Провадження № 22-ц/803/2719/21 Справа № 212/6022/19 Суддя у 1-й інстанції - Козлов Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
09 червня 2021 року м.Кривий Ріг
Справа № 212/6022/19
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 листопада 2020 року,яке ухвалене суддею Козловим Ю.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області (відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні),-
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (надалі - Фонд, Відділення Фонду, Відповідач) про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.
Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 працював у період з 18.10.1982 року по 10.11.1982 року та з 26.11.1984 року по 01.09.1995 року елекрозварником ДСФ, гірником підземним, крипільником підземним, підземним прохідником шахт «Гігант» та «Саксагань» ВО «Кривбасруда». Внаслідок праці на підприємствах із шкідливими умовами праці він отримав професійне захворювання - радикулопатія шийна і попереково-крижова з вираженими статико-динамічними порушеннями. Висновком МСЕК від 19.09.2007 року позивачу первинно встановлено стійку втрату працездатності та третю групу інвалідності. Висновком МСЕК від 01.09.2017 року позивачу повторно підтверджено стійку втрату працездатності в розмірі 50% за професійним захворюванням та третю групу інвалідності. Внаслідок отримання професійного захворювання йому завдана моральна шкода, яка полягає у тому, що згідно з висновками лікарів йому протипоказана: тяжка праця, вимушена поза, довга хода, переохолодження, йому рекомендовано: нагляд лікарів, оздоровлення в санаторії-профілакторії, санаторно-курортне лікування. Для підтримання свого здоров'я він змушений періодично лікуватися, витрачати свої кошти на лікування, витрачати власний вільний час.
Позивач вважає, що моральну шкоду, завдану у зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві, має відшкодовувати Відділення Фонду, оскільки шахти «Гігант» та «Саксагань» ВО «Кривбасруда» були виділені із структури ВО «Кривбасруда» та ПАТ «Кривбасзалізрудком» не є їх правонаступником, що встановлено рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Кривбасзалізрудком» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві. При цьому, після ліквідації держпідприємства шахти "Саксагань" були капіталізовані кошти в сумі 1732029 гривень для відшкодування шкоди потерпілим на підприємстві, а згідно акту прийому-передачі від 03 липня 2001 року вказані кошти були передані Управлінню Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Дніпропетровській області.
Розмір моральної шкоди позивач оцінює в 100 000,00 грн., яку просить суд стягнути з відповідача на свою користь, без утримання податку з доходів фізичних осіб.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 листопада 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права щодо обґрунтованості судового рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.
Зокрема, позивач зазначає, що судом не було враховано вимоги ч. 4 ст. 82 ЦПК України, згідно якої, обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, тоді як рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Кривбасзалізрудком» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, яке набрало законної сили, встановлено, що професійне захворювання позивача виникло, у тому числі, під час роботи на шахтах «Гігант» та «Саксагань» ВО «Кривбасруда», які були виділені із структури ВО «Кривбасруда» та ПАТ «Кривбасзалізрудком» не є їх правонаступником та не несе відповідальності за шкоду, заподіяну здоров'ю позивачеві за час роботи на цих шахтах. В цьому ж рішенні зазначено й про те, що після ліквідації держпідприємства шахти "Саксагань" були капіталізовані кошти в сумі 1732029 гривень для відшкодування шкоди потерпілим на підприємстві, а згідно акту прийому-передачі від 03 липня 2001 року вказані кошти були передані Управлінню Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Дніпропетровській області. Суд першої інстанції зазначені обставини взагалі не врахував та обмежився посиланням на те, що ПАТ «Кривбасзалізрудком» є правонаступником шахти «Гігант», не взявши до уваги, що більшу частину часу позивач пропрацював саме на шахті «Саксагань».
У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Також, відповідачем Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, надано до суду апеляційної інстанції клопотання про зупинення провадження у даній справі до прийняття висновків та узагальнення судової практики Верховним Судом щодо даної категорії справ , яке мотивоване тим, що в зв'язку з застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій неоднакової судової практики, Фонд соціального страхування України в Дніпропетровській області звернувся зі зверненням до Верховного Суду з проханням проведення аналізу судової статистики та узагальнення судової практики та надання відповідних роз'яснень. Згідно листа Верховного Суду від 21.12.2020 року № 3423/0/2-20, з метою вирішення необхідності розгляду Пленумом Верховного Суду зазначеного у зверненні Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області питання, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду запланував підготувати відповідний аналіз судової практики, для чого в апеляційні суди буде надіслано відповідні запити, що, на думку відповідача, є правовою підставою для зупинення провадження у даній справі.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно статті 251 ЦПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі: 1) смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво; 2) перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції; 3) призначення або заміни законного представника у випадках, передбачених статтею 63 цього Кодексу; 4) надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення; 5) прийняття рішення про врегулювання спору за участю судді; 6) об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Тоді як статтею 252 ЦПК України визначено випадки, у яких суд має право зупинити провадження у справі, а саме: 1) перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі; 2) захворювання учасника справи, підтвердженого медичною довідкою, що виключає можливість явки до суду протягом тривалого часу; 3) перебування учасника справи у довгостроковому службовому відрядженні; 4) розшуку відповідача в разі неможливості розгляду справи за його відсутності; 5) призначення судом експертизи; 6) направлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленому статтею 87 цього Кодексу; 8) звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави; 9) прийняття ухвали про тимчасове вилучення доказів державним виконавцем для дослідження судом; 10) перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Зважаючи на те, що відповідачем не наведено жодної правової підстави для зупинення провадження у справі, які передбачені статтями 251-252 ЦПК України, а планування Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду проведення відповідного аналізу судової практики у подібних справах не тягне за собою можливість зупинення провадження у справі, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання відповідача про зупинення провадження по справі до прийняття висновків та узагальнення судової практики Верховним Судом щодо даної категорії справ підлягає залишенню без задоволення.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 в період з 18.10.1982 року по 10.11.1982 року та з 26.11.1984 року по 01.09.1995 року працював елекрозварником ДСФ, гірником підземним, крипільником підземним, підземним прохідником шахт «Гігант» та «Саксагань» ВО «Кривбасруда», в період з 05.03.1997 року по 31.12.2007 року - підземним прохідником на шахті ім. Фрунзе ВАТ «Суха Балка».
Відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 03 вересня 2007 року, на підприємстві ВАТ «Суха Балка» проведено розслідування виникнення у ОСОБА_1 , професійного захворювання, а саме: хронічне обструктивне захворювання, радикулопатія шийна і попереково-крижова з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і м'язові-тонічним синдромом, виражений периферичний нейросудинний синдром з нейродестрофічними проявами у вигляді дв. плечолопаткового періартрозу ПФС другого ст. деф. артрозу ліктьових ПФ першого ст. та колінних суглобів ПФС першого-другого ст., яке виникло за обставин: ОСОБА_1 з 05.03.1997 року працював на ш.ім.Фрунзе, яка входила до складу ВАТ «Суха Балка», підземним прохідником, виконував роботи, які характеризувались важкою фізичною працею, внаслідок відсутності засобів малої механізації, несприятливим мікрокліматом, характерним для цих дільниць шахт. Згідно даних умов праці на попередніх місцях роботи: інформаційна довідка Саксаганської районної СЕС за №2/2-1387 від 29.03.2000 року: працюючи на ш.Гігант ВО «Кривасруда» з 18.10.1982 року по 10.11.1982 року та з 26.11.84 року по 01.09.1995 року гірником підземним, крипільником підземним, підземним прохідником виконував роботи, які також характеризувались важкою працею, внаслідок відсутності засобів малої механізації, несприятливим мікрокліматом характерним для дільниць шахт.
Встановлено, що особами, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи, є керівництво шахти імені Фрунзе ВАТ «Суха балка», шахти Гігант ВО «Кривбасруда» (а.с. 12-13).
Висновком МСЕК від 19.09.2007 року позивачу первинно встановлено 50% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності (а.с. 8, 11 ).
Висновком МСЕК від 24.09.2014 року позивачу повторно підтверджено стійку втрату працездатності в розмірі 50% за професійним захворюванням та третю групу інвалідності (а.с. 10).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача ОСОБА_1 з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто з 19 вересня 2007 року, а застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Відділення Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року, оскільки з цього часу суб'єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець .
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судом першої інстанції.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.
Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).
З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз'яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто з 19 вересня 2007 року.
Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення позивачеві стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.
У разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.
Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов'язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.
Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.
Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року.
Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.
Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року, оскільки з цього часу суб'єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.
Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18).
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено, що суб'єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.
Доводи позивача ОСОБА_1 про те, що шахти «Гігант» та «Саксагань» ВО «Кривбасруда» були виділені із структури ВО «Кривбасруда», у зв'язку з чим ПАТ «Кривбасзалізрудком» не є їх правонаступником та не несе відповідальності за шкоду, заподіяну здоров'ю позивача за час роботи на цих шахтах, а тому моральна шкода має бути відшкодована за рахунок Відділення Фонду, колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.
В частині 3 розділу ХІ «Прикінцеві положення» Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV " Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності ", який набрав законної сили з 01 квітня 2001 року, визначено, що: відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги; уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом соціального страхування від нещасних випадків.
Отже, на Відділення Фонду було покладено обов'язок з виплати потерпілим на виробництві виключно заборгованості підприємства, яке ліквідовано без правонаступника, з відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виключно у разі виникнення такої заборгованості до 01 квітня 2001 року, а з цього часу моральна шкода відшкодовується на загальних підставах у відповідності за законодавства, яке діяло у відповідний період, а саме: з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року - Відділенням Фонду, з 01 січня 2006 року - виключно роботодавцем.
З огляду на те, що право на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, виникло у позивача ОСОБА_1 з 19 вересня 2007 року, на спірні правовідносини не поширюються положення частині 3 розділу ХІ «Прикінцеві положення» Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV " Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності ".
Крім того, на час звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" викладено в новій редакції, на підставі ч.8 ст.36 якої встановлено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України. Перехідні положення Закону не містять обов'язку Фонду щодо відшкодування моральної шкоди працівникам ліквідованих підприємств.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що вирішення питання про те чи є ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» правонаступником шахт «Гігант» та «Саксагань» ВО «Кривбасруда» чи останні ліквідовані без правонаступника, не має правового значення для вирішення даного спору, у зв'язку з чим не перевіряє доводи апеляційної скарги позивача про те, що рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Кривбасзалізрудком» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, яке набрало законної сили, встановлено, що професійне захворювання позивача виникло, у тому числі, під час роботи на шахтах «Гігант» та «Саксагань» ВО «Кривбасруда», які були виділені із структури ВО «Кривбасруда» та ПАТ «Кривбасзалізрудком» не є їх правонаступником та не несе відповідальності за шкоду, заподіяну здоров'ю позивачеві за час роботи на цих шахтах, та, після ліквідації держпідприємства шахти "Саксагань", були капіталізовані кошти в сумі 1732029 гривень для відшкодування шкоди потерпілим на підприємстві, які згідно акту прийому-передачі від 03 липня 2001 року були передані Управлінню Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Дніпропетровській області.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 09 червня 2021 року.
Головуючий:
Судді: