ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.06.2021Справа № 910/17368/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Солар Істейт»
до Державного підприємства «Гарантований покупець»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго»
2) Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
3) Кабінет Міністрів України
про стягнення 4 360 372, 03 грн,
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судових засідань Репецька Б.В.
Представники учасників справи:
від позивача: Чайка Ю.М.;
від відповідача: Коваль О.С.;
від третьої особи 3: Меньшикова О.Я.;
від третіх осіб 1, 2: не з'явились;
Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерджі Солар Істейт» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Гарантований покупець» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 4 360 372, 03 грн, з яких: 4 019 370, 83 грн основний борг, 76 296, 94 грн пеня, 19 258, 36 грн 3% річних, 16 363, 06 грн інфляційні втрати та 229 082, 84 грн штраф.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 15, 16, 526, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.193, 216 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконання відповідачем свого грошового зобов'язання за договором №1521/01 від 26.12.2019, у частині повної та своєчасної оплати поставленої енергії
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі №910/17368/20, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, залучено до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (надалі - третя особа-1), Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - третя особа-2), підготовче засідання призначено на 09.12.2020.
27.11.2020 від представника третьої особи-1 надійшли письмові пояснення, в яких останній зазначає про необґрунтованість позовних вимог, а також вказує, що відсутній причинно-наслідковий зв'язок між його діями і виконанням зобов'язань відповідачем.
30.11.2020 від представника позивача надійшло клопотання про проведення засідання в режимі відеоконференції, з приміщення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська.
01.12.2020 від представника третьої особи-2 надішли пояснення, справу просив розглядати без участі представника НКРЕКП.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2020 у задоволенні клопотання представника позивача про участь в підготовчому засіданні, призначеному на 09.12.2020 в режимі відеоконференції відмовлено.
У підготовче засідання 09.12.2020 з'явились представники позивача та відповідача, інші учасники в засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили. Представник відповідача заявила усне клопотання про відкладення розгляду справи. Суд, розглянувши клопотання, протокольно задовольнив його та відклав підготовче засідання на 23.12.2020.
10.12.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив проти позовних вимог посилаючись на їх необґрунтованість. Зокрема зазначив, що джерелом надходження грошових коштів для продавців електричної енергії за "зеленим" тарифом є платежі, пов'язані зі сплатою третьою особою-1 послуг підприємства відповідача, однак вказаною компанією не було здійснено розрахунок у повному обсязі, що стало підставою неможливості здійснити розрахунки з виробником електроенергії. Також вказує, що позивачем у позові не враховано, що заборгованість за вересень 2020 року погашена в повному обсязі.
17.12.2020 від позивача на виконання ухвали суду надійшли документи.
У підготовче засідання 23.12.2020 з'явились, представники позивача та відповідача, інші учасники в засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили. Представник відповідача подала клопотання про залучення до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Кабінет Міністрів України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Кабінет Міністрів України (надалі - третя особа-3) та відкладено підготовче засідання на 26.01.2021.
25.01.2021 від відповідача надійшла відповідь на пояснення третіх осіб 1 та 2, додаткові пояснення в справі, клопотання про зменшення неустойки і 3% річних та заперечення проти долучення документів до матеріалів справи.
26.01.2021 від представника третьої особи-3 надійшли письмові пояснення, в яких останній заперечує проти позовних вимог та в задоволенні позову просить відмовити в повному обсязі..
У підготовче засідання 26.01.2021 з'явились представники позивача та відповідача. Треті особи в засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили. Суд відклав підготовче засідання на 10.02.2021.
Засідання призначене на 10.02.2021 не відбулося, в зв'язку із перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 призначено підготовче засідання на 03.03.2021.
24.02.2021 від позивача надійшли письмові пояснення щодо здійснених оплат відповідачем.
Засідання призначене на 03.03.2021 не відбулося, в зв'язку із перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 призначено підготовче засідання на 20.04.2021.
19.04.2021 від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру 3% річних та неустойки до 1 гривні.
19.04.2021 від третьої особи-3 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з встановленими карантинними обмеженнями на території України та запровадженими на регіональному рівні більш жорстких карантинних заходів з 20.03.2021.
У підготовче засідання 20.04.2021 з'явився представник позивача та відповідача, треті особи в засідання не з'явились, про день та час розгляду повідомлялись своєчасно та належним чином. Суд протокольно відмовив у задоволені клопотання третьої особи-3 про відкладення підготовчого засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2021, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 11.05.2021.
У судове засіданні 11.05.2021 з'явились представник позивача, відповідача та третьої особи-3, треті особи 1 та 2 в засідання не з'явились, про день та час розгляду повідомлялись своєчасно та належним чином. Представник позивача в судовому засіданні подав письмове клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу. Представник відповідача заявив клопотання про відкладення судового засідання для ознайомлення з поданим представником позивача клопотанням про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд з урахуванням думки учасників справи протокольно задовольнив клопотання та відклав судове засідання на 02.06.2021.
25.05.2021 від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання призначеного на 02.06.2021 о 12:20 в режимі відеоконференції, з приміщення одного із судів міста Дніпро.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 у задоволенні клопотання представника позивача про участь в судому засіданні, призначеному на 02.06.2021 о 12:20, в режимі відеоконференції відмовлено.
02.06.2021 від представника відповідача надійшли заперечення на заяву позивача про розподіл судових витрат, у якій останній зазначає про необґрунтованість та завищеність витрат на правову допомогу, просить обмежити їх розмір до 1 гривні.
Представник позивача в судовому засіданні 02.06.2021 надав пояснення по суті позовних вимог, позов просив задовольнити, представники відповідача та третьої особи-3 заперечували проти позову в повному обсязі. Представники третіх осіб 1, та 2 в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд дійшов висновку, що неявка представників третіх осіб 1 та 2 в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.
У судовому засіданні 02.06.2021 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
26.12.2019 між відповідачем (далі - гарантований покупець) та позивачем (далі-виробник за «зеленим» тарифом) укладено договір № 1521/01 (далі - договір), за умовами п. 1.1. виробник за "зеленим" тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26 квітня 2019 року № 641 (далі - Порядок).
Згідно з п. 2.1. договору сторони визнають свої зобов'язання згідно з Законом України "Про ринок електричної енергії", Порядком, Правилами ринку, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 307, та керуються їх положеннями та положеннями законодавства України при виконанні цього договору.
У пункті 2.2. договору визначено, що купівля-продаж електричної енергії за цим договором здійснюється за умови членства виробника за "зеленим" тарифом в балансуючій групі виробників за "зеленим" тарифом.
Відповідно до п. 2.3. договору виробник за "зеленим" тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію виробника в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць виробника за встановленим йому "зеленим" тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.
За приписами пунктів 2.4., 2.5. договору виробник за "зеленим" тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом встановлені Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у національній валюті України.
Вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у виробників за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом.
Обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку (п. 3.1. договору).
Відповідно до пунктів 3.2., 3.3. договору, розрахунок за куплену Гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок виробника за "зеленим" тарифом, з урахуванням ПДВ.
Оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у виробників за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку.
Згідно з п. 10.1 Порядку, до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
Пунктом 10.4 Порядку передбачено, що після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом двох робочих днів з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів. У разі необхідності оплати продавцем спожитої електричної енергії продавець здійснює таку оплату протягом двох робочих днів з дати отримання від гарантованого покупця підписаного акта купівлі-продажу.
Згідно з п. 8.3 Порядку фактичний обсяг відпущеної/відібраної продавцем електричної енергії визначається в кожному розрахунковому місяці, щодо якого здійснюється оплата відповідно до договору.
Відповідно до п. 4.6. договору гарантований покупець несе відповідальність за порушення порядку оплати виробникам за "зеленим" тарифом, що визначений у главі 10 Порядку. Гарантованому покупцю нараховується пеня в розмірі 0,1 % від неоплаченої суми згідно з Порядком (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на день розрахунку) за кожен день прострочення оплати. З гарантованого покупця може стягуватися додатково штраф у розмірі 7% від не оплаченої згідно з Порядком або Порядком продажу електричної енергії споживачами суми за ненадходження понад 30 днів на рахунок продавця за "зеленим" тарифом належних коштів відповідно до порядку оплати. Сплата гарантованим покупцем пені та штрафу здійснюється з поточних рахунків гарантованого покупця на поточні рахунки продавців за "зеленим" тарифом.
22.06.2020 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1516/01/20 до договору від 26.12.2019 №1521/01.
За положення п.1.1. договору в редакції додаткової угоди № 1516/01/20, продавець за "зеленим" тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26 квітня 2019 року № 641 (далі - Порядок), або порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13.12.2019 №2804 (далі - Порядок продажу електричної енергії споживачами).
На виконання умов договору сторонами були підписані акти купівлі-продажу електроенергії за липень 2020 року від 31.07.2020 на суму 3 395 039, 96 грн та за вересень 2020 року від 30.09.2020 на суму 2 120 974, 52 грн, всього на загальну суму 5 516 014, 48 грн.
Відповідачем, у свою чергу, оплачено позивачу продану електроенергію частково в загальному розмірі 2 243 402, 54 грн. Так за актом купівлі-продажу електроенергії за липень 2020 року в загальній сумі 122 428, 02 грн, а саме: 15.07.2020 - 64 112, 94 грн та 24.07.2020 - 58 315, 08 грн. За актом купівлі-продажу електроенергії за вересень 2020 року в загальній сумі 2 120 974, 52 грн, а саме: 15.09.2020 - 365 347, 53 грн, 28.09.2020 - 52 391, 82 грн, 07.10.2020 - 173 094, 71 грн, 12.10.2020 - 61 251, 61 грн, 13.10.2020 - 52 402, 38 грн, 16.10.2020 - 209 108, 41 грн, 19.10.2020 - 72 733, 17 грн, 20.10.2020 - 106 044, 97 грн, 22.10.2020 - 190 924, 57 грн, 27.10.2020 - 90 916, 46 грн, 30.10.2020 - 324 680, 88 грн, 06.11.2020 - 213 653, 69 грн, 09.11.2020 - 56 822, 79 грн, 10.11.2020 - 59 095, 70 грн, 11.11.2020 - 92 505, 83 грн.
Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором у частині повної та своєчасної оплати поставленої електроенергії, а тому позивач, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 4 019 370, 83 грн основного боргу, 76 296, 94 грн пені, 19 258, 36 грн 3% річних,16 363, 06 грн інфляційних втрат та 229 082, 84 грн штрафу.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Згідно з ч. 2 ст. 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Частиною 1 ст. 275 Господарського кодексу України встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію (ч.ч. 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що в липні та вересні 2020 року позивач на виконання своїх зобов'язань за договором здійснив поставку електричної енергії відповідачу, яка прийнята останнім без заперечень та зауважень, на загальну суму 5 516 014, 48 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом встановлено, що за умовами укладеного сторонами договору вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у виробників з "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом з урахуванням ПДВ.
Отже, 100 % оплати відпущеної електричної енергії здійснюється з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.
Згідно з правилами глави 10 Порядку гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів протягом двох робочих днів з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 19.08.2020 № 1600 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у липні 2020 року. Отже, відповідач зобов'язаний був провести з позивачем остаточний розрахунок за поставку електричної енергії в липні до 21.08.2020 включно.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 21.10.2020 № 1937 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у вересні 2020 року. Отже, відповідач зобов'язаний був провести з позивачем остаточний розрахунок за поставку електричної енергії в вересні до 23.10.2020 включно.
Проте, відповідачем проведено частковий розрахунок з позивачем та сплачено за актом купівлі-продажу електроенергії за липень 2020 року суму грошових коштів у розмірі 122 428, 02 грн. Залишилася несплаченою заборгованість у сумі 3 272 611, 94 грн.
За актом купівлі-продажу електроенергії за вересень 2020 року відповідачем сплачено всю суму заборгованості в розмірі 2 120 974, 52 грн, а саме: 15.09.2020 - 365 347, 53 грн, 28.09.2020 - 52 391, 82 грн, 07.10.2020 - 173 094, 71 грн, 12.10.2020 - 61 251, 61 грн, 13.10.2020 - 52 402, 38 грн, 16.10.2020 - 209 108, 41 грн, 19.10.2020 - 72 733, 17 грн, 20.10.2020 - 106 044, 97 грн, 22.10.2020 - 190 924, 57 грн, 27.10.2020 - 90 916, 46 грн, 30.10.2020 - 324 680, 88 грн, 06.11.2020 - 213 653, 69 грн, 09.11.2020 - 56 822, 79 грн, 10.11.2020 - 59 095, 70 грн, 11.11.2020 - 92 505, 83 грн.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір між позивачем і відповідачем.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстави. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування та є гарантією прав відповідача на захист проти позову.
Як на тому наголошено в п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
Суд вважає за можливе взяти до уваги вказані вище роз'яснення пленуму Вищого господарського суду України та застосувати їх за аналогією до ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення), враховуючи норми ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року № 2147-VIII.
З урахуванням викладеного вище, суд зазначає, що закриття провадження в справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Як убачається з матеріалів справи позивач звернувся до суду з даним позовом 09.11.2020.
Проте, як установлено судом та не заперечується сторонами, заборгованість відповідача перед позивачем за вересень 2020 року в сумі 538 334, 57 грн була сплачена відповідачем до моменту пред'явлення позивачем даного позову до суду.
За таких обставин, суд відмовляє позивачу в задоволенні позову в частині стягнення основного боргу в сумі 538 334, 57 грн, оскільки вказана заборгованість відповідача перед позивачем сплачена до пред'явлення позову до суду, тобто предмет спору був відсутній і до звернення до суду з позовом.
Разом з тим, що стосується залишку боргу за вересень 2020 року в сумі 208 424, 32 грн, який сплачений відповідачем після звернення позивача до суду з даним позовом, тобто з 09.11.2020, суд вважає за необхідне закрити провадження в справі в цій частині в зв'язку з відсутністю предмета спору на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17.
Отже, суд розцінює часткову оплату здійснену відповідачем, як визнання ним основного боргу. Доказів сплати решти суми основного боргу в розмірі 3 272 611, 94 грн у суду немає та відповідачем не надано, в зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 76 296, 94 грн пені нарахованої за загальний період за загальний період з 22.08.2020 по 30.10.2020 та 229 082, 84 грн штрафу.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з приписами ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У частині 2 статті 20 Господарського кодексу України встановлено, що застосування штрафних санкцій є одним зі способів захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України).
При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
З аналізу наведених норм убачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію у відсотковому відношенні. Крім того, узгоджений договором розмір пені та штрафу узгоджується з приписами статті 231 ГК України.
Пунктом 4.6. договору передбачено, що гарантований покупець несе відповідальність за порушення порядку оплати, що визначений у главі 10 Порядку або главі 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами. Гарантованому покупцю нараховується пеня в розмірі 0,1 % від не оплаченої згідно з Порядком або Порядком продажу електричної енергії споживачами суми (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє на день розрахунку) за кожен день прострочення оплати. З гарантованого покупця може стягуватися додатково штраф у розмірі 7 % від не оплаченої згідно з Порядком або Порядком продажу електричної енергії споживачами суми за ненадходження понад 30 днів на рахунок продавця за "зеленим" тарифом належних коштів відповідно до порядку оплати.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд зазначає, що він виконаний невірно, оскільки позивачем не враховано оплати здійснені відповідачем у жовтні 2020 року за поставлену енергію у вересні 2020 року.
З урахуванням викладеного судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що за загальний період прострочення з 22.08.2020 по 30.10.2020 підлягає стягненню пеня в сумі 76 190, 20 грн.
Також судом встановлено, що прострочення відповідачем оплати електроенергії за липень 2020 року на суму 3 272 611, 94 триває більше ніж 30 днів, отже позивач правомірно нарахував відповідачу штраф на вказану суму боргу в розмірі 7%.
Перевіривши розрахунок штрафу наданий позивачем у розмірі 229 082, 84 грн, судом визнано його обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим, вимога позивача про стягнення штрафу підлягає задоволенню.
Окрім цього, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 19 258, 36 грн розрахованих за період з 22.08.2020 по 30.10.2020 та 16 363, 06 грн інфляційних втрат за період вересня 2020 року.
Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.
Передбачені, викладеними вище нормами законодавства, наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Дослідивши доданий до позову розрахунок 3% річних, судом встановлено, що при нарахуванні 3% річних позивачем не враховано оплати здійснені відповідачем за поставлену енергію у вересні 2020 року
У зв'язку з чим судом було здійснено перерахунок 3% річних за загальний період з 22.08.2020 по 30.10.2020 стягненню з відповідача підлягають 3 % річних у сумі 19 231, 67 грн.
Також, судом було здійснено перерахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період та встановлено, що він є арифметично вірним, розрахованим згідно вимог чинного законодавства, в зв'язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача 16 363, 06 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню.
Щодо доводів відповідача про те, що позивачем не обґрунтовано дати виникнення грошового зобов'язання та відповідно дати прострочення грошового зобов'язання за актами, не підтверджено факт настання строку остаточної оплати за спірними періодами відповідно до п. 10.4 Порядку, суд зазначає про наступне.
Пунктом 10.4 Порядку визначено, що після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом двох робочих днів з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії.
Крім того, акти за липень та вересень 2020 року відповідачем підписані без зауважень, що підтверджується матеріалами справа, тоді як дата виникнення грошових зобов'язань у відповідача обліковується з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, а тому строк оплати відповідачем 100 % відпущеної електричної енергії настав за липень 2020 року з 19.08.2020 та за вересень 2020 з 21.10.2020.
Суд вважає безпідставними заперечення відповідача стосовно того, що оплата вартості електричної енергії за "зеленим" тарифом залежить від фактичного надходження грошових коштів від третьої особи-1 (ПрАТ "НЕК "Укренерго"), яке неналежним чином виконує свої грошові зобов'язання.
Суд зазначає, що за укладеним між сторонами договором саме на відповідача покладено обов'язок купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов договору та законодавства України, в тому числі Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 №641.
Саме лише посилання відповідача на те, що порушення грошового зобов'язання сталося не з його вини, не може бути прийнято судом, оскільки недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника не є підставою для звільнення відповідача в даній справі від виконання своїх договірних зобов'язань, у тому числі, в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості обсягу електричної енергії за "зеленим тарифом" отриманої у липні та вересні 2020 року.
Суд наголошує, що відповідач не довів належними доказами відсутність своєї вини та, відповідно, необхідність звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання в розумінні ст. 614 Цивільного кодексу України.
Суд також не приймає до уваги твердження відповідача про те, що виконання грошових зобов'язань відповідача перед позивачем встановлено на законодавчому рівні та повинно здійснюватися протягом 2021-2022 років шляхом оформлення облігацій внутрішньої державної позики з терміном обігу п'ять років.
Так, відповідно до пункту 4 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України про удосконалення умов підтримки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії" від 21.07.2020, що набрав чинності 01.08.2020, Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом з метою погашення заборгованості державного підприємства "Гарантований покупець" перед суб'єктами господарювання, які виробляють електричну енергію з альтернативних джерел енергії, що утворилась станом на 1 серпня 2020 року, доручено розробити та подати до Верховної Ради України законопроект щодо відшкодування такої заборгованості протягом 2021-2022 років шляхом оформлення облігацій внутрішньої державної позики з терміном обігу п'ять років.
Отже, наразі відсутній будь-який нормативних акт, який би на законодавчому рівні встановлював інший порядок та спосіб виконання зобов'язань Державного підприємства "Гарантований покупець" перед позивачем, ніж передбачено договором.
Також відповідач вказує, що джерелом надходження коштів для продавців за «зеленим» тарифом є платежі, пов'язані з оплатою НЕК «Укренерго» послуг гарантованого покупця із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел. Обсяг виконання відповідачем зобов'язань перед позивачем пов'язаний із виконанням спеціальних зобов'язань НЕК «Укренерго» як іншим учасником спірних правовідносин. Відповідач зазначає про відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання в зв'язку з невиконанням спеціальних обов'язків покладених на НЕК «Укренерго». Крім того, за твердженнями відповідача, предметом даного спору є вимоги позивача, порядок та спосіб виконання яких встановлений на законодавчому рівні.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Суд звертається до правової позиції, наведеної у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Отже, враховуючи принцип змагальності сторін, суд вважає, що позивач підтвердив більш вірогідними доказами обставини прострочення відповідачем оплати поставленої електроенергії за договором №1521/01 від 26.12.2019, аніж їх спростував відповідач.
Також, суд відхиляє клопотання відповідача щодо визнання недопустимим та неналежним доказом копії акту купівлі-продажу електроенергії за вересень 2020 року, оскільки вказаний документ був витребуваний судом на підставі ч.4 ст.74 Господарського процесуального кодексу України та наданий позивачем на виконання ухвали суду.
Крім цього, відповідачем заявлене клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та 3% річних до 1 гривні.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.
Так, згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.
У постановах від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/1
Як убачається з матеріалів справи, клопотання відповідача про зменшення розміру пені обґрунтовано неспіврозмірністю або відсутністю збитків, понесених позивачем, значним розміром неустойки, фінансовим становищем боржника та значною кількістю зобов'язань перед третіми особами, складною ситуацією в державі та негативним економічним становищем, заборгованістю контрагентів перед відповідачем, вжиттям останнім заходів з виконання зобов'язання, неприбутковістю діяльності відповідача, виконанням гарантованим покупцем спеціальних обов'язків із забезпечення доступності електроенергії для населення, фактичним виконанням зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2021 у справі № 902/417/18 дійшла висновку про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 918/289/19.
Клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій обґрунтоване:
- неспіврозмірністю (відсутністю) збитків, понесених позивачем (відсутністю доказів понесення збитків);
- значним розміром неустойки;
- фінансовим становищем боржника та значною кількістю зобов'язань перед третіми особами (гарантованим покупцем здійснюється пропорційна оплата виробникам за "зеленим" тарифом, тобто неповна оплата електричної енергії перед одним виробником є свідченням наявності такої неоплати також щодо решти інших);
- виконанням відповідачем спеціальних обов'язків із забезпечення доступності електроенергії для населення;
- складною ситуацією в державі та негативним економічним становищем;
- заборгованістю контрагентів перед відповідачем (заборгованість НЕК "Укренерго" з оплати вартості послуги станом на 12.01.2021 склала 22,81 млрд. грн);
- вжиттям відповідачем заходів з виконання зобов'язання;
- неприбутковістю (діяльність відповідача не пов'язана з отриманням прибутку, здійснюється виключно на виконання спеціальних обов'язків);
- фактичним виконанням зобов'язання (відповідачем постійно здійснюються оплати електричної енергії в оплату спірного періоду, що підтверджено позивачем у відповіді на відзив).
Оцінюючи обґрунтованість вищенаведених доводів ДП "Гарантований покупець", суд враховує, що відповідач є державним підприємством, на якого державою покладено спеціальні обов'язки на ринку електричної енергії, відповідно до статуту відповідача майно підприємства є державною власністю, функції з управління якою виконує Кабінет Міністрів України, який передбачає у державному бюджеті видатки на фінансову підтримку гарантованого покупця для оплати електричної енергії, специфіку відносин, що існують на ринку електричної енергії, а також ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором у спірний період.
Крім того, суд враховує, що порушення виконання зобов'язань за договором не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (зворотного матеріали справи не містять).
Беручи до уваги вищенаведені обставини, суд вважає обґрунтованим зменшення розміру заявлених до стягнення пені, штрафу та 3 % річних на 50 %. У зв'язку з цим, клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій підлягає частковому задоволенню, а з відповідача підлягають стягненню на користь позивача 38 095, 10 грн пені, 9 615, 84 грн 3% річних та 114 541, 42 грн штрафу.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 3 272 611, 94 грн основного боргу, 16 363, 06 грн інфляційних втрат, 9 615, 84 грн 3% річних, 38 095, 10 грн пені та 114 541, 42 грн штрафу.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Також, враховуючи, що судом закривається провадження в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 208 424, 32 грн, у зв'язку з відсутністю предмета спору в цій частині позивач має право на повернення судового збору в розмірі 3 126, 36 грн.
У відповідності до ч.2 ст.123 Господарського процесуального кодексу України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
З урахуванням наведених приписів Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про судовий збір", у разі закриття провадження у справі у зв'язку із відсутністю предмету спору, сплачений за подання даного позову судовий збір підлягає поверненню позивачу.
Позивачем клопотання про повернення з Державного бюджету сплаченої суми судового збору за подання цього позову не заявлялось, а тому у суду наразі відсутні підстави для повернення позивачу сплаченої суми судового збору.
Суд роз'яснює позивачу, що він не позбавлений можливості звернутись до суду із відповідним клопотанням у порядку ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Щодо розподілу між сторонами витрат на професійну правничу допомогу позивача в розмірі 90 000, 00 грн, суд зазначає таке.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч. 1-3 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як убачається зі змісту позовної заяви позивачем надано попередній орієнтовний розрахунок судових витрат та повідомлено про те, що під час розгляду справи ним будуть понесені позивачем витрати зі сплати судового збору в розмірі 65 405, 58 грн та витрати на правову допомогу в сумі 90 000, 00 грн.
Згідно із частинами 4, 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (далі - Закон), адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:
1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Положеннями частини 1 статті 1 Закону договір про надання правової допомоги визначено як домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
На підтвердження факту понесення таких витрат позивачем до суду надано: копію договору про надання правничої допомоги №29/10-2 від 29.10.2020, укладеного з адвокатським об'єднанням «КД-ГРУП», угоду до договору про надання правничої допомоги №29/10-2 від 29.10.2020 про встановлення вартості послуг, ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АЕ №1043201 від 25.11.2020 на ім'я адвоката Левковської Катерини Юріївни, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ДП №4381, акт №1 прийому-передачі наданих послуг від 11.05.2021, рахунок №1 від 09.11.2020 на суму 45 000, 00 грн, рахунок №2 від 21.04.2021 на суму 45 000, 00 грн, платіжне доручення №256 від 09.11.2020 на суму 45 000, 00 грн та №257 від 26.04.2021 на суму 45 000, 00 грн.
Так, договором про надання правничої допомоги та додатковою угодою сторонами було погоджено види надання правничої допомоги та їх вартість в загальному розмірі 90 000, 00 грн.
Також за результатами надання правничої допомоги 11.05.2021 позивачем та адвокатським об'єднання складено акт №1 прийому передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги №29/10-2 від 29.10.2020 на загальну суму 90 000, 00 грн.
Частина 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України ).
Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частини 1 та 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що:
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;
- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України ).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України ).
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що витрати позивача в сумі 90 000,00 грн є співмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції, затраченим часом на надання таких послуг та відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а останні підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Отже, суд приходить до висновку, що клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги задоволенню не підлягає.
Водночас, відповідно до пункту 3 частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають покладенню на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Провадження в справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 208 424, 32 грн закрити.
2. У іншій частині позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, 27, ідентифікаційний код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Солар Істейт» (52001, Дніпропетровська область, Дніпровський район, місто Підгородне, вулиця Коротка, будинок 46, ідентифікаційний код 42226449) 3 272 611 (три мільйони двісті сімдесят дві тисяч шістсот одинадцять) грн 94 коп. основного боргу, 9 615 (дев'ять тисяч шістсот п'ятнадцять) грн 84 коп. 3 % річних, 16 363 (шістнадцять тисяч триста шістдесят три) грн 06 коп. інфляційних втрат, 38 095 (тридцять вісім тисяч дев'яносто п'ять) грн 10 коп. пені, 114 541 (сто чотирнадцять тисяч п'ятсот сорок одну) грн 42 коп. штрафу, 78 327 (сімдесят вісім тисяч триста двадцять сім) грн 86 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 54 202 (п'ятдесят чотири тисячі двісті дві) грн 21 коп. судового збору.
4. У іншій частині позову відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
6. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 09.06.2021.
Суддя Я.А.Карабань