Провадження № 22-ц/803/4673/21 Справа № 177/177/19 Суддя у 1-й інстанції - Строгова Г. Г. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
10 червня 2021 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Бондар Я.М.,
суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.
сторони справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»
відповідач- ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 18 лютого 2021 року, ухваленого суддею Строговою Г.Г. у місті Кривому Розі, Дніпропетровської області (відомості про дату складення повного тексту судового відсутні),-
У лютому 2019 року позивач, Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову зазначив, що відповідач ОСОБА_1 звернувся до позивача з метою отримання кредитних послуг, у зв'язку з чим підписав заяву №б/н від 13.03.2015, на підставі якої отримав кредит у розмірі 8000,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту, зі сплатою відсотків за користування кредитом.
Відповідно до Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.
В порушення умов зазначеного договору та ст.ст.526, 530 ЦК України відповідач належним чином не виконав покладених на нього зобов'язань по погашенню кредиту, у зв'язку з чим станом на 13.01.2019 утворилася заборгованість в загальному розмірі 17270,15 грн., з яких 9527,07 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом, 6444,50 грн. - пені, 500,00 грн. - штрафу (фіксована частина), 798,58 грн. - штрафу (процентна складова), яку позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача, а також витрати по оплаті судового збору в розмірі 1921,00 грн.
Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 18 лютого 2021 року відмовлено в задоволенні позовних вимогАкціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позивач АТ КБ «ПриватБанк», будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального і матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким у повному обсязі задовольнити заявлені Банком позовні вимоги до відповідача ОСОБА_1 , поклавши судові витрати по справі на відповідача.
При цьому, скаржник зазначає, що з моменту підписання відповідачем анкети-заяви від 13.03.2015 року, між Банком і позичальником був укладений договір в порядку ч.1 ст.634 ЦК України, шляхом приєднання клієнта до запропонованого Банком договору.
Вказує, що 13.03.2015 року позичальнику ОСОБА_1 відкрито картковий рахунок та видано кредитну карту «Універсальна» за № НОМЕР_1 , на яку встановлено початковий кредитний ліміт. Після отримання карти відповідач здійснив дії щодо її активації, користувався карткою, отримував кредитні кошти з власної ініціативи, що свідчить про укладення між сторонами кредитного договору на Умовах про надання та обслуговування платіжних карток.
Позивач зазначає, що кредитний договір повністю відповідає вимогам ч.2 ст.208, ч.1 ст.207 ЦК України, якими встановлено вимоги до письмової форми правочину, спірний кредитний договір є публічним, умови, якого відповідно до ч.2 ст.633 ЦК України є однаковими для всіх споживачів аналогічних банківських послуг, що надаються банком.
Наголошує на тому, що Банком суду надані докази, які підтверджують факт укладення між сторонами договору, який складається не лише із заяви позичальника, а й також з Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів.
Позивач вказує, що оскільки відповідач користувався кредитними коштами, він повинен повернути Банку суму отриманих кредитних коштів, проценти за користування кредитом та сплатити неустойку у зв'язку із порушенням зобов'язання, однак суд першої інстанції безпідставно звільнив відповідача від відповідальності щодо погашення заборгованості.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не перевірив розрахунок заборгованості та довідку Банку про те, що позичальник користувався грошовими коштами, виконував умови кредитного договору на протязі 2015-2019 років, частково, сплачуючи заборгованість за договором, у тому числі і відсотки, пеню та комісії, що відображено у розрахунку заборгованості в графі «Сума погашення за наданим кредитом», а отже визнав свої зобов'язання за угодою та розмірі, встановлених обов'язкових платежів.
Позивач вважає, що незастосування судом норм матеріального права, які підлягали застосуванню, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, призвели до ухвалення незаконного судового рішення, оскільки укладений між сторонами кредитний договір є дійсним, а тому підлягає виконанню.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 13.03.2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 23-24) укладено кредитний договір з відповідачем, згідно з умовами якого, останній отримав кредит шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації (а.с. 29).
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.30) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с.31-45).
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 13.01.2019 року становить 17270,15 грн. (а.с. 46-48) і складається із: заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 9527,07 грн, заборгованості за пенею - 6444,50 грн, а також штраф (фіксована частина) - 500 грн., штраф (процентна складова) - 798,58 грн.
Суд першої інстанції, відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, виходив з того, що у самій Анкеті-заяві про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг домовленості сторін щодо процентів, пені і штрафних санкцій немає, і стороною позивача суду не надано належних та допустимих доказів які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи Договір, а також те, що Умови містили такі положення щодо відсотків і штрафних санкцій в момент підписання Договору ОСОБА_1 , або в подальшому такі Умови не змінювались, у зв'язку із чим, такі Умови і правила надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами Договору.
Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції та не погоджується із доводами скаржника, викладеними у скарзі з огляду на таке.
За вимогами ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавшивсі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Суд першої інстанції дотримався зазначених вище норм закону, у зв'язку із чим рішення в даній справі є законним і обґрунтованим.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст.13, - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений термін, відповідно до закону, договору.
Відповідно до ч.1 ст.527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно зі ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язана надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити відсотки.
Відповідно до положень частин 1-2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приват Банку від 13.03.2015 року процентна ставка за користування кредитними коштами не зазначена, як не зазначено і штрафні санкції (неустойка).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив, стягнути заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 13.03.2015, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (13.03.2015) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (04.02.2019), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Суд встановив, що у самій Анкеті-заяві від 13.03.2015 року про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, домовленості сторін щодо процентів і штрафних санкцій не зазначено, а надані позивачем Умови і правила надання банківських послуг, якими передбачені проценти за користування кредитом і встановлена відповідальність Позичальника у разі невиконання/неналежного виконання своїх зобов'язань, не містять підпису відповідача, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи Договір, а також те, що Умови містили такі положення щодо відсотків і штрафних санкцій в момент підписання Договору Позичальником, або в подальшому такі Умови не змінювались.
У зв'язку з чим, суд дійшов висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції про те, що Умови і правила надання банківських послуг надані позивачем на підтвердження позовних вимог щодо нарахованих процентів за користування кредитом пені та штрафів, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами Договору від 13.03.2015 року, така ж правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 11 березня 2015 року у цивільній справі № 6-16цс15 та від 03 липня 2019 року у цивільній справі №342/180/17.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд звернув увагу не те, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні зазначеного договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що Позивачем належними та допустимими доказами не доведені заявлені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами, а також нарахування інших складових кредитного договору (пені та штрафів), колегія суддів вважає правильним і повністю з ним погоджується, оскільки заборгованість по тілу кредита відсутня у ОСОБА_1 , що свідчить про те, що фактично отримані і використані відповідачем грошові кошти повернуті Банку в добровільному порядку, докази узгодження між стронами процентів за користування кредитом, пені та штрафів, позивачем не надано, тому відсутні підстави для задоволення цих позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду, адже зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, зокрема, такі доводи суперечать й установленій практиці Верховного Суду.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог про стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом, пені та штрафів з підстав недотримання позивачем вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими Банк, є обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.
Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, немає.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 18 лютого 2021 року залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 10 червня 2021 року.
Головуючий:
Судді: