08 червня 2021 року Справа № 160/5906/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турлакової Н.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Табінського Олега Володимировича про визнання протиправною та скасування постанови,-
ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Табінського Олега Володимировича, в якому просить: - визнати протиправними та скасувати постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Табінського Олега Володимировича від 11.03.2020 про відкриття виконавчого провадження №61512637, від 11.03.2020 року про стягнення з боржника основної винагороди, від 18.03.2020 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; від 18.03.2020 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що місце проживання та місце отримання доходів позивача не відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець Табінський О.В. здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України, а виконавчий документ у виконавчому провадженні №61512637 прийнято до виконання відповідачем не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи. Тому, на думку позивача, оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.04.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Вказана ухвала суду про відкриття провадження по справі від 26.04.2021р. разом з позовною заявою та додатками направлена на електронну адресу відповідача, що підтверджується звітом про направлення.
02.06.2021 року на адресу суду від приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Табінського Олега Володимировича на виконання вимог ухвали суду від 26.04.2021 року надійшли належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження №61512637.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Згідно копії паспорта громадянина України ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 виданого 09.01.2002р., позивач проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 що також підтверджується Договором купівлі-продажу квартири за вказаною адресою від 09.06.2004р., Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 30.06.2004р.
Судом встановлено, що 11.03.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Табінським Олегом Володимировичем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №61512637 за заявою про примусове виконання виконавчого напису №2362, виданого 18.02.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким І.В., про стягнення з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «УНО Капітал» заборгованості у розмірі 13441,09 грн.
У заяві про примусове виконання виконавчого напису від 11.03.2020р. стягувач просив розпочати примусове виконання рішення на підставі виконавчого документу, а саме: виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу - Баршацьким Ігорем Вікторовичем, за №2362 від 18.02.2020 року про стягнення із боржника, яким є: ОСОБА_1 коштів у розмірі 13441,09грн.
Також 11.03.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Табінським Олегом Володимировичем винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 1344,10 грн.
18.03.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Табінським Олегом Володимировичем винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження на суму 600,00 грн. та постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
Надаючи оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовані нормами Закону України “Про виконавче провадження” №1404-VIII.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про виконавче провадження” від 02.06.2016 №1404 (далі - Закон №1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно частини 1 статті 5 Закону №1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.
Частиною 1 статті 18 Закону №1404 визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За змістом приписів пункту 1 частини 2 статті 18 Закону №1404 виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Пунктом 4 частини 2 статті 23 Закону України від 02.06.2016 №1403 “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів” (далі - Закон №1403) передбачено, що в Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.
Відповідно до статті 25 Закону №1403 виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України “Про виконавче провадження” знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Інформація про приватних виконавців виконавчого округу та реквізити їхніх офісів розміщуються у всіх судах та в органах державної виконавчої служби, розташованих у межах відповідного виконавчого округу. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Згідно частини 2 статті 24 Закону №1403 приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що Закон України “Про виконавче провадження” і Закон України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів” визначають вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому згідно з частиною 3 статті 25 Закону№1403 право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.
При цьому, зі змісту частини 2 статті 24 Закону №1403 слідує, що у разі якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.
Згідно частини 4 статті 24 Закону №1404 виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.
Частиною 5 статті 24 Закону №1404 визначено, що у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини 1 статті 26 Закону №1404).
У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (частина 3 статті 26 Закону №1404).
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частина 5 статті 26 Закону №1404).
Згідно відомостей, які містяться в Єдиному реєстрі приватних виконавців, приватний виконавець Табінський Олег Володимирович здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва.
Таким чином, відповідач має право здійснювати дії, пов'язані з відкриттям виконавчого провадження, у територіальних межах м.Києва. Це можливо у випадку, якщо місце проживання або місцезнаходження боржника зареєстроване у м. Києві або ж майно боржника знаходиться у м. Києві.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивач з 1997р. була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 26.10.2004р. АДРЕСА_1 що підтверджується копією паспорта НОМЕР_1 .
Отже, станом на час відкриття виконавчого провадження № 61512637 місцем проживання позивача, яке зареєстровано у встановленому порядку, є адреса: АДРЕСА_1 .
Суд зазначає, що у виконавчому написі нотаріуса від 18.02.2020р. №2362, на підставі якого відкрито спірне виконавче провадження, в адресі реєстрації боржника ( ОСОБА_1 ) зазначено: АДРЕСА_3 , вказана адреса ручкою перекреслена, також виконавчий напис містить інші перекреслення, які здійснені без будь-яких обов'язкових застережень (виправленому вірити, дата, підпис тощо).
Можливість самостійного виправлення нотаріусом недоліків нотаріального акту передбачають Правила ведення нотаріального діловодства, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 р. № 3253/5.
Так, згідно з п.6.16 Правил посвідчувальний напис повинен бути написаний зрозуміло, чітко, грамотно, без підчисток. Дописки чи виправлення, зроблені у тексті посвідчувального напису, застерігаються нотаріусом, який вчиняв нотаріальну дію, після посвідчувального напису і скріплюються його підписом і печаткою із зазначенням дати.
У разі допущення помилки у тексті нотаріального акту, який не потребує підпису особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії (наприклад, у свідоцтві), внесення дописок чи виправлень до тексту нотаріального акту здійснюється за заявою такої особи, зареєстрованою у Журналі реєстрації вхідних документів. Виправлення помилки застерігається нотаріусом, який вчиняв нотаріальну дію, після посвідчувального напису, із зазначенням дати та проставлянням свого підпису і печатки на такому застереженні. При цьому, всі виправлення мають бути зроблені таким чином, щоб можна було прочитати як виправлене, так і помилково написане, а потім закреслене (п. 6.13 Правил).
Крім того, будь-якого майна (рухомого та/або нерухомого), що належить позивачу у м.Києві стягувачем не зазначено та відповідних доказів відповідачем до суду не надано.
Відповідно до ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Доводи відповідача щодо місця проживання позивача вказаного у виконавчому документі судом не приймаються до уваги виходячи з положень п.10 ч.4 ст.4 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до яких виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Вказана норма свідчить, що при відкритті виконавчого провадження на виконавця покладено обов'язок перевірити чи такий виконавчий документ пред'явлено до виконання за належним місцем виконання.
Натомість, відповідачем такі обставини не були перевірені та враховані під час винесення оскаржуваної постанови, що свідчить про прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження з порушенням норм чинного законодавства.
Відповідно до ч. 5 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження", у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.
Однак, відповідач, всупереч зазначеній нормі, при відкритті виконавчого провадження не пересвідчився з достовірних джерел про наявність майна боржника у відповідному виконавчому окрузі та про місце проживання/реєстрацію позивача.
Отже, місце проживання та місце отримання доходів боржника не відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець Табінський О.В. здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України, а постанову про відкриття виконавчого провадження прийнято до виконання відповідачем не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи.
Приватним виконавцем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів того, що боржник, на момент прийняття оскаржуваної постанови, проживав за вказаною у ній адресою, на території якої приватний виконавець Табінський О.В. здійснює свою діяльність.
Крім того, у постанові про відкриття виконавчого провадження від 11.03.2020 відсутні будь-які посилання про наявність у боржника іншого майна, місцезнаходження якого підпадає під виконавчий округ приватного виконавця.
Згідно Договору купівлі-продажу квартири від 09.06.2004р. ОСОБА_1 придбала (1/2 частину) квартиру за адресою АДРЕСА_1 .
Аналіз положень Цивільного кодексу України у зіставленні з положеннями Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV дозволяє зробити висновок, що місцем проживання особи є житло, в якому вона проживає (постійно або тимчасово). Особа не обмежена у можливості мати більше, ніж одне місце проживання, проте реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою, яку особа сама вибрала і за якою вестиме листування з фізичними/юридичними особами, контролюючими органами, отримуватиме офіційну кореспонденцію.
Отримавши заяву ТОВ «ФК УНО КАПІТАЛ«» про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса, приватний виконавець не міг не звернути уваги, що виконавчий напис від 18.02.2020р. містить виправлення, у т.ч. в адресі боржника - м.Херсон перекресллено, в кредитному договорі адреса ОСОБА_1 зазначено м.Дніпро, а в заяві м.Київ, тобто відсилають до різних виконавчих округів (Херсонська область, Дніпропетровська область, та місто Київ відповідно). Звідси виникає потреба з'ясування місця проживання боржника як умови прийняття виконавчого документа до примусового виконання приватним виконавцем, територіальним округом якого є місто Київ.
Також суд звертає увагу, що в оскаржуваних постановах в розділі «адреса» зазначено дві адреси, а саме: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 .
Згідно правової позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 31.03.2021 по справі № 380/7750/20, сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв'язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою.
У такому випадку визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон України «Про виконавче провадження» пов'язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в межах розгляду адміністративних справ №160/15005/20 та №380/7750/20 досліджував питання місця виконання рішення та висловив наступну правову позицію. Сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв'язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якого охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою. За описаної вище (мовиться про справу № 380/7750/20) ситуації визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон № 1404-VIII пов'язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, приватним виконавцем Табінським О.В. не доведено, що останній діяв в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
За таких обставин, суд вважає, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 11.03.2020 прийнята відповідачем з порушенням положень Закону №1404.
Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №61512637 від 11.03.2020 року, у зв'язку з чим, остання підлягає скасуванню.
Такі висновки суду узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 30.04.2020 по справі № 580/3311/19, від 29.01.2021 року по справі №160/12729/19, від 31.03.2021 по справі №380/7750/20, від 05.05.2021 по справі №160/15005/20, які в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язковими для врахування судом.
З огляду на те, що відповідачем не доведено правомірності винесеної постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Табінського Олега Володимировича про відкриття виконавчого провадження №61512637 від 11.03.2021, суд приходить до висновку також про протиправність винесених за наслідком відкриття виконавчого провадження постанов приватного виконавця Табінського Олега Володимировича від 11.03.2020 року про стягнення з боржника основної винагороди, від 18.03.2020 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; від 18.03.2020 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, що винесені у виконавчому провадженні ВП №61512637, та наявність підстав для їх скасування.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Щодо судових витрат суд вважає необхідним зазначити наступне.
06.05.2021р. представником позивача адвокатом Логойдою Т.В. на адресу суду подано заяву про розподіл судових витрат, з проханням стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Табінського Олега Володимировича на користь позивачки ОСОБА_1 суму понесених нею витрат, пов'язаних з розглядом Дніпропетровським окружним адміністративним судом справи №160/5906/21, які складаються з:
- витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн;
- оплати судового збору за звернення до суду з позовною заявою в розмірі 908,00грн;
- оплати судового збору за звернення до суду з заявою про забезпечення позову в розмірі 681 грн;
- поштових витрат в розмірі 93 грн;
- комісії банку (витрат, що пов'язані із підготовкою до розгляду справи) в розмірі 50.00 грн.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Наявними в матеріалах справи квитанціями від 13.04.2021р. підтверджується, що позивачем сплачено судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 681,00грн., за подання позовної заяви 908,00грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.04.2021 заяву позивача про забезпечення позову задоволено.
З огляду на вищевикладене, судовий збір на загальну суму 1589,000 грн., сплачений позивачкою, підлягає стягненню з відповідача.
Щодо розміру витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до чч.1-7 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як встановлено судом між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Логойда і партнери», в особі керуючого партнера адвоката Логойди Т.В. укладено договір про надання правничої допомоги №01/21 від 12.01.2021р.
Згідно п.1.1 Договору, Клієнт доручає, а АО приймає на себе зобов'язання із забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів Клієнта, надання йому правової допомоги у обсязі та на умовах, що обумовлені цим договором у справі щодо оскарження та скасування постанов приватного виконавця Табінського О.В. у ВП №61512637 відносно Клієнта в судовому порядку.
Для надання правової допомоги Клієнту, АО призначає адвоката Логойду Тетяну Василівну, яка має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №2291, видане 18.04.2011 Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатів у Дніпропетровській області та внесена до Єдиного реєстру адвокатів України (п.1.2 Договору).
Факт сплати позивачем суми у розмірі 5000грн. за надані послуги підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №01 від 22.04.2021 року.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат представником позивача подано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно даного опису загальна вартість послуг: з правової допомоги складає 5439,00грн., судовий збір - 1589,00грн., оплата послуг банка - 50,00грн., поштові витрати - 93грн., витрачений час 370хв.
Верховний Суд в постанові від 07.05.2020 року по справі 820/4281/17 та постанові від 27.06.2018 року по справі № 826/1216/16 зробив висновок, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо. При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Також Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Суд звертає увагу, що у цій адміністративній справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відносно співмірності понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Так, первісна позовна заява, заява про поновлення пропущеного строку, заява про витребування доказів підписані безпосередньо позивачем, а не адвокатом Логойдою Т.В., відтак, відсутні докази того, що адвокатом надані позивачу ці послуги.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Проте визначення вартості послуг адвоката є неспівмірними, зокрема, із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).
Між тим, нормами КАС України передбачено співмірність гонорару адвоката, тобто ціна своїх послуг повинна відповідати складності спору та об'єму робіт, часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт.
Також при вирішенні заяви позивача необхідно враховувати практику Європейського суду з прав людини з розв'язання питання відшкодування судових витрат, яка зазначена ним у рішеннях від 26.02.2015р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006р. у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004р. у справі «Меріт проти України», і зроблено висновок, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Згідно з висновком Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Суд висловлює сумнів щодо існування об'єктивної необхідності здійснення деяких витрат, зазначених у цих рахунках-фактурах.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі Данілов проти України, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Щодо твердження представника позивача про необхідність відшкодування позивачці витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких представник позивача відносить витрати на процесуальне листування, поштові витрат та витрати за комісію банку, суд зазначає наступне.
Згідно із ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Водночас, у ч. 3 ст. 132 КАС України наведено вичерпний перелік витрат, пов'язаних з розглядом справи. Докладніше кожна з категорій цих витрат конкретизована у ст. 134, 135, 137, 138 КАС України, зокрема:
1. Витрати на професійну правничу допомогу (ст. 134 КАС України);
2. Витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду (ст. 135 КАС України);
3. Витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз (ст. 137 КАС України);
4. Витрати, пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів, вчиненням інших процесуальних дій, підготовкою справи до розгляду (ст. 138 КАС України).
Вжитий у ст.138 КАС України термін «інших процесуальних дій» стосується вчинення учасниками справи, або особами, які не є учасником судового процесу, дій пов'язаних саме з процесом доказування (збір доказів, їх огляд та забезпечення) у справі.
Встановлення законом вичерпного переліку судових витрат означає, що на присудження судом саме цих витрат у разі настання відповідних обставин (задоволення позову, залишення його без розгляду, чи закриття провадження у справі), а не будь-яких інших може розраховувати особа, що звернулася до суду з позовом.
Разом з цим, комісія банку за сплату судового збору, поштові витрати та інфляційні витрати не відносяться до судових витрат, передбачених зазначеним вище переліком, а тому такі витрати не можуть бути предметом відшкодування за наслідками розгляду судової справи, оскільки КАС України не передбачає їх відшкодування.
Аналогічний правовий висновок викладено в ухвалі Верховного Суду від 07.03.2019 по справі № 200/10765/18-а, який в силу приписів ч.5 ст. 242 КАС України враховується судом.
Враховуючи викладене суд приходить до висновків, що: по-перше: первісна позовна заява та інші заяви до подання уточненого позову подані безпосередньо позивачем, а не адвокатом; по-друге: витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн. не є співмірними, обґрунтованими.
З огляду на вищевикладене, враховуючи співмірність розміру витрат на правничу допомогу зі складністю цієї адміністративної справи та виконаних адвокатом робіт та обсягом наданих послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 3000 грн.
Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Табінського Олега Володимировича (02125, м.Київ, вул.Старосільська,1-У, оф.3) про визнання протиправними та скасування постанов - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Табінського Олега Володимировича про відкриття виконавчого провадження ВП № 61512637 від 11.03.2020р. та постанови від 11.03.2020 року про стягнення з боржника основної винагороди, від 18.03.2020 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, від 18.03.2020 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, що винесені у виконавчому провадженні ВП №61512637.
Стягнути з Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Табінського Олега Володимировича (02125, м.Київ, вул.Старосільська,1-У, оф.3) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати на загальну суму 4589,00грн. (чотири тисячі п'ятсот вісімдесят дев'ять грн.), з яких: зі сплати судового збору у розмірі 1589,00 (одна тисяча п'ятсот вісімдесят дев'ять) гривень та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 (три тисячі) гривень.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Турлакова