Справа № 523/4097/20
Провадження №2/523/1080/21
"10" червня 2021 р. м.Одеса
Суворовський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Дяченко В.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Єпутатова В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третіх осіб які за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - служба у справах дітей Одеської міської Ради, Відділ опіки та піклування в особі Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дитини та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Відділ опіки та піклування в особі Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дитини.
16 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Суворовського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 за участю третіх осіб які за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - служба у справах дітей Одеської міської Ради, Відділ опіки та піклування в особі Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дитини.
Свої вимоги позивач за первісним позовом, ОСОБА_1 обґрунтовує наступним, 22 квітня 2011 року був укладений шлюб з ОСОБА_3 , від шлюбу була народжена дитина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на сьогодні дитина проживає з матір'ю, у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 не має достатніх коштів на утримання дитини, оскільки згідно інформації наданою Одеською Філармонією заробітна плата склала за 2019 рік березень 622,00грн., квітень 840,00 грн., травень 1360,00 грн., жовтень 870,00 грн., грудень 870,00., за 2020 рік 870,00 грн., у зв'язку з викладеними обставинами, він просить суд визначити місце проживання дитини разом з ним (а.с.1-4).
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 02 квітня 2020 року було відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, залучено до участі у якості третьої особи відділ опіки та піклування в особі Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради (а.с. 27-28).
Відповідач за первісним позовом, ОСОБА_2 , 17.07.2020 року надала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , за участю третьої особи відділ опіки та піклування в особі Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дитини, вимоги вона обґрунтовує наступним, що 22 квітня 2011 року між сторонами був зареєстрований шлюб, про що складено відповідний актовий запис за №256, від шлюбу є дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у ході їх спільного життя, з'ясувалося, що сторони мають різні погляди на життя та шлюб, проявилась різність характерів, погіршилися стосунки, що у них припинились фактичні подружні стосунки, вони перестали спільно вести господарство з серпня 2019 року. ОСОБА_1 ухиляється від утримання дитини, у зв'язку з чим в провадженні Суворовського районного суду м. Одеси (суддя Бузовський В.В.) перебуває цивільна справа № 523/18963/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини, які він не бажає сплачувати. Оскільки дитина має постійне місце проживання з ОСОБА_2 , відповідачка має особисту квартиру, постійну роботу, дитина має прихильність до матері, у зв'язку з чим просить суд визначити місце проживання дитини разом з нею (а.с. 47-53).
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2020 року було прийнято зустрічну позовну заяву та об'єднано в одне провадження з первісним позовом (а.с.84-85).
Позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом, ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву в який просив суд розглянути цивільну справу за його відсутністю (а.с.11-12), підтримав свої позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві та просив суд задовольнити свій позов.
Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом, ОСОБА_2 та її адвокат Тищенко Станіслав Юрійович в судове засідання не з'явились надали заяву в якій просили суд розглянути цивільну справу за їх відсутністю, підтримали зустрічні позовні вимоги та просив суд їх задовольнити (а.с. 104, 114).
Служба у справах дітей Одеської міської ради в судове засідання не з'явились про дату та часу повідомлялись належним чином на електрону пошту, а також за адресою ( АДРЕСА_1 ) (а.с. 41, 99, 100, 121).
Відділ опіки та піклування в особі Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради судове засідання не з'явились надали заяву в якій просили суд розглянути цивільну справу за їх відсутністю, прийняти рішення з урахуванням висновку органу опіки та піклування та в інтересах дитини (а.с. 101).
Частинами першою, другою ст.13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно з нормами ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає що первісний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а зустрічні позовні вимоги заявою ОСОБА_2 підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Судом встановлено наступні факти і відповідні їм правовідносини
22 квітня 2011 року між ОСОБА_1 та (Коркіною) ОСОБА_2 , був зареєстрований шлюб, про що складено відповідний актовий запис за №256 (а.с.9). Від шлюбу народилась дитина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10). Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області по справі №161/20517/19 шлюб між ОСОБА_1 та ( ОСОБА_5 розірвано (а.с.74-76). Дитина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та проживає разом з ОСОБА_2 за адресою( АДРЕСА_2 ) (а.с. 68). ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності належить квартира АДРЕСА_3 , що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (а.с.63 - 67). Згідно наданих до справи характеристик, ОСОБА_2 характеризується позитивно, як доброзичлива мати, яка приділяє багато часу дитині (а.с.69), за місцем роботи також має позитивну характеристику (а.с.70). В провадженні Суворовського районного суду м. Одеси (суддя Бузовський В.В.) перебуває цивільна справа №523/18963/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини (а.с. 54 - 58, 61). Згідно наданого відзиву від 13.07.2020 року по справі №523/18963/19, ОСОБА_1 просить стягнути з нього аліменти у розмірі 960 грн. 50 коп. Згідно наданої відповіді ОДНЗ «Ясла - садок 43» на адвокатський запит, батька дитини ОСОБА_1 не бачили (а.с. 62). Органом опіки та піклування Суворовської районної адміністрації на адресу суду було надано висновок за №01-05-3/371/вх. від 02.11.2020 року, яким орган опіки та піклування вважає доцільним визначити місце проживання ОСОБА_6 разом з матір'ю, ОСОБА_2 (а.с. 102 - 103).
Аналізуючи наявні у справі докази, суд робить висновок, що позивачем за первісним позовом жодним чином не доведено доводи того, що ОСОБА_2 не має достатніх коштів на утримання дитини, позивачем за первісним позовом не надано жодних письмових доказів, що заробітна плата ОСОБА_2 склала за 2019 рік березень 622,00грн., квітень 840,00 грн., травень 1360,00 грн., жовтень 870,00 грн., грудень 870,00., за 2020 рік 870,00 грн., зазначене спростовується наявною в матеріалах справи довідкою з місяця роботи ОСОБА_2 , також до суду не надано доказів на підтвердження інших доводів первісного позову, щодо прихильності дитини до ОСОБА_1 , характеризуючи дані, підтвердження наявності у позивача за первісним позовом стабільного доходу, житла, до матеріалів справи позивач за первісним позовом долучив лише, копію свідоцтва про шлюб, про народження дитини, копію свого паспорту, інших доказів позивачем за первісним позовом до суду не надано.
Суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення зустрічного позову, оскільки, позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2 позитивно характеризується за місцем роботи, за місцем проживання, має стабільний дохід, створила належні умови для проживання дитини, дитина має прихильність до матері, дитина зареєстрована разом з позивачкою за зустрічним позовом за адресою ( АДРЕСА_2 ).
Таким чином суд, приходить до висновку, що найкращими інтересам дитини, буде відповідати, визначення її місця проживання разом з матір'ю, ОСОБА_2 .
Згідно ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.
Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.
Під час ухвалення рішення в силу ст. 263 ЦПК України, суд враховує наступні правові позиції Верховного Суду та Верховного Суду України:
Позицію, яка викладена в постанові Верховного Суду України в складі судів Охрімчук Л.І., ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 по справі 6-2445цс16 від 14.12.2016 р, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що мати дітей має постійне місце проживання, постійне місце роботи та джерело існування, вона створила всі умови для проживання, виховання та розвитку дітей. При цьому суди в цій справі не встановили виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання дітей разом з матір'ю. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дітей з матір'ю та відсутність правових підстав, передбачених вказаними нормами матеріального права, для розлучення дітей зі своєю матір'ю. Таких по суті висновків дійшов і суд касаційної інстанції в судових рішеннях, наданих заявницею для порівняння. Отже, рішення суду першої інстанції ухвалене відповідно до вимог статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, воно помилково було скасоване рішенням апеляційного суду, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції.
Правову позицію, що викладена у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2019 року по справі № 279/2471/18 (провадження № 61-17210св19), вирішуючи справу суд повинен враховувати вимоги статті 51 Конституції України, згідно якої кожному із подружжя гарантуються рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї, а також частину шосту статті 7 СК України, відповідно до якої рівність прав і обов'язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги (рішення у справі «Зоммерфельд проти Німеччини» («Sommerfeld v. Germany») від 08 липня 2003 року, «Цаунеггер проти Німеччини» («Zaunegger v. Germany») від 03 грудня 2009 року).
Відповідно до положень частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Частинами четвертою та п'ятою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
При цьому орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Отже, обов'язок подати суду письмовий висновок щодо розв'язання спору законом покладено на орган опіки та піклування, а не на сторону спору.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Відповідно до положень частини першої статті 3, частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Зазначених висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, в якій вона відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків».
Згідно статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Щодо стягнення вартості судових витрат
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
У зв'язку із задоволенням зустрічних позовних вимог у повному обсязі, витрати по сплаті судового збору у сумі 840, 80 грн необхідно покласти на відповідача.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Статтею 246 ЦПК України передбачено, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно із частиною другою статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За правилами оцінки доказів, встановлених частиною першою статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, від 12 травня 2021 року у справі № 873/79/20).
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123 - 130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, пункту 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Жодним чином не заперечуючи права позивача отримати всі види професійної правничої допомоги, а так само не заперечуючи кваліфікацію адвоката, який надав якісні послуги відповідно до замовлення, суд на засадах пропорційності, враховуючи наведене вище та відповідно критеріїв статті 143 ЦПК України, зокрема, співмірності і розумності, оцінює понесені позивачем витрати з точки зору мінімально необхідного їх розміру, що підлягає віднесенню на сторону відповідача з покладенням на останнього обов'язку відшкодувати такі витрати.
Дослідивши матеріали справи, а також доданий договір про надання правової допомоги, (а.с.77), розрахунковий документ (а.с.78), взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, суд дійшов висновку, що витрати у сумі 5000 грн. підтверджені, доведені і співмірні з сумою витрат на правничу допомогу та підлягають стягненню з позивача за первісним позовом ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 2,5,10,12, 82, 133, 137, 141, 200, 206, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третіх осіб які за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - служба у справах дітей Одеської міської Ради, Відділ опіки та піклування в особі Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дитини - залишити без задоволення.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Відділ опіки та піклування в особі Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дитини - задовольнити повністю.
Визначити місце проживання дитини, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНКОПП: НОМЕР_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНКОПП: НОМЕР_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_5 ) вартість судових витрат в розмірі - 5840,80 (п'ять тисяч вісімсот сорок) гривень 80 коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення виготовлене та підписане суддею 10.06.2021р.
Суддя