8 червня 2021 року
м. Чернівці
справа № 727/10631/20
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Одинака О. О.
суддів: Лисака І.Н., Половінкіної Н.Ю.
секретар Конецька Д.Г.
позивач за первісним позовом ОСОБА_1
відповідач за первісним позовом ОСОБА_2
позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2
відповідачі за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 9 квітня 2021 року
головуючий в суді першої інстанції суддя Танасійчук Н.М.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом.
Просила усунути перешкоди в користуванні належній їй на праві спільної часткової власності квартири АДРЕСА_1 , а саме зобов'язати ОСОБА_2 надати безперешкодний доступ позивачці до вказаної квартири та ключів від усіх дверних (навісних) замків до квартири на першому поверсі.
Посилалася на те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 належить по 42/400 частки квартири АДРЕСА_1 .
Квартира складалася з трьох житлових кімнат площею 16,20 кв.м, 8,20 кв. м. та 12,4 кв.м, а також інших нежитлових приміщень. Однак відповідач без згоди позивачки здійснив перепланування квартири, внаслідок чого кімната площею 16,20 кв. м та кімната площею 8,20 кв.м були об'єднані у одну кімнату, площею 24,5 кв.м.
До 2020 року позивачка проживала одна в зазначеній квартирі, в кімнаті на першому поверсі. Однак на початку 2020 року відповідач переїхав і на постійній основі поселився в спірну квартиру. Через постійні суперечки позивачки з відповідачем, вона залишила кімнату на першому поверсі та перейшла жити в кімнату на другому поверсі. В подальшому відповідач встановив замки на вхідній двері до кімнати площею 24,5 кв.м та не дає позивачці ключів від зазначеної кімнати, чим перешкоджає користуватися цією кімнатою, а також кухнею, ванною та санвузлом.
ОСОБА_2 подав зустрічний позов.
Просив встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 та виділити ОСОБА_1 житлову кімнату, площею 12,4 кв.м, а у його користування та членів сім'ї житлову кімнату площею 24,5 кв.м. Підвал, площею 9,2 кв.м, коридор, площею 7,6 кв.м, санвузол, площею 3,1 кв.м, кухню, площею 9 кв.м, веранду площею 4,1 кв.м веранду площею 5,2 кв.м просив залишити у спільному користуванні.
Посилається на те, що житлова площа квартири складає 36,9 кв.м. Житлова площа, що припадає на частку ОСОБА_1 у праві спільної часткової власності на квартиру складає 12,3 кв.м, що найбільш відповідає площі кімнати на другому поверсі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 9 квітня 2021 року первісний позов задоволено частково.
Усунуто перешкоди в здійсненні ОСОБА_1 її права спільної часткової власності в квартирі АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання відповідача ОСОБА_2 надати позивачу ОСОБА_1 безперешкодний доступ до приміщень підвалу, площею 9,2 кв.м, коридору площею 7,6 кв.м, санвузла площею 3,1 кв.м, кухні площею 9,0 кв.м, веранди площею 4,1 кв.м, веранди площею 5,2 кв.м на першому поверсі квартири та ключів від усіх дверних (навісних) замків до вказаної квартири на першому поверсі. В доступі до кімнати площею 24,5 кв.м відмовлено.
Зустрічний позов задоволено.
Визначено порядок користування спірною квартирою, шляхом виділення ОСОБА_1 житлової кімнати площею 12,4 кв.м. Виділено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 житлову кімнату площею 24,5 кв.м. У спільному користуванні залишено підвал, площею 9,2 кв.м, коридор, площею 7,6 кв.м, санвузол, площею 3,1 кв.м, кухню, площею 9,0 кв.м, веранду, площею 4,1 кв.м, веранду, площею 5,2 кв.м.
Суд виходив з того, що ОСОБА_1 до вселення в спірну квартиру її сина - ОСОБА_2 з сім'єю, постійно проживала в кімнаті на другому поверсі. ОСОБА_2 разом з дружиною і двома синами проживає в кімнаті на першому поверсі. Суд не вважав правильним змінювати такий порядок користування квартирою, який самостійно склався між сторонами.
Оскільки сторони почали порушувати правила співжиття, суд прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення первісного позову.
Задовольняючи зустрічний позов суд врахував, що ОСОБА_1 до вселення сина ОСОБА_2 постійно проживала в кімнаті на другому поверсі, площа, яка припадає на частку ОСОБА_1 у праві спільної часткової власності складає 12,3 кв.м. Також судом враховано визнання зустрічного позову відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та інтереси неповнолітнього сина ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , який є дитиною інвалідом.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг
ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Просить рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову про визначення порядку користування житловим приміщенням скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким виділити ОСОБА_1 житлову кімнату 12,4 кв.м, веранду, площею 5,2 кв.м, сарай, площею 11,3 кв.м; виділити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 житлову кімнату, площею 24,5 кв.м, підвал, площею 9,2 кв.м, кухню, площею 9,0 кв.м; у спільному користуванні залишити коридор, площею 7,6 кв.м, санвузол, площею 3.1 кв.м, веранду, площею 4,1 кв.м.
ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.
Просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в первісному позові.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянти посилаються на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
ОСОБА_1 вказує, що суд першої інстанції не усунув позивачці перешкоди у користуванні сараєм та не визначив порядок користування ним.
Зазначала, що судом не враховано, що вона почала проживати в кімнаті на другому поверсі поза своєю волею, внаслідок чинення відповідачем перешкод у користуванні квартирою.
Встановлений судом порядок користування спірною квартирою не відповідає вимогам закону та порушує права сторін.
ОСОБА_2 зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт здійснення ним перешкод ОСОБА_1 в користуванні спірною квартирою.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
ОСОБА_8 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Зазначає, що визнає апеляційну скаргу частково та не заперечує проти виділення в користування ОСОБА_1 житлової кімнати, площею 12,4 кв.м та веранди, площею 5,2 кв.м, а у його користування та членів сім'ї житлової кімнати, площею 24,5 кв.м. Вважав, що всі інші приміщення, а саме коридор, площею 7,6 кв.м, санвузол, площею 3,1 кв.м, веранду, площею 4,1 кв.м, сарай, площею 11,3 кв.м, підвал, площею 9,2 кв.м слід залишити у спільному користуванні.
Вважав, що приміщення кухні не може бути виділено у особисте користування будь-яких співвласників, оскільки інше приміщення з таким же цільовим призначення у квартирі відсутнє. Також зазначав, що користується сараєм, а тому заперечує проти виділення його ОСОБА_1 .
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 8 вересня 2003 року, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на праві приватної спільної часткової власності належить по 42/400 частки квартири АДРЕСА_1 (а.с.20-22).
З свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.13).
Відповідно до довідки №44/02-14 від 18 вересня 2020 року вбачається, що ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 (а.с.78).
З довідки ЧКОБТІ № 2038 від 23 вересня 2020 року та технічного паспорту на будинок, який знаходиться по АДРЕСА_2 вбачається, що квартирі АДРЕСА_3 є наступні приміщення: коридор 2-1, площею 7,6 кв.м, кімната 2-2, площею 24,5 кв.м, санвузол 2-4, площею 3,1 кв.м, кухня 2-5, площею 9 кв.м, веранда 2-8, площею 4,1 кв.м, веранда 2-6, площею 5,2 кв.м, кімната 2-7, площею 12,4 кв.м. Крім того в будинковолодінні є підвал І площею 9,2 кв.м, сарай літера «Б», огорожа №1-4 (а.с.28-31,91).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід задовольнити частково.
Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Щодо первісного позову
Суд апеляційної інстанції вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення первісного позову.
Помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що позивачкою доведено те, що відповідач ОСОБА_2 чинить перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 .
Так, відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод(1950 року), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї (1952 року) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyyv. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Положеннями статті 321 ЦК України встановлено принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відповідний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 309/2477/16-ц.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували той факт, що відповідач ОСОБА_2 чинить перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 .
Неодноразові звернення ОСОБА_1 до Шевченківського відділення поліції Чернівецького відділу поліції ГУНП в Чернівецькій області за період з квітня по грудень 2020 року свідчить про виникнення конфліктних ситуацій між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , однак не підтверджує вчинення останнім перешкод у користуванні житлом.
Доводи про перешкоджання відповідачем користування спірним майном спростовуються показаннями свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .
Щодо зустрічного позову
Суд апеляційної інстанції вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення зустрічного позову.
Помилковим є висновок суду першої інстанції про можливість виділити в користування сторін житлові приміщення в квартирі АДРЕСА_1 відповідно до їх часток у такій квартирі.
Відповідно до положень статей 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.
Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим майна зберігається, суд виділяє у користування сторін частину майна у натурі, що співмірна розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Судом апеляційної інстанції установлено неможливість виділу у користування кожному зі співвласників у натурі частини спірного нерухомого майна, розмір якої був би співмірним розміру частки у праві власності на спільне майно, без порушення їх прав.
Згідно пункту 2.24 державних будівельних норм України В.2.2-15-2005 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення», затверджених наказом Держбуду України від 18 травня 2005 року, N 80 площа загальної кімнати в однокімнатній квартирі повинна бути не меншою 15 м2, в інших квартирах - не менше 17 м2. Мінімальна площа спальні на одну особу - 10 м2 , на дві - 14 м2. Мінімальна площа кухні в однокімнатній квартирі - 7 м2, у дво- та більше кімнатних - 8 м2. Мінімальна площа робочої кімнати або кабінету - 10 м2.
Квартира АДРЕСА_3 , яка знаходиться по АДРЕСА_2 належить трьом співвласникам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності.
Враховуючи кількісний склад співвласників, встановлення між ними порядку користування спірною квартирою є неможливим, оскільки не можливо виділити кожному співвласнику в користування окремі кімнати з площею, яка б відповідала положенням пункту 2.24 державних будівельних норм України В.2.2-15-2005 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення», затверджених наказом Держбуду України від 18 травня 2005 року, N 80.
З матеріалів справи вбачається, що в них відсутні докази про можливість перепланування квартири АДРЕСА_1 з можливістю влаштування трьох ізольованих кімнат, розмір яких був би співмірним розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно та відповідав положенням державних будівельних норм України. Зокрема, в матеріалах справи відсутні технічний висновок про можливість перепланування квартири, проект на перепланування, погодження на таке перепланування санітарного та пожежного нагляду та дозволу на перепланування систем опалення і електропостачання.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 18 березня 2020 року у справі №405/3475/15-ц.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в первісному та зустрічному позовах.
Щодо судових витрат
Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З мотивувальної частини постанови вбачається, суд приходить до висновку про відмову в первісному та зустрічному позовах.
З квитанції №52310774 від 26 жовтня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 сплатила судовий збір за подання до суду первісної позовної заяви в сумі 840 гривень 80 копійок (а.с.5).
З квитанції №23 від 6 січня 2021 року вбачається, що ОСОБА_2 за подання до суду зустрічного позову сплатив судовий збір в сумі 908 гривень (а.с.57).
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 11 травня 2021 року ОСОБА_1 була звільнена від сплати судового збору за подання до суду апеляційної скарги (а.с.237-238).
З квитанції №89 від 11 травня 2021 року вбачається, що ОСОБА_2 за подання до суду апеляційної скарги сплати судовий збір в сумі 1261 гривню 20 копійок (а.с.240).
Судовий збір, який сплачено сторонами за подання до суду первісного та зустрічного позовів не підлягає відшкодуванню, оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні таких позовів.
З ОСОБА_2 слід стягнути судовий збір в сумі 1261 гривень 20 копійок в дохід держави, який підлягав сплаті за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 .
З ОСОБА_1 слід стягнути на користь ОСОБА_2 1261 гривню 20 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 9 квітня 2021 року скасувати.
В первісному позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням відмовити.
В зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визначення порядку користування житловим приміщенням відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1261 (одна тисяча двісті шістдесят одна) гривня 20 копійок в дохід держави.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1261 (одна тисяча двісті шістдесят одна) гривня 20 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 9 червня 2021 року.
Головуючий О.О. Одинак
Судді: І.Н. Лисак
Н.Ю. Половінкіна