ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.06.2021Справа № 910/18638/20
За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву, м. Київ
до Громадської організації "Інститут Української політики", Київська область, с. Петрушки
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Головне управління регіональної статистики, м. Київ
про виселення та стягнення 23 263,30 грн, -
суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: Михайлов В.В. (в порядку самопредставництва);
від відповідача: не з'явились;
від третьої особи: не з'явились.
26.11.2020 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про:
- виселення Громадської організації "Інститут Української політики" (відповідач) в примусовому порядку з державного нерухомого майна - частину нежитлового приміщення на 8-му поверсі, загальною площею 36,8 кв.м., за адресою: 01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 4-6, що перебуває на балансі Головного управління регіональної статистики;
- стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 1 035,80 грн, суми пені в розмірі 68,95 грн, суми штрафу в розмірі 18,76 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 756,85 грн та суми неустойки в розмірі 22 139,00 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач не виконує умови Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №6783 від 24.03.2014 року щодо звільнення орендованого приміщення у зв'язку із закінченням строку дії вказаного договору, а також відповідач має заборгованість з орендної плати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Головне управління регіональної статистики та призначено підготовче засідання на 16.02.2021 року.
18.12.2020 року до суду від Головного управління регіональної статистики надійшла позовна заява, в якій воно заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору у цій справі та просить стягнути з Громадської організації "Інститут Української політики" суму боргу в розмірі 58 104,13 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 повернуто без розгляду позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Головного управління регіональної статистики.
В підготовчому засіданні 16.02.2021 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 13.04.2021.
Ухвалою від 13.04.2021 року підготовче провадження було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 01.06.2021 року.
В засіданні 01.06.2021 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
24.03.2014 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець) та Громадською організацією «Інститут Української поліитики» (орендар) укладено Договір оренди №6783 нерухомого майна, що належить до державної власності (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлове приміщення на восьмому поверсі, площею 36,8 м2 (реєстровий №21680000.1.АААДЕЖ528), розміщене за адресою: 01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 4-6 (далі - майно), що перебуває на балансі Головного управління регіональної статистики (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 30 вересня 2013 року і становить 618 000,00 грн.
Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання Майна. Передача Майна в оренду не тягне за собою виникнення в Орендаря права власності на це Майно. Власником Майна залишається держава, а Орендар користується ним протягом строку оренди. (пункти 2.1., 2.2. Договору).
Відповідно до п. 3.1. Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року №786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку), та становить без ПДВ за базовий місяць оренди - лютий 2014 року 1 574,57 грн. Орендна плата за перший місяць оренди березень 2014 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за березень місяць 2014 року.
Згідно з п. 3.6. Договору орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Положеннями пункту 5.10. Договору встановлено, що у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язується повернути орендодавцеві/Балансоутримувачу орендоване Майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого Майна з вини орендаря.
Цей договір укладено строком на 1 рік, що діє з 24 березня 2014 року до 24 березня 2015 року включно (п. 10.1. Договору).
Згідно з п. 10.4. Договору в разі відсутності заяви однією із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.
У разі припинення або розірвання цього договору, майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю/балансоутримувачу. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження (п. 10.9. Договору).
Відповідно до п. 10.10. Договору майно вважається повернутим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення Майна покладається на орендаря.
Відповідно до Акту приймання-передавання орендованого майна за адресою: АДРЕСА_1 від 24.03.2014 року позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування об'єкт оренди.
Пунктом 2 Договору №6783/01 від 31.08.2017 року про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна №6783 від 24.03.2014 року сторони погодили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року №786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку), та становить без ПДВ за базовий місяць оренди - лютий 2017 року 1 800,00 грн. Розмір орендної плати становить 2 856,09 грн. Орендна плата за перший місяць оренди березень 2017 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за березень місяць 2017 року.
Пунктом 3 Договору №6783/01 від 31.08.2017 року про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна №6783 від 24.03.2014 року сторони погодили, що дію Договору продовжено строком на 1 рік до 24.03.2018 року.
Як зазначає позивач, листом №30-06/2917 від 09.04.2020 року він повідомив відповідача, що в продовженні дії договору відмовлено та необхідно звільнити займані приміщення.
Листом №30-06/4394 від 29.05.2020 року позивач вимагав відповідача повернути майно з оренди.
В подальшому, листом №30-05/4902 від 15.06.2020 року позивач повідомив відповідача про необхідність сплати існуючої заборгованості з орендної плати та неустойку.
У зв'язку з тим, що відповідач продовжує користуватись нежитловим приміщенням та не сплачує існуючу заборгованість з орендної плати, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами Договір за своєю природою є договором оренди.
Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Аналогічні положення закріплені у частині 1 статті 283 Господарського кодексу України, відповідно до змісту якої за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Частинами 1, 2 та 5 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з приписами частини 1 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. 4 ст. 286 Господарського кодексу України).
Вказані норми кореспондуються з приписами ч. ч. 1, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до змісту яких орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Судом встановлено, що за Актом приймання-передавання орендованого майна за адресою: АДРЕСА_2 від 24.03.2014, орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування орендне майно.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Проте, за відповідачем, за час дії Договору, рахується заборгованість з орендних платежів в розмірі 1 035,80 грн, яка останнім не сплачена.
Згідно зі статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового оборогу, вимог розумності та справедливості.
Частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Керуючись зазначеними нормами чинного законодавства та враховуючи умови Договору, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача існуючої заборгованості з орендної плати, яка виникла за період дії Договору по вересень 2020 року включно, в розмірі 1 035,80 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Частиною 1 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції чинній станом на дату укладення договору) визначено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.
Нормами частини 2 статті 291 Господарського кодексу України встановлено, що договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації (викупу) об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.
Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Зі змісту статей 759, 763 і 764 Цивільного кодексу України, частини другої статті 291 Господарського кодексу України вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.
Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.
Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.
Відповідно до п. 3 Договору №6783/01 від 31.08.2017 року про внесення змін до Договору, строк його дії продовжено на 1 рік до 24.03.2018 року.
Згідно з п. 10.4. Договору в разі відсутності заяви однією із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.
Судом встановлено, що листом №30-06/2917 від 09.04.2020 року позивач повідомив відповідача, що в продовженні дії Договору відмовлено та необхідно звільнити займані приміщення.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач належним чином повідомив відповідача про заперечення щодо продовження дії Договору.
Таким чином, суд дійшов висновку, що строк дії Договору закінчився 24.03.2018 у зв'язку з наявністю заперечень орендодавця щодо продовження строку його дії.
Відтак, оскільки Договір припинився у зв'язку із закінченням строку його дії та наявністю заперечень орендодавця щодо продовження строку його дії, у відповідача відсутні правові підстави для подальшого користування об'єктом оренди.
Згідно зі статтею 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймачеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Пунктом 10.9. Договору визначено, що у разі припинення або розірвання цього договору, майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю/балансоутримувачу. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.
Відповідно до п. 10.10. Договору майно вважається повернутим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення Майна покладається на орендаря.
Разом з цим, відповідачем не надано суду доказів повернення майна, орендованого за спірним Договором, строк дії якого закінчився, зокрема, у матеріалах справи відсутній підписаний сторонами акт приймання-передавання (повернення) орендованого приміщення.
З огляду на вищевикладене, враховуючи встановлення судом факту закінчення строку дії Договору та обов'язок орендаря повернути майно орендодавцю після закінчення строку його дії, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву про виселення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
При цьому, суд зазначає, що виселення у випадку невиконання орендарем обов'язку з повернення орендованого майна є ефективним способом захисту, оскільки, передбачає реальне відновлення порушеного права, так як виконання рішення суду про виселення з нерухомого майна не залежить від волевиявлення відповідача.
Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення суми інфляційних втрат в розмірі 756,85 грн, слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.
Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що він здійснений вірно, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 756,85 грн.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 68,95 грн, штрафу в сумі 18,76 грн та неустойки в розмірі 22 139,00 грн, суд зазначає наступне.
Так, згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).
Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення частинах 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.
Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
З ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
За змістом ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Разом з тим, згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Таким чином, в силу наведених норм права, пеня може бути стягнута лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).
Необхідно зазначити, що такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір передбачено ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Позиція викладена в постанові Верховного суду від 8 грудня 2018 №908/639/18.
Правовий аналіз вказаного, що також викладено у рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013, дає підставу стверджувати, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань може бути застосовано як штраф так і пеня.
В той же час згідно з нормою ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до статті 343 ГК України, платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку. Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені - в розмірі, встановленому законом. Платник зобов'язаний самостійно нараховувати пеню на прострочену суму платежу і давати банку доручення про її перерахування з наявних на рахунку платника коштів.
Відповідно до п. 10.11. Договору за відмову орендаря на вимогу орендодавця повернути орендоване майно, у разі припинення/розірвання за рішенням суду договору, орендар відшкодовує орендодавцю неустойку в розмірі подвійної щомісячної орендної плати за весь час, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акта приймання-передачі (повернення), який підтверджує фактичне повернення орендованого майна.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в розмірі 68,95 грн, штрафу в розмірі 18,76 грн, неустойки в розмірі 22 139,00 грн, суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає приписам чинного законодавства, а тому, вимога позивача в цій частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбаченим цим Кодексом.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин, суд, вважає заявлені позивачем вимоги такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судовий збір, у розмірі 4 204,00 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Громадської організації "Інститут Української політики" (ідентифікаційний код 36964657, місцезнаходження: 08113, Київська область, с. Петрушки, вул. Лісна, буд. 1) на користь Державного бюджету України (одержувач: УК у Шевченківському районі міста Києва, код 37995466, банк одержувача: Казначейство України (ЕАП), р/р UA778999980313020094000026011, КЕКД 22080300, призначення платежу - плата за оренду іншого державного майна) суму заборгованості в розмірі 1 035,80 грн (одна тисяча тридцять п'ять гривень 80 копійок), суму пені в розмірі 68,95 грн (шістдесят вісім гривень 95 копійок), суму штрафу в розмірі 18,76 грн (вісімнадцять гривень 76 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 756,85 грн (сімсот п'ятдесят шість гривень 85 копійок), суму неустойки в розмірі 22 139,00 грн (двадцять дві тисячі сто тридцять дев'ять гривень 00 копійок).
3. Виселити Громадську організацію "Інститут Української політики" (ідентифікаційний код 36964657, місцезнаходження: 08113, Київська область, с. Петрушки, вул. Лісна, буд. 1) з державного нерухомого майна - частини нежитлового приміщення на восьмому поверсі, загальною площею 36,8 кв. м., за адресою: 01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 4-6, що перебуває на балансі Головного управління регіональної статистики.
4. Стягнути з Громадської організації "Інститут Української політики" (ідентифікаційний код 36964657, місцезнаходження: 08113, Київська область, с. Петрушки, вул. Лісна, буд. 1) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (ідентифікаційний код 19030825, місцезнаходження: 01032, м. Київ, бул. Шевченка, буд. 50-Г) суму судового збору в розмірі 4 204,00 грн (чотири тисячі двісті чотири гривни 00 копійок).
5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.
6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складене 09.06.2021 року.
Суддя С.М. Морозов