Справа № 456/2243/21
Провадження № 3/456/1269/2021
іменем України
01 червня 2021 року місто Стрий
Суддя Стрийського міськрайонного суду Львівської області Гула Л. В. , розглянувши матеріали, які надійшли з Головного управління Держпраці у Львівській області, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , фізичної особи-підприємця
за ч. 3 ст. 41 КУпАП,
06.04.2021 о 16:10 під час проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 , що в АДРЕСА_2 магазин « ІНФОРМАЦІЯ_2 »), засобами фото- та відеофіксації виявлено за виконанням трудової функції продавця особу на ім'я ОСОБА_2 (прізвища не назвала), а 16.04.2021 о 13:30 - ОСОБА_3 , яка, стажуючись на посаді продавця, виконувала роботу в інтересах (на користь) ФОП ОСОБА_1 без належного укладення трудових відносин, за що відповідальність передбачена ч. 3 ст. 41 КУпАП.
ОСОБА_1 в судовому засіданні вину в інкримінованому правопорушенні визнав повністю, проте при призначенні адміністративного стягнення просив врахувати, що правопорушення за своїм характером та наслідками не становить великої суспільної небезпечності, не завдало збитків державним або суспільним інтересам або безпосередньо громадянам. В подальшому за результатами стажування із ОСОБА_3 було укладено трудовий договір, а тому просить закрити провадження у справі у зв'язку з малозначністю вчиненого правопорушення.
Заслухавши пояснення особи, що притягається до адмінвідповідальності, вивчивши протокол про адміністративне правопорушення та дослідивши долучені до нього матеріали, приходжу до висновку, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП, виходячи з наступного.
Відповідно до диспозиції ч. 3 ст. 41 КУпАП адміністративним правопорушенням є фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Вина ОСОБА_1 у вчиненому правопорушенні доведена протоколом про адміністративне правопорушення № ЛВ7695/396/АВ/П/ПТ від 27.04.2021; актом № ЛВ7695/396/ПД/АВ, фотоматеріалами та відеозаписом, які підтверджують обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення;
Вищевикладені докази є належними та допустимими, а в своїй сукупності достатніми.
Доказів, які б спростовували наведені в протоколі обставини, суду не надано, тому вищевикладені докази суд вважає належними та допустимими, а в своїй сукупності достатніми.
Таким чином, суд всебічно, повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи в їх сукупності, вважає, що дії ОСОБА_1 вірно кваліфіковані як адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 41 КУпАП.
Відповідно до ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Статтею 22 КУпАП передбачено, що при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
Під малозначністю вчинення адміністративного правопорушення слід розуміти такі дії, які в результаті їх вчинення не спричинили значної шкоди охоронюваним законом інтересам.
Тобто, при розгляді справи суд зобов'язаний перевірити всі обставини адміністративного правопорушення, оцінити його наслідки, переконатися, що внаслідок його вчинення не завдана значна шкода окремим громадянам або суспільству, дослідити обстановку, в якій вчинене порушення, особу порушника, обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність, тощо. Аналіз та правова оцінка зазначених даних дозволяють вирішити питання про звільнення порушника від адміністративної відповідальності й можливість обмежитися усним зауваженням.
Положення ст. 22 КУпАП відображають принцип індивідуалізації адміністративної відповідальності, який означає відповідність заходу впливу, який обирається для правопорушника, меті адміністративної відповідальності. Він передбачає як індивідуальний підхід до застосування примусових заходів залежно від особистих якостей правопорушника, характеру і обставин вчинення правопорушення, так і можливість пом'якшення та навіть відмови держави від застосування заходів відповідальності, якщо її мета може бути досягнута іншим шляхом.
У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16.10.2008) Європейський суд з прав людини вказав, що при призначенні покарання для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий надмірний тягар для особи.
Враховуючи характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, його особу, який є учасником бойових дій, зважаючи на те, що вчинене ним правопорушення за своїм характером та наслідками не становить великої суспільної небезпечності, не завдало збитків державним або суспільним інтересам або безпосередньо громадянам, усунуто ним добровільно, про що свідчить укладений зі ОСОБА_3 трудовий договір від 20.04.2021 та наказ № 1 від 19.04.2021 про прийняття ОСОБА_3 на роботу на посаду продавця непродовольчих товарів з 20.04.2021, а тому є малозначним, приходжу до висновку про можливість звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням відповідно до ст. 22 КУпАП із закриттям провадження у справі в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 284 КУпАП.
Керуючись ст. 22, 23, 283, 284 КУпАП,
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адмінправопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП, та звільнити його від адміністративної відповідальності на підставі ст. 22 КУпАП за малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення, обмежившись усним зауваженням.
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 41 КУпАП закрити.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.
Суддя Л.В.Гула