ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 червня 2021 року м. Київ № 640/23448/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Північний апеляційний господарський суд, про відшкодування шкоди,
установив:
ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Північний апеляційний господарський суд, в якій просить:
стягнути з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь позивача матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 497127,00 грн, заподіяної прийняттям неконституційного правового акта.
В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що обмеження у виплаті суддівської винагороди, які встановлені 18.04.2020 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами, внесеними Законом України від 13.04.2020 №553-ІХ, та визнані Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 такими, що суперечать Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є протиправними. Оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України, після прийняття рішення Конституційним Судом України від 28.08.2020 №10-р/2020 недоотримані кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами.
Представником Державної судової адміністрації України до суду подано відзив на позовну заяву, в якому представник стверджує про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки Законом України від 13.04.2020 №553-ІХ передбачено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, зокрема суддівська винагорода, нараховується у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.
Окрім того, представник Державної судової адміністрації України зазначає, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, адже правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення.
Представник Державної казначейської служби України також просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , мотивуючи тим, що позивач не має законного права вимагати стягнення майнової шкоди у вигляді недоотриманої суддівської винагороди, оскільки в Рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 передбачено, що дана норма втрачає чинність з моменту ухвалення даного Рішення. Більше того, на сьогодні механізм відшкодування шкоди, завданої актами та діями, що визнані неконституційними, будь-яким законом не врегульований, відтак підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Третьою особою до суду подано пояснення, в яких представник вказує, що обмеження у виплаті суддівської винагороди позивачу у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 здійснювалися відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Після прийняття Рішення Конституційним Судом України 28.08.2020 за №10-р/2020 виплата суддівської винагороди ОСОБА_1 здійснюється у повному обсязі відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
Отже, суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Указом Президента України «Про призначення суддів» від 13.08.2002 № 712/2002 ОСОБА_1 призначено суддею Господарського суду Дніпропетровської області.
Указом Президента України «Про призначення суддів» № 212/2007 від 17.03.2007 позивача призначено у межах п'ятирічного строку на посаду судді Київського міжобласного апеляційного господарського суду, м. Київ.
Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» № 238-VI від 20.03.2008 позивача обрано на посаду судді Київського міжобласного апеляційного господарського суду безстроково.
У зв'язку з ліквідацією Київського міжобласного апеляційного господарського суду указом Президента України «Про переведення суддів» № 5/2011 від 05.01.2011 позивача переведено на посаду судді до Київського апеляційного господарського суду .
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії судців України № 261/ко-16 від 25.05.2016, суддю Київського апеляційного господарського суду ОСОБА_1., визнано такою, що підтвердила можливість здійснювати правосуддя у відповідному суді та відповідає займаній посаді.
Указом Президента України «Про переведення суддів» від 28.09.2018 № 297/2018 ОСОБА_1 переведено на посаду судді Північного апеляційного господарського суду.
Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі з приводу виплати суддівської винагороди, врегульовані нормами Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (Закон №1402).
Згідно із статтею 130 Конституції України та частиною другою статті 135 Закону №1402 Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Так, відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2» від 11.03.2020 р. №211 установлено з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України карантин.
Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено на всій території України, зокрема згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392.
Разом з тим, 13.04.2020 Верховною Радою України прийнято Закон №553-ІХ, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, а саме: установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Відповідно до абзацу 9 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України від 13.04.2020 №553-ІХ встановлено, що тимчасово, з дня набрання чинності цим Законом до 1 січня 2021 року, не застосовуються такі норми Бюджетного кодексу України, зокрема частина перша статті 25, згідно з якою Казначейство України здійснювало безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Закон №553-ІХ набрав чинності 18.04.2020, після опублікування його у газеті "Голос України" від 17.04.2020 № 68.
В подальшому, Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №94-IX зі змінами.
У пункті 4 мотивувальної частини зазначеного Рішення Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується статтями 8 та 55, 124 Конституції України.
Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України (ст. 126).
Отже, обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.
Конституційний Суд України у даному Рішенні вказав, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Таким чином, Конституційний Суд України у Рішенні від 28.08.2020 №10-р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) дійшов правового висновку, що навіть за умови допустимого обмеження виплат суддівської винагороди (за умов воєнного чи надзвичайного стану), втрачені, у зв'язку з цим кошти, підлягають компенсуванню відповідними виплатами.
Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами i територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної i правової (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27.11.2008 №26-рп/2008).
Отже, Закон України №553-ІХ від 13.04.2020 про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З матеріалів справи вбачається, що з 28.08.2020 позивачу поновлено виплату суддівської винагороди без обмежень, встановлених абзацем 9 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України від 13.04.2020 №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Питання відшкодування збитків та іншої майнової шкоди регулюються статтею 22 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення судів здійснює Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів (крім Верховного Суду, вищих спеціалізованих судів), діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації.
Суд зазначає, що частиною першою статті 25 Бюджетного Кодексу України передбачено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Відповідно до частин першої-другої статті 22 Бюджетного Кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Окрім того, слід зазначити, що частиною першою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників (далі - Порядок №845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами).
Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.
Пунктом 25 Порядку №845 передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Отже, Державна казначейська служба України не є розпорядником бюджетних коштів, а здійснює списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за відповідним рішенням.
Натомість, відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 148 Закону №1402 функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Щодо питання матеріального забезпечення суддів, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26.04.2006 зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
Так, суд зазначає, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді (частина 7 статті 48 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»).
Право на отримання вказаної виплати, є майновим правом у розумінні статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, а позбавлення цього права є протиправним свавільним, непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, становить особистий надмірний тягар, порушує вимоги статті 1 Протоколу першого до Конвенції.
Згідно з частинами першою-другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про недоотримання позивачем коштів внаслідок прийняття закону, що був визнаний неконституційним, належним способом захисту прав позивача є стягнення на його користь недоотриманої суми, з відрахуванням обов'язкових податків та зборів з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
Розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а відповідачі не понесли витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, у зв'язку із чим судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 242-248, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Північний апеляційний господарський суд, про відшкодування шкоди, - задовольнити.
Стягнути з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 497127 (чотириста дев'яносто сім тисяч сто двадцять сім) гривень 00 копійок, заподіяної прийняттям неконституційного правового акта.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 287, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Відповідач - Державна казначейська служба України (місцезнаходження юридичної особи: вулиця Бастіонна, будинок 6, місто Київ, 01601, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 37567646).
Відповідач - Державна судова адміністрація України (місцезнаходження юридичної особи: вулиця Липська, будинок 18/5, місто Київ, 01601, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 26255795).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Північний апеляційний господарський суд (місцезнаходження юридичної особи: вулиця Шолуденка, будинок 1-А, місто Київ, 04116, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 42262953).
Суддя О.М. Чудак