ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.05.2021Справа № 910/3145/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи"
про визнання Договорів недійсними.
Представники сторін:
від позивача: Грицаєнко О.П., ордер серія АІ № 1074168;
від відповідача 1: не з'явився;
від відповідача 2: Сидорова Ю.В., довіреність № ДВК 295 від 19.11.2020.
ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання Договорів недійсними.
Позовні вимоги обґрунтовані укладенням Договору факторингу № 15 від 28.11.2012 Головою правління ПАТ «Сведбанк» за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності для його укладення, що свідчить про порушення вимог ч. 2 ст. 203 ЦК України, та відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним, в свою чергу в обґрунтування вимоги про визнання недійсним Договору факторингу від 28.11.2012 позивач зазначає, що означений Договір суперечить ч. 1 ст. 1083 ЦК України та порушує вимоги ч. 1 ст. 203 ЦК України.
Також позивачем заявлено вимоги про визнання недійсними Договорів про відступлення прав за іпотечними договорами від 28.11.2012, в обґрунтування яких позивач зазначає, що визнання недійсними Договорів факторингу зумовлює визнання недійсними Договорів про відступлення прав за іпотечними договорами від 28.11.2012.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 12.04.2021.
12.04.2021 представником позивача подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
12.04.2021 представником відповідача 2 подано клопотання про відкладення судового засідання та письмові пояснення.
У судове засідання 12.04.2021 представник позивача з'явився, представники відповідачів не з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 11.05.2021, яку занесено до протоколу судового засідання.
06.05.2021 представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
У судове засідання 11.05.2021 представники позивача та відповідача 2 з'явились, представник відповідача 1 не з'явився.
Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження, та зокрема, у підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, та позивачем і відповідачем було заявлено про подання суду всіх наявних у них доказів і пояснень по справі, в зв'язку з чим відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.05.2021.
27.05.2021 представником позивача подано клопотання та письмові пояснення, які судом до уваги не приймаються з огляду на положення ч. 2 ст. 207 ГПК України.
При цьому, суд враховує, що подання клопотання та письмових пояснень не узгоджується із діями представника позивача, оскільки у судовому засіданні 11.05.2021 позивачем було заявлено про подання суду всіх наявних у них доказів і пояснень по справі, в зв'язку з чим відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.05.2021.
У судове засідання 31.05.2021 представники позивача та відповідача 2 з'явились, представник відповідача 1 не з'явився, про час, дату та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105477677203.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Зважаючи на викладене, оскільки неявка представника відповідача 1 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача 1.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача 2 не визнав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просили суд відмовити у задоволенні позову повністю.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 31.05.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
28 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (в подальшому змінено найменування на Публічне акціонерне товариство «Сведбанк»), (далі - банк) та ОСОБА_1 (далі - позичальник, позивач) укладено Кредитний договір № 0101/1107/71-085 (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 63 180 доларів США на строк з 28.11.2007 по 27.11.2037 включно та на умовах, передбачених у цьому Договорі, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим Договором. Кредит надається позичальнику лише після:
- надання документу, що підтверджує здійснення оплати не менше ніж 10% вартості об'єкта нерухомості відповідно до укладеного позичальником Договору купівлі-продажу, зазначеного у п. 1.4 цього Договору;
- виконання позичальником умов п. 3.11 цього Договору;
- укладення іпотечного Договору про іпотеку об'єкта нерухомості, зазначеного в п. 1.4 цього Договору.
Відповідно до п. 1.2 Кредитного договору кредит надається банком у готівковій формі через касу банку або у безготівковій формі на підставі заяви позичальника з метою подальшої конвертації суми отриманого кредиту у національну валюту України та внесення коштів в національній валюті України на користь ОСОБА_2 в оплату за Договором купівлі-продажу, зазначеним у п. 1.4 цього Договору.
Згідно з п. 1.3 Кредитного договору позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 11,9% річних за весь строк фактичного користування кредитом. Сторони за взаємною згодою, досягнутою при укладенні цього Договору, встановили, що розмір визначеної у цьому пункті процентної ставки може змінюватися без укладення додаткового правочину до цього Договору, у випадку і у порядку, встановленому п. 6.1.2 цього Договору.
У відповідності до п. 1.4 Кредитного договору кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків по Договору купівлі-продажу між позичальником та продавцем: ОСОБА_2 з метою придбання: квартири АДРЕСА_1 .
Пунктом 10.5 Кредитного договору узгоджено, що банк має право повністю або частково перевести свої права та зобов'язання по цьому Договору, а також по угодам, пов'язаним із забезпеченням повернення кредиту, третій особі без згоди позичальника.
Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє до повного погашення кредиту, сплати процентів, можливих неустойок, відшкодування банку збитків, завданих порушенням умов цього Договору, та повного виконання позичальником усіх інших умов цього Договору (п. 10.9 Кредитного договору).
Відповідно до виписки № 1 з Протоколу № 19 Спостережної ради АТ «Сведбанк» (публічне), Спостережною Радою прийнято рішення викласти рішення Спостережної Ради АТ «Свербанк» (публічне) від 12.11.2012 (Протокол № 17) в наступній редакції, зокрема:
- прийняти до уваги пропозицію щодо продажу портфеля простроченої кредитної заборгованості за забезпеченими кредитними договорами фізичних осіб (Додаток № 1);
- відступити компанії, що входять до складу групи компаній «Укрборг» (Товариству з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрборг», або Товариству з обмеженою відповідальністю «Глобал Інфініті Україна», або Товариству з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс») права вимоги (в тому числі права вимоги за Договорами забезпечення) за кредитними договорами фізичних осіб;
- надати дозвіл компанії групи «Укрборг», що придбає права вимоги згідно даного рішення, на наступний продаж (відступлення) прав вимоги заборгованості до боржників (як в цілому, так і будь-якої її частини) Товариству з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»;
- уповноважити посадових осіб АТ «Сведбанк» (публічне) пана Райнера Мюллер-Ханке або Сергія Володимировича Холода на підписання Договору купівлі-продажу прав вимоги та договорів про внесення змін (у разі необхідності), на умовах встановлених рішенням Спостережної Ради та інші документи, необхідні для належного виконання вищезазначених договорів».
28 листопада 2012 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (в подальшому змінено найменування на Публічне акціонерне товариство «Сведбанк»), (далі - іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (далі - іпотекодавець) укладено Іпотечний договір № 0101/1107/71-085-Z-012928 (далі - Іпотечний договір), посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 7767, за умовами якого, на забезпечення виконання основного зобов'язання, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (далі - предмет іпотеки).
Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Терещенко В.В., приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу 28.11.2007, в реєстрі за № 7755, зареєстрованого КП «Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» 28 листопада і записано в реєстрову книгу № 343, за реєстровим № 988/31561.
Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення. Одночасно з нотаріальним посвідченням даного Договору накладається заборона відчуження предмета іпотеки. Договір діє до виконання позичальником основного зобов'язання чи настання одного з випадків, передбачених ст. 17 Закону України «Про іпотеку». Усі зміни та доповнення до цього Договору дійсні за умови, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані сторонами (п. 18 Іпотечного договору).
28 листопада 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - фактор, відповідач 1) укладено Договір факторингу № 15 (далі - Договір факторингу 1), за умовами якого банк відповідно до умов даного Договору відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у Реєстрі заборгованості боржників, право на вимогу якої належить банку на підставі документації, а фактор шляхом надання фінансової послуги банку набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та передає банку за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить ціну продажу та в порядку, передбаченому даним Договором. При цьому сторони погодили, що права вимоги заборгованості по кредитних договорах, та права вимог по Договорам забезпечення, укладених з боржниками відступаються банком фактору за цим Договором на основі «як є» без надання будь-яких пов'язаних запевнень та гарантій, окрім тих, що вказані у цьому Договорі. Після переходу прав вимоги заборгованості до фактору останній має право нараховувати, в якості нового кредитора проценти, комісії, штрафні санкції та інші обов'язкові платежі по відношенню до боржників у разі невиконання ними вимог кредитних договорів по сплаті обов'язкових платежів, строк сплати яких не настав на дату підписання цього Договору, але настане у майбутньому.
Пунктом 2.3 Договору факторингу 1 узгоджено, що перехід від банку до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в розрахункову дату та після сплати фактором ціни продажу в повному обсязі, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Сторони в день укладення цього Договору також складають та скріплюють своїми печатками Акт прийому-передачі Реєстру заборгованості, за формою, встановленою в Додатку № 2 до цього Договору. Реєстр заборгованості боржників надається фактору в двох оригіналах, а також в електронному вигляді, за формою, встановленою Додатком № 5 до цього Договору, про що сторони підписують Акт прийому-передачі, що є Додатком № 6 цього Договору .
Перехід від банку до фактора прав вимоги за Договорами забезпечення відбувається одночасно з переходом прав вимоги заборгованості у момент укладення Договору (ів) щодо відступлення права вимоги за Договорами забезпечення у розрахункову дату (п. 2.4 Договору факторингу 1).
Відповідно до п. 2.6 Договору факторингу 1 окрім випадків, передбачених у п. 2.6.5нижче, наступне відступлення (або будь-яке інше відчуження, в т.ч. передача в заставу) фактором прав вимоги заборгованості до боржників (як в цілому, так і будь-якої її частини) будь-яким тремтів особам допускається виключно за умови отримання фактором від банку попереднього письмового дозволу (погодження) спостережної ради банку. Для цілей реалізації цього підпункту цього Договору запит фактор надає банку виключно шляхом особистого вручення банку з отримання відмітки банку про підтвердження факту його отримання. З дня отримання банком запиту фактора щодо зазначеного дозволу, банк надає попередній письмовий дозвіл або письмову відмову в наданні дозволу протягом 3 місяців.
Пунктом 2.6.5 Договору факторингу 1 узгоджено, що письмовий дозвіл від банку не потрібен, якщо особа, яка має намір придбати у фактора право вимоги заборгованості від боржників, є банківською установою або фінансовою установою (у тому числі факторинговою компанією), яка пов'язана відносинами контролю з банківською установою, або, якщо з моменту укладення цього Договору пройшов один рік і більше, за умови, що особа має намір придбати у фактора право вимоги заборгованості від боржників, має бездоганну ділову репутацію та відповідає усім вимогам, вказаним у п.п. 2.6.1, 2.6.2, 2.6.3 даного Договору, а фактор повідомив банк про можливе відступлення права вимоги не менш, як за 5 робочих днів до такого продажу (відступлення).
Відносинами контролю, згаданими вище, відповідно до цього Договору вважається повне пряме або непряме володіння банківською або фінансовою установою не менш, ніж на 50% особою, що має намір придбати права вимоги заборгованості від боржників.
При цьому для цілей цього Договору достатнім і належним доказом наявності відносин контролю (прямих або опосередкованих) між фінансовою установою та банківською установою є лист відповідної банківської установи про підтвердження таких відносин, підписаний її уповноваженою особою та скріплення її печаткою.
Згідно з п. 3.1 Договору факторингу 1 загальна сума прав вимоги, що відступаються за цим Договором, та ціна продажу визначаються в день передачі по Акту прийому-передачі реєстру заборгованості боржників, який є днем укладення даного Договору. Акт прийому-передачі реєстру заборгованості боржників складається та підписується сторонами в день укладення даного Договору.
У пункті 3.2 Договору факторингу 1 сторони визначили, що на дату підписання даного Договору ціна продажу становить 166 8.97 342,56 грн. без ПДВ.
За умовами п. 3.3 Договору факторингу 1 фактор в дату підписання оплачує банку ціну продажу передбачену п. 3.2 цього Договору, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок банку.
Відповідно до п. 4.1 Договору факторингу 1 сторони погодились, що документація визначена в п. 1.1 цього Договору підлягає передачі від банка до фактора виключно після сплати фактором банку ціни продажу заборгованості, визначеної п. 3.2 цього Договору, в порядку передбаченому п. 4.2 та п. 4.3 цього Договору.
Цей Договір набирає чинності з моменту його укладення сторонами та діє до повного його виконання сторонами. Договір вважається укладеним, якщо він підписаний від імені сторін уповноваженими представниками, а підписи скріплені печатками сторін (п. 10.1 Договору факторингу 1).
Додатком до Договору факторингу 1 сторонами викладено Реєстр заборгованості боржників, відповідно до п. 1124 якого, до фактора перейшло право вимоги до позивача за Кредитним договором.
Відповідно до Довідки ПАТ «Омега Банк», 28.11.2020 ТОВ «ФК «Вектор Плюс» здійснило розрахунок з ПАТ «Сведбанк» у повному обсязі та в порядку, встановленому умовами Договору факторингу № 15 від 28.11.2012, укладеному між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс».
28 листопада 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - первісний іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - новий іпотекодержатель) укладено Договір про відступлення права іпотечними договорами (далі - Договір про відступлення права за іпотечними договорами 1), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О., за умовами якого, відповідно до статті 24 Закону України від 05.06.2003 № 898 - IV «Про іпотеку» та умов цього Договору, сторони домовились, що разом з відступленням прав вимоги заборгованостей по кредитних договорах від боржників, що здійснюється на підставі Договору факторингу від 28.11.2012 № 15 укладеного між сторонами, одночасно відступаються права вимоги за іпотечними договорами, які визначені цим Договором.
Відповідно до п. 1.2 Договору про відступлення права іпотечними договорами 1 первісний іпотекодержатель відступає новому іпотекодержателю права за іпотечними договорами, перелік яких наведено у Додатку № 1 до цього Договору (далі - іпотечні договори).
Сторони домовились, що заміна сторони, яка іменується «іпотекодержатель» у зобов'язаннях, що виникли на підставі іпотечних договорів, вважається такою, що відбулась, а права вимоги за іпотечними договорами вважаються відступленими новому іпотекодержателю з моменту набуття чинності цим Договором.
З моменту набуття чинності цим Договором до нового іпотекодержателя переходять усі права і зобов'язання первісного іпотекодержателя, що іменується «іпотекодержатель» у зобов'язаннях, які виникли на підставі іпотечних договорів, в обсязі і на умовах, що існують на момент набрання чинності цим Договором (п. 1.3 Договору про відступлення права іпотечними договорами 1).
Згідно з п. 2.1 Договору про відступлення права іпотечними договорами 1 новий іпотекодержатель має право здійснювати наступне відступлення права вимоги за іпотечними договорами, відступлене первісним іпотекодержателем новому іпотекодержателю відповідно до цього Договору, з дотриманням порядку погодження таких дій, як це передбачено умовами Договору факторингу від 28.11.2012 № 15, укладеного між сторонами, в частині порядку погодження питань щодо подальшого відступлення новим іпотекодрежателем прав вимоги заборгованостей боржників за кредитними договорами
Відповідно до п. 962 Додатку № 1 до Договору новий іпотекодержатель набув право вимоги до позивача за Іпотечним договором.
28.11.2012 банком та фактором складено та підписано Акти прийому-передачі реєстру заборгованостей боржників, персональних даних та інформації згідно реєстру заборгованості боржників.
28 листопада 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - фактор, відповідач 2) укладено Договір факторингу (далі - Договір факторингу № 2), за умовами якого, клієнт відповідно до умов даного Договору відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у Реєстрі заборгованості боржників та у Переліку кредитних договорів та Договорів забезпечення, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації, а фактор шляхом надання фінансової послуги клієнту набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та передає клієнту за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить ціну продажу та в порядку, передбаченому даним Договором. При цьому сторони погодили, що права вимоги заборгованості по кредитних договорах, та права вимог по Договорам забезпечення, укладених з боржниками відступаються клієнтом фактору за цим Договором на основі «як є» без надання будь-яких пов'язаних запевнень та гарантій, окрім тих, що вказані у цьому Договорі. Після переходу прав вимоги заборгованості до фактору останній має право нараховувати, в якості нового кредитора проценти, комісії, штрафні санкції та інші обов'язкові платежі по відношенню до боржників у разі невиконання ними вимог кредитних договорів по сплаті обов'язкових платежів, строк сплати яких не настав на дату підписання цього Договору, але настане у майбутньому.
Пунктом 2.3 Договору факторингу 2 узгоджено, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в дату відступлення, якою є дата укладення цього Договору , після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Сторони в день укладення цього Договору також складають та скріплюють своїми печатками Акт прийому-передачі Реєстру заборгованості, за формою, встановленою в Додатку № 2 до цього Договору. Реєстр заборгованості боржників надається фактору в двох оригіналах, а також в електронному вигляді, за формою, що буде визначено сторонами окремо, про що сторони сторони підписують Акт прийому-передачі, що є Додатком № 5 цього Договору .
Перехід від клієнта до фактора прав вимоги за Договорами забезпечення відбувається у момент укладення Договору (ів) щодо передачі права вимоги за Договорами забезпечення у дату відступлення (п. 2.4 Договору факторингу 2).
Договір набирає чинності з моменту його укладення сторонами та діє до повного його виконання сторонами. Договір вважається укладеним, якщо він підписаний від імені сторін їх уповноваженими представниками, а підписи скріплені печатками сторін (п. 10.1 Договору факторингу 2).
Додатком до Договору факторингу 2 сторонами викладено Реєстр заборгованості боржників, відповідно до п. 545 якого, до фактора перейшло право вимоги до позивача за Кредитним договором.
28 листопада 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - новий іпотекодержатель,) укладено Договір про відступлення права іпотечним договором (далі - Договір про відступлення права за іпотечним договором 2), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В., за умовами якого, відповідно до статті 24 Закону України від 05.06.2003 № 898 - IV «Про іпотеку» та умов цього Договору, сторони домовились, що разом з відступленням прав вимоги заборгованостей по кредитних договорах від боржників, що здійснюється на підставі Договору факторингу від 28.11.2012, укладеного між сторонами, одночасно передаються права вимоги за іпотечними договорами, які визначені цим Договором.
Відповідно до п. 1.2 Договору про відступлення права іпотечним договором 2 іпотекодержатель передає новому іпотекодержателю права за іпотечними договорами, перелік яких наведено у Додатку № 1 до цього Договору (далі - іпотечні договори).
Сторони домовились, що заміна сторони, яка іменується «іпотекодержатель» у зобов'язаннях, що виникли на підставі іпотечних договорів, вважається такою, що відбулась, а права вимоги за іпотечними договорами вважаються переданими новому іпотекодержателю з моменту набуття чинності цим Договором.
З моменту набуття чинності цим Договором до нового іпотекодержателя переходять усі права і зобов'язання первісного іпотекодержателя, як сторони, що іменується «іпотекодержатель» у зобов'язаннях, які виникли на підставі іпотечних договорів, в обсязі і на умовах, що існують на момент набрання чинності цим Договором (п. 1.3 Договору про відступлення права іпотечними договорами 2).
Відповідно до п. 455 Додатку № 1 до Договору новий іпотекодержатель набув право вимоги до позивача за Іпотечним договором.
28.11.2012 банком та фактором складено та підписано Акти прийому-передачі реєстру заборгованостей боржників, персональних даних та інформації згідно реєстру заборгованості боржників.
Як зазначає позивач, Договір факторингу 1 підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України у зв'язку з тим, що Голова правління АТ «Сведбанк» не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для його укладення (порушенням вимог ч. 2 ст. 203 ЦК України), оскільки в силу вимог п. 22 ч. 2 ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства» (в редакції станом на листопад 2012 року) та пп. хх п. 8.2.2 Статуту банку для укладення Договору факторингу Голова правління мав отримати рішення Загальних зборів банку, яке в свою чергу мало бути прийняте за поданням спостережної ради банку.
В свою чергу, обґрунтовуючи вимоги про визнання недійсним Договору факторингу 2, позивач зазначає, що означений Договір підлягає визнанню недійсним, оскільки суперечить ч. 1 ст. 1083 ЦК України та порушує вимоги ч. 1 ст. 203 ЦК України, в зв'язку з тим, що фактор за приписами п. 2.3 Договору факторингу 1 стає новим кредитором по відношенню до божників лише після плати фактором ціни продажу, доказів чого позивачу надано не було, що свідчить про те, що право вимоги могло бути передане ТОВ «Кредитні ініціативи» лише у випадку, якщо воно першочергово було належним чином передане ТОВ «ФК «Вектор Плюс». Також позивач зазначає, що відповідачем 1 не було отримано дозвіл на подальше відступлення прав вимоги, про що свідчить його відсутність серед документів наданих відповідачем 2 в межах справи № 127/5872/14-ц.
Також позивачем заявлено вимоги про визнання недійсними Договорів про відступлення прав за іпотечними договорами від 28.11.2012, в обґрунтування яких позивач зазначає, що визнання недійсними Договорів факторингу зумовлює визнання недійсними Договорів про відступлення прав за іпотечними договорами від 28.11.2012.
Відповідач 2 в свою чергу, заперечуючи проти позову зазначає, що відповідно до п. 2 протоколу № 19 Спостережної ради ПАТ «Сведбанк» було прийнято рішення: відступити компанії, що входить до складу групи компаній «Укрборг», серед яких - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», права вимоги (в тому числі права вимоги за Договорами забезпечення) за наступними забезпеченими договорами фізичних осіб, а пунктом 4 вказаного рішення визначено: надати дозвіл компанії групи «Укрборг», що придбає право вимоги згідно даного рішення, на наступний продаж (відступлення) прав вимоги заборгованості до боржників (як в цілому, так і будь-якої її частини) ТОВ «Кредитні ініціативи», а отже під час укладення Договору факторингу між відповідача був у наявності відповідний дозвіл банку на укладення Договору. Також відповідач 2 зазначає, що оспорювані договори на права та обов'язки позивача як сторони кредитного та іпотечного договорів жодним чином не впливають, а сам позов заявлений не для захисту свої порушених прав, а задля уникнення взятої на себе відповідальності. Також відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Судовий захист майнових інтересів осіб, названих у статті 4 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до пункту 3 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 20 Господарського кодексу України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.
Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно із частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Так, у силу ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Як зазначає позивач, Договір факторингу 1 підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України у зв'язку з тим, що Голова правління АТ «Сведбанк» не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для його укладення (порушенням вимог ч. 2 ст. 203 ЦК України), оскільки в силу вимог п. 22 ч. 2 ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства» (в редакції станом на листопад 2012 року) та пп. хх п. 8.2.2 Статуту банку для укладення Договору факторингу Голова правління мав отримати рішення Загальних зборів банку, яке в свою чергу мало бути прийняте за поданням спостережної ради банку.
В свою чергу, обґрунтовуючи вимоги про визнання недійсним Договору факторингу 2, позивач зазначає, що означений Договір підлягає визнанню недійсним, оскільки суперечить ч. 1 ст. 1083 ЦК України та порушує вимоги ч. 1 ст. 203 ЦК України, в зв'язку з тим, що фактор за приписами п. 2.3 Договору факторингу 1 стає новим кредитором по відношенню до божників лише після плати фактором ціни продажу, доказів чого позивачу надано не було, що свідчить про те, що право вимоги могло бути передане ТОВ «Кредитні ініціативи» лише у випадку, якщо воно першочергово було належним чином передане ТОВ «ФК «Вектор Плюс». Також позивач зазначає, що відповідачем 1 не було отримано дозвіл на подальше відступлення прав вимоги, про що свідчить його відсутність серед документів наданих відповідачем 2 в межах справи № 127/5872/14-ц.
Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має. значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.
Згідно з ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, ай охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл.
Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Критеріями визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі є:
1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором;
2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені;
3) заінтересована особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно).
Суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обгрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду.
У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у Господарському процесуальному кодексі України, полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).
Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, ай охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл.
Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки викладено в абзаці 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 No 3рп/2003.
Отже, до господарського суду вправі звернутися особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, при цьому має бути визначено які права позивача порушені відповідачем та якими законодавчими актами передбачено право позивача на звернення із заявленим позовом.
Відтак на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Суд звертає увагу на те, що завданням правосуддя є захист охоронюваних законом прав та інтересів осіб.
Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті.
Водночас, обґрунтування позивача щодо порушення його прав в результаті укладення правочинів у зв'язку з тим, що у відповідача 2 виникло право набувати грошові кошти та майно позивача, не можуть свідчити про наявність порушеного, оспорюваного права, яке потребує відновленню, оскільки жодних доказів виконання взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором, як і за Іпотечним договором позивачем не надано.
Суд зазначає, що право на звернення до суду не може бути обмежене за відсутності у статуті такого права, проте, наявність порушеного права встановлюється не у зв'язку із його зазначенням у статуті, а у зв'язку з фактичним порушенням.
Разом з тим, позивачем не обґрунтовано чим саме порушені його права при укладенні відповідачами оспорюваних Договорів, стороною яких позивач не є, оскільки вказані Договори не змінюють розміру зобов'язань позивача, а також не створюють для нього нових зобов'язань.
Таким чином, жодних доказів порушення прав позивача внаслідок укладення відповідачами оспорюваних договорів, позивачем не надано.
У постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18 та від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19 зазначено, що відсутність порушення прав та інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.
Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачем не доведено наявності суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, позовні вимоги про визнання недійсним Договорів факторингу задоволенню не підлягають.
В свою чергу, позивачем також заявлено вимоги про визнання недійсними Договорів про відступлення прав за іпотечними договорами від 28.11.2012, в обґрунтування яких позивач зазначає, що визнання недійсними Договорів факторингу зумовлює визнання недійсними Договорів про відступлення прав за іпотечними договорами від 28.11.2012, в зв'язку з чим, оскільки підставою недійсності означених правочинів позивачем визначено вимоги про визнання недійсними Договорів факторингу, у задоволенні яких, судом відмовлено, похідні вимоги про визнання недійсними Договорів про відступлення прав за іпотечними договорами від 28.11.2012 також задоволенню не підлягають.
Також, відповідачем 2 заявлено про пропуск строку позовної давності.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29 травня 2013 року N 10 (далі - Постанова № 10) позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).
Відповідно до п. 2.2 Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Відтак, оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, заява відповідача 2 про застосування наслідків спливу строків позовної давності судом не розглядається.
При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 09.06.2021
Суддя О.А. Грєхова