09 червня 2021 року Справа № 160/5257/21
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Дніпропетровській області), в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області щодо застосування при перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2018 року основного розміру пенсії 70 % грошового забезпечення;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у розмірі 73 відсотків відповідних сум грошового забезпечення з 01 січня 2018 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є пенсіонером МНС (ДСНС) України з 03 лютого 2005 року, має вислугу 26 років і отримує пенсію згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в розмірі 73 відсотка відповідних сум грошового забезпечення. Ця відсоткова величина (73 %) склалася за загальних 26 років вислуги, з них за звільнення у відставку за віком за вислугу 20 років - 55 % відповідних сум грошового забезпечення та за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 % відповідних сум грошового забезпечення. Загальний розмір відсотків склав 73 відсотка, (55 + (6 х 3). Зазначений розмір відсотків відповідних сум грошового забезпечення у розмірі 73 % підтверджується висновком відповідача про призначення пенсії за вислугу років згідно з Законом № 2262 від 09 квітня 1992 року від 03 лютого 2005 року за пенсійною справою позивача № 4/199. У травні 2018 року відповідач перерахував позивачу пенсію відповідно до постанов Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року та № 103 від 21 лютого 2018 року, при цьому застосував 70 % відповідних сум грошового забезпечення замість належних позивачу 73 % відповідних сум грошового забезпечення, про що зазначено у листі від 16 березня 2021 року № 7787-5334/М-01/8-0400/21. Отже, позивач не згоден з діями позивача щодо зменшення з 01 січня 2018 року на 3 відсотка розміру його пенсії, вважаючи їх неправомірними та протиправними.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
05 травня 2021 року на адресу суду від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що позивачу перераховано пенсію з урахуванням приписів частини 2 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в якій зазначено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 % відповідних сум грошового забезпечення. В обґрунтування відзиву вказує, що ГУ ПФУ в Дніпропетровській області не наділено повноваженнями визначати розмір грошового забезпечення та змінювати його. Посилається при цьому на Закон України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України» та правову позицію Конституційного Суду України, викладену в рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, відповідно до якої розміри соціальних виплат залежать від фінансово-економічних можливостей держави, яким було внесено зміни до частини 2 статті 13 Закону № 2262-ХІІ, а саме цифри 80 замінили на цифри 70. Зазначає, що відповідач, як орган державної влади, діє лише в межах наданих повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим просить відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнений з ОВС України в Дніпропетровській області 03 лютого 2005 року з посади начальника караулу СДПЧ-3 АНД району м. Дніпропетровська і має вислугу 26 років 1 місяць 9 днів.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років як пенсіонер Міністерства надзвичайних ситуацій України, призначену відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ.
Згідно з висновком за пенсійною справою №NА4/199 від 21 лютого 2005 року, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було призначено ОСОБА_1 пенсію у розмірі 73 % грошового забезпечення від суми 1559 грн. 08 коп., що складається з посадового окладу - 100 грн. 00 коп., надбавки за безперервну службу 70 % - 481 грн. 00 коп., окладу за звання (ст. ОСОБА_2 ) - 115 грн. 00 коп., надбавки за вислугу років 35 % - 75 грн. 25 коп., додаткових видів грошового забезпечення 100 % - 290 грн. 25 коп., надбавки за ОУС 50 % - 107 грн. 50 коп., премії 33,3 % - 389 грн. 48 коп., а загальний розмір призначеної позивачу пенсії склав 1138 грн. 13 коп.
В подальшому було здійснено декілька перерахунків пенсії, у яких враховувались усі вищезазначені складові.
Після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 21 лютого 2018 року за № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», відповідачем був здійснений перерахунок пенсії позивача з 01 січня 2018 року за чинною на той момент редакцією Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (статті 13), умовами якої максимальний розмір призначених пенсій за вислугу років обмежується 70 % відповідних сум грошового забезпечення незалежно від дати звільнення особи зі служби. Відповідне повідомлення про здійснений перерахунок відповідач направив позивачу 05 червня 2018 року.
26 лютого 2021 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про перерахунок належної йому пенсії у розмірі 73 % відповідних сум грошового забезпечення (звернення зареєстроване за № 5834/М-0400-21), оскільки внесення Законом України № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» і Законом України № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України» зміни до частини 2 статті 13 Закону № 2262-ХІІ щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років не застосовуються до перерахунку вже призначених пенсій.
Листом від 16 березня 2021 року № 7787-5334/М-01/8-0400/21 відповідач повідомив, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 з 01 січня 2018 року позивачу проведено перерахунок пенсії з урахуванням вимог статті 13 Закону № 2262-XII, якою передбачено, що максимальний розмір пенсії не повинен перевищувати 70 % відповідних сум грошового забезпечення. Позивачу також роз'яснено, що з січня 2020 року він отримує пенсію у підвищеному розмірі 5848 грн. 50 коп. з урахуванням 100 відсотків суми підвищення, визначеної станом на 01 березня 2018 року. Для проведення ОСОБА_1 перерахунку пенсії відповідно до постанови № 103 у розмірі 73 % від грошового забезпечення правові підстави відсутні. Додатково відповідач звернув увагу позивача на його право щодо оскарження відповіді до органів вищого рівня або в судовому порядку, у разі незадоволення наданою відповіддю, відповідно до Закону України «Про звернення громадян» № 393/96-ВР.
Не погодившись з такими діями відповідача та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що кожен громадянин України має право на соціальний захист, що, крім іншого, включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.
Згідно з частиною 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії та частини 3 статті 46 Конституції України, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ), відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 9 Закону № 2011-ХІІ визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частиною 2 статті 9 Закону 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема, Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до частини 4 статті 63 Закону № 2262-XII, усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704, яка набрала чинності 01 березня 2018 року та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103, пунктами 1, 2 якої встановлено перерахувати з 01 січня 2018 року пенсії, призначені згідно із Законом № 2262 до 01 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01 січня 2018 року відповідно до Постанови № 704.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року, в адміністративній справі № 826/3858/18 визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військ служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до частини 2 статті 13 Закону № 2262-XII (в редакції, що діяла на час призначення пенсії позивачу - лютий 2005 року) загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.
У подальшому до статті 13 Закону № 2262-XII Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI внесено зміни, якими обмежено максимальний розмір пенсії на рівні 80 % від відповідних сум грошового забезпечення.
Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ також внесені зміни до статті 13 Закону № 2262-XII та змінено максимальний розмір пенсії до 70 % від сум грошового забезпечення.
У зв'язку з чим, відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивачу, однак, розмір перерахованої пенсії визначено на рівні 70 % грошового забезпечення, не зважаючи на те, що розмір при призначенні пенсії було встановлено на рівні 73 % грошового забезпечення.
Суд зазначає, що при перерахунку пенсії відсотковий розмір грошового забезпечення, з якого призначається пенсія, визначається з урахуванням вислуги років. При цьому застосуванню підлягає норма закону у редакції, за якою позивачу обчислювалась пенсія в розмірі 73 % грошового утримання, оскільки при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
За загальним правилом закон зворотної сили не має, а тому норми частини 2 статті 13 Закону № 2262-ХІІ поширюється на відносини, які виникли після набуття чинності.
Таким чином, відповідачем не доведено правові підстави визначення позивачу при перерахунку розміру пенсії 70 % від грошового забезпечення.
Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
З аналізу викладених норм слідує, що при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватися норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії. Внесені Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ зміни до частини 2 статті 13 Закону № 2262-XII щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 70 % від сум грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, оскільки процедура призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 583/2264/17 та у рішенні Верховного Суду від 04 лютого 2019 року у зразковій справі № 240/5401/18.
Згідно з частиною 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Слід також зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99у справі щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Виходячи із викладеного у рішеннях Конституційного Суду України, розуміння сутності соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Таким чином, дії відповідача щодо зменшення основного розміру пенсії позивача з 73 % (саме такий розмір пенсії позивач отримував до здійснення перерахунку, що не заперечується відповідачем) до 70 % грошового забезпечення не відповідають вимогам закону, отже є протиправними, а право позивача на отримання пенсії виходячи з грошового забезпечення 73 % підлягає судовому захисту шляхом зобов'язання ГУ ПФУ у Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням основного розміру пенсії у розмірі 73 відсотків відповідних сум грошового забезпечення з 01 січня 2018 року.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень дії якого оскаржуються, не виконано покладеного на нього обов'язку доказування правомірності своїх дій щодо застосування при перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2018 року основного розміру пенсії 70 % грошового забезпечення, в той час як позивачем належним чином обґрунтовано заявлені у позовній заяві вимоги, доводи позивача відповідачем не спростовані, а тому суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
При цьому порушені права позивача слід відновити шляхом зобов'язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у розмірі 73 відсотків відповідних сум грошового забезпечення з 01 січня 2018 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області щодо застосування при перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2018 року основного розміру пенсії 70 % грошового забезпечення;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у розмірі 73 відсотків відповідних сум грошового забезпечення з 01 січня 2018 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 09.06.2021 року.
Суддя О.М. Неклеса