Провадження № 22-ц/803/4928/21 Справа № 182/626/20 Суддя у 1-й інстанції - Рибакова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
09 червня 2021 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Бондар Я.М.,
суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.
секретар судового засідання-Кислиця І.В.
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач- Регіональна філія «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»
третя особа: Структурний підрозділ «Нікопольське моторвагонне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»на рішення Нікопольськаого міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2021 року, ухваленого суддею Рибаковою В.В. в місті Нікополі Дніпропетровської області, (відомості про дату складення повного тексту судового рішення відсутні),-
У січні 2020 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа: Структурний підрозділ «Нікопольське моторвагонне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та просила зобов'язати відповідача здійснити її працевлаштування за спеціальністю «Провідник пасажирського вагону (у поїздах приміського сполучення)» в структурному підрозділі «Нікопольське моторвагонне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», стягнути понесені нею судові витрати.
В обґрунтування позову зазначила, що вона є одинокою матір'ю, яка самостійно утримує та виховує дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , також у неї є неповнолітня донька, яка мешкає з нею та на яку з батька утримуються аліменти.
З 31.03.2004 року по 08.01.2020 року вона безперервно працювала провідником пасажирського вагона (у поїздах приміського сполучення) структурного підрозділу «Нікопольське моторвагонне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» за контрактною формою.
Більше п'ятнадцяти років трудових відносин між сторонами контракти (строкові трудові договори) з позивачем продовжувались постійно шляхом укладення нових контрактів або додатків до діючих, з урахуванням змін, пов'язаних з перейменуванням та реорганізацією роботодавця, що підтверджено записами у трудовій книжці.
Протягом перебування в трудових відносинах з відповідачем вона постійно працювала тільки за спеціальністю «Провідник пасажирського вагону (у поїздах приміського сполучення)».
29.07.2019 року (за два місяця до закінчення строку чинності контракту) вона звернулась до роботодавця із заявою про розгляд можливості продовження дії контракту.
29.07.2019 року вона отримала від роботодавця повідомлення, згідно якого у зв'язку з закінченням 30.09.2019 року терміну контракту №16 від 29.01.2014 року, контракт на новий термін продовжуватися не буде, тому договір буде припинений на підставі п.2 ст.36 КЗпП України та п.п. а п.17 Розділу 6 зазначеного контракту.
Позивачу було запропоновано перелік вакантних посад, які не відповідали її спеціальності, були нижчої класифікації з меншою заробітною платою, з розташуванням в іншій місцевості, без надання житла. При цьому штатний розпис для ознайомлення їй не надавався.
Відповідно до повідомлення від 04.10.2019 року №563 та наказу від 04.10.2019 року №179/ос, вона з 07.10.2019 року до роботи не допущена, на період працевлаштування за нею зберігається середній заробіток з 07.10.2019 року не більше трьох місяців з дня закінчення трудового договору.
Згідно листа відповідача від 16.10.2019 року №580 вона на період працевлаштування з дня закінчення трудового договору протягом трьох місяців не є звільненим працівником і за нею зберігається середня заробітна плата.
За весь час періоду працевлаштування відповідач не запропонував їй роботу за спеціальністю та не надав доказів скорочення штату щодо посади провідника пасажирського вагону.
Вказала, що пропозиція вакантних посад в листі від 22.11.2019 року є для позивача неприйнятною, так як містила лише дві вакансії за спеціальністю, проте у м. Дніпро та м. Одеса, без надання житла, що для позивача, яка має на утриманні двох дітей є неприйнятним. На підставі викладеного просила позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа: Структурний підрозділ «Нікопольське моторвагонне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про зобов'язання здійснити працевлаштування задоволені частково.
Зобов'язано Регіональну філію «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» здійснити працевлаштування ОСОБА_2 .
Стягнуто з Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп. (вісімсот сорок грн. 80 коп.). В решті позовних вимог відмовлено.
Відповідач Регіональна філія «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення суду, ухваленого з порушенням норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, ставить питання про його скасування з ухваленням нового рішення, яким у повному обсязі відмовити позивачеві у задоволенні її позовних вимог.
При цьому, скаржник зазначає, що трудовий договір з позивачем було припинено 08.01.2020 року на підставі п.2 ст.36 КЗпП України та підпункту а п.17 розділу 6 Контракту з працівником №16 від 29 січня 2014 року у зв'язку з закінченням строку дії контракту.
Наголошує на тому, що під час виконання трудових обов'язків позивач двічі була притягнута до дисциплінарної відповідальності. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13.01.2020 року у справі №182/5542/19 ОСОБА_2 було відмовлено в задоволенні позову про скасування наказів про дисциплінарне стягнення, рішення суду не оскаржувалось і набрало законної сили.
Відповідач вказує, що 29.07.2019 позивач листом №456 було попереджена про припинення контракту, що підтверджено її підписом. 07.10.2019 року ОСОБА_2 до роботи допущена не була, про що повідомлена листом №563 від 04.10.1019. Наказом №179/рс від 04.10.2019 за ОСОБА_2 збережено середній заробіток на три місяці з дня закінчення строку контракту. Скаржник вважає, що підприємством було дотримано всіх приписів діючого трудового законодавства при звільненні позивача.
Відповідач вказує на те, що у рішенні суд першої інстанції не надав оцінку доводам підприємства викладеним у відзиві на позов чим порушив право відповідача на справедливий суд.
Окрім того, скаржник вважає, що позивачем не надано суду доказів на підтвердженні її статусу одинокої матері, також відповідач вказує і на те, що рішення суду першої інстанції не є ясним та зрозумілим, перш за все щодо можливості та способів його виконання, незрозумілим є та обставина на яку посаду та в якій місцевості відповідач повинен здійснити працевлаштування позивача, оскільки підприємство не має можливості працевлаштувати позивача відповідно до вимог, що вона висуває.
Відзив на апеляційну скаргу відповідача не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думку представника відповідача адвоката Серегиної С.В., яка підтримала доводи і вимоги апеляційної скарги, просила їх задовольнити з викладених у скарзі підстав, думку представника позивача ОСОБА_2 -адвоката Крихти А.А., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила рішення суду першої інстанції як законне та обґрунтоване залишити без змін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову позивачу у задоволенні її позовних вимог у повному обсязі, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що29.01.2014 року між Відокремленим структурним підрозділом «Нікопольське моторвагонне депо» ДП «Придніпровська залізниця» та ОСОБА_2 було укладено Контракт з працівником №16 (далі за текстом - Контракт), за яким працівника ОСОБА_2 було прийнято на 8.дільницю з обслуговування пасажирів за посадою провідник пасажирського вагону (у поїздах приміського сполучення) (а.с.10-15).
Згідно п.1 вказаного Контракту, цей контракт є строковим трудовим договором.
Згідно п.22 вказаного Контракту, строк дії контракту з 10.04.2014 року до 09.04.2015 року, контракт набуває чинності з моменту його підписання сторонами.
Згідно п.п.а п.17 вказаного Контракту, цей контракт припиняється після закінчення строку дії контракту.
Згідно п.23 вказаного Контракту, умови цього контракту можуть бути змінені тільки за згодою сторін шляхом укладення додаткових угод, складених у письмовій формі, які є невід'ємною частиною даного контракту.
09.02.2015 року було укладено Додаткову угоду, якою визначено строк дію Контракту з 10.04.2014 року по 09.10.2015 року (а.с.16-19).
28.09.2015 року було укладено Додаткову угоду, якою визначено строк дію Контракту з 01.10.2015 року по 30.09.2016 року (а.с.19-на звороті).
08.12.2015 року було укладено Додаткову угоду, в якій зазначено, що відокремлений структурний підрозділ «Нікопольське моторвагонне депо» державного підприємства «Придніпровська залізниця» з 01.12.2015 року реорганізовано шляхом перетворення у структурний підрозділ «Нікопольське моторвагонне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», умови та строк дії контракту від 29.01.2014 №16 залишаються без змін (а.с.20).
28.07.2016 року було укладено Додаткову угоду, якою визначено строк дію Контракту з 01.10.2016 року по 30.09.2017 року (а.с.20-на звороті).
20.07.2017 року було укладено Додаткову угоду, якою визначено строк дію Контракту з 01.10.2017 року по 30.09.2018 року (а.с.21).
17.08.2018 року було укладено Додаткову угоду, якою визначено строк дію Контракту з 01.10.2018 року по 30.09.2019 року (а.с.21-на звороті).
Вказане також підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 , заведеної на ім'я ОСОБА_2 (а.с.45-47).
Заявою від 29.07.2019 року ОСОБА_2 просила у зв'язку з закінченням терміну дії контракту №16 від 29.014.2014 року розгляд продовження дії з 01.10.2019 року проводити за присутності начальника Нікопольського моторвагонного депо (а.с.22).
Листом №457 від 29.07.2019 року позивача повідомлено, що у зв'язку з закінченням 30.09.2019 року терміну контракту №16 від 29.01.2014 року, контракт на новий термін продовжуватись не буде, тому договір з нею буде припинений, а вона звільнена з роботи на підставі п.2 ст.36 КЗпП України та підпункту а п.17 розділу 6 зазначеного Контракту (а.с.24).
Листом №456 від 29.07.2019 року позивачу у порядку працевлаштування запропоновано посаду мийник-прибиральник рухомого складу 2 розряду дільниці з ремонту кузовного обладнання (а.с.23).
Як вбачається з заяви від 12.09.2019 року ОСОБА_2 вказала, що запропоновані їй посади не співпадають з її освітою (а.с.25).
Листом №563 від 04.10.2019 року позивача повідомлено, що у зв'язку із закінченням 06.10.2019 року строкового договору вона, починаючи з 07.10.2019 року, до роботи допущена не буде. На період пошуку підходящої роботи може перебувати вдома та має з'явитись за повідомленням в депо для працевлаштування, коли буде знайдена можливість або для одержання трудової книжки і розрахунку по заробітній платі.
07.10.2019 року ОСОБА_2 з вказаним листом ознайомилась та висловила свою незгоду (а.с.26).
Наказом №179/ос від 04.10.2019 року ОСОБА_2 на період працевлаштування з 07.10.2019 року збережено середній заробіток не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору (а.с.27).
Листом №580 від 16.10.2019 року (а.с.29) позивача повідомлено, що згідно ст.184 КЗпП України вона не є звільненим працівником зі структурного підрозділу «Нікопольське моторвагонне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», так як на період працевлаштування з дня закінчення строкового трудового договору протягом трьох місяців за нею зберігається середня заробітна плата.
В заяві від 21.11.2019 року ОСОБА_2 просила працевлаштувати її на посаду провідника пасажирського вагону (у поїздах приміського сполучення), яка відповідає її кваліфікації, освіті, стажу роботи та посадовим обов'язкам, вказала, що запропоновані їй посади сторожа дільниці, розподілювача робіт та мийника-прибиральника не відповідають її освіті, кваліфікації, значно нижчі за рівнем заробітної плати. Зазначила, що є одинокою матір'ю (а.с.30).
Листом №656 від 22.11.2019 року (а.с.31-32) позивачу у порядку працевлаштування запропоновано вакантні посади регіональних філій акціонерного товариства «Українська залізниця». Вказано, що працевлаштувати її на посаду провідника пасажирського вагону (у поїздах приміського сполучення)» в структурному підрозділі «Нікопольське моторвагонне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» не вбачається можливим через відсутність вакансії провідника пасажирського вагону (у поїздах приміського сполучення).
Як вбачається з наказу (розпорядження) №3/ос від 08.01.2020 року ОСОБА_2 08.01.2020 року звільнено з 8.дільниці з обслуговування пасажирів з посади провідник пасажирського вагону (у поїздах приміського сполучення) у зв'язку з закінченням строку дії контракту №16 від 29.01.2014 року за п.2 ст.36 КЗпП України на підставі закінчення строку дії контракту №16 від 29.01.2014 року, ст.184 КЗпП України.
З вказаним наказом позивач ознайомлена 15.01.2020 року, зазначила свою не згоду з ним, що є одинокою матір'ю та висловила бажання продовжити контракт на новий термін.
З наданого відповідачем штатного розпису структурного підрозділу «Нікопольське моторвагонне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на 01.07.2019 року вбачається наступне: Дільниця з обслуговування пасажирів за посадою «провідник пасажирського вагона (у поїздах приміського сполучення) кількість штатних одиниць - 21; Додатковий штат, який підлягає скороченню відповідно до законодавства, Дільниця з обслуговування пасажирів за посадою «провідник пасажирського вагона (у поїздах приміського сполучення) кількість штатних одиниць - 4 (а.с.73-77).
З наданого відповідачем штатного розпису структурного підрозділу «Нікопольське моторвагонне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на 01.01.2020 року (а.с.78-82) вбачається наступне: Дільниця з обслуговування пасажирів за посадою «провідник пасажирського вагона (у поїздах приміського сполучення) кількість штатних одиниць - 19; Додатковий штат, який підлягає скороченню відповідно до законодавства, Дільниця з обслуговування пасажирів за посадою «провідник пасажирського вагона (у поїздах приміського сполучення) кількість штатних одиниць - 2.
Матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_2 самостійно виховує малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.35,37,38,39,48).
Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 на підставі досліджених доказів наданих сторонами, виходив з того, що позивач є одинокою матір'ю, відмовилась від запропонованих їй посад з поважних причин, тому звільнення позивача відбулося з порушенням законодавства, у зв'язку з чим вимога позивача щодо зобов'язання працевлаштування підлягає задоволенню.
Відмовляючи позивачу у задоволенні її вимоги про зобов'язання працевлаштування за спеціальністю Провідник пасажирського вагону (у поїздах приміського сполучення)» в структурному підрозділі «Нікопольське моторвагонне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», суд виходив з того, що позивач просить зобов'язати працевлаштувати її на тій самій посаді на тому ж підприємстві за якою було припинено контракт, що фактично буде поновленням на роботі, що суперечить нормам трудового законодавства, оскільки на роботодавця діюче трудове законодавство покладає обов'язок працевлаштування жінок, зазначених у ч.3 ст.184 КЗпП на цьому або іншому підприємстві відповідно до фаху.
Однак колегія суддів не може в повному обсязі погодитись із висновками суду першої інстанції, викладеними у судовому рішенні, з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Між тим, ухвалене у даній справі судове рішення не можна визнати законним з огляду на порушення судом першої інстанцій норм процесуального права.
Звертаючись з позовом, ОСОБА_2 , визначила відповідачем Регіональну філію «Придніпровська залізниця Акціонерного товариства «Українська залізниця», а третьою особою Структуриний підрозділ «Нікопольське моторно вагонне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця Акціонерного товариства «Українська залізниця» та просила зобов'язати відповідача здійснити її працевлаштування за спеціальністю «Провідник пасажирського вагону (у поїздах приміського сполучення)» в структурному підрозділі «Нікопольське моторвагонне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», стягнути понесені нею судові витрати.
Виходячи з приписів ст.4 ЦПК України, відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Так, відповідно до ч.1 та 2 ст.48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
В силу ст.80 ЦК України, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Згідно ч.4 ст.87 ЦК України, юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.
Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч.4 ст.91 ЦК України).
Відповідно до ч.3 ст.95 ЦК України, філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
Як зазначалось вище, позивач ОСОБА_2 , звертаючись до суду з позовим, визначила відповідачем Регіональну філію «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», яка є відокремленим структурним підрозділом Акціонерного товариства «Українська залізниця», яка діє від імені юридичної особи, згідно з Положенням «Про регіональну філію «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого рішенням правління Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 16.11.2015, що зокрема вбачається із додаткової угоди від 08.12.2015 до контракту від 29.01.2014 (а.с.20).
Між тим юридична особа Акціонерне товариство «Українська залізниця» не була залучена судом до участі у справі.
Суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення у даній справі, маючи необхідні повноваження, не вжив всіх законних заходів для з'ясування правового становища відповідача, зокрема, його дії у статусі господарюючого суб'єкта з правами юридичної особи, а також не з'ясував особу, яка повинна відповідати за позовом.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Зазначене підтверджується позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.01.2019 у справі № 2-797/2008.
Відповідно до принципу диспозитивності, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням, зокрема, фізичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша і третя статті 13 ЦПК України).
Відповідачем є особа чи держава (частина друга статті 48 ЦПК України), до якої звернуті матеріально-правові вимоги позивача.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (пункт 41); від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49); від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц (пункт 50); від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54); від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4)).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог.
Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 року у справі №552/6381/17.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що в порушення наведених вище правових норм, суд першої інстанції не дослідив питання щодо правоздатності відповідача.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у справі № 642/6181/16-ц, висловленого у постанові від 29 серпня 2019 року.
Позивач не позбавлена можливості, визначившись з належним колом відповідачів, звернутися до них з відповідним позовом.
Отже, з урахуванням того, що суд першої інстанції розглянув справу по суті до неналежного відповідача, а апеляційний суд не має процесуальних повноважень щодо заміни первісного відповідача належним відповідачем, або залучення до участі в справі іншої особи як співвідповідача, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні позову належало відмовити саме з цих підстав.
Згідно п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову позивачу в задоволенні її позовних вимог у повному обсязі з підстав подання позову до неналежного відповідача.
Згідно ч.13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Оскільки судом апеляційної рішення суду скасовано та ухвалено нове рішення про відмову позивачу у задоволенні її позовних вимог у повному обсязі, витрати понесені позивачем при поданні позову до суду покладаються на позивача, а судові вітрати понесені відповідачем при подачі апеляційної скарги підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу відповідача Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»задовольнити.
Рішення Нікопольськаого міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2021 року скасувати ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа: Структурний підрозділ «Нікопольське моторвагонне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про зобов'язання здійснити працевлаштування відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) на користь Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (місцезнаходження за адресою: 49602, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 108, код ЄДРПОУ - 40081237) судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 1261,20 (одна тисяча двісті шістдесят одна гривня двадцять копійок) грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 11 червня 2021 року.
Головуючий:
Судді: