Справа № 409/152/21
Провадження № 22-ц/810/231/21
01 червня 2021 року м. Сєвєродонецьк
Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П. (суддя-доповідач)
суддів - Кострицького В.В., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання - Сінько А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 15 лютого 2021 року ухваленого у складі судді Титова А.О. в приміщенні того ж суду
у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, заінтересована особа: Луганський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків),
встановив:
26 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною вище заявою за вимогами якої просив встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, що народилась в с. Красна Береза, Ольховатського району, Воронезької області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Луганську.
Вимоги заяви мотивовані тим, що ОСОБА_1 за договором довічного утримання від 22 липня 2003 року здійснював догляд за померлою ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Луганську ОСОБА_2 у віці 91 рік, і медичне свідоцтво про смерть останньої видане на тимчасово окупованій території України, отже є недійсним.
Вказане унеможливлює отримання заявником свідоцтва про смерть ОСОБА_2 встановленого законодавством України зразка, оскільки державні органи України, зокрема, органи державної реєстрації актів цивільного стану України на вказаній території тимчасово не здійснюють свої повноваження, що стало підставою звернення до суду з вказаною заявою.
Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 15 лютого 2021 року у задоволенні вищезазначеної заяви відмовлено.
В апеляційній скарзі заявник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги заяви, посилаючись на порушення судом його права на вільний доступ до правосуддя, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення у справі.
Заінтересована особа правом відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
В судове засідання учасники справи не з'явились, що відповідно до частини 2 статті 372 Цивільного процесуального кодексу України не перешкоджає апеляційному розгляду справи з огляду на те, що вони належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Згідно ч.1,ч.2, ч.5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що заявником не надано суду доказів на підтвердження його родинних зв'язків із померлою ОСОБА_2 , а надана суду копія договору довічного утримання на підтвердження вимог заяви, не є доказом родинних відносин між заявником та померлою ОСОБА_2 , отже, оскільки заявник не є родичем останньої, тому в силу ч.1 ст. 317 ЦПК України не має права на звернення до суду з вказаною заявою.
З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується, виходячи з такого.
Відповідно до положень ч.ч.1-5 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження наведених в заяві обставин та вимог заяви, ОСОБА_1 суду надана копія його паспорта, з якої вбачається, що заявник з 13 грудня 1985 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 ; копія пенсійного посвідчення на ім'я ОСОБА_2 , 1919 року народження;лікарське свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , 1919 року народженняза № 371 датоване 31 грудня 2020 року та довідку про причини смерті останньої, видані на ім'я дружини заявника - ОСОБА_3 на тимчасово окупованій території України, а також копія договору довічного утримання від 22 липня 2003 року укладеного між ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , за умовами якого, ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_3 належний їй на праві власності житловий будинок, з належними господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 і розташований на земельній ділянці, площею 600 кв. м у рівних частках.
Встановлення вказаного факту заявнику необхідно для оформлення у встановленому законом порядку свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , з метою реалізації права власності на частку нерухомого майна, як набувача за вказаним договором довічного утримання від 22 липня 2003 року, після смерті утриманця - ОСОБА_2 .
Так, є загальновідомим, що м. Луганськ відповідно до законодавства України є тимчасово окупованою територією.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа, встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або оголошення її померлою.
Згідно ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий цими органами та/або особами є недійсним і не створює правових наслідків.
Відповідно до п.8 ч.1ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Видані на тимчасово окупованій території України документи про смерть відповідно до закону є недійсними і не можуть бути підставою для реєстрації смерті в позасудовому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану.
В Україні органами державної реєстрації актів цивільного стану смерть ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 не реєструвалась.
Від встановлення факту смерті ОСОБА_2 залежить реалізація майнових прав заявника ОСОБА_1 .
Отже, з метою захисту прав ОСОБА_1 передбачених законом, заява підлягає задоволенню, оскільки іншого порядку встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території, окрім судового, законом не встановлено.
Колегія суддів, враховуючи яке значення, має встановлення факту смерті ОСОБА_2 для реалізації прав заявника, як виняток, бере до уваги медичне свідоцтво про смерть, довідку про причину смерті, які видані установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території України, де органи влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, а саме відомості, що містяться у вказаних документах, та підтвердженні в сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами по справі.
При оцінці наданих заявником документів як доказів в даній справі, колегія суддів враховує вимоги міжнародно-правових актів і принципів, адже відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України, які визначають, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Також колегія суддів приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права. Так, суд враховує висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини, зокрема «Лоізіду проти Туреччини», «Кіпр проти Туреччини», а також Молдови та Росії (зокрема, «Мозер проти Республіки Молдова та Росії»), де ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії, ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Крім того, колегія суддів вважає за потрібне зауважити, що відповідно до ч.1 ст. 294 ЦПК України суд зобов'язаний під час розгляду справ окремого провадження сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.
Відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно ст. 49 ЦК України щодо реєстрації актів цивільного стану зазначено, що реєстрації актів цивільного стану проводиться відповідно до закону.
Згідно ч.6 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров'я, де настала смерть, та інших осіб.
Вказане залишилось поза увагою суду першої інстанції, що призвело до ухвалення рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою для його скасування та ухвалення нового судового рішення про задоволення заявлених ОСОБА_1 вимог.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 15 лютого 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, що народилась в с. Красна Береза, Ольховатського району, Воронезької області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Луганську.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня прийняття постанови.
Повний текст постанови складений 07 червня 2021 року.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: В.В. Кострицький
М.В. Назарова