Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 червня 2021 р. Справа№200/3670/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Крилової М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
02 квітня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області про:
- стягнення з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області несплачену одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі - 51584,00 грн.;
-стягнення з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 травня 2020 року по день фактичного розрахунку.
В обґрунтування позову зазначає, що наказом від 21 травня 2020 року № 38 о/с був звільнений зі служби в Національній поліції, вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні складає - 16 років 06 місяців 15 днів. Вважає, що відповідачем протиправно не виплачено йому одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 25% грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у сумі 51584,00 грн. із розрахунку 16Х12899,02Х25, де 12899,02 грн. - розмір його місячного грошового забезпечення за квітень 2020 року. Крім того, просить суд стягнути з відповідача його середньоденний заробіток із розрахунку 586,00 грн. за весь час затримки при розрахунку, тобто, з 21.05.2020 по дату винесення рішення суду. Вважає дії відповідача протиправними і такими, що порушують його конституційні права.
21 квітня 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, за зміст якого відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обгрунтування своєї позиції зазначає, що на час звільнення ОСОБА_1 зі служби відповідач не мав жодних правових підстав нараховувати і виплачувати певний вид грошового забезпечення, який не був передбачений нормативно, оскільки наказом Міністерства внутрішніх справ № 539 від 17.07.2020 «Про внесення змін до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260» було доповнено новим Розділом VІ «Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських», цей наказ набрав чинності 21.08.2020, а отже виплата одноразової грошової допомоги при звільненні із служби, зумовлена цим розділом була започаткована з 21.08.2020.
Ухвалою суду від 08 квітня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 23 квітня 2021 року у задоволенні заяви Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.
Ухвалою суду від 23 квітня 2021 року у задоволенні заяви Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області про застосування позовної давності відмовлено.
Ухвалою суду від 23 квітня 2021 року зобов'язано Маріупольський міжрайонний відділ Управління поліції охорони в Донецькій області протягом п'яти днів з дня отримання копії даної ухвали надати суду копії та докази.
Ухвалою суду від 07 червня 2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви: п'ять днів з дня вручення позивачу даної ухвали.
На виконання вимог ухвали суду від 07 червня 2021 року позивачем надано квитанцію про сплату судового збору у розмірі 908,00 грн.
Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить паспорт у формі ID-картки № НОМЕР_1 , який дійсний до 17.09.2029. Зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання № 22-15/3-6139 від 04.10.2019. (а.с. 6).
Згідно з записів службової картки за особовою справою № 115, особистий № 0021027, ОСОБА_1 з 01.03.2019 по 22.05.2020 проходив службу на посаді молодший інспектор взводу реагування Слов'янського міжрайонного відділення Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області. (а.с.7-8)
Наказом начальника Маріупольського міжрайонного центру Управління поліції охорони в Донецькій області Національної поліції України від 21.05.2020 № 38 о/с позивача звільнено з 22.05.2020 за власним бажанням. Відраховано з грошового забезпечення за 28 діб надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини 2020 року. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні складає: 16 років 06 місяців 15 днів.
Відповідно до довідки відповідача від 06.05.2021 № 918/43/48/01-2021, грошове забезпечення позивача станом на момент звільнення за травень 2020 року складає 9790,20 грн.
Суд зазначає, що розрахунок стажу позивача сторонами не оскаржується.
Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання. чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Згідно зі статтею 102 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб».
Згідно ч. 2 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їхнє утримання.
Відповідно до абз. 4 п. 10 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року № 393 (далі - Порядок № 393) визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Системний аналіз наведених положень Закону № 2262-ХІІ дає підстави для висновку, що частина друга статті 9 цього Закону встановлює дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним у ній особам, зокрема, це особи, які мають право на пенсію та звільнені зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини за наявності вислуги років 10 років і більше.
Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги, яка має разовий характер, зокрема, особами, які перебували на службі в Національній поліції, у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби пов'язане з наявністю 10 річної вислуги та звільненням з передбачених підстав, зважаючи на що ненабуття права на пенсію цих осіб не може нівелювати їх право на отримання зазначеної допомоги за умови наявності 10 і більше років вислуги.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 26.11.2020 в адміністративній справі № 520/1365/2020 та від 26.06.2019 в адміністративній справі №821/3762/15-а.
Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799 (далі - Порядок №260), передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4)премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 23 розділу І Порядку № 260 поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення.
При цьому до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні не включається винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
День звільнення вважається останнім днем служби.
З урахуванням положень пункту 3 розділу І Порядку № 260 до складу грошового забезпечення входять, зокрема, одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Отже, одноразова грошова допомога при звільненні зі служби також є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення і відповідач, у структурі якого працював позивач, як роботодавець, і як орган, до відання якого віднесено виплату цієї допомоги, зобов'язаний її виплатити.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині наявності у нього права на одноразову грошову допомогу при звільненні є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо розрахунку стягнення з відповідача належних йому при звільненні грошових сум вказаної допомоги, суд зазначає наступне.
Оскільки відповідачем заперечується сам факт наявності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, відповідного розрахунку такої допомоги ним до суду не надано.
Суд зазначає, що обчислення розміру грошового забезпечення є дискреційними повноваженнями роботодавця, тобто, відповідача.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що належні позивачеві суми, слід розраховувати, виходячи з відповідних розмірів, зазначених у довідці відповідача від 06.05.2021 № 918/43/48/01-2021.
Отже, при розрахунку вказаних сум, суд виходить із розміру грошового забезпечення позивача - 9790,20 грн.
Таким чином, на підставі положень статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», розмір належної позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні складає 39160,80 грн. (16х9790,20х25%).
Посилання відповідача на те, що позивач звільнився раніше ніж «Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачів вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських» затверджений Наказом Міністра внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 доповнено розділом VI згідно з Наказом Міністерства внутрішніх справ № 539 від 17.07.2020 «Про внесення змін до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260» судом не приймається, оскільки спірні правовідносини регулюються саме Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», що має вищу юридичну силу ніж вищезазначений порядок.
Щодо вимог в частині стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Судом встановлена протиправна бездіяльність відповідача щодо не проведення з позивачем повного розрахунку в день звільнення, та такою, що грубо порушує законні права та інтереси позивача.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
У справі № 814/2563/16 (К/9901/2705/17) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.
Отже, з огляду на не врегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, що також відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, Верховного Суду висловленій у постанові від 30 січня 2019 року у справі №806/2164/16.
Згідно з частиною 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117 , 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 , дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов до висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Відповідно до правової позиції Верховного суду України, що викладена в справі 6-144ц13, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Згідно пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Таким чином, непроведення з вини відповідача виплати одноразової грошової допомоги у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року в справі №440/4332/18, від 13 лютого 2020 року в справі №809/698/16, від 06 березня 2020 року в справі №1240/2162/18, від 27 квітня 2020 року в справі № 812/639/18, від 22 травня 2020 року в справі №320/1263/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 821/952/17 і суд не знаходить підстав для відступу від неї під час розгляду цієї справи.
Суд зазначає, що з огляду на положення статей 116, 117 КЗпП, обов'язок виплатити компенсацію за затримку розрахунку при звільненні покладено саме на роботодавця, тож, якщо позивача звільнено зі служби, тобто припинено трудові правовідносини, за наказом відповідача, то і обов'язок виплатити належне позивачу грошове забезпечення, як і наслідки за неналежне виконання цього обов'язку, теж покладено на нього.
Стосовно визначення суми стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Розглядаючи питання застосування до спірних правовідносин «принципу співмірності» під час розрахунку загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, відступивши від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, вказала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Верховним Судом у постановах у справах № 821/1083/17, № 761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Суд першої інстанції при застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує вищенаведені судові рішення Верховного Суду з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України.
З викладеного вбачається, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення і визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Матеріалами справи підтверджено, що станом на день звільнення, позивачу не виплачена одноразова грошова допомога, при цьому, повний розрахунок до зазначеного часу не проведено.
Таким чином, з урахування суми, яка сплачена при звільненні, суми яка несвоєчасно була виплачена позивачу, суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд дійшов до висновку про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 5000 гривень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Що стосується встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки Позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що Відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Як вбачається з матеріалів справи за подання адміністративного позову позивачем відповідно до квитанції № Р24А1264393546С3771 від 08.06.2021 сплачено судовий збір у сумі 908,00 грн.
Таким чином, суд вважає за можливе покласти судові витрати, пов'язані з розглядом цієї справи, на відповідача, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.
Враховуючи наведене вище, судовий збір у сумі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 72-77, 139, 241-246, 255, 263, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Стягнути з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул.. Італійська, буд. 84; код ЄДРПОУ 40109084) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 39160 (тридцять дев'ять тисяч сто шістдесят) гривень 80 коп.
Стягнути з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул.. Італійська, буд. 84; код ЄДРПОУ 40109084) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул.. Італійська, буд. 84; код ЄДРПОУ 40109084) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до пункту 3 розділу VІ «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя М.М. Крилова