ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"08" червня 2021 р. справа № 300/1913/21
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Шумей М.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до їх вчинення, -
ОСОБА_1 (надалі також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до їх вчинення
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач відмовив у проведені перерахунку пенсії на підставі довідки №3581/108/05/8-17 від 20.10.2017 виданої на виконання рішення суду. Такі дії відповідача вважає протиправними, просить суд позов задовольнити повністю.
Відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на позовну заяву викладено із запереченнями щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням у ньому на відповідні норми права та твердження.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
На виконання постанови Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області у справі №809/793/17 від 03.08.2017 та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду у справі №876/9010/17 від 26.09.2017 Ліквідаційною комісією УМВС України в Івано-Франківській області, підготовлено та направлено позивачу, а також до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області довідку №3581/108/05/8-17 від 20.10.2017 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 .
Головне управління пенсійного фонду України в Івано-Франківській області проведено ОСОБА_1 з 01.01.2016 по 31.01.2016 перерахунок пенсії (в межах суми платежу за один місяць) з обмеженням її максимальним розміром 10-ма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Позивач, неодноразово звертався з заявами до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про проведення позивачу перерахунку та виплати пенсії за вислугу років, на підставі вищезазначеної довідки з 01.02.2016.
У відповідь, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області направлено листи у яких відповідач фактично відмовив у задоволені заяв позивача.
Вважаючи відмови відповідача протиправними та такими, що порушують право на належне пенсійне забезпечення, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Суд, у відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи правову норму, яку слід застосувати до спірних правовідносин, зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частини третьої статті 63 Закону №2262-XIII перерахунок пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції), які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах цього Закону, здійснюється з урахуванням видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених для поліцейських.
Статтю 63 Закону №2262-XII доповнено вказаною частиною згідно із Законом №900-VIII, який набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування (з 29.12.2015).
Згідно з частиною четвертою статті 63 Закону №2262-XII усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством. Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у строки, передбачені частиною другою статті 51 цього Закону.
Таким чином, підставою для проведення перерахунку пенсії є фактична зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, проведена на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, наділеного правом установлювати чи змінювати види грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до статті 102 Закону України "Про Національну поліцію" пенсійне забезпечення поліцейських здійснюється також в порядку та на умовах, визначених Законом №2262-XII.
Відповідно до абз. 2 розділу ХІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про Національну поліцію" за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.
Постановою Уряду № 988 встановлено розміри грошового забезпечення працівникам поліції за посадовими окладами і спеціальними званнями, що значно перевищують посадові оклади і плату за спеціальні звання колишніх працівників органів внутрішніх справ.
Відтак, збільшення грошового забезпечення поліцейських, яке за своїми складовими є ідентичне складовим грошового забезпечення колишніх працівників міліції, але за розміром більшим, є безумовною підставою для перерахунку пенсії позивача, як колишнього працівника органів внутрішніх справ.
Аналогічна правова позиція неодноразово викладена у постановах Верховного Суду від 24.07.2018 у справі № 822/2560/16, від 18.10.2018 у справі № 552/5474/16-а, від 12.06.2019 у справі № 243/7339/17.
У цій справі відповідач не заперечував наявність у позивача права на перерахунок пенсії у зв'язку із збільшенням грошового забезпечення поліцейських.
Суд вважає, що право позивача на перерахунок пенсії із врахуванням до складу грошового забезпечення щомісячних додаткових його видів, є "законними сподіваннями" на отримання пенсії в належно обчисленому розмірі, та підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідно до частин 1 і 2 статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною 5статті 19 Закону України від 23.02.2006 за №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
В своєму рішенні «Великода проти України» (заява №43331/12) від 03.06.2014 Європейський суд з прав людини відзначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 08.04.2008, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15.09.2009). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Відтак, з огляду на набуття позивачем права на перерахунок та виплату пенсії на підставі довідки від 20.10.2017, зважаючи на вищенаведені висновки Європейського Суду з прав людини, з метою забезпечення належного та ефективного відновлення порушених прав позивача на відповідне пенсійне забезпечення, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, на підставі довідки №3581/108/05/8-17 від 20.10.2017 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 , виданої Ліквідаційною комісією УМВС України в Івано-Франківській області на виконання постанови Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області у справі №809/793/17 від 03.08.2017 та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду у справі №876/9010/17 від 26.09.2017, провести з 01.02.2016 перерахунок призначеної позивачу пенсії.
За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі "Хонякіна проти Грузії" (Khoniakina v. Georgia), № 17767/08, пункт 72, від 19 червня 2012 року).
Європейський Суд наголошував на тому, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Також, чинне законодавство України чітко визначає випадки, при виникненні яких у держави виникає право на обмеження права і свобод громадянина, у тому числі і пенсійних виплат.
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 20.03.2002 року №5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) (пункт 6 мотивувальної частини).
Тобто, згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються державою і не можуть бути скасовані або обмежені. Звуження змісту прав і свобод особи означає зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або величину (кількість) благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Тобто, з одного боку Пенсійний орган не допустив звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод позивача та не обмежив його пенсію до встановленого максимального розміру, а з іншого застосовує обмеження та не здійснює перерахунок пенсії у відповідності до статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Позиція відповідача зводиться до того, що пенсійний орган визнає, що законодавчо встановлені обмеження розміру пенсії до позивача застосуванню не підлягають, проте безпідставно самостійно встановлює певні обмеження у виплатах нарахованого щомісячного пенсійного забезпечення, що суперечить вимогам Конституції України щодо обов'язку діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до роз'яснень, наведених у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 1 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції та в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акта прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі, коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (Рішення Конституційного Суду України N7-рп/2004 від 17.03.2004, N 20-рп/2004 від 01.12.2004, N 8-рп/99 від 06.07.1999, N 5-рп/2002 від 20.03.2002, N 20-рп/2004 від 01.12.2004).
У зв'язку з прийняттям Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 року №3668-VI, ще в 2011 році редакція ч. 7 ст. 43 Закону №2262-ХІІ викладена у наступній редакції: "Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність". Аналогічні зміни були внесені до ч. 3 ст. 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Отже, розмір обчисленої за наслідками проведеного позивачу з 01.01.2016 перерахунку пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" перевищує відповідні розміри десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, станом на вказані дати.
З 01.01.2017 максимальний розмір пенсії визначено окремим Законом, прийнятим 06.12.2016 №1774-VIII, який вніс зміни до статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Оновленою редакцією статті 43 цього Закону передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Суд звертає увагу на те, що наведені вище положення першого речення ч. 7 ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (а саме: про те, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, - в цілому визнано неконституційним відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.
Так, згідно із п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, зокрема, частина 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року відсутня частина 7 статті 43 в Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Відповідно до Законів України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII, у частині 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" вносились лише зміни до другого речення зазначеної частини ст. 43 Закону №2262-ХІІ.
Таким чином, буквальне розуміння змін внесених Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII з урахуванням змісту рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 дозволяє стверджувати, що у Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
При цьому, після прийняття Конституційним Судом України описаного вище рішення від 20.12.2016, зміни до першого речення ч. 7 ст. 43 Закону аналогічного змісту новими законами не вносились.
Це означає, що починаючи з 2017 року стаття 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Отже, внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року №1774 до частини 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Даний висновок суду узгоджується із правовою позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №127/4267/17, від 16.10.2018 у справі №522/16882/17 та від 06.11.2018 у справі №522/3093/17.
Таким чином, суд приходить до висновку, що право позивача на нарахування пенсії без її обмеження є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
Щодо доводів Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про пропуск позивачем шестимісячного строку для звернення з цим позовом, то суд виходить із такого.
Заробітна плата та пенсія мають однакову правову природу, тобто є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Таке твердження випливає з норм законодавства. Зокрема, згідно статті 1 Закону України № 2235-III "Про громадянство України" заробітна плата і пенсія включені до переліку законних джерел існування.
В частині 2 статті 2 Закону України № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" заробітна плата і пенсія також включені до переліку доходів.
Згідно з частиною 3 статті 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв'язку з не проведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб'єкта владних повноважень, немає.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 05.04.2019 у справі № 809/248/18.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За таких обставин, позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Щодо допуску рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць, то суд виходить з наступного.
Пунктом 1 частини 1 статті 371 КАС України встановлено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, як слідує зі змісту процитованої норми, негайно виконуються рішення про присудження пенсії у межах суми стягнення за один місяць, тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача про стягнення певної суми пенсії, з якої можна виокремити її місячний розмір.
Проте, позивач просить суд зобов'язати відповідача провести позивачу перерахунок та виплату пенсії, тобто заявлено вимогу немайнового характеру.
Відтак, враховуючи наведене, правових підстав для допуску рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць, суд не вбачає.
Стосовно зазначення позивачем у позовній заяві про встановлення судового контролю шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подати звіт про виконання рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В переліку способів захисту порушеного права, наведених у частині 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутній такий спосіб захисту порушеного права як зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення, а тому вказане не може розглядатися судом як позовна вимога.
З урахуванням положень частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду.
Таким чином, з огляду на вказане, а також враховуючи те, що позивач не надав суду доказів ймовірного уникнення чи зволікання відповідачем у відновленні порушеного права позивача, на переконання суду, відсутні підстави для встановлення вказаного виду судового контролю за виконанням рішення суду в цій адміністративній справі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, слід стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 гривень.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо нездійснення перерахунку та виплати призначеної підвищеної пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , у відповідності до статей 43, 51, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України №988 від 11 листопада 2015 року «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», з урахуванням грошового забезпечення для перерахунку пенсії відображеного в довідці Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Івано-Франківській області про розмір №3581/108/05/8-17 від 20 жовтня 2017 року, з виплатою різниці між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії, починаючи з 01 лютого 2016 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з 20 грудня 2016 року провести відповідний перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимального розміру.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );
відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців 15, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя Шумей М.В.