Провадження № 11-кп/803/1753/21 Справа № 175/259/20 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
04 червня 2021 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2021 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 120190040440001040 стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,
за участю
прокурора ОСОБА_8
захисника ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції та короткий зміст оскарженого рішення.
Ухвалою суду задоволено клопотання прокурора та продовжено ОСОБА_7 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 11 липня 2021 року включно.
В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції, зазначив, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, який є особливо тяжким, за який законом України про кримінальну відповідальність передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років.
Крім того, судом враховано також й наявність доведеного ризику, передбаченого п.п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, який не зменшився, що не дає достатніх правових підстав суду для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на інший, більш м'який.
Крім того, при вирішенні питання про доцільність продовження строку запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 , судом врахована практика Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення «Летельє проти Франції», згідно якого особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, що виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, а також рішення у справі “Ілойков проти Болгарії”, згідно якого суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку, що запобігти встановленому ризику можливо лише шляхом продовження застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальненні доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_6 просить ухвалу суду скасувати у зв'язку з порушенням, на його думку, норм матеріального та процесуального права, постановити нову, якою застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту цілодобово.
В обґрунтування своєї скарги зазначає про те, що прокурором не було доведено тієї обставини, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого, а також не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Суд формально поставився до перевірки ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки не врахував, що ОСОБА_7 має постійне місце мешкання, міцні соціальні зв'язки оскільки проживає разом з дружиною, раніше не судимий, є особою похилого віку, характеризується позитивно, що залишилось поза увагою суду. Відтак вважав, що ризик того, що ОСОБА_7 буде переховуватись від суду не підтверджений жодним доказом, а тому підстав для застосування виключного запобіжного заходу не має.
Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та обвинувачений ОСОБА_7 підтримали апеляційну скаргу і з підстав, викладених у ній, просили її задовольнити, вважали ухвалу суду необґрунтованою, просили її скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинувачениго запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, її доводи вважав безпідставними, а ухвалу суду законною та обґрунтованою і просив залишити її без змін.
Інші учасники апеляційного перегляду до зали суду не з'явились, були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином, клопотань про свою обов'язкову участь не направляли, що, відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України не є перешкодою для розгляду справи у їх відсутність.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
За наслідками розгляду клопотання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати шістдесяти днів. До спливу строку дії запобіжного заходу суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Дослідивши матеріали провадження, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції належним чином дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону, а доводи захисника про відсутність підстав для продовження ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, апеляційний суд вважає безпідставними.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Частина 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. проголошує, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім випадків, зокрема, законного арешту для забезпечення виконання будь-якого обов'язку встановленого законом (п. b), або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення (п. с) і відповідно до процедури, встановленої законом.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
За положеннями ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований до раніше не судимої особи, окрім підозрюваної або обвинувачуваної у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Як слідує з матеріалів справи, в провадженні Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області знаходиться кримінальне провадження №12019040440001040 за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК України, розгляд якого наразі триває.
Прокурором в судовому засіданні суду першої інстанції було заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 з тих підстав, що на час подання клопотання продовжує існувати ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, який, в тому числі був підставою для обрання саме такого, виключно, запобіжного заходу.
Розглядаючи вказане клопотання прокурора, для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку ст. ст. 199, 331 КПК України, суд повинен був з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави та умови, за яких продовження строку тримання під вартою є можливим.
Питання обґрунтованості підозри не є предметом судового розгляду, з огляду на стадію кримінального провадження та висунення прокурором обвинувачення і на даній стадії вже здійснюється судовий розгляд доведеності обвинувачення.
Перевіривши матеріали провадження на предмет наявності ризиків, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив наявність ризику того, що обвинувачений ОСОБА_7 може переховуватись від суду, з метою уникнути покарання за інкримінований йому особливо тяжкий злочин.
Так, зазначений ризик підтверджується тим, що обвинуваченому ОСОБА_7 інкримінується вчинення особливо тяжкого злочину, що спричинило смерть людини, за яке законом України про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років, а тому такий ризик є наявним та обґрунтованим.
При цьому, апеляційний суд, як і суд першої інстанції, враховує тяжкість кримінального правопорушення, в якому обвинувачуються ОСОБА_7 , який особливо тяжкими злочином. Разом з цим, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винуватими у вчиненні злочину, не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (справа «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року).
Отже, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою, суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, дані про особу обвинуваченого, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження в межах заявленого клопотання та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Апеляційний суд не погоджується з доводами апеляційної скарги, що судом не було розглянуто питання можливості застосування альтернативних запобіжних заходів, оскільки, як видно з ухвали суду, судом проаналізовано усі обставини справи та вказано про те, що застосувати більш м'який запобіжний захід не можливо, оскільки ризик, який був визнаний судом доведеним раніше, на час розгляду клопотання прокурора, не зменшився та не перестав існувати.
Безумовно, апеляційний суд враховує той факт, що обвинувачений ОСОБА_7 раніше не засуджений, є особою пенсійного віку, має постійне місце мешкання та реєстрації, а також має дружину, з якою спільно проживає. В той же час, зазначені обставини жодним чином не скасовують існування ризику переховування та не є самодостатньою підставою для зміни обвинуваченому запобіжного заходу.
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини що стосується порушення, статті 5, пункту 1 статті 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод (право на справедливий суд) у зв'язку з надмірно тривалим триманням обвинувачених під вартою та тривалим кримінальним провадженнями, тому звертає увагу на тривалість кримінального провадження, періодичність призначення судових засідань, рух даної справи та не вважає, що загальний строк тримання ОСОБА_7 під вартою є надмірним, з огляду на складність кримінального провадження та кількість процесуальних дій, які необхідно провести.
Будь-яких порушень КПК України при постановленні оскарженої ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому, за наслідками апеляційного розгляду, колегія суддів вважає необхідним ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 183, 194, 331, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2021 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4