Іменем України
26 травня 2021 року м. Кропивницький
справа № 389/380/20
провадження № 22-ц/4809/520/21
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),
судді - Карпенко О. Л., Письменний О. А.,
за участю секретаря судового засідання Федоренко Т.О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 , інтереси якої представляє ОСОБА_3 ;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей виконавчого комітету Знам'янської міської ради Кіровоградської області;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , інтереси якої представляє ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служби у справах дітей виконавчого комітету Знам'янської міської ради Кіровоградської області, ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 листопада 2020 року ( ОСОБА_5 ).
Короткий зміст позовних вимог та заперечень на позов
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, відповідно до якого просила визнати ОСОБА_2 (неповнолітня), ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона та іі син ОСОБА_4 є власниками однокімнатної квартири загальною площею 25,9 кв.м., з яких житлова - 15,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 січня 2018 року матір відповідача - ОСОБА_3 було визнано такою, що втратила право користування цим житловим приміщенням. На виконання зазначеного рішення суду ОСОБА_3 була знята з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Однак, судом не було вирішено питання щодо зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , яка фактично не проживає за вказаною адресою з 01 липня 2016 року і перебуває весь цей час з мамою ОСОБА_3 .
У зв'язку з тим, що позивач змушена сплачувати рахунки за комунальні послуги, виходячи з кількості зареєстрованих осіб, має складнощі при оформленні субсидії на комунальні послуги, позбавлена можливості розпорядитись своїм майном, вона звернулась до суду з даним позовом.
ОСОБА_3 , яка діє в інтересах відповідача, подано до суду відзив на позов, відповідно до якого, врахувавши необхідність дотримання права неповнолітньої особи на житло, просила відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначила, що лише отримавши 21 квітня 2020 року позовну заяву у даній справі вона дізналася про те, що рішенням Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 січня 2018 року її позбавлено права користування спірним житловим приміщенням та знято з реєстрації. Іншого житла ні в місті Знам'янка, ні взагалі в Україні вона не має і проживає у найманому приміщенні. Таким чином, як законний представник неповнолітньої дитини, до якої заявлені вимоги, має намір відстоювати право своєї доньки на користування житловим приміщенням, половина якого належить батькові дівчники. Зазначає, що місце проживання доньки в судовому порядку не визначалося і за вимушеними обставинами вони проживають за іншою адресою. Оскільки неповнолітня дитина не може самостійно визначати своє місце проживання, причини її непроживання в спірній квартирі є поважними. Сам по собі факт непроживання ОСОБА_2 не може бути безумовною підставою для визнання її такою, що втратила право користування зазначеним житлом. Позивачем не обґрунтовано, яким чином реєстрація місця проживання неповнолітньої онуки у спірній квартирі перешкоджає їй в реалізації права користування зазначеним житловим приміщенням. Крім того, вказує на наявність визначеної процесуальним законом підстави для закриття провадження у справі, оскільки рішенням Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 грудня 2016 року у справі №389/2855/16-ц позивачу було відмовлено у визнанні ОСОБА_3 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням (а.с.59-61).
У поданій до суду заявіСлужба у справах дітей виконавчого комітету Знам'янської міської ради Кіровоградської області просила відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що неповнолітня ОСОБА_2 може бути зареєстрована за адресою проживання батька, а саме: АДРЕСА_3 до досягнення нею повноліття (а.с. 72).
Відповідно до заяви про розгляд справи без його участі ОСОБА_4 просив позов задовольнити та підтвердив, що у квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не проживають з 01 липня 2016 року (а.с. 101).
Короткий зміст рішення суду
Рішенням Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 листопада 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено; стягнуто з позивача на користь законного представника відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що малолітня ОСОБА_2 , 2007 року народження, не може самостійно визначати своє місце проживання в силу свого віку, а тому сам по собі факт її непроживання у спірній квартирі не може бути безумовною підставою для визнання її такою, що втратила право користування зазначеним житлом. Несплата дитиною коштів за користування житлово-комунальними послугами, також не може бути підставою для задоволення позову, оскільки позивач (за доведеності понесення нею таких витрат одноособово) не позбавлена можливості ставити питання про їх відшкодування до законних представників (батьків) малолітньої дитини. Встановивши, що позивач добровільно надала згоду на реєстрацію і проживання у квартирі дитини її сина, можливості для реєстрації іншого місця проживання дитини відсутні, вчинення відповідачем дій, які не пов'язані з позбавленням володіння, але якими порушується право власності позивачем не доведені, суд дійшов висновку про відмову у позові.
Також зазначив, що додатковою підставою для відмови у визнанні відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є наявність у неї права на користування квартирою нарівні з батьком, який є співвласником житла.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. Відповідно до поданої апеляційної скарги просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити повністю. Вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим та таким,що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків дійсним обставинам справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідач проживає разом з матір'ю, а батько дитини за адресою реєстрації місця проживання дитини не проживає та не зареєстрований. Судом не враховано, що малолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків або одного з батьків, з яким вона проживає. Висновок суду про те, що відповідач та її законний представник крім спірної квартири іншого житла не мають ґрунтується на припущеннях.
Також вважає безпідставним стягнення з неї витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, оскільки докази, якими ці витрати підтверджуються, були надані безпосередньо у судовому засіданні, позивачу не надавались та не надсилались, що суперечить ч.9 ст. 83 ЦПК України.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 25 січня 2021 року скаржниці поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції; відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
10 лютого 2021 року закінчено підготовчі дії; справу призначено до розгляду в суді апеляційної інстанції, про що апеляційним судом постановлено відповідну ухвалу.
Протокольною ухвалою від 04 березня 2021 року розгляд справи відкладено до 07 квітня 2021 року, протокольною ухвалою від 07 квітня 2021 року - до 14 квітня 2021 року, протокольною ухвалою від 14 квітня 2021 року - до 26 травня 2021 року.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу законний представник відповідача просить відмовити у її задоволенні. Крім доводів, які дублюють викладені у відзиві на позов, зазначає, що за наявною у неї інформацією позивач, а також батько дитиниОСОБА_4 вже тривалий час проживають за кордоном та мають намір продати належну їм нерухомість, чому перешкоджає реєстрація дитини. Зауважує, що оплата комунальних послуг має проводитися за фактично спожитим обсягом відповідної послуги або залежно від площі квартири і не залежить від кількості зареєстрованих у ній осіб. Ставить під сумнів наявність у позивача права на призначення субсидії, оскільки співвласник квартири має регулярний дохід за межами України. Вказує також, що подані нею докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу відповідають долученому до відзиву на позов попередньому розрахунку судових витрат (а.с. 197-200).
Службою у справах дітей виконавчого комітету Знам'янської міської ради Кіровоградської області на електронну адресу суду надсилались заяви про розгляд справи за апеляційною скаргою без участі представника третьої особи, у яких проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, вказуючи на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції (а.с. 180, 213, 221).
У відповідності до вимог процесуального закону учасники справи повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи.
У засіданні апеляційного суду 26 травня 2021 року представник скаржниці доводи скарги підтримав, просив її задовольнити. Представник відповідача просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає за наступного.
Обставини справи, встановлені судами
Відповідно до свідоцтва про право приватної власності на квартиру від 06 березня 2000 року №1576 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 . Право власності зареєстроване 06 березня 2000 року в Знам'янській організації технічної інвентаризації та записано в реєстрову книгу № 6 за реєстровим №1576, що підтверджується відповідною відміткою на свідоцтві (а.с. 7).
З інформації про місце проживання Знам'янського міськрайонного відділу УМВС України в Кіровоградській області у паспортах громадян України вбачається реєстрація місця проживання власників за адресою належного їм нерухомого майна (а.с. 8-10).
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 05 грудня 2007 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 11).
07 липня 2017 року комісією у складі голови правління ОСББ «Перспективне» ОСОБА_6 , сусідів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , що є мешканцями будинку АДРЕСА_4 , за результатами огляду квартири АДРЕСА_1 встановлено, що зареєстровані у квартирі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 01 липня 2016 року у ній фактично не проживають, особистих речей та спальних місць, що вказують на фактичне місце знаходження осіб за даною адресою не виявлено. Про результати огляду житлового приміщення комісією складено та підписано акт не проживання та відсутності особистих речей (а.с. 13).
У відповідь на запит представника позивача від 24 жовтня 2019 року № 24 Управлінням освіти і науки Броварської міської ради повідомлено, що ОСОБА_2 , 2007 року народження, навчається у Броварській спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів № 7 з 01 вересня 2016 року (а.с. 14).
Відповідно до інформації Знам'янського УДМС України в Кіровоградській області від 14 лютого 2020 року ОСОБА_3 знята з реєстрації місця проживання за рішенням суду від 23 січня 2018 року №2/389/838/17, ОСОБА_2 не значиться (а.с. 23).
На запит суду першої інстанції у даній справі виконавчий комітет Знам'янської міської ради Кіровоградської області повідомив, що відомості про реєстрацію місця проживання громадянки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відсутні (а.с. 74). За інформацією, наданою Знам'янським районним відділом Управління державної міграції служби України в Кіровоградській області, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ; ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 . Інформація щодо зареєстрованих разом з ними дітей до 14-ти річного віку у відомостях про реєстрацію місця проживання відсутня (а.с. 75).
Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно із положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ст.ст. 316, 317 ЦК України право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
За приписами ст.ст. 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, з позовом про визнання особи, такою, що втратила право користування житлом як спосіб усунення перешкод у користуванні власністю.
Право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а тому позбавлення цього права, у тому числі шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, можливо лише на підставі закону. Позбавлення особи житла повинно мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання.
Частиною 1 ст. 3 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч. 4 ст. 10 ЦПК України передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду як джерело права.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинно здійснюватися «згідно із законом», воно повинно мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
Поняття «майно» у першій частині ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (Serkov v. Ukraine), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 2 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».
Статтею 9 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до ст.150 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей.
До членів сім'ї власника будинку належать особи, зазначені в ч.2 ст. 64 ЖК Української РСР, зокрема дружина, їх діти і батьки, інші особи у випадках, встановлених законом.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Фактичні обставини даної справи свідчать про те, що спір виник між власницею частини квартири та малолітньою дочкою її сина, яка за згодою власників нерухомого майна проживала та зареєстрована у належній позивачу та її синові квартирі.
Тож колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 у розумінні ст. 64 ЖК Української РСР є членом сім'ї власників квартири, що на законних підставах набула права користування житлом, власниками якого є її батько та бабуся, та в якому за згодою власників проживала і була зареєстрована її мати.
Відповідно до вимог ст.156 ЖК Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
Частиною першою ст.165 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом (ч.ч. 1, 2 ст.405 ЦК України).
При розгляді справи щодо визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням члена сім'ї власника житла, суди мають встановлювати наступні факти: чи є спірне приміщення житлом, чи є воно власністю позивача, чи відсутній відповідач у спірному приміщені понад один рік, чи є причини відсутності поважними та чи не було між власником та відповідачем будь якої іншої домовленості щодо користування житлом або збереження права на користування житлом на час відсутності.
В п. 33 постанови від 07 лютого 2014 року № 5 пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що застосовуючи положення ст. 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані з позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.
Відповідно до положень ст.ст. 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, матеріали справи не містять
будь-яких доказів на підтвердження вчиненням відповідачем дій, які не пов'язані з позбавленням володіння, але якими порушується право власності позивача.
Всупереч вимогам процесуального закону щодо доказів і доказування у цивільному процесі, позивачем не надано належних та допустимих доказів на спростування поважності причин відсутності відповідача за зареєстрованим місцем проживання.
Крім того, зважаючи на вочевидь неприязні стосунки, що склались між власниками квартири та колишніми членами їх сім'ї, що зумовлюють неможливість спільного проживання в житловому приміщенні, враховуючи обставину проживання матері дитини разом з донькою в іншому населеному пункті, яка виникли не з вини відповідача, апеляційний суд вважає поважними причини фактичної відсутності відповідача за місцем реєстрації місця проживання незважаючи на строк такої відсутності.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) зазначив, що поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме - існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Доказів наявності іншого житла, яке належить відповідачу або її законному представнику на праві власності, матеріали справи також не містять.
Вирішуючи даний спір по суті також необхідно враховувати наступне.
Відповідно до ст.6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Згідно зі ст.16 Конвенції про права дитини жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.
Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі проживання дитини в іншому місці, з одним із батьків, оскільки дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин непроживання дитини і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.
Наведені правові висновки узгоджуються з висновками суду касаційної інстанції, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц (провадження № 61-31705св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18 (провадження № 61-9122св19).
За змістом ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Таким чином, оскільки дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, факт непроживання відповідача у спірній квартирі з урахуванням обставин, встановлених під час розгляду справи, не є безумовною підставою для визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування зазначеним житлом.
За викладених обставин та з урахуванням вимог чинного законодавства, практикою Європейського Суду з прав людини та висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення необхідно залишити без змін.
Також колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги в частині стягнення судом з позивача витрат на правничу допомогу адвоката.
Так, як унормовано у ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Виходячи з вимог до оцінки доказів судом, визначених ст. 89 ЦПК України, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції надано правильну юридичну оцінку фактичним обставинам щодо надання адвокатом правничої допомоги відповідачу та дійшов підставного висновку про компенсацію зазначених витрат за рахунок позивача.
Апеляційним судом не приймаються до уваги посилання скаржниці на п. 9 ст. 83 ЦПК України, оскільки стягнута сума компенсації відповідає наданому відповідачем попередньому розрахунку судових витрат. До того ж, докази на їх підтвердження були подані у судовому засіданні 05 листопада 2020 року, в якому був присутній представник позивача, а тому останній не був позбавлений права та можливості оглянути вказані докази безпосередньо у судовому засіданні, заявивши суду відповідне клопотання або ж ознайомитись з ними у матеріалах справи, подавши до суду відповідну заяву.
Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для відмови відповідачу у відшкодуванні понесених нею витрат на професійну допомогу адвоката з одних лише формальних підстав.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються як в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цих межах.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у визначених процесуальним законом межах, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 листопада 2020 року, - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. М. Дьомич
Судді О. Л. Карпенко
О. А. Письменний