08 червня 2021 року Справа № 280/2328/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ), в особі представника - ОСОБА_2 (пр. Соборний, буд. 160, оф. 10.23, м. Запоріжжя, 69005)
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр.Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, 69005)
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
23.03.2021 засобами системи "Електронний суд" до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач), в особі представника - ОСОБА_2 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить: визнати бездіяльність відповідача щодо не призначення пенсії позивачу протиправною, визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, викладене у листах відповідача від 25.09.2020 та зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 31.07.2020 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та здійснювати виплату пенсії на вказаний ним банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів; стягнути з відповідача кошти в сумі 100000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у призначенні пенсії позивачу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що перед виїздом за кордон мешкала за адресою: АДРЕСА_2 . Для оформлення постійного проживання за кордоном позивач оформила зняття з реєстрації з останнього місця проживання та здала паспорт громадянина України, як це визначено «Порядком розгляду в дипломатичних представництвах або консульських установах України за кордоном клопотань громадян України, які виїхали за її межі тимчасово, про залишення на постійне проживання за кордоном», затвердженим Наказом Міністра закордонних справ України № 201 від 22/11/1999 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 грудня 1999 року за №903/4196.Замість паспорту громадянина України Позивачка отримала паспорт громадянина України для виїзду за кордон. 06.09.1993 позивачка виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Отже, при віці 74 років і страховому стажі понад 30 роки, позивачка досягла усіх необхідних умов призначення пенсії за віком, встановлених ч. 1 ст. 26 Закону про пенсії. Ані до виїзду, ані станом на сьогоднішній день, пенсія Позивачці не призначалась, відповідно, пенсійних виплат вона не отримує. 31.07.2020 представник позивачки, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подав особисто безпосередньо до відповідача нотаріально посвідчену та апостильовану особисту заяву позивачки про призначення пенсії. Листом від 25.09.2020 № 0800-0232-8/49407 позивачу було відмовлено у призначені пенсії. Не погодившись з даною відмовою позивач звернувся до суду.
Заперечення проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву від 23.04.2021 (вх.№23343). В обґрунтування заперечень зазначено, що відповідно до вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік), проте, представником позивача до Управління не надано документу, який підтверджує, що позивачка є громадянкою України. Зазначає, що Ізраїльське посвідчення, копія якого надана до заяви про призначення пенсії, не є документом, що підтверджує громадянство України. Також, відповідач вказував на те, що пенсія призначається за місцем реєстрації/проживання пенсіонера, проте, позивач не має зареєстрованого місця проживання на території Запорізької області, що унеможливлює призначення пенсії. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
05.05.2021 від представника позивача надійшла відповідь на відзив. В якому заперечив проти відзиву відповідача, вважає відмову щодо не призначення пенсії позивачу протиправною. Просить задовольнити позов.
06.05.2021 від відповідача надійшли документи які витренувались судом, а саме копія листування позивача та відповідача, стосовно даної справи.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 перед виїздом за кордон мешкала за адресою: АДРЕСА_2 . Для оформлення постійного проживання за кордоном Позивач оформила зняття з реєстрації з останнього місця проживання та здала паспорт громадянина України, як це визначено «Порядком розгляду в дипломатичних представництвах або консульських установах України за кордоном клопотань громадян України, які виїхали за її межі тимчасово, про залишення на постійне проживання за кордоном», затвердженим Наказом Міністра закордонних справ України № 201 від 22/11/1999 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 грудня 1999 року за №903/4196.Замість паспорту громадянина України Позивачка отримала паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
06.09.1993 позивачка виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.
Після переїзду на місце постійного проживання в Ізраїль, позивачу офіційними органами Ізраїлю був наданий документ - посвідчення особи № НОМЕР_2 , видане відділенням МВС у м. Рамле, 10.09.2013, який дійсний до 02.09.2023.
31.07.2020 року, з метою сприяння відповідачу у виконанні покладених на нього обов'язків представник позивачки, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подав особисто безпосередньо до відповідача нотаріально посвідчену та апостильовану особисту заяву позивачки про призначення пенсії.
Листом від 25.09.2020 № 0800-0232-8/49407 позивачу було відмовлено у призначені пенсії. Відповідач відмовив у призначенні пенсії, обґрунтовуючи свою відмову наступним: що позивачкою не була дотримана вимога щодо особистого звернення за призначенням пенсії; не подано оригіналів документів для призначення пенсії; не надано документ, який посвідчує особу та який відповідає вимогам Порядку 22-1.
Позивач, не погодившись з відмовою відповідача, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.
Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Виходячи з наведених законодавчих норм позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Тобто, кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав.
Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 визнано неконституційними пункт 2 частини першої статті 49 та друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно рішення Конституційного Суду України право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Європейський суд з прав людини у пункті 51 рішення у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 02.02.2014, зазначив, що право на отримання пенсії, як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України.
Крім того, Україна гарантує піклування та захист громадян, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).
Отже, громадянин України, проживаючи в Ізраїлі, має такі ж самі конституційні права, як і громадян України, який проживає на території України.
Згідно із статтею 4 Закону України "Про прожитковий мінімум" прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
У статті 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
У статті 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Пунктом 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі за місцем проживання (реєстрації).
Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
При зверненні до відповідача з особистою заявою про поновлення пенсії позивачем було надано копію ізраїльського посвідчення особи та його нотаріально засвідчену та апостильовану копію для огляду та засвідчення копії. Даний факт підтверджено вхідним штампом відповідача від 31.07.2020 року, який був поставлений після огляду та прийняття документів позивача. Документ, який посвідчує особу, будь-то паспорт громадянина України чи посвідчення його особи, забороняється вилучати у цієї особи, крім випадків, передбачених законодавством, зокрема забороняється взяття паспорта у заставу.
В посвідченні, яке було пред'явлено позивачкою зазначено дату її народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення особи № НОМЕР_2 , видане відділенням МВС в м. Рамле, 10.09.2013 року, також в посвідченні міститься підтвердження інформації про особу позивача, місце його проживання та вік, як того вимагає вищевказаний п. 2.9 Порядку 22-1.
Як встановлено ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.
Однак, суду зазначає, що статтею 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу ПФУ або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням ПФУ за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.
Частиною п'ятою статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Отже, в порушення вказаних норм Закону, пенсійним органом, за результатом розгляду наведених заяв, не з'ясовувалось питання наявності у позивача права на отримання пенсії на підставі наданих документів та, як наслідок, не приймалось рішення щодо призначення чи відмову у призначенні позивачем пенсії, як то передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, відповідач фактично обмежився лише посиланням на недотримання позивачем при наданні документів пунтку 2.9 Порядку № 22-1.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про протиправність відмови відповідача в призначенні позивачу пенсії за віком з підстав, викладених в листі від 25.09.2020 №0800-0232-8/49407.
Водночас, матеріали справи не містять документів, що підтверджують чи призначалася пенсія позивачу раніше, чи припинена у зв'язку з виїздом за кордон.
Також матеріали справи не містять даних, чи здійснював відповідач запит електронної пенсійної справи позивача, чи здійснював перевірку пенсійних правовідносин позивача, а саме чи призначалася пенсія позивачу до його виїзду за кордон України до Ізраїлю, якщо призначалася, то який вид пенсії та ін.
Таким чином, суд з метою забезпечення ефективного судового захисту порушених прав позивача, вважає за необхідне, вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача розглянути подану заяву про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків, викладених в даному рішенні суду.
Відповідач в рамках своїх повноважень, зобов'язаний розглянути та за необхідності перевірити відповідність поданих для призначення пенсії документів, визначити на їх підставі достатність або відсутність підстав для призначення виплати пенсії позивачу.
Саме такою є правова позиція Верховного Суду, викладена в Постановах від 21.02.2019 року справа № 428/13508/16-а, від 20.12.2018 року справа №132/3485/16-а.
Відносно правомірності зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 31.07.2020 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та здійснювати виплату пенсії на вказаний ним банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, то суд зазначає, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і поданих вперше.
Суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати нові документи, яким не надавалась була оцінка, та встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 24.09.2020 року по справі №361/1348/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Що стосується обґрунтованості вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 100 000 грн., то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 Цивільного кодексу України).
За приписами пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі, в тому числі, встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 12.11.2019 року по справі № 818/1430/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до суду не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесення моральної шкоди, що виходячи зі змісту наведених правових приписів, зумовлює відсутність правових підстав для стягнення останньої з відповідача.
Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частиною другою статті 77 КАС України).
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 14, 90, 143, 241-246, 250 КАС України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ), в особі представника - ОСОБА_2 (пр. Соборний, буд. 160, оф. 10.23, м. Запоріжжя, 69005) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком з підстав, викладених в листі від 25.09.2020 №0800-0232-8/49407.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 31.07.2020, з урахуванням висновків, викладених в даному рішенні суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 08.06.2021.
Суддя А.В. Сіпака