Рішення від 25.05.2021 по справі 910/570/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.05.2021Справа № 910/570/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВО-ЛОГІСТИЧНИЙ КОМПЛЕКС "АРКТИКА"

до Акціонерного товариства "ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малий Олексій Сергійович

про визнання виконавчого напису нотаріуса №705 таким, що не підлягає виконанню

за участю представників:

від позивача: Яценко С.А.

від відповідача: Карпінський С.В.

від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВО-ЛОГІСТИЧНИЙ КОМПЛЕКС "АРКТИКА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ" про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вчинений 27.03.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. виконавчий напис за реєстровим №705 на іпотечному договорі №876/31/1-3 від 04.11.2014, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосєвим В.В. та зареєстрованому в реєстрі за №2041, не відповідає вимогам чинного законодавства України, у зв'язку з чим позивач вказує на існування підстав для визнання його таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2021 дану позовну заяву залишено без руху.

21.01.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 18.02.2021, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого Олексія Сергійовича.

16.02.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

17.02.2021 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшла заява про розгляд справи за відсутності його представника та копії документів, що стали підставою для вчинення виконавчого напису від 27.03.2017 за №705.

Протокольною ухвалою від 18.02.2021 відкладено підготовче засідання на 11.03.2021.

03.03.2021 через відділ діловодства суду позивачем подано відповідь на відзив.

10.03.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення.

У підготовчому засіданні 11.03.2021 представником відповідача подано клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Конституційним Судом України справи № 3-188/2020(455/20).

Протокольною ухвалою від 11.03.2021 продовжено підготовче провадження у справі №910/570/21 на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 01.04.2021.

17.03.2021 через відділ діловодства суду позивачем подано заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі.

У підготовчому засіданні 01.04.2021, розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, суд відмовив у його задоволенні, про що постановлено протокольну ухвалу від 01.04.2021.

У клопотанні про зупинення провадження у справі відповідач просив суд зупинити провадження у справі №910/570/21 до закінчення перегляду Конституційним Судом України справи № 3-188/2020(455/20) за конституційною скаргою АТ "Ощадбанк" щодо відповідності Конституції України припису першого речення частини першої статті 1050 Цивільного кодексу України. Клопотання мотивоване тим, що вирішення справи № 910/10374/17 об'єктивно неможливе до вирішення справи, до розглядається в порядку конституційного провадження.

Відповідно до вимог п.5 ч.1 ст.227 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з'ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Враховуючи приписи п.5 ч. 1 ст.227 ГПК України, суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Суд зазначає, у даному випадку предметом спору є визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягають виконанню, а не стягнення коштів в порядку частини першої статті 1050 Цивільного кодексу України, за таких обставин, суд не вбачає підстав для об'єктивної неможливості розгляду справи № 910/570/21 до вирішення КСУ справи № 3-188/2020(455/20).

За наведених обставин суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача.

Протокольною ухвалою від 01.04.2021 відкладено підготовче засідання на 15.04.2021.

У підготовчому засіданні 15.04.2021 представником відповідача було заявлені клопотання про закриття провадження у справі №910/570/21 та про залучення третьої особи.

Розглянувши клопотання відповідача про залучення до участі у справі TACTICAL BUSINESS LLP як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, суд відмовив у задоволенні зазначеного клопотання, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч.1 ст.50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі (ч.3 ст.50 ГПК України).

З урахуванням наведеної норми, умовою залучення до участі у справі особи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, є наявність обставин, які можуть вказувати на те, що рішення у такій справі може вплинути на її права або обов'язки щодо однієї із сторін.

Наразі відсутні докази існування обставин того, що рішення у даній справі може вплинути на права або обов'язки TACTICAL BUSINESS LLP щодо однієї із сторін.

За таких обставин, суд не встановив правових підстав для залучення TACTICAL BUSINESS LLP до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Також у підготовчому засіданні 15.04.2021 суд розглянув клопотання відповідача про закриття провадження у справі.

Клопотання відповідача мотивоване тим, що виконавче провадження №53731207 з примусового виконання виконавчого напису від 27.03.2017 за реєстровим №705 закінчено на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження", а тому згідно із п.2 ч.1 ст.231 ГПК України наявні підстави для закриття провадження у справі.

У відповідності до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Однак, суд зазначає, що на даний час між сторонами існує спір щодо виконавчого напису від 27.03.2017 за реєстровим №705, а отже предмет спору у даній справі не припинив своє існування, у зв'язку із чим підстави для закриття провадження у справі згідно із п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України відсутні.

Протокольними ухвалами від 15.04.2021 відмовлено в задоволенні клопотань відповідача про закриття провадження у справі та залучення третіх осіб, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.05.2021.

Протокольною ухвалою від 13.05.2021 відкладено судове засідання на 25.05.2021.

24.05.2021 через відділ діловодства суду від позивача та відповідача надійшли письмові пояснення.

У судове засідання 25.05.2021 з'явилися представники позивача та відповідача, надали пояснення по суті спору, за змістом яких представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх повністю, а представник відповідача проти позову заперечував та в його задоволенні просив відмовити.

Представник третьої особи у судове засідання 25.05.2021 не з'явився. Про час та місце судового засідання третя особа була повідомлена ухвалою суду від 13.05.2021.

У судовому засіданні 25.05.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

04.11.2014 між Публічним акціонерним банком "ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ" (відповідач, Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВО-ЛОГІСТИЧНИЙ КОМПЛЕКС "АРКТИКА" (позивач, позичальник) було укладено кредитний договір №876/31/1, до якого в подальшому сторонами вносилися зміни згідно додаткових договорів №1 від 29.12.2014, №2 від 20.04.2015, №3 від 03.08.2015, (надалі разом - "Кредитний договір"), відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 100000000,00 грн, а позичальник зобов'язався повернути відповідні кошти та сплатити проценти і інші платежі за користування кредитними коштами в порядку та на умовах встановлених договором.

Згідно із п. 2.2 Кредитного договору кредит надається одноразово з остаточним терміном повернення не пізніше 30.08.2019.

Відповідно до п. 2.3 Кредитного договору, в редакції додаткового договору №2 від 20.04.2015, сторони погодили погашення кредиту в строки згідно з таким графіком: щомісячно протягом 2016 року в останній робочий день кожного календарного місяця у розмірі 2083333,33 грн.; щомісячно протягом 2017 року в останній робочий день кожного календарного місяця у розмірі 2083333,33 грн; щомісячно протягом 2018 року в останній робочий день кожного календарного місяця у розмірі 2083333,33 грн; щомісячно з січня по липень 2019 року (включно) в останній робочий день кожного календарного місяця у розмірі 2812500,00 грн; 30.08.2019 у розмірі 2812500,12 грн.

За змістом п. 2.7 Кредитного договору за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати Банку відповідну плату (проценти) в порядку та розмірах, визначених цим договором. Проценти нараховуються Банком за фіксованою процентною ставкою. При нарахуванні та сплаті процентів за користування кредитом сторони повинні керуватись наступним:

- проценти за користування кредитом розраховуються Банком на основі процентної ставки в розмірі 21 процентів річних, яка може бути встановлена в іншому розмірі в порядку, визначеному цим договором (п.п. 2.7.1);

- проценти нараховуються методом факт/факт на фактичну суму заборгованості позичальника за кредитом та за термін фактичного користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту включно та до повного погашення заборгованості за цим договором. При нарахуванні процентів день видачі кредиту приймається до розрахунку як 1 (один) повний день користування кредитом, а день повернення кредиту (його частини) до розрахунку процентів не включається (п.п. 2.7.2);

- нараховані за період з першого дня видачі кредиту або з першого числа звітного місяця по останнє число звітного місяця або по день повернення позичальником кредиту (або його частини) проценти (з урахуванням положень п. 2.7.4 цього договору) повинні бути сплачені позичальником не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, а в разі дострокового погашення кредиту - одночасно з погашенням кредиту. Перший раз позичальник сплачує проценти не пізніше 10.12.2014. В період з березня 2015 року по травень 2015 року включно, розмір нарахованих процентів за користування кредитними коштами, які повинен сплатити позичальник становить: за березень 2015 року - 1000000,00 грн.; за квітень 2015 року - 1000000,00 грн; за травень 2015 року - 1000000,00 грн. Різниця процентів, нарахованих за користування кредитом за період з 01.03.2015 по 31.05.2015 та таких, що мають бути сплачені за ставкою 21% річних - повинна бути сплачена позичальником протягом періоду з 01.01.2016 по 31.12.2016 включно щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, рівними частинами, а в разі дострокового погашення кредиту - одночасно з погашенням кредиту (п.п. 2.7.3 в редакції додаткового договору №2 від 20.04.2015);

- у випадку порушення зобов'язань позичальника, встановлених пунктами 5.3.6 та 5.3.14 цього договору, Банк встановлює процентну ставку в розмірі 23% річних, починаючи з першого дня місяця, що слідує за місяцем, в якому відбулось порушення зобов'язань позичальника, та закінчуючи останнім днем місяця, в якому таке зобов'язання буде виконане/дотримане. Сторони домовились, що встановлення процентної ставки за користування кредитом відповідно до цього пункту договору не є зміною в односторонньому порядку умов цього договору (п. 2.7.4).

04.11.2014 між ПАТ "ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ" (іпотекодержатель) та ТОВ "ТОРГОВО-ЛОГІСТИЧНИЙ КОМПЛЕКС "АРКТИКА" (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір №876/31/1-3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосєвим В.В. та зареєстрований в реєстрі за №2041, (надалі - "Іпотечний договір") відповідно до умов якого ТОВ "ТЛК "Арктика" в забезпечення виконання взятих на себе згідно Кредитного договору зобов'язань було передано в іпотеку Банку нерухоме майно, а саме: рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ "Логістик центр "Скандинавія", що знаходиться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46а; земельну ділянку площею 2,500 га, кадастровий номер 3222486200:04:001:0001, яка розташована за адресою: Софіївсько-Борщагівська сільська рада; земельну ділянку площею 2,500 га, кадастровий номер 3222486200:04:001:0002, яка розташована за адресою: Софіївсько-Борщагівська сільська рада.

У відповідності до п. 3.1.5 Іпотечного договору іпотекодержатель має право у випадку невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов'язання за кредитним договором та/або обов'язків за цим договором, а також в інших випадках, передбачених цим договором, законодавством, кредитним договором, звернути стягнення на предмет іпотеки і задовольнити за рахунок його вартості свої вимоги в повному обсязі, включаючи: основну суму боргу (кредит) відповідно до умов зобов'язання, проценти за користування кредитом, комісії, неустойки (пені, штрафи) та інші платежі і санкції, що передбачені та/або які випливають із зобов'язання, а також витрати, пов'язані з невиконанням або неналежним виконанням іпотекодавцем умов Кредитного договору та/або цього договору, витрати іпотекодержателя, пов'язані з пред'явленням вимоги за Кредитним договором та зі зверненням стягнення на предмет іпотеки за цим договором (в тому числі витрати ,пов'язані з реалізацією предмета іпотеки та вартістю послуг незалежного експерта-суб'єкта оціночної діяльності), а також витрати на утримання і збереження предмета іпотеки.

Згідно із п. 3.1.6 Іпотечного договору іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого іпотекою за цим договором, а якщо вимога не буде задоволена, незалежно від настання строку виконання зобов'язання, звернути стягнення на предмет іпотеки.

Положеннями п. 3.1.12 Іпотечного договору встановлено, що іпотекодержатель має право надіслати іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушених зобов'язань за Кредитним договором та/або цим договором, з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки, та у порядку, передбаченому цим договором та законодавством, звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо протягом тридцяти денного строку вказана письмова вимога залишена без задоволення або задоволена не в повному обсязі.

Відповідно до п. 6.1 Іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадках, передбачених цим договором та законодавством, в тому числі, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов зобов'язання (повністю або частково), зокрема, але не виключно, якщо в строки, встановлені Кредитним договором, іпотекодавець не поверне (повністю або частково) іпотекодержателю суму кредиту, та/або не сплатить проценти за користування кредитом, та/або не сплатить комісії та/або іншу заборгованість, платежі, неустойки (пені, штрафи), що передбачені та/або випливають із зобов'язання, у тому числі у випадку одноразового прострочення будь-якого зобов'язання, що складає зобов'язання, а також в інших випадках, передбачених кредитним договором, а рівно у випадках, якщо будь-яка з гарантій/запевнень або будь-який документ, надані іпотекодавцем у відповідності з цим договором, виявляться (стануть) недійсними.

За змістом п.п. 6.2.2 п. 6.2 Іпотечного договору за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя, зокрема: у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

На виконання умов Кредитного договору Банком було надано позичальнику кредитні кошти у розмірі 100000000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1 від 05.11.2014, а позичальником за час користування такими коштами було здійснено їх часткове повернення у розмірі 2500000,00 грн, що підтверджується банківськими виписками.

Листом від 12.11.2015 №34/4-12/5661-11792 АТ "Ощадбанк" звернулося до ТОВ "ТЛК "Арктика" з повідомленням про те, що у зв'язку з невиконання останнім вимог п.п. 5.3.6 п. 5.3 Кредитного договору АТ "Ощадбанк" на підставі п. 2.7.4 Кредитного договору встановлює проценту ставку за користування кредитними коштами в розмірі 23% річних.

Листом від 10.03.2016 №55/2-06/340-2042 АТ "Ощадбанк" направлено на адресу ТОВ "ТЛК "Арктика" вимогу про дострокове повернення кредиту, у відповідності до якої вказувало на те, що позичальником не виконано передбачений п.п. 5.3.2 Кредитного договору обов'язок своєчасно у визначені строки сплачувати плату за користування кредитом, внаслідок чого утворилася прострочена заборгованість за кредитним договором, яка станом на 09.03.2016 становить у загальному розмірі 113059309,41 грн та складається з: строкової заборгованості за кредитом - 93333334,34 грн; простроченої заборгованості за кредитом - 4166666,66 грн; строкової заборгованості за процентами - 3 577529,19 грн; простроченої заборгованості за процентами - 9952330,43 грн; пені - 1 342 326,62 грн; 3% річних - 90 219,61 грн; інфляційних втрат - 147026,56 грн; штрафу за порушення умов іпотечного договору - 449877,00 грн, а тому в порядку, визначеному п. 3.3 Кредитного договору Банк повідомив про відкликання кредиту та вимагав не пізніше 20 (двадцяти) банківських днів з моменту вручення цієї вимоги здійснити повне погашення кредиту.

16.03.2017 за №55/2-07/412/2 АТ "Ощадбанк" звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого О.С. з заявою про вчинення виконавчого напису, у відповідності до якої просило вчинити виконавчий напис на копії Іпотечного договору з метою звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності ТОВ "ТЛК "Арктика" з метою часткового погашення простроченої заборгованості за процентами та штрафними санкціями останнього перед АТ "Ощадбанк" за Кредитним договором, нарахованими у період з 15.03.2016 по 15.03.2017 (включно), в сумі 60779032,54 грн., з яких: прострочена заборгованість за процентами - 23994249,95 грн; загальна сума штрафних санкцій в розмірі 36297282,59 грн., в тому числі: загальна сума пені - 20046 605,78 грн.; загальна сума 3% річних - 3415480,22 грн.; загальна сума інфляційних втрат - 12835196,59 грн; сума штрафу за порушення п.п. 7.2.6 Кредитного договору - 487500,00 грн.

27.03.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. на Іпотечному договорі був вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №705 (надалі - "Виконавчий напис №705"), відповідно до якого запропоновано в рахунок часткового погашення простроченої заборгованості ТОВ "ТЛК "Арктика" перед Банком за процентами та штрафними санкціями за період з 15.03.2016 по 15.03.2017 за Кредитним договором в сумі 60779032,54 грн, з яких: прострочена заборгованість за процентами - 23994249,95 грн.; загальна сума штрафних санкцій в розмірі 36297282,59 грн, в тому числі: загальна сума пені - 20046605,78 грн; загальна сума 3% річних - 3415480,22 грн; загальна сума інфляційних втрат - 12835196,59 грн; сума штрафу за порушення п.п. 7.2.6 Кредитного договору - 487500,00 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором.

Спір у справі виник у зв'язку із невідповідністю, на думку позивача, вчиненого третьою особою Виконавчого напису №705 чинному законодавству України, а тому є підстави для визнання його таким, що не підлягає виконанню.

Підставою для визнання Виконавчого напису №705 таким, що не підлягає виконанню позивачем вказується на незаконність нарахування запропонованої за ним до погашення заборгованості ТОВ "ТЛК "Арктика" перед АТ "Ощадбанк" за Кредитним договором, що зокрема обґрунтовується відсутністю у Банку правових підстав для нарахування процентів за користування кредитними коштами після дострокового припинення за волею Банку кредитних правовідносин.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначив про те, що: незважаючи на той факт, що кредитор змінив строк виконання зобов'язання щодо повернення суми кредиту, строк дії Кредитного договору залишився незмінним, а відтак, посилання позивача на той факт, що Кредитний договір припинив свою дію спростовується наявними у матеріалах справи доказами. Відповідач вказує, що у даному випадку сторони Кредитного договору прямо обумовили нарахування процентів на фактичну суму заборгованості боржника за кредитом за весь строк користування, тобто, незалежно від строку дії договору чи від його припинення, і пов'язали сплату процентів не безпосередньо зі строком дії договору, а зі строком існування самого порушеного зобов'язання, строком фактичного користування кредитними коштами та до повного погашення заборгованості за наданим кредитом.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 88 Закону України "Про нотаріат" містить певну умову вчинення виконавчих написів. Так, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо, зокрема, подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Положеннями п. 3 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, встановлено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 №1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 №1172.

У відповідності до п. 1-1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172, для одержання виконавчого напису подаються: оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; довідка фінансової установи про ненадходження платежу.

Отже, вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.

При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172, для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №916/3006/17, від 27.03.2019 у справі №137/1666/16-ц з подібних правовідносин.

Із тексту Виконавчого напису №705 вбачається, що нотаріусом запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором в рахунок погашення заборгованості ТОВ "ТЛК "Арктика" перед АТ "Ощадбанк" за процентами та штрафними санкціями за період з 15.03.2016 по 15.03.2017 за Кредитним договором в сумі 60 779 032,54 грн, з яких: прострочена заборгованість за процентами - 23 994 249,95 грн.; загальна сума пені - 20046605,78 грн; загальна сума 3% річних в розмірі 3 415 480,22 грн.; загальна сума інфляційних втрат - 12835196,59 грн; сума штрафу за порушення п.п. 7.2.6 кредитного договору - 487500,00 грн.

При цьому, згідно доданих до заяви АТ "Ощадбанк" від 16.03.2017 №55/2-07/412/2 про вчинення виконавчого напису розрахунків заборгованості, вбачається, що:

- сума заявлених процентів розрахована за період користування кредитом протягом березня 2016 року по лютий 2017 року від суми кредиту у розмірі 97500000,00 грн, а також включає в себе суму відстрочених згідно додаткового договору №2 від 20.04.2015 до Кредитного договору сум несплачених процентів, які були нараховані за березень - травень 2015 року;

- сума пені розрахована у період з 15.03.2016 по 15.03.2017 від суми процентів, нарахованих з грудня 2015 року по лютий 2017 року, з урахуванням відстрочених згідно додаткового договору №2 від 20.04.2015 до Кредитного договору сум несплачених процентів, які були нараховані за березень - травень 2015 року, а також від суми кредиту у розмірі 97500000,00 грн;

- сума 3% річних розрахована у період з березня 2016 року по січень 2017 року від суми процентів, нарахованих з лютого 2016 року по січень 2017 року, з урахуванням відстрочених згідно додаткового договору №2 від 20.04.2015 до Кредитного договору сум несплачених процентів, які були нараховані за березень - травень 2015 року, а також від суми кредиту.

- сума штрафу нарахована одноразово у розмірі 0,5% від суми кредиту.

Отже, вчиняючи Виконавчий напис №705 нотаріусом було підтверджено на підставі наданих Банком документів існування станом на 15.03.2017 зазначених вимог АТ "Ощадбанк" до ТОВ "ТЛК "Арктика".

В той же час, частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

У відповідності до частин 1, 2 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до п. 3.3.1 Кредитного договору Банк має право у випадку, якщо будуть мати місце будь-які або всі можливі випадки невиконання позичальником та/або майновим поручителем/поручителем взятих на себе обов'язків та недотримання умов, передбачених цим договором та/або документами забезпечення, вимагати негайного повернення суми кредиту та всієї суми нарахованих процентів за користування кредитом (разом з будь-якими іншими нарахованими сумами або сумами, що підлягають до сплати за цим договором), у тому числі, але не виключно, якщо: позичальник вчасно не сплатив суму кредиту, її частину або проценти за користування кредитом або будь-які інші суми, які підлягають сплаті за цим договором; ліквідність забезпечення втрачена та/або вона не відповідає умовам надання; порушена процедура визнання позичальника та/або поручителя та/або майнового поручителя банкрутом та/або судом прийнято рішення, що визнає позичальника та/або поручителя та/або майнового поручителя банкрутом або підтверджує його (їх) неплатоспроможність; прийнято рішення про припинення (реорганізацію або ліквідацію) та/або розпочата процедура реорганізації або ліквідації позичальника та/або майнового поручителя та/або поручителя, якщо такі дії здійснюються без попередньої письмової згоди банку; позичальник використовує кредитні кошти не за цільовим призначенням кредиту; з'являться обставини, які за обґрунтованим висновком банку призведуть до того, що позичальник не виконає свої зобов'язання за цим договором; звітність та інформація, які повинні надаватися позичальником згідно з умовами цього договору, не будуть надані вчасно або при перевірці виявиться недійсними та/або не зможуть бути перевірені у зв'язку з недоліками ведення бухгалтерського обліку позичальника.

Положеннями п.3.3.2 Кредитного договору визначено, що після отримання позичальником від банку листа з повідомленням про вручення щодо відкликання кредиту позичальник зобов'язаний не пізніше (двадцяти) банківських днів з моменту вручення такого листа здійснити повне погашення кредиту (включаючи основну суму боргу, нараховані та несплачені проценти за користування кредитом та інші платежі, що підлягають сплаті позичальником на користь банку відповідно до умові цього договору).

Згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

З огляду на викладені положення вбачається, що за настання певних умов, зокрема, порушення позичальником строків повернення суми кредиту чи сплати процентів за користування ним, кредитор вправі змінити умови основного зобов'язання щодо строку кредитування, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом шляхом висунення до позичальника вимоги про дострокове повернення таких сум (кредиту та нарахованих процентів за користування ним).

Листом від 10.03.2016 №55/2-06/340-2042 у зв'язку із неналежним виконанням ТОВ "ТЛК "Арктика" взятих на себе згідно п.п. 5.3.2 Кредитного договору зобов'язань щодо своєчасного повернення суми кредиту та сплати процентів за користування ним АТ "Ощадбанк" повідомило ТОВ "ТЛК "Арктика" про відкликання кредиту та вимагало не пізніше 20 (двадцяти) банківських днів з моменту вручення такої вимоги здійснити повне погашення кредиту.

При цьому, із матеріалів справи вбачається, що станом на момент направлення такої вимоги мало місце порушення ТОВ "ТЛК "Арктика" виконання взятих на себе зобов'язань щодо оплати чергових платежів по поверненню суми кредиту за січень, лютий 2016 року та сплаті процентів за користування кредитом, починаючи з липня 2015 року, а тому АТ "Ощадбанк" в силу наведених положень Кредитного договору було правомірно реалізовано своє право на дострокове припинення кредитних правовідносин.

Таку вимогу (лист від 10.03.2016 №55/2-06/340-2042) було отримано ТОВ "ТЛК "Арктика" 16.03.2016, що підтверджується підписом представника останнього в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення №0100137192416.

Отже, є обґрунтованими посилання позивача на те, що з прийняттям відповідного рішення АТ "Ощадбанк" фактично на власний розсуд, на підставі наданих йому положеннями ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України та п.3.3 Кредитного договору прав змінив умови основного зобов'язання щодо строку кредитування, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, встановивши сплив таких строків 13.04.2016 (дата спливу двадцятиденного строку з моменту отримання вимоги Банку про дострокове повернення кредиту).

Вирішуючи в такому випадку питання нарахування процентів за користування кредитом слід враховувати, що у відповідності до ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України такі проценти нараховуються до дня, встановленого кредитором у змінених умовах виконання основного зобов'язання, тобто, до спливу строку дострокового повернення всієї суми кредиту, адже право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.

Тобто, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.

Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Саме таке застосування наведених норм при розгляді справ в тотожних правовідносинах було викладено Великою Палатою Верховного Суду в своїх постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 19.05.2020 у справі 910/23028/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 19.09.2018 у справі №752/11447/16-ц, за наслідками якого здійснено правовий висновок про те, що якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 Цивільного кодексу України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Отже, наявність рішення банку про дострокове повернення кредиту зумовлює зміну строку дії договору з відповідної дати (в даному випадку 13.04.2016), а тому подальше нарахування процентів та неустойки за таким договором є неможливим, адже відповідне зобов'язання було змінено і кредитний договір припинився, в той час як положення абз. 2 ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору, а в силу приписів ст. 548 Цивільного кодексу України зобов'язання може бути забезпечено неустойкою якщо це встановлено договором, строк дії якого в даному випадку припинився.

З урахуванням викладеного, суд враховує, що здійснений Великою Палатою Верховного Суду наведений правовий висновок при розгляді справ №444/9519/12 та №912/1120/16 було здійснено в межах розгляду спорів, що виникли між АТ "Ощадбанк" зі своїми позичальниками з приводу кредитних правовідносин, положення щодо унормування яких є тотожними умовам Кредитного договору.

З окрема, у справі №912/1120/16 спір стосувався визнання в рамках справи про банкрутство поточних грошових вимог АТ "Ощадбанк" до боржника, які виникли в межах кредитних правовідносин та складалися із заборгованості за процентами, пені, 3% річних, інфляційних втрат, а саме: 07.05.2018 АТ "Ощадбанк" звернулося до господарського суду із заявою про визнання поточних грошових вимог до банкрута в сумі 15 866 744, 26 грн., що виникли під час проведення процедур банкрутства за період з дати порушення провадження у справі про банкрутство - 05.04.2016 по 15.03.2018, тобто до дня визнання боржника банкрутом включно, вказавши, що за умовами кредитного договору проценти нараховуються до повного погашення заборгованості за цим договором. (п.п. 1.4, 1.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020).

В межах розгляду такої справи судами першої та апеляційної інстанцій, висновки яких і підтримала Велика Палата Верховного Суду, констатували, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії договору кредитної лінії, а також припиняє право АТ "Ощадбанк" нараховувати передбачені пунктом 2.7.2 договору кредитної лінії проценти та пеню відповідно до пункту 7.1.1 цього договору. (п. 2.4 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020).

В основу доводів касаційної скарги на судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі №912/1120/16 АТ "Ощадбанк" було покладено те, що: в силу положень статей 598, 599, 609, 629 Цивільного кодексу України наявність рішення суду про стягнення грошової суми за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання (добровільного чи примусового) не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін та/або припинення зобов'язань, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та Цивільним кодексом України, а також процентів, передбачених статтею 1048 цього Кодексу; суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 04.07.2018 по справі №310/11534/13-ц, адже є правові підстави вважати, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін за цим договором та не позбавляє банк права на отримання належних йому процентів за користування кредитом до повного погашення заборгованості; суди неправильно витлумачили постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №913/11/18, в основу правової позиції якої було покладено висновок про право банку на отримання належних йому процентів за користування кредитом до повного погашення заборгованості за умовами кредитного договору, відмінними від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом 2 частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України (розділ 3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020).

Тобто, доводи АТ "Ощадбанк" в якості касатора в межах справи №912/1120/16 зводилися до того, що за умовами укладеного між сторонами спірних правовідносин кредитного договору у нього наявні правові підстави для нарахування процентів та неустойки до фактичного погашення заборгованості в повному обсязі, не в залежності від спливу строків кредитування чи їх дострокової зміни.

При цьому, в п.п. 5.5 ,5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 було процитовано положення умов кредитного договору, з якого виникли спірні правовідносини, а саме: "Пунктом 2.7.2 Кредитного договору передбачено, що проценти нараховуються починаючи з першого дня видачі Кредиту, та до повного погашення заборгованості за цим Договором. За порушення взятих на себе зобов'язань з повернення Кредиту, своєчасної сплати процентів за користування Кредитом Позичальник зобов'язується сплатити на користь Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми платежу за кожен день прострочення (п. 7.1.1 Кредитного договору).".

Суд відзначає, що такі умови є тотожними умовам кредитування, викладеним в п.п. 2.7.2 та 7.2.1 Кредитного договору, з якого виникли спірні правовідносини у даній справі.

Відтак, саме за наслідками дослідження наведених доводів касатора в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 в сукупності з дослідженням встановлених сторонами кредитного договору умов правовідносин кредитування, які є тотожними умовам кредитування, викладеним в Кредитному договорі, з якого виникли спірні правовідносини у даній справі, і було здійснено викладений висновок про те, що якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Більш того, в межах розгляду справи №912/1120/16 (п. 6.36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2018 у справі № 913/11/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, на яку посилалося АТ "Ощадбанк".

Така постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (від 13.12.2018 у справі №913/11/18) була винесена у спорі за позовом АТ "Ощадбанк" про стягнення процентів за кредитом, нарахованих поза межами строку кредитування на підставі частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України, в якій суд касаційної інстанції вказав на те, що сторонами у пункті 2.7.2 кредитного договору з урахуванням принципу свободи договору (статей 6, 627 Цивільного кодексу України) передбачено іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом другим частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України, допускає нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості, у зв'язку з чим, з посиланням на врахування умов кредитного договору, вказано, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до правовідносин сторін цього спору правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену в постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12. (п.п. 6.32, 6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020).

Згідно із наведених вище положень кредитного договору, з яких виник спір у справі №913/11/18, вбачається їх ідентичність до умов кредитування, встановлених Кредитним договором, а саме, як вбачається із наявних судових рішень у справі №913/11/18, опублікованих в Єдиному державному реєстрі судових рішень (рішення Господарського суду Луганської області від 12.03.2018 та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 20.09.2018), спірні правовідносини, з яких виник спір у справі №913/11/18 в частині нарахування процентів було унормовано, зокрема, приписами п.п. 2.7.1, 2.7.2, 2.7.3 договору кредитної лінії №236 від 12.03.2014, наступного змісту: "відповідно до п. 2.7.1 Кредитного договору процентна ставка встановлена в розмірі 21% річних, яка може бути встановлена в іншому розмірі в порядку, визначеному Договором. Згідно з п. 2.7.2 Кредитного договору проценти нараховуються методом факт/факт на фактичну суму заборгованості Позичальника за Кредитом та за термін фактичного користування ним, починаючи з першого дня видачі Кредиту включно, та до повного погашення заборгованості за цим Договором. Пунктом 2.7.3 Кредитного договору сторонами передбачено, що нараховані за період з першого дня видачі Кредиту або з першого числа звітного місяця по останнє число звітного місяця або по останній день повернення Позичальником Кредиту (або його частки) проценти (з урахуванням положень п. 2.7.4 цього Договору) повинні бути сплачені Позичальником не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за звітнім, а в разі дострокового погашення Кредиту - одночасно з погашенням Кредиту.

Ідентичні положення умов нарахування процентів унормовано в приписах п.п. 2.7.1, 2.7.2, 2.7.3 Кредитного договору.

Отже, за ідентичності умов кредитування Великою Палатою Верховного Суду в своїй постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 було відступлено від висновку Верховного Суду про відсутність правових підстав для застосування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеної в постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, в силу визначення в умовах договору кредитування (ідентичних до умов кредитування, встановлених в Кредитному договорі) іншої домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом другим частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України, допускає нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості.

З огляду на викладене вбачається, що питання правильного застосування положень ст.ст. 1048, 1050 Цивільного кодексу України в межах правовідносин, унормованих аналогічними до положень Кредитного договору умовами кредитування, було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду з наведенням відповідного правового висновку в межах таких відносин.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").

За таких обставин, є безумовним висновок про те, що наявність в межах спірних правовідносин рішення банку про дострокове повернення кредиту (оформлене листом АТ "Ощадбанк" від 10.03.2016 №55/2-06/340-2042) зумовлює зміну строку дії договору з відповідної дати (в даному випадку 13.04.2016), а тому подальше нарахування процентів та неустойки за таким договором є неможливим, адже відповідне зобов'язання було змінено і кредитний договір припинився, адже такий висновок в силу сформованої правової позиції Великої Палати Верховного Суду (постанови від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 19.05.2020 у справі 910/23028/17) підпадає під правовий захист такого основоположного принципу здійснення судочинства як верховенство права, невід'ємним елементом якого є правова визначеність.

Тому, посилання відповідача на встановлення в умовах Кредитного договору інших наслідків реалізації ним права на одностороннє припинення кредитних правовідносин відхиляються судом як не обґрунтовані та такі, що суперечать приписам законодавства України і сталій судовій практиці їх застосування Великою Палатою Верховного Суду.

Відносно доводів АТ "Ощадбанк" про те, що умови нарахування процентів після спливу строку кредитування встановлено в положеннях п. 2.7.4 Кредитного договору, згідно якого ним і здійснюється нарахування процентів з 01.11.2015 суд відзначає, що: по-перше, наведені висновки Великої Палати Верховного Суду було прийнято в т.ч. в межах відносних, в яких мала місце зміна процентної ставки в силу порушення позичальником умов кредитування, що виключає наявність фактору відмінності спірних правовідносин; по-друге, умови п. 2.7.4 Кредитного договору встановлюють виключно випадки, за яких Банк набуває права застосувати збільшений розмір процентів та визначають період в який така процента ставка діє, в той же час, визначений п.п. 2.7.2, 2.7.3 такого договору порядок нарахування та сплати залишається незмінним, а тому не в залежності від розміру процентної ставки (як визначеного п. 2.7.1, так і п. 2.7.4) порядок їх нарахування регулюється п. 2.7.2 Кредитного договору.

З огляду на викладене вбачається, що правові підстави для нарахування АТ "Ощадбанк" в порядку, визначеному п. 2.7.2 Кредитного договору, процентів за користування кредитом, неустойки (пені та штрафу) як від суми кредиту, так і від суми процентів за користування кредитом після 13.04.2016 (дати спливу строку дострокового повернення кредиту - припинення строку кредитування) відсутні.

Враховуючи встановлені судом обставини правовідносин кредитування за Кредитним договором, з яких виник спір у даній справі, суд вважає за доцільне здійснити перевірку розрахунку заборгованості, визначеної банком в заяві від 16.03.2017 №55/2-07/412/2 про вчинення виконавчого напису з урахуванням доводів позивача щодо незаконності заявлення до стягнення за Виконавчим написом №705 сум, нарахованих станом на 13.04.2016 (останній день дії строку кредитування) та на 15.03.2017 (кінцевий день нарахувань сум, запропонованих до погашення за Виконавчим написом №705).

Щодо заборгованості - суми неповернутого кредиту, та здійснених від такої суми нарахувань пені, 3% річних, інфляційних втрат та штрафу. Із наявних в матеріалах справи банківських виписок вбачається, що у період з 05.11.2014 (день видачі кредиту) та по 15.03.2017 ТОВ "ТЛК "Арктика" в якості повернення суми наданого кредиту було сплачено на користь АТ "Ощадбанк" кошти у загальному розмірі 2500000,00 грн.

Відтак, правильним є посилання Банку на те, що розмір заборгованості ТОВ "ТЛК "Арктика" по поверненню суми кредиту становив 97500000,00 грн (як станом на 13.04.2016, так і станом на 15.03.2017).

Визначаючи період прострочення по оплаті такої суми з урахуванням приписів п. 2.3 Кредитного договору, в редакції додаткового договору №2 від 20.04.2015, вбачається, що на момент дострокового припинення строку кредитування (13.04.2016) мало місце прострочення по оплаті платежів за січень-березень 2016 року у розмірі 2083333,33 грн кожний, строк оплати яких настав 29.01.2016, 29.02.2016 та 31.03.2016, відповідно, а з 14.04.2016 виникло прострочення по поверненню коштів у розмірі всієї суми - 97500000,00 грн.

Отже, враховуючи встановлену дату припинення кредитних правовідносин за Кредитним договором (13.04.2016), правомірним в силу приписів п. 7.2.1 Кредитного договору є нарахування пені за прострочення по поверненню суми кредиту виключно від вказаної суми окремо по платежам за січень-березень 2016 року з вказаних дат по 13.04.2016.

Згідно із документами та розрахунком банку, наданими до заяви про вчинення виконавчого напису, сума пені нарахована за прострочення по поверненню суми кредиту (як станом на 13.04.2016, так і станом на 15.03.2017), яка правомірно могла бути запропонована до погашення за виконавчим написом №705 становить 182832,42 грн.

Щодо пені, нарахованої за прострочення по поверненню суми кредиту з 14.04.2016 (від суми 97500000,00 грн), слід зазначити, такі вимоги є безпідставними з урахуванням відсутності підстав встановлення відповідальності за порушення відповідних зобов'язань у вигляді сплати неустойки після закінчення строку кредитування та з урахуванням наявності вимоги про дострокове погашення заборгованості. За таких обставин, заявлена до стягнення згідно Виконавчого напису №705 пеня за прострочення по сплаті суми кредиту, нарахування якої здійснюється з 14.04.2016 у розмірі 16301582,43 грн (16484414,85 грн - 182832,42 грн), є необґрунтованою.

Відносно сум 3% річних та інфляційних втрат суд відзначає, що їх нарахування не обмежено діючими строками кредитування, а тому їх нарахування після 13.04.2016 є правомірне з урахуванням положень норми ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що з урахуванням періодів, визначених у заяві про вчинення виконавчого напису (з 15.03.2016 по 15.03.2017 - в частині 3% річних; з березня 2016 по січень 2017 - в частині інфляційних втрат), сума 3% річних за прострочення по поверненню суми кредиту становить 2699332,01 грн та інфляційних втрат - 11660879,22 грн.

Отже, запропоновані до погашення за Виконавчим написом №705 суми 3% річних у сумі 2699332,01 грн та інфляційних втрат у сумі 11227224,46 грн, нарахованих за прострочення по поверненню суми кредиту є правомірними.

У відповідності до п.п. 7.2.6 п. 7.2 Кредитного договору у випадку невиконання або неналежного виконання взятих на себе зобов'язань, передбачених цим договором, банк має право застосувати до позичальника штрафні санкції за ненадання позичальником інших документів, передбачених договором (крім фінансової звітності, повідомлення про зміну адреси місцезнаходження, банківських реквізитів, номерів телефонів, телефаксів та телексу повідомлення про зміну керівників/засновників, учасників позичальника, повідомлення про зміну часток засновників/учасників у статутному капіталі позичальника та будь-яких інших змін установчих документів, повідомлення про зміну розміру статутного капіталу, повідомлення про зміну форми власності та про всі інші зміни, які здатні вплинути на реалізацію договору та виконання зобов'язань за ним) у) та/або невиконання позичальником/ зобов'язань за цим договором, що не мають вартісного виразу - неустойку в розмірі 0,5% від суми кредиту.

Однак, як матеріали заяви АТ "Ощадбанк" про вчинення виконавчого напису, так і матеріали справи не містять доказів настання як станом на 13.04.2016, так і станом на 15.03.2017 правових підстав для нарахування у відповідності до п.п.7.2.6 п.7.2 Кредитного договору штрафу в сумі 487500,00 грн - у розмірі 0,5% від суми кредиту.

Крім того, із спливом строку кредитування в силу встановлених судом обставин, нарахування такого штрафу після 14.04.2016 є спірним, в той час, як будь-яких вказівок на нарахування його до вказаної дати вимога АТ "Ощадбанк" про дострокове повернення кредиту (лист від 10.03.2016 №55/2-06/340-2012) не містила.

Тому, правові підстави для погашення за Виконавчим написом №705 вимоги про стягнення штрафу у розмірі 487500,00 грн, нарахованого позивачем на підставі п.п.7.2.6 Кредитного договору, відсутні.

Щодо нарахувань процентів за користування кредитом.

Як встановлено судом правові підстави для нарахування АТ "Ощадбанк" процентів за користування кредитом згідно Кредитного договору після 13.04.2016 (дати спливу строку дострокового повернення кредиту - дати спливу дії строку кредитування) відсутні, а відтак, враховуючи визначені АТ "Ощадбанк" межі вчинення Виконавчого напису №705 правомірно запропонованими до погашення за ним процентами є сума у розмірі 4316518,08 грн, яка складається з:

- 1 899 385,25 грн. - процентів за березень 2016 року;

- 796 516,39 грн. - проценти за квітень 2016 року (до 13.04.2016);

- 1 620 616,44 грн. - частина залишку процентів, нарахованих за березень - травень 2015 року, оплата яких згідно додаткового договору №2 від 20.04.2015 мала бути здійснена протягом 2016 року.

Щодо нарахувань пені, 3% річних, інфляційних втрат за прострочення слати процентів, то суд зазначає, що оскільки, як зазначено вище, правові підстави для нарахування банком процентів за користування кредитом згідно Кредитного договору після 13.04.2016 відсутні, то і відсутня можливість для стягнення та погашення відповідних вимог за Виконавчим написом №705 - процентів за користування кредитом, нарахованих за квітень 2016 року (з 14.04.2016) - березень 2017 року (по 15.03.2017) та розрахованих за прострочення по їх оплаті пені, 3% річних і інфляційних втрат, адже обов'язку з оплати таких коштів у ТОВ "ТЛК "Арктика" не існувало.

Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно із доданого до заяви про вчинення виконавчого напису розрахунку та періодів відповідних нарахувань, у межах строків, за який пропонується до стягнення борг згідно Виконавчого напису №705:

- в частині пені - Банком здійснюється нарахування за прострочення по оплаті процентів, які нараховані з грудня 2015 року;

- в частині 3% річних - Банком здійснюється нарахування за прострочення по оплаті процентів, які нараховані з серпня 2015 року;

- в частині інфляційних втрат - Банком здійснюється нарахування за прострочення по оплаті процентів, які нараховані з лютого 2016 року.

Водночас, суд позбавлений можливості здійснити перевірку правильності розрахунків в частині пені, 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення по оплаті процентів, які нараховані до квітня 2016 року з урахуванням вказаних вище періодів розрахунків, оскільки у заяві про вчинення виконавчого напису та у матеріалах справи відсутні первинні документи з нарахувань по кредитному договору та розгорнуті розрахунки заборгованості за відповідні періоди.

При цьому, суд звертає увагу на те, що розрахунок процентів у вказаний період мав здійснюватися за ставкою у розмірі 21% річних в період з листопада 2014 року по жовтень 2015 року, а з листопада 2015 року - за ставкою у розмірі 23% річних з урахуванням умов кредитного договору.

В той же час, із наданих АТ "Ощадбанк" розрахунків та банківських виписок вбачається, що останнім було здійснено нарахування процентів за вересень 2015 року виходячи із ставки у розмірі 23% річних, з посиланням на положення п.п. 2.7.4 та 5.3.6 Кредитного договору (враховуючи відображені у виписці по рахунку донарахування процентів за вересень 2015 року).

Однак, в підтвердження виникнення права Банку на нарахування ним процентів за такою ставкою ним було надано лист від 12.11.2015 №34/4-12/5661-11792, в якому повідомлялося про те, що у зв'язку з невиконання ТОВ "ТЛК "Арктика" вимог п.п. 5.3.6 п. 5.3 Кредитного договору АТ "Ощадбанк" на підставі п.2.7.4 Кредитного договору встановлює з 01.11.2015 проценту ставку за користування кредитними коштами в розмірі 23% річних.

Будь-яких інших доказів на обґрунтування застосування ставки у розмірі 23% річних матеріали справи не містять.

Зважаючи на лист банку щодо виникнення визначених п.п. 5.3.6 п. 5.3 Кредитного договору обставин про зміну процентної ставки та враховуючи відсутність будь-якого спростування чи заперечень з боку ТОВ "ТЛК "Арктика" щодо цього, суд вважає за можливе застосування ставки у розмірі 23% річних з 01.11.2015, що в свою чергу свідчить про неправомірність нарахування АТ "Ощадбанк" процентів за користування кредитом у вересні 2015 року за такою ставкою, адже повідомлення про відповідні зміни відбулось лише в листопаді 2015 року.

Враховуючи вище наведене та оскільки нарахування пені, 3% річних, інфляційних втрат за прострочення сплати процентів, нарахованих за квітень 2016 року (з 14.04.2016) - березень 2017 року (по 15.03.2017), як встановлено судом вище є неправомірним, то визначені банком у заяві про вчинення виконавчого напису пені, 3% річних, інфляційних втрат за прострочення сплати процентів вимоги були необґрунтованими та спірними.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

З огляду на викладені положення вбачається, що можливість іпотекодержателем звернути стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку (в т.ч. шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса) обумовлена, зокрема, існуванням факту порушення забезпеченого зобов'язання.

В той же час, встановлені судом дійсні обставини спірних правовідносин виключають можливість застосування банком такого способу задоволення своїх вимог як вчинення виконавчого напису на Іпотечному договорі в межах, визначених заявою АТ "Ощадбанк" про вчинення виконавчого напису від 16.03.2017 №55/2-07/412/2, адже визначена в ній заборгованість частково відсутня - неправомірно обрахована (з порушенням приписів п.п. 2.7.2, 7.2.1 Кредитного договору та ст.ст. 1048, 1050 Цивільного кодексу України), що в свою чергу вказує на невідповідність Виконавчого напису №705 приписам ст. 89 Закону України "Про нотаріат", п.п. 1-4 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, та п. 11 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172.

Відповідно до приписів ст. 11, 15 Цивільного кодексу України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Виконавчий напис - це розпорядження нотаріального органу про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору, вчинене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника.

В основі вчинення цієї нотаріальної дії лежить факт безспірності певної заборгованості.

Виходячи з приписів частини другої статті 50 Закону України "Про нотаріат" право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, а також нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса, можуть пред'являтися також за місцем його виконання.

Відтак, з аналізу вищенаведених норм законодавства вбачається, що суд може захистити порушене право, зокрема, шляхом визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

За змістом ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на встановлення судом того факту, що оскаржуваний виконавчий напис було вчинено за наявності порушень приписів ст. 35 Закону України "Про іпотеку", ст. 89 Закону України "Про нотаріат", п.п. 1-4 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, та п. 11 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172, а саме: за відсутності факту існування заборгованості в рахунок погашення якої вчинено відповідний виконавчий напис, то вимоги позивача про визнання його таким, що не підлягає виконанню, є обґрунтованою і правомірною.

При цьому, суд звертає увагу на те, що не в залежності від встановлення судом правомірності пропонування до погашення за Виконавчим написом №705 частини визначеної Банком заборгованості законодавцем не встановлено механізму визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню лише в частині неправомірно обрахованої заборгованості, а тому Виконавчий напис №705 може бути визнаний таким, що не підлягає виконання лише в цілому.

Щодо строків позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

У відповідності до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

В аспекті застосування наведених положень слід враховувати, що позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав. При цьому, поняття "позовна" має на увазі форму захисту шляхом пред'явлення відповідного позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії "право на позов у матеріальному сенсі" (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права.

Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто, тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

В положеннях ст. 257 Цивільного кодексу України законодавцем визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, і у відповідності до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України її перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, зазначений трирічний строк починає свій перебіг після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного), адже право особи на звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права виникає (та відповідно перебіг позовної давності починається) з моменту, коли право цієї особи порушене (особа довідалася про порушення свого права).

В даному випадку, позивач не був суб'єктом відносин Банку з приватним нотаріусом щодо вчинення Виконавчого напису №705, яке мало місце 27.03.2017, адже будь-яких доказів повідомлення його як про зміст заяви АТ "Ощадбанк" про вчинення виконавчого напису від 16.03.2017 №55/2-07/412/2, так і про дату, час, місце вчинення оскаржуваного виконавчого напису не надано.

Отже, враховуючи положення ст.ст. 253, 260, 261 Цивільного кодексу України початок перебігу строку позовної давності за вимогою позивача про визнання Виконавчого напису №705 таким, що не підлягає виконанню, заявленої в межах даної справи, слід рахувати саме з моменту доведення до відома ТОВ "ТЛК "Арктика" інформації про його існування та відповідний зміст.

Як повідомлено позивачем та не спростовано відповідачем про існування Виконавчого напису №705 йому стало відомо лише 11.04.2017 за наслідками ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №53731207, відкритого з виконання Виконавчого напису №705, що підтверджується рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.09.2020 та постановою Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №826/7243/17.

Таким чином, відлік строку позовної давності на звернення з даним позовом до суду міг початися не раніше 11.04.2017.

Одночасно з цим, п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Так, Кабінетом Міністрів України у п. 1 постанови №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено на всій території України карантин з 12.03.2020, який триває по сьогоднішній день.

Відтак, посилання відповідача на те, що звернення позивача з даним позовом до суду (14.01.2021) мало місце після спливу строку позовної давності не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки в силу дати фактичного ознайомлення ТОВ "ТЛК "Арктика" із змістом Виконавчого напису №705 та продовження у відповідності до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України строків позовної давності такий строк по сьогоднішній день не сплив.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог ТОВ "ТЛК "Арткика" та визнання оскаржуваного напису таким, що не підлягає виконанню.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Окрім того, господарський суд, при вирішення даного спору враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати виконавчий напис, вчинений 27.03.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. та зареєстрований в реєстрі за №705, на іпотечному договорі №876/31/1-3, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосєвим В.В. та зареєстрованому в реєстрі за №2041, таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з Акціонерного товариства "ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ" (01001, місто Київ, ВУЛИЦЯ ГОСПІТАЛЬНА, будинок 12-Г, ідентифікаційний код 00032129) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВО-ЛОГІСТИЧНИЙ КОМПЛЕКС "АРКТИКА" (04086, місто Київ, ВУЛИЦЯ ОЛЕНИ ТЕЛІГИ, будинок 41, ідентифікаційний код 37075024) витрати зі сплати судового збору у сумі 2270,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 08.06.2021.

Суддя С. О. Турчин