08 червня 2021 року № 320/11796/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Бровари-Благоустрій" про визнання протиправною відмову у наданні публічної інформації,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Бровари-Благоустрій", в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Бровари-Благоустрій" (ідентифікаційний код юридичної особи: 38337116) у наданні публічної інформації, викладену у запиті ОСОБА_1 на отримання публічної інформації № 2 від 11.09.2020;
- зобов'язати Комунальне підприємство Броварської міської ради Київської області "Бровари-Благоустрій" (ідентифікаційний код юридичної особи: 38337116) надати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) скан-копії документів, у яких міститься інформація про загальну суму коштів, виплачених у період з "01" січня 2019 року по "31" грудня 2019 року керівнику Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Бровари-Благоустрій" та усім його заступникам (у разі їх наявності), зокрема: основний оклад, щомісячна премія; матеріальна допомога; основна щорічна відпустка; набавка за секретність; лікарняні за перші п'ять днів; лікарняні після п'яти днів; за ранг державного службовця; премія за підсумками року; надбавка за вислугу державного службовця; надбавка за високі досягнення у праці; заробітна плата за час перебування у відпустці; за сумлінну безперервну працю в органах державної влади; зразкове виконання трудових обов'язків та інші, передбачені діючим законодавством України виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що засобами поштового зв'язку надіслав Комунальному підприємству Броварської міської ради Київської області "Бровари-Благоустрій" запит на отримання публічної інформації щодо загальної суми коштів, виплачених у період з 01.01.2019 по 31.12.2019 керівнику Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Бровари-Благоустрій" та усім його заступникам (у разі їх наявності), зокрема: основний оклад, щомісячна премія; матеріальна допомога; основна щорічна відпустка; надбавка за секретність; лікарняні за перші п'ять днів; лікарняні після п'яти днів; за ранг державного службовця; премія за підсумками року; надбавка за вислугу державного службовця; надбавка за високі досягнення у праці; заробітна плата за час перебування у відпустці; за сумлінну безперервну працю в органах державної влади; зразкове виконання трудових обов'язків та інші, передбачені діючим законодавством України виплати.
Проте, відповідач відмовив позивачу у наданні запитуваної інформації з тих підстав, що відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації" інформація, яка цікавить позивача є конфіденційною.
Позивач не погоджується з відмовою відповідача, оскільки запитувана ним інформація є публічною, зокрема, є інформацією, стосується використання відповідачем бюджетних коштів, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією), а Комунальне підприємство Броварської міської ради Київської області "Бровари-Благоустрій" є її розпорядником.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.11.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
На час прийняття рішення у даній справі відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Згідно з частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Дніпровським РУ ГУ МВС України в м. Києві 28 жовтня 2011 року.
З матеріалів справи вбачається, що позивач засобами поштового зв'язку направив на адресу Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Бровари-Благоустрій" запит на отримання публічної інформації від 11.09.2020 №2, в якому просив направити на його електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 скан-копії документів, в яких міститься інформація про загальну суму коштів, виплачених у період з 01.01.2019 по 31.12.2019 керівнику Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Бровари-Благоустрій" та усім його заступникам (у разі їх наявності), зокрема: основний оклад, щомісячна премія; матеріальна допомога; основна щорічна відпустка; надбавка за секретність; лікарняні за перші п'ять днів; лікарняні після п'яти днів; за ранг державного службовця; премія за підсумками року; надбавка за вислугу державного службовця; надбавка за високі досягнення у праці; заробітна плата за час перебування у відпустці; за сумлінну безперервну працю в органах державної влади; зразкове виконання трудових обов'язків та інші, передбачені діючим законодавством України виплати.
Комунальним підприємством Броварської міської ради Київської області "Бровари-Благоустрій" листом від 25.09.2020 №01-487 було відмовлено у задоволенні запиту позивача, оскільки, зважаючи на наказ комунального підприємства від 01.04.2013 №5 о/д "Про комерційну та конфіденційну інформацію підприємства" запитувана ним інформація є конфіденційною.
Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулюються Законом України "Про інформацію" від 02.10.1992 року №2657-ХІI (далі - Закон №2657).
Згідно з ч.1 ст.1 Закону №2657 інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до ч.5 Закону №2657 кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Частинами 1-2 ст.7 Закону №2657 визначено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.
Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Частиною 2 ст.29 Закону №2657 передбачено, що предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначається Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 року №2939-VI (далі - Закон №2939).
Відповідно до ст.1 Закону №2939 публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 3 Закону №2939 визначено гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації. Так, відповідно до підпункту 1 пункту 1 статті 3 Закону - право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Згідно з ч.1 ст.6 Закону №2939 інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Відповідно до ч.5 ст.6 Закону №2939 не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.
Кожна особа має право: 1) знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом; 2) доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається; 3) вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону; 4) на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів; 5) на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом (ч.1 ст.10 Закону №2939).
Частиною 3 ст.10 Закону №2939 визначено, що розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані: 1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом; 2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом; 3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб; 4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.
Згідно з ч.1 ст.12 Закону №2939 суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону №2939 розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Частиною 2 ст.13 Закону №2939 визначено, що до розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють:1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами (ч.3 ст.13 Закону №2939).
Згідно з ч.1 ст.14 Закону №2939 розпорядники інформації зобов'язані, зокрема, надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону №2939 запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Частиною 2 ст.19 Закону №2939 визначено, що запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача (ч.3 ст.19 Закону №2939).
Згідно з ч.1 ст.19 Закону №2939 розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до ч.1 ст.22 Закону №2939 розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Отже, особа має право звернутись до юридичних осіб, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, із запитами про надання публічної інформації.
Надання юридичною особою, що фінансується з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, як розпорядником публічної інформації відповідної інформації є безпосереднім обов'язком розпорядника.
Як зазначено вище, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що відповідач протиправно відмовив позивачу у наданні запитуваної ним інформації, оскільки така інформація є публічною інформацією, зокрема, інформацією, що стосується розпорядженням бюджетних коштів та становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
Відповідач у листі від 25.09.2020 №01-487 зазначає, що зважаючи на наказ комунального підприємства від 01.04.2013 №5 о/д "Про комерційну та конфіденційну інформацію підприємства" запитувана позивачем інформація є конфіденційною.
Як зазначає Вищий адміністративний суд України у своєму Пленумі "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації" від 29.09.2016 № 10 відповідно до частини першої статті 13 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
Пунктом 2.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації" від 29.09.2016 № 10 зазначено, що відповідно до частини 1 ст. 63 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) залежно від форм власності, передбачених законом в Україні можуть діяти підприємства таких видів, як, зокрема, комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади.
Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні, комунальні підприємства, підприємства засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника (частина 4 ст. 63 ГКУ).
Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління (ч. 1 ст. 78 ГКУ).
Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами (ч. 2 ст. 78 ГКУ).
Згідно ч.3 ст. 78 ГКУ майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).
Відповідно до ч.1 ст. 140 ГКУ джерелами формування майна суб'єктів господарювання є, зокрема, грошові та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від цінних паперів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів та інше.
Таким чином у силу ч.5, ст. 6 Закону №2939-VI доступ до інформації щодо розпорядження комунальним підприємством комунальним майном, зокрема, інформація про використання коштів, розподіл доходів від надання послуг (продукції, товарів), виплати заробітної плати працівникам, використання вкладів та дотацій з бюджетів, інші витрати та прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно, може бути обмежено лише за умов, передбачених ч.5 ст. 6 Закону №2939-VI.
У цьому контексті така інформація є суспільно необхідною, а комунальні підприємства є її розпорядниками відповідно до пункту 4 частини 2 статті 13 Закону №2939-VI.
Згідно з п.6.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації" від 29.09.2016 №10 при визначенні того, чи є суспільний інтерес в отриманні інформації, суди повинні враховувати таке.
З урахуванням положень частини другої статті 29 Закону України від 2 жовтня 1992 року №2657-XII "Про інформацію" предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Перелік видів інформації, що може бути предметом суспільного інтересу, не є вичерпним.
З огляду на характер суспільно необхідної інформації законодавство не надає вичерпного визначення цього поняття. Гнучкість законодавства в цьому аспекті виправдано надає судам можливість визначати, чи є конкретна інформація суспільно необхідною, з врахуванням індивідуальних обставин справи.
Таким чином, оцінюючи конкретну інформацію на предмет наявності суспільного інтересу до неї, суди повинні застосовувати певні критерії.
Так, наприклад, інформація може вважатись суспільно необхідною, якщо її поширення сприяє, зокрема, дієвому контролю за надходженням та витрачанням публічних коштів, розпорядженням державним або комунальним майном, розподіленням соціальних благ; запобіганню розтраті, привласненню публічних коштів і майна, запобіганню незаконному особистому збагаченню публічних службовців; виявленню фактів введення громадськості в оману.
Як вбачається зі змісту запиту на інформацію від 11.09.2020 №2, предметом запиту позивача є інформація про загальну суму коштів, виплачених у період з 01.01.2019 по 31.12.2019 керівнику Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Бровари-Благоустрій" та усім його заступникам (у разі їх наявності), зокрема: основний оклад, щомісячна премія; матеріальна допомога; основна щорічна відпустка; надбавка за секретність; лікарняні за перші п'ять днів; лікарняні після п'яти днів; за ранг державного службовця; премія за підсумками року; надбавка за вислугу державного службовця; надбавка за високі досягнення у праці; заробітна плата за час перебування у відпустці; за сумлінну безперервну працю в органах державної влади; зразкове виконання трудових обов'язків та інші, передбачені діючим законодавством України виплати.
Згідно з п.п. 1.1 - 1.2. Статуту Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Бровари-Благоустрій", затвердженого Рішенням Броварської міської ради Київської області №876-39-07 від 29.03.2018 (далі - Статут) Комунальне підприємство є суб'єктом господарювання, створеним у формі комунального унітарного підприємства. Засновниками підприємства є територіальна громада м. Бровари Київської області.
Пунктом 2.4 Статуту передбачено, що Підприємство діє на принципах повного господарського розрахунку та самостійності, відповідає по всім зобов'язанням перед контрагентами по укладеним договорам, перед бюджетами та банками відповідно до чинного законодавства України.
Згідно з п. 4.1 Статуту управління Підприємством здійснюється відповідно до даного Статуту на основі поєднання прав Засновника в особі Броварської міської ради щодо господарського використання комунального майна та самоврядування трудового колективу підприємства.
Відповідно до п. 5.1 Статуту майно Підприємства є комунальною власністю територіальної громади м. Бровари і закріплюється за ним на праві повного господарського відання (комунальне комерційне підприємство).
В даному випадку запитувана інформація згідно запиту позивача від 11.09.2020 №2 стосується використання коштів Комунальним підприємством Броварської міської ради Київської області "Бровари-Благоустрій", тобто є публічною в розумінні ст.1 Закону №2939, а відповідач є розпорядником вказаної публічної інформації згідно зі ст. 13 Закону №2939.
Таким чином враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що запитувана позивачем інформація стосувалась використання коштів, що свідчить про те, що запитувана інформація становить суспільний інтерес та є в розумінні Закону №2969 публічною інформацією, а відповідно, відповідач є її розпорядником.
Відповідно до пункту 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. А згідно з пунктом 2 цієї статті здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Тобто стаття 10 Конвенції має на меті гарантувати вільний обіг ідей та відомостей у суспільстві. Вона гарантує не лише право на передання інформації, але також право громадськості отримувати її. Більше того, визнане на національному рівні право на отримання інформації може бути підставою для реалізації права, гарантованого статтею 10 (див. рішення Європейського суду з прав людини від 17 лютого 2015 року у справі "Guseva v. Bulgaria", заява № 6987/07, § 36, 40; від 03 квітня 2012 року у справі "Gillberg v. Sweden", заява № 41723/06, § 93).
Реалізації вказаних прав не повинні перешкоджати органи держави, крім випадків втручання, передбачених пунктом 2 вказаної статті. Відмова державного органу у наданні інформації на запит є формою втручання у право на свободу одержувати інформацію. Тому таке втручання має розглядатися на предмет дотримання пункту 2 статті 10 Конвенції.
Отже, враховуючи те, що запитувана позивачем у запиті від 11.09.2020 №2 інформація є публічною, суд дійшов висновку про те, що відповідач необґрунтовано відмовив позивачу у наданні відповіді на запит про публічну інформацію, внаслідок чого адміністративний позов в цій частині підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Бровари-Благоустрій" надати ОСОБА_1 скан-копії документів, у яких міститься інформація про загальну суму коштів, виплачених у період з 01.01.2019 по 31.12.2019 керівнику Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Бровари-Благоустрій" та усім його заступникам (у разі їх наявності), зокрема: основний оклад, щомісячна премія; матеріальна допомога; основна щорічна відпустка; надбавка за секретність; лікарняні за перші п'ять днів; лікарняні після п'яти днів; за ранг державного службовця; премія за підсумками року; надбавка за вислугу державного службовця; надбавка за високі досягнення у праці; заробітна плата за час перебування у відпустці; за сумлінну безперервну працю в органах державної влади; зразкове виконання трудових обов'язків та інші, передбачені діючим законодавством України виплати, суд зазначає наступне.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Відповідно до ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З урахуванням тієї обставини, що оскаржувана відмова відповідача в розглядуваній ситуації не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне задовольнити позовну вимогу про зобов'язання Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Бровари-Благоустрій" надати ОСОБА_1 скан-копії документів, у яких міститься запитувана інформація.
Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача, не надав.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 10.11.2020 №274.
Враховуючи задоволення позову, вказаний розмір судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Бровари-Благоустрій".
Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).
При цьому з імперативних положень частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).
Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським бюро "Тарас Кулачко та партнери" (Бюро) було укладено договір про надання правничої допомоги від 09.11.2020 №09/11/20-1, за яким адвокат зобов'язався надати Клієнту правничу допомогу (Послуги) стосовно представництва Клієнта в адміністративних судах усіх інстанцій, а також у Верховному Суді у даній справі.
Відповідно до п.3.1 договору сторони погодили, що вартість послуг складає 2000,00 грн. за одну годину надання послуг.
Остаточна сума вартості наданих в рамках даного Договору послуг узгоджується сторонами у відповідному акті прийманні-передачі наданих послуг з зазначенням деталізованого розрахунку погодинної вартості послуг та загальної кількості годин обслуговування (пункт 3.2 Договору).
10.11.2020 сторонами підписано акт приймання-передачі наданих послуг на виконання вимог договору від 09.11.2020 №09/11/20-1 про надання правничої допомоги, відповідно до якого Адвокатське бюро "Тарас Кулачко та партнери" надало Клієнту якісно і в повному обсязі такі послуг:
надання усної консультації щодо можливості та перспективності подачі Клієнтом до Київського окружного адміністративного суду даного позову - 0 годин 30 хвилин, вартість однієї години - 2000,00 грн., загальна вартість 1000,00 грн.;
складення, підготовка до подачі (шляхом засвідчення копій всіх додатків до відповідного адміністративного позову) та подача до суду даного позову разом із документами, що додаються до нього - 2 години 00 хвилин, вартість однієї години 2000,00 грн., загальна вартість 4000,00 грн.; всього на суму 5000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем додано до матеріалів справи дублікат квитанції ПриватБанку №0.0.1899305138.1 від 10.11.2020 на суму 5000,00 грн., з призначенням платежу: сплата наданих послуг згідно з Договором про надання правничої допомоги №09/11/20-1 від 09.11.2020, послуг відповідно до Акту прийому-передачі наданих послуг від 10.11.2020, платник - ОСОБА_1 .
Згідно із заключною випискою ПриватБанку по рахунку Адвокатським бюро "Тарас Кулачко та партнери" за період з 10.11.2020 по 10.11.2020, грошові кошти в сумі 5000,00 грн. від ОСОБА_1 надійшли на рахунок Адвокатського бюро "Тарас Кулачко та партнери" 10.11.2020.
Проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт згідно Акту приймання-передачі наданих послуг від 10.11.2020, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає розподілу 5000,00 грн. не є обґрунтованим та підлягає зменшенню, оскільки такий розмір є завищеним з огляду на те, що даний спір є справою незначної складності, розгляд якої здійснювався судом без виклику сторін; складення позовної заяви обсягом в цілому на п'яти аркушах, обсяг доданих доказів до позову на підтвердження правової позиції є незначним і не потребував значного часу для їх збирання, а тому витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. є безперечно неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).
Отже сума витрат підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Враховуючи викладене, фактичний об'єм виконаної адвокатом роботи, складність справи, а саме вказана справа є справою незначної складності, суд вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача у розмірі 2000,00 грн. (2 години вартістю 1000 грн. за одну годину).
Вказаний розмір витрат обумовлений об'єктивною тривалістю часу, яку мав витратити адвокат під час підготовки позовної заяви у справі №320/11796/20, якістю та об'ємом підготовлених матеріалів, а також складністю питань, які були предметом розгляду у справі.
При цьому суд виходить з того, що такі види послуг адвоката як надання усної консультації щодо можливості та перспективності подачі Клієнтом до Київського окружного адміністративного суду даного позову - 0 годин 30 хвилин та підготовка позовної заяви разом із документами, що додаються до неї - 2 години 00 хвилин, не є окремими процесуальними діями, а є діями, що направлені на досягнення одного результату.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Бровари-Благоустрій", витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Отже, загальна сума судових витрат, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Бровари-Благоустрій", становить 2840,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною відмову Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Бровари-Благоустрій" (ідентифікаційний код юридичної особи: 38337116) у наданні публічної інформації, викладену у запиті ОСОБА_1 на отримання публічної інформації № 2 від 11.09.2020.
Зобов'язати Комунальне підприємство Броварської міської ради Київської області "Бровари-Благоустрій" (ідентифікаційний код юридичної особи: 38337116) надати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) скан-копії документів, у яких міститься інформація про загальну суму коштів, виплачених у період з "01" січня 2019 року по "31" грудня 2019 року керівнику Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Бровари-Благоустрій" та усім його заступникам (у разі їх наявності), зокрема: основний оклад, щомісячна премія; матеріальна допомога; основна щорічна відпустка; набавка за секретність; лікарняні за перші п'ять днів; лікарняні після п'яти днів; за ранг державного службовця; премія за підсумками року; надбавка за вислугу державного службовця; надбавка за високі досягнення у праці; заробітна плата за час перебування у відпустці; за сумлінну безперервну працю в органах державної влади; зразкове виконання трудових обов'язків та інші, передбачені діючим законодавством України виплати.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 2840,80 грн. (дві тисячі вісімсот сорок грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Бровари-Благоустрій" (код ЄДРПОУ: 38337116).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Василенко Г.Ю.