Провадження № 22-ц/803/5089/21 Справа № 212/1617/21 Суддя у 1-й інстанції - Дехта Р. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
08 червня 2021 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Барильської А.П.,
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання: Голуб О.О.
сторони:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційні скарги ОСОБА_2 , який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 березня 2021 року, яке ухвалено суддею Дехтою Р.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст рішення суду складено 30 березня 2021 року, -
В лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (надалі ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат») і просив стягнути у відшкодування моральної шкоди 240 000 грн. у зв'язку з отриманим ним професійним захворюванням на виробництві, внаслідок праці протягом тривалого часу в шкідливих умовах праці.
Висновком ЛТЕК від 03 липня 1996 року позивачу первинно встановлено 20% втрати професійної працездатності по полірадикулопатії. При наступних переоглядах висновками ЛТЕК від 31 липня 1997 року, 22 липня 1998 року та 23 вересня 1999 року позивачу повторно встановлено 20% втрати професійної працездатності по полірадикулопатії. Висновком МСЕК від 12 вересня 2000 року позивачу повторно встановлено 10% втрати професійної працездатності по полірадикулопатії. Висновком МСЕК від 21 березня 2006 року позивачу повторно встановлено 40% втрати професійної працездатності, з яких: первинно 20% - по Хозл та повторно 20% - по радикулопатії, безстроково.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 березня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 110 000 грн. без утримання податку з доходів з фізичних та на користь держави стягнуто судовий збір у сумі 1 100 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 просить змінити рішення суду в частині розміру стягнутої судом моральної шкоди, задовольнивши позовні вимоги позивача у повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт вказує на те, що при визначенні розміру моральної шкоди суд першої інстанції не врахував, що у зв'язку з професійними захворюваннями позивач постійно відчуває задишку при незначному фізичному навантаженні, біль та важкість в грудній клітці, головний біль, біль та обмеження об'ємів рухів в попереково - крижовому та шийному відділах хребта з іррадіацією в ліву нижню кінцівку по зовнішній поверхні, посилення болю при ході, фізичному навантаженні, що є наслідком порушення функції опори та руху, сильний сухий кашель. Також у зв'язку з професійними захворюваннями позивач позбавлений можливості працювати, реалізовувати свої наміри в професійній сфері, реалізовувати свої звички та бажання, оскільки змушений залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя.
Вважає, що судом першої інстанції не враховано роз'яснення, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди».
В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки судом першої інстанції залишено поза увагою роз'яснення, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди».
ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» вважає, що суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність протиправних дій відповідача, як обов'язкової умови відшкодування шкоди, не врахував що позивач був попереджений про наявність на робочому місці небезпечних та шкідливих факторів і їх вплив на здоров'я та свідомо приймав запропоновані йому умови праці.
На думку апелянта довідка МСЕК є лише документом, який підтверджує виникнення професійного захворювання, проте він не може бути беззаперечним доказом заподіяння моральної шкоди позивачу.
Також вважає, що судом першої інстанції при винесенні судового рішення суду не було враховано, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», яке набрало чинності 23 травня 2020 року, внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди.
Відзиви на апеляційні скарги не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, представника ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» - Артеменко С.М., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, проти апеляційної скарги представника позивача заперечувала, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач з 03 серпня 1976 року по 21 жовтня 1976 року працював підземним кріпильником відділу капітального будівництва Рудоуправління ім. К.Лібкнехта Об'єднання Кривбасруда, з 08 лютого 1979 року по 13 жовтня 1983 року - підземним кріпильником на шахті «Родіна» Рудоуправління ім. К.Лібкнехта Об'єднання Кривбасруда; з 13 жовтня 1983 року по 22 вересня 1994 року - підземним бурильником шпурів з правом проведення вибухових робіт на шахті «Родіна» Рудоуправління ім. К.Лібкнехта Об'єднання Кривбасруда; з 22 вересня 1994 року по 22 травня 1995 року - підземним начальником дільниці шахти «Родіна» ВО «Кривбасруда»; з 22 травня 1995 року по 07 вересня 1995 року - підземним прохідником на шахті «Родіна» ВО «Кривбасруда»; з 07 вересня 1995 року по 23 лютого 1998 року - підземним начальником дільниці №4 шахти «Родіна»; з 23 лютого 1998 року по 21 грудня 1998 року - підземним заступником начальника дільниці №4 шахти «Родіна»; з 21 грудня 1998 року по 28 березня 2006 року - підземним начальником дільниці №3 та №7 шахти «Родіна» Криворізького державного залізорудного комбінату, правонаступником якого єПАТ «Криворізький залізорудний комбінат». 28 березня 2006 року позивач звільнений за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію (а.с. 41-47).
Відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 17 липня 1996 року, професійні захворювання у позивача виникли внаслідок праці на підприємстві відповідача (а.с. 16-зворот).
Відповідно до Акту, причиною професійних захворювань у позивача є тривалий стаж роботи в умовах підвищеної вологості, обводненості, підняття та перенесення важкості, пов'язана з вимушеним робочим положенням тіла, перебування в умовах переохолодження та відсутності засобів малої механізації (а.с. 16-зворот).
Висновком ЛТЕК від 03 липня 1996 року позивачу первинно встановлено 20% втрати професійної працездатності по полірадикулопатії (а.с. 12).
При наступних переоглядах висновками ЛТЕК від 31 липня 1997 року, 22 липня 1998 року та 23 вересня 1999 року позивачу повторно встановлено 20% втрати професійної працездатності по полірадикулопатії (а.с. 13).
Висновком МСЕК від 12 вересня 2000 року позивачу повторно встановлено 10% втрати професійної працездатності по полірадикулопатії (а.с. 14).
Відповідно до п. 16 Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 09 березня 2006 року, професійне захворювання у позивача виникло через працю на підприємстві відповідача, де внаслідок порушення нормативного провітрювання гірничих робіт та несистематичного використання комплексу пилеподавлення запиленість повітря робочої зони перевищувала норми ГДК (а.с. 19-20).
Відповідно до п. 17 Акту, причиною професійного захворювання у позивача є тривалий стаж роботи на підприємстві відповідача в умовах запиленості повітря, яка перевищувала норми ГДК (а.с. 20).
Висновком МСЕК від 21 березня 2006 року позивачу повторно встановлено 40% втрати професійної працездатності, з яких: первинно 20% - по Хозл та повторно 20% - по радикулопатії, безстроково (а.с. 14).
Суд, частково задовольняючи позов позивача до ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійні захворювання отримані позивачем під час виконання ним трудових обов'язків, і наявності у зв'язку з цим підстав для відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди та з визначеним розміром відшкодування моральної шкоди, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України суд, під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у 1996 році по полірадикулопатії та у 2006 році первинно по Хозл та радикулопатії, тобто встановлено наявність ушкодження здоров'я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин між позивачем та відповідачем мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23 червня 1993 року, та ст. ст. 153, 237-1 КЗпП України.
У відповідності до положень п.11 цих Правил, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду.
Згідно зі ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК України про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний правовий висновок міститься й у Постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14 від 24 грудня 2014 року.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи судом першої інстанції, станом на 08 лютого 2021 року становить 6000 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 30000 грн., а максимальний - 1 200 000грн.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року викладених у Постанові № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Згідно ст. 4 Закону України «Про охорону праці», державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 17 липня 1996 року, професійне захворювання у позивача виникло внаслідок праці на підприємстві відповідача та п. 16 Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 09 березня 2006 року, професійне захворювання у позивача виникло через працю на підприємстві відповідача, де внаслідок порушення нормативного провітрювання гірничих робіт та несистематичного використання комплексу пилеподавлення запиленість повітря робочої зони перевищувала норми ГДК .
У зв'язку з професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він відчуває моральні й фізичні страждання, які обмежують можливість останнього вести звичний спосіб життя, та тягнуть за собою відчуття болю.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.
При цьому, добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов'язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку.
Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли, з вини ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність протиправних дій відповідача, як обов'язкової умови відшкодування шкоди, не врахував що позивач був попереджений про наявність на робочому місці небезпечних та шкідливих факторів і їх вплив на здоров'я та свідомо приймав запропоновані йому умови праці колегією суддів не беруться до уваги, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до до Акту розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 17 липня 1996 року, професійне захворювання у позивача виникло внаслідок праці на підприємстві відповідача та п. 16 Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 09 березня 2006 року, професійне захворювання у позивача виникло через працю на підприємстві відповідача, де внаслідок порушення нормативного провітрювання гірничих робіт та несистематичного використання комплексу пилеподавлення запиленість повітря робочої зони перевищувала норми ГДК .
Висновком ЛТЕК від 03 липня 1996 року позивачу первинно встановлено 20% втрати професійної працездатності по полірадикулопатії (а.с. 12).
Висновком МСЕК від 21 березня 2006 року позивачу повторно встановлено 40% втрати професійної працездатності, з яких: первинно 20% - по Хозл та повторно 20% - по радикулопатії, безстроково (а.с. 14).
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач - ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» - повинен відшкодувати позивачу моральну шкоду.
Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини «випливають із властивої людській особі гідності».
Згідно з Конституцією України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини - головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», яким було допущено умови праці, що перевищував норми ГДК.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що довідка МСЕК є лише документом, який підтверджує виникнення професійного захворювання, проте він не може бути беззаперечним доказом заподіяння моральної шкоди позивачу не заслуговують на увагу, оскільки, висновок МСЕК є одним із доказів, який розглядається в комплексі з іншими документами і наявними відомостями про потерпілого.Матеріали справи містять докази спричинення позивачу в результаті ушкодження здоров'я, моральної шкоди, оскільки у зв'язку з професійними захворюваннями у позивача порушуються нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, так як змушений залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, судом першої інстанції при винесенні судового рішення суду не було враховано, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», яке набрало чинності 23 травня 2020 року, внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди, з огляду на наступне.
Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Колегія суддів погоджується з розміром моральної шкоди, присудженої судом першої інстанції, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до положення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу фізичних, душевних страждань, яких зазнала позивач, характеру немайнових втрат, їх тривалості, можливості відновлення тощо та з урахуванням всіх обставин справи.
Зокрема, судом враховано характер професійних захворювань, відсоток втрати професійної працездатності, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін в його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з професійними захворюваннями позивач постійно відчуває задишку при незначному фізичному навантаженні, біль та важкість в грудній клітці, головний біль, біль та обмеження об'ємів рухів в попереково - крижовому та шийному відділах хребта з іррадіацією в ліву нижню кінцівку по зовнішній поверхні, посилення болю при ході, фізичному навантаженні, що є наслідком порушення функції опори та руху, сильний сухий кашель. Також у зв'язку з професійними захворюваннями позивач позбавлений можливості працювати, реалізовувати свої наміри в професійній сфері, реалізовувати свої звички та бажання, оскільки змушений залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя.
У зв'язку з чим колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги представника позивача та відповідача щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні рішення врахував тяжкість фізичних і моральні страждань позивача, їх тривалість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили, виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, вірно визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача у вигляді одноразового відшкодування у розмірі 110 000 гривень.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_2 , який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 09 червня 2021 року.
Головуючий:
Судді: