про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
м. Вінниця
07 червня 2021 р. Справа № 120/5543/21-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Мультян Марина Бондівна розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Відділу "Центр надання адміністративних послуг та державної реєстрації" Виконавчого комітету Гайсинської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Відділу "Центр надання адміністративних послуг та державної реєстрації" Виконавчого комітету Гайсинської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши матеріали адміністративного позову, вважаю, що такий позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, з огляду на таке.
Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає та встановлює КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із пунктами першим, другим частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Визначення поняття суб'єкта владних повноважень міститься у пункті 7 частини 1 статті 4 КАС України, згідно із яким суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Частиною 1 статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.
Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовими відносинами є ті відносини, що пов'язані з виконанням державою чи територіальними громадами своїх публічних функцій, зокрема, щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина; відносини, в яких домінує публічно-правовий інтерес; відносини, урегульовані нормами публічного права.
Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 4 частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується, в тому числі, єдністю судової практики.
Згідно із частиною 1 статті 36 Закону № 1402-VIII Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Пунктом 6 частини 2 статті 36 Закону № 1402-VIII передбачено, що Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Нормою частини 5 статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Правило подібного змісту містить частина 6 статті 13 Закону № 1402-VIII, в силу якого, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Як випливає із норми частини 6 статті 346 КАС України, завдання забезпечувати єдність судової практики із питань предметної юрисдикції судових спорів покладено на Велику Палату Верховного Суду.
Суд враховує, що у пункті 22 Постанови від 04.09.2018 (справа № 823/2042/16, провадження № 11-377апп18) Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Як встановлено із змісту позовної заяви, відповідач у справі є суб'єктом владних повноважень. Проте, із урахуванням трьох наведених вище критеріїв для розмежування судової юрисдикції, необхідно врахувати, що помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір (наведений мотив узгоджується із правовим висновком, що міститься у п.п. 28 - 29 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, провадження № 11-377апп18).
Тому, вирішуючи питання про юрисдикцію спору, необхідно з'ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Загребельного Дмитра Миколайовича відділу «Центр надання адміністративних послуг та державної реєстрації» Виконавчого комітету Гайсинської міської ради йому відмовлено у державній реєстрації права власності на гараж, загальною площею 23.5 кв.м, що складається з приміщення гаража, погріба та оглядової ями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Тому, позивач просить суд зобов'язати відповідача зареєструвати за ним право власності на гараж.
Отже, за своєю правовою природою даний спір пов'язаний із підставами та суб'єктом набуття права власності на об'єкт цивільних прав (гараж), що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Суд зазначає, що коли порушення своїх прав позивач вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на його думку, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки пов'язані з порушенням права власності особи, то такі спори відносяться до спорів про захист цивільних прав, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 по справі № 711/3869/16-а.
Отже, очевидним є те, що в спірних правовідносинах існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. У цьому випадку той факт, що відповідачем є суб'єкт владних повноважень - відділ "Центр надання адміністративних послуг та державної реєстрації" виконавчого комітету Гайсинської міської ради, не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.
Суд вважає, що оскаржувана відмова хоч і прийнята суб'єктом владних повноважень, однак спрямована на реалізацію приписів цивільного законодавства та впливає, насамперед, на майнові права позивача.
Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Згідно з положеннями статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначено, що суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскільки спірні правовідносини пов'язані із набуттям права власності позивача на гараж, цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, у відкритті провадження в адміністративній справі належить відмовити та роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС України,
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу "Центр надання адміністративних послуг та державної реєстрації" Виконавчого комітету Гайсинської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами повернути особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Мультян Марина Бондівна