ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
03 червня 2021 року м. Київ № 640/4599/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., за участі секретаря судового засідання Морозової Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доСолом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про визнання протиправною та скасування податкового постанови,
Представник позивача, ОСОБА_3
ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Марків Я.Є. у ВП № 52404750 від 30.07.2020 про стягнення виконавчого збору.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.04.2021 відкрито спрощене провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засідання.
Під час розгляду справи в судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, будучи належним чином повідомленим про дату час та місце проведення судового засідання, докази чого наявні в матеріалах справи. Через відділ документального обігу та контролю (канцелярію) суду надав до матеріалів справи письмові пояснення стосовно хронології виконавчого провадження та належним чином засвідчену копію матеріалів ВП, внаслідок чого суд вважає за можливе розглянути справу і вирішити спір на підставі наявних письмових доказів.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,
На виконанні у Солом'янському РВДВС перебувало виконавче провадження №52404750 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором у сумі 97490,85 швейцарських франків.
Підставою для відкриття виконавчого провадження став виконавчий лист №760/21844/15-ц від 18.05.2016, виданий Солом'янським районним судом міста Києва. Виконавче провадження відкрито постановою від 01.10.2016.
30.07.2020 до відповідача надійшла заява стягувача про повернення виконавчого документа без виконання.
В цей же день, 30.07.2020 відповідачем винесено оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору, якою вирішено стягнути з боржника - ОСОБА_1 виконавчий збір в сумі 276 876,41 грн.
31.07.2020 відповідачем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою.
Як вбачається з письмових пояснень відповідача, визначаючись із сумою виконавчого збору в рамках оскаржуваної постанови, державний виконавець виходив із того, що під час здійснення виконавчого провадження вже було стягнуто частково борг в сумі 38855,55 грн і виконавчий збір в сумі 3885,55 грн.
При цьому, правильність математичного розрахунку суми виконавчого збору позивачем під сумнів не ставиться, натомість не погоджуючись із правомірністю і обґрунтованістю оскаржуваної постанови позивач посилається на те, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Оскільки рішення суду в повному обсязі відповідачем не виконано, позивач вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваної постанови.
За таких обставин ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом і просить його задовольнити.
Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
На час виникнення спірних правовідносин спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є Закон України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
Зокрема, 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), а Закон №606-ХІV, у свою чергу, втратив чинність (крім статті четвертої, яка втрачає чинність через три місяці з дня набрання чинності Законом 1404-VIII).
Відповідно до пункту 7 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VІІІ виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Отже, аналіз наведеної норми свідчить про те, що виконавче провадження у даній справі було розпочато на підставі Закону №606-ХІV, який був чинний на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (01.10.2016). Втім, оскаржуване рішення про стягнення виконавчого збору державним виконавцем прийняте на підставі Закону №1404-VІІІ, прикінцевими та перехідними положеннями якого встановлено, що після набрання чинності цього Закону виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до цього Закону.
Відповідачем оскаржувану постанову винесено 30.07.2020 року, тобто в період дії Закону №1404-VІІІ.
Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 10 Закону № 1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
При цьому, стаття 27 Закону № 1404-VIII (в редакції станом на дату винесення оскаржуваної постанови) визначає, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Відповідно до ч. 9 статті 27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Тобто, норми Закону № 1404-VIII не встановлюють залежності між прийняттям постанови про стягнення виконавчого збору та обставинами вчинення державним виконавцем дій по здійсненню примусового стягнення з боржника в межах виконавчого провадження, оскільки законодавчо прямо визначається обов'язок державного виконавця прийняти постанову про стягнення виконавчого збору одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.
Більше того, на це вказує і та обставина, що розмір виконавчого збору законодавчо поставлений у відсоткову залежність від суми, що підлягає примусовому стягненню, а не від суми, яка є фактично стягнутою в межах виконавчого провадження.
Правова позиція щодо застосування статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону України від 03 липня 2018 року №2475 викладена в постановах Верховного Суду від 19 вересня 2019 року по справі № 420/1373/19, від 20 листопада 2019 року по справі №480/1558/19, згідно якої фактичне виконання судового рішення, крім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень не є обов'язковими умовами для стягнення виконавчого збору.
В даному контексті суд звертає увагу на те, що аналогічне правове регулювання діяло і станом на час відкриття ВП № 52404750.
Так, відповідно до вимог статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV), який був чинним до 05 жовтня 2016 року (дата набрання чинності Законом № 1404-VIII), в редакції, чинній станом на момент відкриття ВП № 52404750, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.
Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. Під час наступних пред'явлень до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.
При цьому, відповідно до ч. 2 статті 25 Закону № 606-XIV, державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Тобто, добровільне виконання боржником судового рішення у строк, встановлений статтею 25 Закону № 606-XIV, визнавалось підставою для звільнення його від сплати виконавчого збору та інших витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. Дана норма була спрямована на стимулювання добровільного виконання рішень суду та підвищення ефективності виконавчого провадження.
Разом з тим, невиконання боржником у встановлений строк виконавчого документу в добровільному порядку було підставою для примусового виконання такого документу, що, в свою чергу, тягло за собою застосування специфічних санкцій майнового характеру, а саме - стягнення виконавчого збору та інших витрат виконавчого провадження, як це передбачено і вимогами Закону № 1404-VIII.
Відповідно, наведене правове регулювання питання стягнення виконавчого збору, що визначене нормами Закону № 606-XIV (в редакції, чинній на момент відкриття ВП № 52404750) та Закону № 1404-VIII, є аналогічними.
З наведеного вбачається, що Закон № 606-XIV (в редакції, чинній на момент відкриття ВП № 52404750), так само як і Закон № 1404-VIII, не ставлять можливість застосування санкцій у вигляді стягнення виконавчого збору в залежність від фактичного вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду або іншого виконавчого документу.
Дійсно, відповідно до ч.2 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.02.2016 (в редакції станом на 05.10.2016), виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
В той же час, станом на дату винесення оскаржуваної постанови, як зазначено вище, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, внаслідок чого доводи позивача про те, що виконавчий збір стягується залежно від фактично стягнутої суми є безпідставними.
Відповідно до ч.3 статті 40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно ч.5 статті 26 Закону №1404-VIII у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що державний виконавець визначає суму виконавчого збору у постанові про відкриття виконавчого провадження, а у випадку повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) постанова про стягнення виконавчого збору має бути прийнята не пізніше наступного дня з дня наведених обставин. При цьому, останнє повноваження реалізується державним виконавцем, якщо виконавчий збір ще не стягнуто. Крім того, наведені норми дозволяють державному виконавцю вирішити питання про стягнення виконавчого збору, як у постановах про відкриття виконавчого провадження, закінчення виконавчого провадження так і в окремій постанові, якою вирішується питання про стягнення виконавчого збору.
В даному випадку виконавче провадження відкрито до набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» №1404-VIII. Питання про стягнення виконавчого збору вирішено через подання стягувачем заяви про повернення виконавчого документу, що не суперечить вимогам статті 40 цього Закону. Постанова про стягнення виконавчого збору ( від 30.07.2020) прийнята не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (31.07.2020).
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 №2540/3203/18, судом відхиляються, оскільки в рамках справи №2540/3203/18 на предмет правомірності розглядалась постанова про стягнення виконавчого збору від 03.08.2018, тобто постанова, що прийнята ВДВС в період дії редакції ч.2 ст.37 Закону №1404-VIII, яка передбачала, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, в той час як в рамках спірних правовідносин виконавчий збір стягується від суми, що підлягає стягненню, а не фактично стягнутої.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).
СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ ВІДДІЛ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ У МІСТІ КИЄВІ ЦЕНТРАЛЬНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (М.КИЇВ) (код ЄДРПОУ 35008087, адреса: 03036, місто Київ, пр.Повітрофлотський, будинок 76-Б).
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 08.06.2021.
Суддя П.О. Григорович