Справа № 388/1072/20
27.05.2021 року Долинський районний суд Кіровоградської області
у складі: головуючого - судді Баранського Д.М.,
за участю секретаря Поліщук Т.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні, у приміщенні суду в м. Долинській цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом до відповідачки та просить визнати її такою, яка втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов мотивує тим, що є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
З 26 жовтня 2007 року у вищезазначеному житловому приміщенні зареєстровано місце проживання ОСОБА_2 , яка з моменту реєстрації та до цього часу у житловому приміщенні не проживала та не проживає, відповідно втратила право користування.
Окрім цього, у зв'язку із реєстрацією у житловому приміщенні місця проживання відповідачки, ОСОБА_1 не має можливості оформити субсидію на комунальні послуги, продати квартиру, виконати інші юридичні дії.
У судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з'явилась, повідомлялась про місце та час розгляду справи, про причину неявки не повідомила.
Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилась, повідомлялась про місце та час розгляду справи, про причину неявки не повідомила, відзив на позов не подала, заяву про розгляд справи за її відсутності не надіслала.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку про відмову у позові з таких підстав.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом установлено, що позивачка ОСОБА_1 згідно з договором дарування від 20 вересня 2002 року, що посвідчений державним нотаріусом Долинської державної нотаріальної контори Фоміних В.В., зареєстрований у реєстрі за № 2461, є власником житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 3).
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до вимог ст. 47 Конституції України держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За змістом ст. ст. 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень ст. 391 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.
За змістом ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна наявність одночасно двох умов: непроживання члена сім'ї без поважних причин понад один рік та відсутність поважних причин непроживання за адресою такого житлового приміщення.
Саме з цих підстав позивачка вважає, що відповідачка втратила право користування належним їй на праві власності житловим приміщенням.
У цій справі позивачка стверджує, що ОСОБА_2 , починаючи з 26 жовтня 2007 року зареєстрована у належному їй на праві власності житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , однак ніколи у цьому житловому приміщенні не проживала, не проживає, а її реєстрація місця проживання позбавляє позивачку права на отримання субсидії, відчуження та вчинення інших юридичних дій щодо житлового приміщення.
Однак, судом установлено згідно з даними Головного управління ДМС у Дніпропетровській області від 15 лютого 2021 року, що відповідачка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 3 червня 2016 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до даних Долинського районного сектору Управління ДМС в Кіровоградській області від 18 вересня 2020 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в Долинському районі Кіровоградської області не зареєстрована.
З огляду на вищезазначене, зважаючи на підставу цього позову, суд уважає, що позивачкою не надано суду доказів для задоволення цього позову, а тому у ньому має бути відмовлено.
На підставі викладеного, керуючись, ст. ст. 16, 316, 317, 319, 321, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 19, 42, 48, 76, 81, 82, 83, 95, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, -
Відмовити у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Апеляційна скарга подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складений 31 травня 2021 року.
Суддя Долинського районного суду Д. М. Баранський