
Вважає, що, у зв'язку з отриманими професійними захворюваннями, йому спричинено моральну шкоду, яка завдана з вини відповідача та підлягає відшкодуванню ним, а тому просив суд стягнути на його користь моральну шкоду з відповідача у розмірі 180 000,00 грн.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 85 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь держави судові витрати у розмірі 908,00 грн.
В решті позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ'єктивне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи.
Вважає, що судом не враховано, що відповідач не є правонаступником ДП «Рудоуправління імені Кірова», яке припинено без правонаступництва в 2011 році, тому не має нести відповідальність за шкоду здоров'ю, що спричинена позивачу під час його роботи на шахті Північна ДП «Рудоуправління імені Кірова».
Також, відповідач посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року у справі № 212/2526/16-ц, при розгляді якої судом апеляційної інстанції з наданих сторонами доказів не установлено факт правонаступництва ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» по відношенню до Криворізького державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова».
Вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що позивач не обґрунтовано зазначив, що внаслідок трудового каліцтва порушено його звичний спосіб життя, що отримання травми та подальше лікування, супроводжувались сильним фізичним болем, наслідки травми його турбують до теперішнього часу.
Вказує, що стягнуто моральну шкоду в завищеному розмірі, без врахування засад розумності, виваженості й справедливості. Вважає, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами.
Крім того, зазначає, що правовідносини, що існували між сторонами ґрунтувались на підставі трудового договору, а отже до таких правовідносин не може застосовуватись такий спосіб захисту, як компенсація моральної шкоди.
Також, разом з апеляційною скаргою надані письмові пояснення, які просить врахувати при розгляді апеляційної скарги, а саме врахувати висновок науково-правової експертизи щодо доктринального тлумачення та застосування окремих норм і положень законодавства України.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 з 21.09.1981 року по 01.12.1981 року працював підземним гірником, з 01.12.1981 року по 10.10.1986 року підземним машиністом скреперної лебідки, з 10.10.1986 року по 01.11.1987 року підземним бурильником шпурів, з 01.11.1987 року по 11.11.1993 року підземним прохідником на шахті Північна ДП «Рудоуправління імені Кірова» ВО «Кривбасруда», правонаступником якої є ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (а.с. 22-26).
11.11.1993 року позивач був звільнений за власним бажанням, відповідно до ст. 38 КЗпП України (а.с.24).
Відповідно до Акту № 1 розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 05.04.2000 року, ОСОБА_1 . Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини встановлено професійне захворювання: хронічна попереково-крижова полірадикулопатія, вегетативно-сенсорна полінейропатія рук першого ст., з внутрішнім епікондилезом плечей, помірним больовим синдромом. (а.с.14-15).
Актом № 1 розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 05.04.2000 року, складеного КДЗРК (шахта «Октябрська») встановлено, що професійне захворювання - попереково-крижова полірадикулопатія у ОСОБА_1 виникло внаслідок тривалої праці у шкідливих умовах - 1 рік 10 місяців - шахта «Октябрська», 12 років - Рудоуправління ім. Кірова, 4 роки 3 місяці - АТ «Суха Балка» (а.с.14 - 15).
Відповідно до Акту № 1 розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 05.04.2000 року, причиною виникнення професійного захворювання у позивача є - важка фізична праця та несприятливий мікроклімат (а.с.15).
Висновком МСЕК від 25.04.2000 року ОСОБА_1 первинно встановлено втрату професійної працездатності у загальному розмірі 30 %, з 24 квітня 2000 року по 01 травня 2001 року, з наступним переоглядом 01 квітня 2001 року та визнано особою з інвалідністю третьої групи.
При повторному переогляді, у 2001 році, позивачу залишено 30 % втрати професійної працездатності, група інвалідності не встановлювалась.
При повторних переоглядах у 2002 - 2004 роках, відсоток втрати професійної працездатності не змінювався.
При повторному переогляді, висновком МСЕК від 23.05.2006 року позивачу було встановлено втрату професійної працездатності у загальному розмірі 30 % з 01 травня 2006 року на безстроковий термін.
Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки, професійне захворювання отримане позивачем під час виконання ним трудових обов'язків і вони пов'язані з виробництвом, і наявності у зв'язку з цим підстав, передбачених ст.ст. 153, 173, 237-1 КЗпПКЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності 25.04.2000 року у зв'язку з професійними захворюваннями, тобто встановлено наявність втрати професійної працездатності, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року ( з наступними змінами).
У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14від 24 грудня 2014 року.
Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі, станом на час розгляду справи, становить 6 000 00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 30 000,00 грн., а максимальний - 1 200 000,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Актом № 1 розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 05.04.2000 року, складеного КДЗРК (шахта «Октябрська») встановлено, що професійне захворювання - попереково-крижова полірадикулопатія у ОСОБА_1 виникло в наслідок тривалої праці у шкідливих умовах - 1 рік 10 місяців - шахта «Октябрська», 12 років - Рудоуправління ім. Кірова, 4 роки 3 місяці - АТ «Суха Балка», зокрема, причиною виникнення професійного захворювання у позивача є - важка фізична праця та несприятливий мікроклімат (а.с.15).
Отже, відповідач - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» який є правонаступником ш. Північна ДП «Рудоуправління імені Кірова», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло також з вини відповідача, яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу.
В судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у розмірі 30%, безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування покращення в стані здоров'я відсутнє.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не є правонаступником ш. Північна ДП «Рудоуправління імені Кірова», колегія суддів зазначає наступне.
01.07.1975 року Промислове Об'єднання «Кривбасруда» (згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 18.04.1975 року за №194 та наказом по Мінчормету СРСР від 12.06.1975 року за №430) реорганізовано у Виробниче Об'єднання, до складу якого увійшли всі Рудоуправління на правах виробничих структурних одиниць.
Станом на 01.01.1978 року до складу ВО «Кривбасруда» входило 10 рудоуправлінь. Рудоуправління «Інгулець» наказом Міністерства чорної металургії УРСР від 01.09.1977 року передано до складу Інгулецького гірничо-збагачувального комбінату.
01.01.1988 року на виконання наказів Мінчормету СРСР від 16.11.1987 року за №1015 і ГПО «Южруда» від 13.10.1987 року за №2 на базі рудоуправлінь імені: Леніна, Р. Люксембург, ХХ партз'їзду, Фрунзе, Дзержинського, Ілліча створено три виробничі одиниці РУ ім. Леніна, РУ ім. ХХ партз'їзду, РУ ім. Дзержинського.
Так, у 1989 році Рудоуправління ім. Кірова вийшло зі складу ВО «Кривбасруда» та стало самостійною юридичною особою Рудоуправління ім. Кірова ДВО «Південруда» ММ УРСР, яке в наступному підпорядковувалось Мінпромполітики України.
Відповідно до спільного наказу Мінпромполітики України та Фонду держмайна №65/322 від 22.02.1999 року Рудоуправління ім. Кірова Мінпромполітики України перейменоване у Дочірнє підприємство «Державне рудоуправління ім. Кірова» ДАК Укрудпром.
28 грудня 2000 року на підставі спільного наказу Мінпромполітики України та Фонду держмайна Дочірнє підприємство «Державне Рудоуправління ім. Кірова» ДАК Укрудпром реорганізоване у Державне Рудоуправління імені Кірова.
30.03.2001 року Державним комітетом Промислової політики України було видано Наказ №135 від 30.03.2001 року «Про створення робочої групи з питань приєднання окремих виробничих потужностей РУ ім. Кірова до складу Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», згідно якого на робочу комісію було покладено обов'язки щодо розгляду питань, пов'язаних з передачею основних фондів та виробничих потужностей державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова» до Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», в тому числі й питань дебіторської та кредиторської заборгованості, заборгованості рудоуправління з нарахованих регресних позовів, заробітної плати та інших виплат.
Згідно з п.п. 1.1.-2.2 наказу Державного комітету Промислової політики України № 165 від 19.04.2001 року «Про подальшу реструктуризацію РУ «ім. Кірова»» майно державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова» передане на баланс Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» для збільшення його статутного фонду та створення на його базі шахтоуправління з підземного видобутку руди на правах структурного підрозділу комбінату та проведена інвентаризація РУ ім. Кірова по всіх статтях балансу станом на 01.04.2001 року.
П.п 3.1.-3.2 розділу 3 вказаного Наказу було передбачено створення комісії з прийому-передачі основних фондів та інших статей балансу РУ ім. Кірова на баланс Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь»; забезпечення прийому-передачі основних фондів та інших статей балансу РУ ім. Кірова, станом на 01.05.2001 року, які передаються до Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь».
Відповідно до Додатку № 1 до Наказу № 165 від 19.04.2001 року «Укрупнений перелік об'єктів та виробничих потужностей РУ ім. Кірова, що підлягають передачі на баланс Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», шахта «Північна», на якій працював позивач на момент отримання ним професійного захворювання, відійшла до Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь».
Згідно ст.37 ЦК України, в редакції 1963 року, при злитті і поділі юридичних осіб (права і обов'язки) переходять до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права та обов'язки) переходять до останньої.
Тобто, на момент передачі до складу Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» майна державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова», закон передбачав перехід прав та обов'язків від однієї юридичної особи до іншої з моменту переходу майна особи від однієї особи до іншої.
Постанова Господарського суду Дніпропетровської області від 15.09.2011 року, якою Державне підприємство «Рудоуправління імені Кірова» ліквідовано без правонаступників, для вирішення даного спору, правового значення не має, з вищенаведених підстав.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» є правонаступником шахти «Північна» РУ імені Кірова та особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди позивачу, відхиляючи доводи відповідача про те, що ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не є правонаступником ш. Північна ДП «Рудоуправління імені Кірова».
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року у справі № 212/2526/16-ц, при розгляді якої судом апеляційної інстанції з наданих сторонами доказів, не установлено факт правонаступництва ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» по відношенню до Криворізького державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова», відхиляються колегією суддів, оскільки, при розгляді цивільної справи № 210/1011/21 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» про відшкодування моральної шкоди, колегією суддів установлено, що на момент передачі до складу Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» майна державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова» закон передбачав перехід прав та обов'язків від однієї юридичної особи до іншої з моменту переходу майна особи від однієї особи до іншої, а тому ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», як правонаступник Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», являється також правонаступником Рудоуправління імені Кірова.
Колегія суддів не бере до уваги, доданий відповідачем до апеляційної скарги висновок науково-правової експертизи від 04.03.2021 року № 126/33-е, який затверджений заступником директора Інституту держави та права імені В.М.Корецького НАН України з наукової роботи, академіком Національної академії правових наук України, доктором юридичних наук, професором, заслуженим юристом України О.В. Скрипнюком та відповідно до якого ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не має нести відповідальність за діяльність РУ ім Кірова, оскільки між підприємствами, під час реструктуризації РУ ім Кірова, не відбулось правонаступництва, оскільки статтею 114 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.
Відповідно до статті 115 ЦПК України, висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.
З наведеного вбачається, що висновки мають виключно консультативний характер і не є обов'язковими для суду.
Таким чином, з огляду на вищенаведені норми процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про те, що висновок науково-правової експертизи від 04.03.2021 року № 126/33-е, який затверджений заступником директора Інституту держави та права імені В.М.Корецького НАН України з наукової роботи, академіком Національної академії правових наук України, доктором юридичних наук, професором, заслуженим юристом України О.В. Скрипнюком не є доказом у справі, може бути прийнятий з питань застосування аналогії закону чи аналогії права; змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі, але в даній справі такі питання не порушувались і з цих підстав відхиляє означені доводи відповідача.
Вказаний висновок колегії суддів повністю узгоджується з висновками, викладеними в Постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 760/20904/16-ц, провадження № 61-11762ск19.
Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що позивач не обґрунтовано зазначив, що внаслідок трудового каліцтва порушено його звичний спосіб життя, що отримання травми та подальше лікування, супроводжувались сильним фізичним болем наслідки травми його турбують до теперішнього часу, оскільки для вирішення спірного питання вони не мають правового значення, так як позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення моральної шкоди заподіяну ушкодженням здоров'я внаслідок отримання професійного захворювання, а не виробничої травми.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» щодо не доведення позивачем позовних вимог, оскільки, факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв'язку з отриманими ним професійними захворюваннями встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити стаціонарний курс лікування та періодичні обстеження, переносить щоденний фізичний біль та моральні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, у зв'язку з тим, що професійні захворювання обмежують його життєву активність і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.
Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що правовідносини, що існували між сторонами ґрунтувались на підставі трудового договору, а отже до таких правовідносин не може застосовуватись такий спосіб захисту як компенсація моральної шкоди, колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне.
Встановлене Конституцією України та законами України право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, а також одним із засобів захисту порушених цивільних прав та інтересів, які передбачені ст. 16 Цивільного Кодексу України.
У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина'є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та інше.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
При заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України.
Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, а тому розмір такого відшкодування суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин справи.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманих професійних захворювань, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів на підприємстві відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», який є правонаступником шахти Північна ДП «Рудоуправління імені Кірова» ВО «Кривбасруда», відсоток втрати ним професійної працездатності в розмірі 30 %, безстроково, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, взагалі можливість такого відновлення.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості й підстави для його зміни у відповідності до доводів апеляційної скарги відсутні, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» - залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 09 червня 2021 року.
Головуючий:
Судді: