08 червня 2021 року Справа № 160/1958/21
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» (далі - відповідач, ДУ Широківський виправний центр (№75)»), в якій позивач просить:
- визнати бездіяльність Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» протиправною що полягає у невиплаті грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 18991 гривня 74 копійки (вісімнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто одна гривня 74 копійки), ОСОБА_1 .
- стягнути з Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» на користь ОСОБА_1 , грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 18991 гривня 74 копійки (вісімнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто одна гривня 74 копійки).
- стягнути з Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.06.2020 року по день звернення до суду, а саме до 06.02.2021 року у сумі 124196 гривень 22 копійок (сто двадцять чотири тисячі сто дев'яносто шість гривень 22 копійки).
Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що в день звільнення йому не була виплачена грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна. У зв'язку з відсутністю грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, позивач отримав у Державній установі «Широківський виправний центр (№75)» довідку про загальну суму грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, згідно якої загальна сума, яка належить до виплати складає 18991,74 грн. До теперішнього часу грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна позивачу не виплачена, що, на його думку, є порушенням законодавства про працю. Також вважає, що з відповідача необхідно стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.06.2020 року по день винесення рішення у справі. Враховуючи викладене, просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі.
Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
05.04.2021 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він не визнає позовну заяву, вважає її необґрунтованою та просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування відзиву посилається на те, що установа з об'єктивних обставин не мала та не має можливості виплатити позивачу грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна. Проти позовних вимог в частині виплати середньомісячного грошового забезпечення за час затримки в розрахунку заперечує, оскільки компенсація за не отримане речове майно, до грошового забезпечення військовослужбовця не входить. З огляду на викладене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі.
Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Судом після відкриття провадження по справі встановлено, що подана позовна заява не відповідає вимогам ст. 161 КАС України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Широківський виправний центр (№75)" про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишено без руху.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Широківський виправний центр (№75)" про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вдруге залишено без руху.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2021 року розгляд справи продовжено.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України 10.05.2012 року на різних посадах.
02.06.2020 року позивач був звільнений з посади чергового помічника начальника Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» наказом начальника Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» № 62/ОС-20 від 01.06.2020 року відповідно до п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).
У день звільнення позивач звернувся до начальника Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» з заявою щодо виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна. На звернення отримав відповідь, що через недофінансування, компенсація за належні до видачі предмети речового майна буде виплачена у кінці 2020 року.
28.12.2020 року ОСОБА_1 звернувся через урядового гарячу лінію до Міністерства Юстиції України, з приводу невиплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна. Листом № 2693/Д-36693/16.3.1 від 21.01.2021 року МЮУ повідомило, що через відсутність бюджетних асигнувань на ці цілі не можливо на теперішній час здійснити ці виплати.
У кінці січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся з заявою щодо видачі довідки про загальну суму грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.
01.02.2021 року позивач отримав у Державній установі «Широківський виправний центр (№75)» довідку № 138 за вих. № 75/4-328 від 01.02.2021 року про загальну суму грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, згідно якої загальна сума яка належить до виплати складає 18991 гривня 74 копійки.
На момент звернення до суду компенсація за належні до видачі предмети речового майна не виплачена.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, що полягає у невиплаті грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 18991,74 грн., позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ч.2.ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 6 липня 1999 року №8-рп/99, зауважив, що «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».
Згідно з ч.1. ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
Відповідно до ч.5 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового, начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для поліцейських. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови праці, передбачені для працівників Національної поліції, які не мають спеціальних звань.
Механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами визначає Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 р. №578.
Згідно з п.2. Порядку речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.
Відповідно до п.3. Порядку речове майно за цільовим призначенням є речовим майном поточного забезпечення, а за використанням поділяється на майно особистого користування та інвентарне майно.
Згідно з п.9. Порядку (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) забезпечення речовим майном осіб із числа персоналу здійснюється в органах і установах, де вони проходять службу або працюють. Поставлення на речове забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - особи рядового і начальницького складу) в органі чи установі здійснюється на підставі наказу керівника органу чи установи про призначення на посаду та атестата на предмети речового майна (далі - речовий атестат) за формою згідно з додатком 1, а у разі присвоєння особі первинного спеціального звання або призначення на посаду спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами, - на підставі відповідного наказу керівника органу чи установи.
Відповідно до п.27 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.
Згідно з п. 60 Порядку для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.
Отже, з сукупного аналізу вказаних правових норм, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно та відповідно про існування обов'язку у відповідача здійснити таку виплату за цінами на день підписання наказу про звільнення.
Посилання відповідача на відсутність коштів в межах бюджетних асигнувань, як на підставу нездійснення виплат, суд відхиляє з огляду на наступне.
КСУ неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету. Зокрема, в рішенні від 09.07.2007р. №6-рп/2007 КСУ вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.
Важливим є і те, що ЄСПЛ у рішенні в справі «Кечко проти України» зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Європейський суд з прав людини у справі «Кечко проти України» зауважує, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Таким чином, суд дійшов висновку, що бездіяльність Державної установи Широківський виправний центр (№75) щодо невиплати позивачу грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна є протиправною.
Позивачем до позовної заяви була долучена копія довідки Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» № 138 за вих. № 75/4-328 від 01.02.2021 року, згідно з якою сума виплати позивачу грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна становить 18991,74 грн.
Відтак, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у невиплаті під час звільнення позивача грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, не провівши із позивачем повний розрахунок грошового забезпечення, а порушені права позивача слід відновити шляхом стягнення з Державної установи Широківський виправний центр (№75) на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 18991,74 грн.
Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з наступних підстав.
Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку (несвоєчасність виплати грошової компенсації за неотримане речове майно), то суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що фактичної виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна в сумі 18774,04 грн. у цій справі на момент звернення з позовом не відбулося.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.06.2020 року по день звернення до суду, а саме до 06.02.2021 року у сумі 124196 гривень 22 копійок (сто двадцять чотири тисячі сто дев'яносто шість гривень 22 копійки), а також щодо тверджень відповідача стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як зазначив Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні, аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, Конституційний Суд України визначив, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі №810/451/17 зауважила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 233, 116, 117 КЗпП України, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Лише після проведення фактичного розрахунку (виплати всіх сум, що належать звільненому працівникові) починається перебіг строку, визначеного частиною першої статті 233 КЗпП України.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12 серпня 2020 року у справі №400/3151/19.
Отже, враховуючи, що повного розрахунку із позивачем на теперішній час не проведено, докази протилежного у матеріалах справи відсутні, позовні вимоги в частині стягнення з Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.06.2020 року по день звернення до суду, а саме до 06.02.2021 року у сумі 124196 гривень 22 копійок (сто двадцять чотири тисячі сто дев'яносто шість гривень 22 копійки) є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку доказування правомірності допущеної бездіяльноті Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» що полягає у невиплаті грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 18991 гривня 74 копійки (вісімнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто одна гривня 74 копійки), ОСОБА_1 .
За наведених обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 72, 77, 241, 243-246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» (код ЄДРПОУ 14316876, 53734, Дніпропетровська область, село Водяне, вул. Молодіжна, буд. 33) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити часткового.
Визнати бездіяльність Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» протиправною що полягає у невиплаті грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 18991 гривня 74 копійки ОСОБА_1 .
Стягнути з Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» на користь ОСОБА_1 , грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 18991 гривня 74 копійки (вісімнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто одна гривня 74 копійки).
В іншій частині позовних вимог,- відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» (код ЄДРПОУ 14316876) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 08.06.2021 року.
Суддя О.М. Неклеса