м. Вінниця
07 червня 2021 р. Справа № 120/3002/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тульчинської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
У Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Тульчинської міської ради (далі - відповідач). У позовній заяві позивачка просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення 8 сесії 8 скликання Тульчинської міської ради від 30.03.2021 № 407 «Про відмову в наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки»;
- зобов'язати відповідача надати дозвіл на розробку документації із землеустрою.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначила, що 20.01.2021 звернулася до відповідача із клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га на території Холодівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту) кадастровий номер 0524386800:01:000:0667, або надати мотивовану відповідь.
Рішенням 8 сесії 8 скликання Тульчинської міської ради від 30.03.2021 № 407 позивачці відмовлено у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки, у зв'язку невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Не погоджуючись із рішенням 8 сесії 8 скликання Тульчинської міської ради від 30.03.2021 № 407, позивачка звернулася до суду, оскільки, на її думку, відповідачем порушено ст. 118 Земельного кодексу України, якою передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення документації.
Ухвалою суду від 08.04.2021 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Також витребувано за ініціативою суду у відповідача належним чином засвідчені копії клопотання ОСОБА_1 від 20.01.2021 із додатками до нього та рішення 8 сесії 8 скликання Тульчинської міської ради від 30.03.2021 № 407 «Про відмову в наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки» із документами, що стали підставою для його прийняття.
06.05.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю. Також на виконання ухвали від 08.04.2021 надано витребувані документи.
Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначає, що оскільки позивачка не є власником або користувачем бажаної земельної ділянки, вона не може ініціювати питання щодо її поділу та об'єднання.
30.04.2021 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивачка вважає доводи викладені у відзиві необґрунтованими.
Мотивуючи відповідь на відзив позивачка зазначає, що поділ та об'єднання земельних ділянок фактично є формуванням нової чи нових земельних ділянок, що передбачає процедуру щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок його погодження та затвердження в порядку встановленому Земельним кодексом України.
Позивачка зазначила, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об'єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.
Вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в своїй сукупності, суд встановив наступне.
20.01.2021 позивачка звернулася до відповідача із клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га на території Холодівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту) кадастровий номер 0524386800:01:000:0667, або надати мотивовану відповідь.
До клопотання було додано копію паспорта, РНОКПП, свідоцтво про народження, а також графічний матеріал (викопіювання) із позначенням місця розташування бажаної земельної ділянки (а.с.8-13).
Рішенням 8 сесії 8 скликання Тульчинської міської ради від 30.03.2021 № 407 позивачці відмовлено у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки, у зв'язку невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (а.с.16).
На переконання позивачки відповідач протиправно відмовив у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки, що і стало підставою для звернення з даним адміністративним позовом до суду.
Коло обставин які входять у предмет доказування у цій справі визначається в першу чергу обставинами, що стали підставою для прийняття рішення та наведені безпосередньо у рішенні (висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 17.12.2018 справа № 509/4156/15). Як встановлено, відповідач мотивував рішення:
- посиланням загального характеру на невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 18 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.
Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.
Так, згідно із ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.
Зокрема, ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Приймаючи оскаржуване рішення, відповідач як на його підставу зіслався на формулювання загального характеру: "невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів". Однак, в оскаржуваному рішенні не вказано, в чому на думку відповідача, полягає така невідповідність.
Оцінюючи спірне рішення, суд керується нормами ч. 2 ст. 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у тому числі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Суд зазначає, що загальне формулювання "невідповідність місця розташування земельної ділянки, яку бажає отримати позивачка вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації" має бути пояснена у самому рішенні вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.
Наведений висновок узгоджується із встановленими законом вимогами щодо "обґрунтованості рішення", що полягають в дослідженні суб'єктом владних повноважень усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб'єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в рішенні.
Висновок узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Так, у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).
Виходячи із обставин встановлених у цій справі, відповідач принципу належного урядування як і вимог закону про повне обґрунтування власного рішення не дотримався. Зокрема оскаржуване рішення обґрунтоване лише із посиланням на загальні формулювання "про невідповідність місця розташування об'єкта встановленим вимогам...." та не містить повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Такі недоліки у діяльності відповідача перешкоджають позивачці у реалізації права на обґрунтування своєї незгоди із усіма аргументами відповідача та ефективне і швидке оскарження рішення.
Крім того за таких обставин суд позбавлений можливості надати оцінку чи виконані всі умови, визначені нормами Земельного кодексу України для прийняття рішення про надання позивачці дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою.
Водночас, суд наголошує, що вичерпний перелік підстав, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, визначено у частині сьомій статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III. Із змісту оскаржуваного рішення не вбачається, що відмова є вмотивованою, адже відповідач при його обґрунтуванні обмежився виключно цитуванням норми ч. 7 ст. 118 ЗК України та не навів мотивів у чому полягає невідповідність місця розташування бажаної для позивачки земельної ділянки встановленим вимогам.
Щодо аргументів відзиву відповідача про те, що оскільки позивачка не є власником або користувачем бажаної земельної ділянки, вона не може ініціювати питання її поділу та об'єднання, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 79-1 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об'єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки і навіть на підставі технічної документації може, за наявності для цього підстав, відбуватися зміна цільового призначення земельної ділянки.
Цей висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у справі № 802/1539/17-а, пункти 37 та 42 постанови від 04.05.2020.
Відтак, звернувшись із клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, позивачка дотрималася норм Земельного кодексу України, що стосується виду документації із землеустрою дозвіл на розроблення якої вона просила надати.
Враховуючи, що рішення 8 сесії 8 скликання Тульчинської міської ради від 30.03.2021 № 407 «Про відмову в наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки» не містить обґрунтування законодавчо визначених підстав для відмови у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки, таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а позов у цій частині вимог слід задовольнити.
Щодо зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку документації із землеустрою, суд зазначає наступне.
Наслідком скасування судом у цій справі рішення 8 сесії 8 скликання Тульчинської міської ради від 30.03.2021 № 407 є те, що клопотання від 20.01.2021 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою залишається нерозглянутим.
Згідно ч. 3-4 ст. 245 КАС України, у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Виходячи із обставин цієї справи суд встановив, що оскаржене рішення не містить повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність рішення, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх передбачених нормами ст. 118 ЗК України умов для прийняття рішення про надання дозволу.
Відтак, суд вбачає підстави для часткового задоволення похідної позовної вимоги у спосіб зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання від 20.01.2021 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га на території Холодівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту) кадастровий номер 0524386800:01:000:0667, та прийняти мотивоване рішення, з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи.
Перевіривши доводи учасників справи, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд доходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов задоволено частково судові витрати понесені у розмірі 908,00 грн. підлягають відшкодуванню в сумі 454,00 грн. тобто пропорційно розміру задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення 8 сесії 8 скликання Тульчинської міської ради від 30.03.2021 № 407 «Про відмову в наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки ОСОБА_1 ».
Зобов'язати Тульчинську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 20.01.2021 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га на території Холодівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту) кадастровий номер 0524386800:01:000:0667, та прийняти мотивоване рішення з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 454,00 грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Тульчинської міської ради.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 );
Відповідач: Тульчинська міська рада (вул. М. Леонтовича, 1, м. Тульчин, Вінницька область, 23600, код ЄДРПОУ 04051141)
Суддя Богоніс Михайло Богданович