ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.05.2021Справа № 910/20114/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного банку Комерційного банку "ПРИВАТБАНК"
до Акціонерного банку Комерційного банку "ПРИВАТБАНК"
третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Кабінет Міністрів України
третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - член наглядової ради Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" ОСОБА_7
третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - член наглядової ради Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" ОСОБА_14
третя особа 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - член наглядової ради Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" ОСОБА_13
про визнання розпорядження недійсним в частині
представники сторін:
від позивача: Бондар І.Л.
від відповідача: Яковенко О.О.
від третьої особи 1: Лісовенко О.О.
від третьої особи 2: Солонська О.М.
від третьої особи 3: Солонська О.М.
від третьої особи 4: Солонська О.М.
Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного банку Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" звернулася до Господарського суду міста Києва позовом до Кабінету Міністрів України про визнання недійсним пункту 1 Розпорядження №331-р від 22.05.2020 Кабінету Міністрів України "Про призначення членів наглядової ради Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК", а саме в частині призначення на посади членів наглядової ради Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" ОСОБА_7, ОСОБА_13 , ОСОБА_14 - як незалежних членів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вищевказане розпорядження суперечить ст.41 Конституції України та є таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства та має бути визнаний недійсним згідно із ст.228 ЦК України.
28.12.2020 через відділ діловодства суду від АТ КБ "ПРИВАТБАНК" надійшло клопотання про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою Господарського суду міста Києва 26.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 25.02.2021, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Акціонерний банк Комерційний банк "ПРИВАТБАНК".
18.02.2021 через відділ діловодства суду від АТ КБ "ПРИВАТБАНК" надійшли письмові пояснення, у яких зазначено, що у позивача відсутні повноваження представляти трудовий колектив Банку, оскільки колективний договір між Банком та позивачем не укладався, подання позовної заяви здійснено без узгодження з усіма профспілковими організаціями. Також Банк зазначає, про відсутність доказів існування суб'єктивного матеріального права позивача, на захист якого поданий позов, недоведеності факту заподіяння матеріальної шкоди та необґрунтованість заявленого позову.
22.02.2021 через відділ діловодства суду від ОСОБА_4 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 надійшло спільне клопотання про залучення третьої особи до участі у справі.
22.02.2021 через відділ діловодства суду від Кабінету Міністрів України надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві на позов Кабінет Міністрів України проти позову заперечив, посилаючись на відсутність порушеного права позивача, відсутності у діях Кабінету Міністрів України порушень чинного законодавства, а також на правомірність прийнятого розпорядження. Також Кабінет Міністрів України зазначає, що незалежні члени Наглядової ради несуть відповідальність відповідно до Положення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 відмовлено у задоволенні клопотання Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
25.02.2021 на електронну пошту суду від позивача надійшли заперечення на клопотання про залишення позову без руху та клопотання про відкладення розгляду справи.
У підготовчому засіданні 25.02.2021 суд протокольною ухвалою від 25.02.2021 відмовив у задоволенні клопотання АТ КБ "ПРИВАТБАНК" про залишення позову без руху, оскільки питання щодо додержання позивачем при поданні позову вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 ГПК України встановлюється судом при вирішенні питання щодо відкриття провадження у справі та встановлення підстав для залишення позову без руху вирішується судом, а не за клопотання учасника справи. Наразі при прийнятті даного позову судом встановлено, що позовна заява Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного банку Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" відповідає нормам ст. 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про відкриття провадження у справі №910/20114/20 за позовом Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного банку Комерційного банку "ПРИВАТБАНК". При цьому суд зауважує, що питання наявності чи відсутності порушеного права позивача вирішується судом під час вирішення спору по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2021 продовжено підготовче провадження у справі №910/20114/20 на 30 днів, залучено до участі у справі № 910/20114/20 третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - членів наглядової ради Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" ОСОБА_4 ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , підготовче засідання у справі №910/20114/20 відкладено на 18.03.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 відмовлено у задоволенні клопотання Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
10.03.2021 на електронну пошту суду від позивача надійшла відповідь на пояснення АТ КБ "ПРИВАТБАНК".
17.03.2021 через відділ діловодства суду від третіх осіб 2,3,4 надійшли письмові пояснення щодо позову, у яких треті особи проти позову заперечили.
17.03.2021 через відділ діловодства суду від АТ КБ "ПРИВАТБАНК" надійшли додаткові пояснення.
У підготовчому засіданні 18.03.2021 представник третіх осіб 2,3,4 надав суду клопотання про закриття провадження у справі.
Представник позивача у підготовчому засіданні 18.03.2021 заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи.
Протокольною ухвалою від 18.03.2021 відкладено підготовче судове засідання на 08.04.2021.
26.03.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив Кабінету Міністрів України.
06.04.2021 на електронну пошту суду від позивача надійшли заперечення на клопотання третіх осіб про закриття провадження у с праві.
07.04.2021 на електронну пошту суду та через відділ діловодства суду від третіх осіб 2,3,4 надійшли додаткові письмові пояснення.
У підготовчому засіданні 08.04.2021 суд розглянувши клопотання ОСОБА_4 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 про закриття провадження у справі, постановив протокольну ухвалу від 08.04.2021 про відмову у задоволенні вказаного клопотання.
Протокольною ухвалою від 08.04.2021 відкладено підготовче судове засідання на 29.04.2021.
26.04.2021 на електронну пошту суду від позивача надійшли заяви про зміну предмету позову та про заміну первісного відповідача належним відповідачем.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2021 відмовлено у задоволенні клопотання Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" про участь у судовому засіданні, призначеного на 29.04.2021 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
28.04.2021 на електронну пошту суду від позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого судового засідання, призначеного на 29.04.2021 за відсутності представника позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2021 повернуто Первинній профспілковій організації співробітників Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" заяву про зміну предмету позову без розгляду, клопотання позивача про заміну первісного відповідача належним відповідачем задоволено, замінено первісного відповідача - Кабінет Міністрів України по справі №910/20114/20 належним відповідачем - Акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", залучено до участі у справі, як третю особу-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Кабінет Міністрів України, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.05.2021.
12.05.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та заява про зміну предмету позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2021 відмовлено у задоволенні клопотання Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного банку Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
19.05.2021 через відділ діловодства суду від Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" надійшли письмові пояснення.
20.05.2021 на електронну пошту суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 20.05.2021, суд на підставі ст.207, 46 ГПК України протокольною ухвалою залишив без розгляду заяву позивача про зміну предмету позову, оскільки позивачем не наведено поважних причин неможливості подати відповідну заяву у строки встановлені процесуальним кодексом, а саме до закінчення підготовчого засідання.
Протокольною ухвалою задоволено клопотання позивача про відкладення розгляду справи та відкладено судове засідання по суті на 27.05.2021.
Представник позивача у судовому засіданні 27.05.2021 заявив усну заяву про зміну предмету позову, яку суд на підставі ст.207, 46 залишив без розгляду.
Представник позивача надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні 27.05.2021 проти позову заперечив, надав пояснення по суті заперечень.
Представник третьої особи 1 проти позову заперечив, надав пояснення по суті своїх заперечень.
Представник третіх осіб 2,3,4, надав пояснення по суті заперечень на позов, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
У судовому засіданні 27.05.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
22.05.2019 Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №331-р (з подальшими змінами і доповненнями, внесеними розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року №520-р, від 17 липня 2019 року №559-р), яким призначено членами наглядової ради Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" претендентів на посади членів наглядової ради Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК": ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 - як незалежних членів; затверджено умови цивільно-правових договорів з членами наглядової ради Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", та встановлено розмір винагороди членів наглядової ради Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" відповідно до зазначених умов.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вказане розпорядження суперечить Конституції України, а саме статті 41, згідно із якою кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Позивач зазначає, що відповідно до п.7 Статуту АТ КБ "ПРИВАТБАНК" єдиним акціонером Банку, якому належить 100% акцій, є держава. Функції з управління корпоративними правами держави в Банку здійснює Кабінет Міністрів України. До компетенції Наглядової ради АТ КБ "ПРИВАТБАНК" входять усі функції щодо управління цим Банком, делеговані цьому органу державою в особі Кабінету Міністрів України.
За наведеного, позивач вказує, що усі члени Наглядової ради АТ КБ "ПРИВАТБАНК" мають бути підконтрольні та підзвітні державі Україна, як власнику Банку, в особі уповноваженого нею органу - Кабінет Міністрів України, однак розпорядженням №331-р від 22.05.2019 ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 призначено як осіб, які не є незалежними від держави, як власника Банку та від уповноважених нею органів, зокрема, Кабінету міністрів України.
Позивач вказує, що незалежні від держави особи ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 повністю контролюють діяльність належного державі АТ КБ "ПРИВАТБАНК", тобто фактично здійснюють права власника, будучи при цьому незалежними від нього, тобто не підконтрольними та не підзвітними державі в особі будь-якого її органу.
Внаслідок прийняття спірного розпорядження, держава фактично, позбавлена права власності на АТ КБ "ПРИВАТБАНК", що у свою чергу призвело до порушення прав та законних інтересів трудового колективу Банку. У зв'язку із наведеним, позивач вважає, що односторонній правочин, вчинений Кабінетом Міністрів України є таким, що не відповідає інтересам держави та суспільства та має бути визнаний недійсним згідно із ст.228 ЦК України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що цей позов пред'явлено в межах повноважень первинної профспілкової організації, передбачених ст. 245-247 КЗпП України на захист прав та законних інтересів як членів цієї профспілки, так і в інтересах всього трудового колективу АТ КБ "ПРИВАТБАНК" в порядку, передбаченому частинами 2,3 ст 19 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
Посилаючись на вище наведене, Первинною профспілковою організацією співробітників Акціонерного банку Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" заявлено позов про визнання недійсним пункту 1 Розпорядження №331-р від 22.05.2020 Кабінету Міністрів України "Про призначення членів наглядової ради Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК", а саме в частині призначення на посади членів наглядової ради Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" ОСОБА_7, ОСОБА_13 , ОСОБА_14 - як незалежних членів.
Під час розгляду справи третіми особами 2,3,4 ( ОСОБА_4 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 ) заявлено клопотання про закриття провадження у справі №910/20114/20.
У підготовчому засіданні 08.04.2021 суд розглянувши клопотання ОСОБА_4 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 про закриття провадження у справі, постановив протокольну ухвалу від 08.04.2021 про відмову у задоволенні вказаного клопотання, з огляду на наступне.
Так, клопотання про закриття провадження у справі обґрунтоване тим, що позовні вимоги у даній справі передбачають вручання у господарську діяльність банку та не вирішують будь-якого юридичного спору про право або інтерес, а відтак, провадження у цій справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Надавши оцінку доводам третіх осіб, викладених у клопотанні про закриття провадження у справі, суд зазначає, що судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 4 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції").
При зверненні до практики ЄСПЛ (справа "Марченко М . В. проти України") у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя, можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо "права" як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; повинно йтися про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.
У пункті 52 рішення "Меньшакова проти України" (заява № 377/02) від 8 квітня 2010 року ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: "Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі "право на суд", яке, згідно з практикою ЄСПЛ, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на "розгляд" спору судом (див., наприклад, рішення у справі "Кутіч проти Хорватії" (заява № 48778/99, пункт 25, ЄСПЛ 2002-ІІ).
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп вбачається, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.
Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене.
Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так і інших прав та свобод людини і громадянина.
Частина перша статті 55 Конституції України відповідає зобов'язанням України, які виникли, зокрема, у зв'язку з ратифікацією Україною Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.
Таким чином посилання третіх осіб, що ця справа не може бути розглянута судами жодної юрисдикції - обмежує права позивача на судовий захист, є втручанням у принцип диспозитивності, який передбачає саме право особи, яка звертається до суду за захистом порушених, оспорених чи невизнаних прав, визначити межі позовних вимог та обрати спосіб їх захисту.
Суд вважає помилковими посилання третіх осіб на правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №317/2777/17 суд вважає помилковим, оскільки у наведеній справі спір виник між керівником Товариства та наглядовою радою щодо порядку здійснення господарської діяльності Товариства. Предмет, підстави позову та характер спірних правових відносин у справах №317/2777/17 та №910/20114/20 є відмінними.
Також суд відхиляє посилання заявників на поставу Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, оскільки, предметом позову у вказаній справі є, зокрема, вимоги про скасування протоколу засідання комісії Центральних районних електричних мереж ПАТ "ЕК Одесаобленерго" щодо розгляду акта про порушення Правил користування електричною енергією від та визнати дії комісії ПАТ "ЕК Одесаобленерго" щодо розгляду зазначеного акта неправомірними, що є відмінним від предмету позову (спору) у справі №910/20114/20.
Так, позивачем зазначено у позові, що його пред'явлено в інтересах як членів цієї профспілки, так і в інтересах всього трудового колективу Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК". Оспорюване розпорядження Кабінету Міністрів України на думку позивача суперечить ст.41 Конституції України, не відповідає інтересам держави та суспільства та має бути визнане недійсним згідно із ст.228 ЦК України.
Водночас наявність порушеного права особи, що звернулася до суду за захистом права, яке вона вважає порушеним внаслідок прийнятого рішення вищого органу Товариства, а також ефективність обраного позивачем способу захисту встановлюються під час вирішення спору по суті.
Окрім того, судом взято до уваги, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18.02.2020 закрито провадження у справі №757/60654/19-ц за позовом Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного банку Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до Голови Наглядової Ради ОСОБА_7 членів Наглядової Ради ОСОБА_15, ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , Держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, треті особи без самостійних вимог: Генеральна прокуратура України, Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", Національний банк України, про визнання трудових контрактів, укладених з Головою та членами Наглядової ради банку недійсними, зобов'язання вчинити дії. Вказана ухвала мотивована тим, що даний спір відноситься до категорії господарського, оскільки визначальними за наведених у ньому обставин є корпоративні правовідносини.
Відповідно до п. 1.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" від 25.02.2016 № 4 з метою запобігання порушенню конституційних прав особи на судовий захист та усунення спорів щодо юрисдикції, судам слід враховувати, що у разі коли в ухвалі про закриття провадження у справі місцевим загальним судом визначено господарську юрисдикцію спору як такого, що виник з корпоративних правовідносин, та справа підлягає розгляду господарським судом.
За наведених вище обставин, суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання третіх осіб 2,3,4 та відсутність підстав для закриття провадження у цій справі.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
Пунктом 5 статті 116 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Постановою №594 від 05.06.2019 Кабінету Міністрів України "Деякі питання діяльності Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" затверджено статут Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" та Положення про наглядову раду Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК".
Відповідно до пункту 1 Статуту Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" є державним банком.
Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначено Законом України "Про банки і банківську діяльність".
Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.
Статтею 7 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що державний банк - це банк, 100 відсотків статутного капіталу якого належить державі. Державний банк може існувати лише у формі акціонерного товариства.
Положення цього Закону поширюються на державні банки з урахуванням особливостей, встановлених цією статтею. Положення інших законів України застосовуються до державних банків в частині, що не суперечить цій статті.
Єдиним акціонером державного банку є держава. Функції з управління корпоративними правами держави у державному банку здійснює Кабінет Міністрів України. Орган, що здійснює управління корпоративними правами держави у державному банку, також виконує функції вищого органу управління державного банку (далі - вищий орган).
Іншими органами управління державного банку є наглядова рада державного банку та правління державного банку.
Рішення вищого органу оформлюються актами Кабінету Міністрів України, проекти яких готуються і вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, і не підлягають погодженню з іншими заінтересованими органами.
Статут державного банку затверджується вищим органом та має відповідати вимогам законів України з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, та нормативно-правових актів Національного банку України.
Пунктом 7 статуту Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" вказано, що єдиним акціонером банку, якому належить 100 відсотків акцій статутного капіталу банку, є держава. Держава набула право власності на 100 відсотків акцій банку 21.12.2016 відповідно до статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2016 №961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи".
Функції з управління корпоративними правами держави в банку здійснює Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України виконує також функції вищого органу банку (пункт 8 Статуту Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК").
Відповідно до пункту 10 Статуту рішення вищого органу оформлюються актами Кабінету Міністрів України, проекти яких готуються і вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України Мінфіном та не підлягають погодженню з іншими заінтересованими органами.
Пунктом 79 статуту Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", що кореспондується із частиною 7 статті 7 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що до виключної компетенції вищого органу належить прийняття рішень щодо, зокрема: призначення та припинення повноважень членів наглядової ради державного банку в порядку та з урахуванням особливостей, передбачених цією статтею; затвердження умов цивільно-правових договорів, що укладаються з членами наглядової ради державного банку, обрання особи, уповноваженої на підписання цивільно-правових договорів з членами наглядової ради державного банку; встановлення розміру винагороди членів наглядової ради державного банку, у тому числі заохочувальних та компенсаційних виплат; затвердження положення про винагороду членів наглядової ради державного банку, вимоги до якого встановлюються Національним банком України; затвердження звіту про винагороду членів наглядової ради державного банку, вимоги до якого встановлюються Національним банком України.
Стаття 7 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначає, що Наглядова рада є колегіальним органом управління державного банку, що в межах своєї компетенції здійснює управління державним банком, а також контролює та регулює діяльність виконавчого органу державного банку з метою виконання стратегії розвитку державного банку. Наглядова рада державного банку, діючи в інтересах державного банку відповідно до цього Закону, здійснює захист прав вкладників, кредиторів та держави як акціонера.
Наглядова рада державного банку складається з дев'яти членів, з яких шість членів є незалежними, а три члени є представниками держави.
Члени наглядової ради державного банку повинні відповідати вимогам до керівника банку, встановленим статтею 42 цього Закону. Не допускається призначення особи на посаду члена наглядової ради державного банку, якщо таке призначення може призвести до конфлікту інтересів. Не може бути членом наглядової ради державного банку особа, яка має не погашену або не зняту в установленому законодавством порядку судимість та/або яка піддавалася адміністративному стягненню за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією.
Для визначення претендентів на посади незалежних членів наглядової ради державного банку Кабінет Міністрів України утворює конкурсну комісію, до складу якої входять один представник від Президента України, три - від Кабінету Міністрів України та один - від профільного Комітету Верховної Ради України, до предметів відання якого належать питання банківської діяльності. Вимоги до членів конкурсної комісії визначає Кабінет Міністрів України.
У роботі конкурсної комісії можуть брати участь з правом дорадчого голосу представники міжнародних фінансових організацій.
Конкурсна комісія перевіряє претендентів на посади незалежних членів наглядової ради державного банку на відповідність вимогам, встановленим цим Законом.
Претенденти на посади незалежних членів наглядової ради державного банку визначаються шляхом конкурсного відбору в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Незалежні члени наглядової ради державного банку призначаються вищим органом на підставі подання конкурсної комісії протягом п'яти робочих днів з дня отримання відповідного подання.
Отже, призначення оскаржуваним розпорядженням незалежних членів Наглядової ради АТ КБ "ПРИВАТБАНК" передбачено Законом України "Про банки і банківську діяльність", Статутом, і Положенням про Наглядову раду Банку.
Виходячи із вище наведених положень Закону України "Про банки і банківську діяльність", Положенням про Наглядову раду АТ КБ "ПРИВАТБАНК" та Статуту питання призначення членів наглядової ради Банку відноситься до виключної компетенції вищого органу АТ КБ "ПРИВАТБАНК".
Втім, позивачем не наведено жодних порушень норм чинного законодавства при прийнятті Кабінетом Міністрів України спірного розпорядження №331-р від 22.05.2020, зокрема в частині призначення на посади членів наглядової ради Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" ОСОБА_7, ОСОБА_13 , ОСОБА_14 - як незалежних членів.
У відповідності до п.16 Положення про наглядову раду акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 5 червня 2019 року № 594 члени наглядової ради зобов'язані: 1) виконувати свої обов'язки особисто і не передавати власні повноваження іншим особам; 2) керуватися у своїй діяльності законодавством, Статутом, цим Положенням, договором між членом наглядової ради та Банком та іншими внутрішніми документами Банку, принципами (кодексом) корпоративного управління Банк; 3) сумлінно виконувати покладені на них обов'язки, дотримуватися високих професійних і етичних стандартів під час виконання своїх функціональних обов'язків; 4) діяти в інтересах Банку та держави як єдиного акціонера Банку, добросовісно, розумно та не перевищувати своїх повноважень (обов'язок діяти добросовісно і розумно означає необхідність проявляти сумлінність, обачливість та належну обережність); 5) дотримуватися обов'язку дбайливого ставлення щодо Банку (обов'язок дбайливого ставлення означає, що член наглядової ради, зокрема, діє з усвідомленням своїх рішень і почуттям моральної відповідальності за свою поведінку, ставиться з відповідальністю до виконання своїх службових обов'язків, приймає рішення в межах компетенції та на підставі всебічної оцінки наявної (наданої) інформації); 6) дотримуватися обов'язку лояльності щодо Банку (обов'язок лояльності означає, що член наглядової ради, зокрема, не використовує своє службове становище у власних інтересах із шкодою для інтересів Банку та надає перевагу інтересам Банку, його вкладників і кредиторів, а не інтересам акціонера у процесі вирішення питань, щодо яких інтереси Банку та акціонера не збігаються); 7) виконувати рішення, прийняті наглядовою радою; 8) особисто брати участь у засіданнях наглядової ради та в роботі комітетів наглядової ради; 9) завчасно повідомляти голові наглядової ради та корпоративному секретарю чи секретарю (секретарям) комітетів наглядової ради про неможливість участі у засіданнях наглядової ради, її комітетів із зазначенням причини відсутності; 10) уникати конфлікту інтересів та сприяти його врегулюванню; 11) дотримуватися встановлених у Банку правил та процедур щодо конфлікту інтересів, завчасно розкривати інформацію про наявні або потенційні конфлікти інтересів; 12) відмовитися від участі у прийнятті рішень, якщо конфлікт інтересів не дає їм змоги повною мірою виконувати свої обов'язки в інтересах Банку, його вкладників та акціонера; 13) негайно повідомляти голові наглядової ради та корпоративному секретарю про обставини, що перешкоджають виконанню ними своїх посадових обов'язків; 14) повідомляти голові наглядової ради та корпоративному секретарю про відомі їм конфлікти інтересів, що виникають у Банку, та виявлені в процесі їх діяльності порушення Банком економічних нормативів, вимог та обмежень, встановлених Національним банком, вимог законодавства; 15) повідомляти голові наглядової ради і корпоративному секретарю про відомі їм факти, що можуть вплинути на ймовірність визнання Банку неплатоспроможним внаслідок прийняття ним на себе зобов'язань або їх виконання; 16) дотримуватися встановлених у Банку вимог до інформаційної безпеки; 17) не розголошувати інформацію з обмеженим доступом, зокрема конфіденційну інформацію, яка стала відомою у зв'язку із виконанням функцій члена наглядової ради (далі - інформація з обмеженим доступом), особам, які не мають доступу до такої інформації, а також не використовувати її у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб (перелік інформації з обмеженим доступом визначається актами внутрішнього регулювання Банку та доводиться до відома членів наглядової ради відповідними структурними підрозділами Банку); 18) надавати Банку документи, що підтверджують їх професійну придатність та ділову репутацію.
Згідно із п.17 Положення незалежні члени наглядової ради зобов'язані утримуватися від дій, які можуть призвести до втрати їх незалежності. У разі втрати незалежності член наглядової ради зобов'язаний протягом двох робочих днів повідомити у письмовій формі про це наглядовій раді та правлінню.
З огляду на наведені норми Положення про наглядову раду акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", а також враховуючи що Положенням передбачено відповідальність членів наглядової ради Банку, посилання позивача на не підзвітність та не підконтрольність членів наглядової ради є необґрунтованими.
Згідно із частиною 1 статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Норма викладена в частині 1 статті 41 Конституції України закріплює основоположний принцип права приватної власності, який поділений на декілька частин, а саме: право володіти, право користуватися і право розпоряджатися.
Як визначено Законом України "Про банки і банківську діяльність" функції з управління корпоративними правами держави в банку здійснює Кабінет Міністрів України, який також виконує функції вищого органу банку.
Як вказувалось вище, перелік питань, що входять до виключної компетенції вищого органу визначено у ст. 7 Закону України "Про банки і банківську діяльність", що кореспондуються з пунктом 79 Статуту банку. Виходячи з цих положень, вищий орган здійснює реалізацію своїх прав, що не входять до його виключної компетенції через наглядову раду, яку він обирає.
Разом з тим позивачем не визначено та не обґрунтовано, у чому саме полягає неможливість держави здійснювати управління корпоративними правами в АТ КБ "ПРИВАТБАНК".
Щодо посилань позивача на те, що спірне розпорядження не відповідає інтересам держави та суспільства та має бути визнано недійсним згідно із ст.228 ЦК України, суд вважає за необхідне зазначити, відповідно до частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.
При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.
З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.
Разом з тим, суд зазначає, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК України.
За таких обставин посилання позивача на приписи ст.228 Цивільного кодексу України суд вважає безпідставними.
Разом з тим надаючи правову оцінку такому доводу позивача як те, що спірне розпорядження порушує інтереси держави та суспільства, суд вважає за необхідне зазначити, що розпорядження Кабінету Міністрів України не посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, а також не спрямоване на порушення публічного порядку.
Щодо посилань позивача на вчинення посадовими особами АТ КБ "ПРИВАТБАНК" кримінального правопорушення, у зв'язку з внесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальні правопорушення, то суд зазначає, що внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань не підтверджує про наявність ознак кримінального правопорушення та доведеність винуватості особи у вчиненні злочину, а є підставою для початку досудового розслідування у справі та перевірки обставин, наведених у повідомленні про кримінальне правопорушення. Таким чином відсутні докази про те, що розпорядження про визначення незалежних членів наглядової ради суперечить інтересам держави та суспільства.
Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідності до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно із ст.20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.
Слід зазначити, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
Відповідно до ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Тобто правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем і права та захисту підлягає порушене право.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захист відновлення порушеного права позивача.
У розумінні приписів ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодекс України, спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характер його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.
Аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що фізичні та юридичні особи звертаються до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів. Наявність такого порушення входить до предмету доказування та підлягає з'ясуванню компетентним судом. При цьому, таке порушення прав позивача не може бути абстрактним, ґрунтуватись на припущеннях тощо, а має бути належним чином доведено.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок визначає Закон України від 15 вересня 1999 року № 1045-XIV "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання); первинна організація профспілки - це добровільне об'єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі.
Метою створення професійної спілки є здійснення представництва та захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки (стаття 2 Закону).
Згідно зі статтею 19 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в державних органах та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян.
У питаннях колективних інтересів працівників профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках.
У питаннях індивідуальних прав та інтересів своїх членів профспілки здійснюють представництво та захист у порядку, передбаченому законодавством та їх статутами.
Профспілки, їх об'єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також міжнародних судових установ.
Представництво інтересів членів профспілки у взаємовідносинах з роботодавцями, державними органами та органами місцевого самоврядування здійснюється на основі системи колективних договорів та угод, а також відповідно до законодавства.
Стаття 25 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" передбачає, що профспілки представляють права та інтереси працівників у відносинах з роботодавцем в управлінні підприємствами, установами, організаціями, а також у ході приватизації об'єктів державної та комунальної власності, беруть участь у роботі комісій з приватизації представляють інтереси працівників підприємства-боржника в комітеті кредиторів у ході процедури банкрутства.
Статтею 243 Кодексу законів про працю України передбачено, що держава визнає професійні спілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів в органах державної влади та місцевого самоврядування, у відносинах з власником або уповноваженим ним органом, а також з іншими об'єднаннями громадян.
У розумінні ст. 252-1 КЗпП України усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством, утворюють трудовий колектив підприємства.
Отже, в основу поняття "трудовий колектив", представництво інтересів якого здійснюють саме профспілки, законодавець поклав форми, що засновані виключно на трудових та пов'язаних з ними соціально-економічних відносинах.
Отже, трудовий колектив не має статусу юридичної особи, відтак і не наділений самостійною процесуальною правоздатністю у розумінні сучасних норм права.
Водночас, трудовий колектив, як вже неодноразово зазначалося вище, складають працівники підприємства, права та інтереси яких і представляє профспілка згідно з приписами ст.25 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". Стаття 19 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" наділяє профспілки правом представництва інтересів своїх членів під час реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів. При цьому, у питаннях колективних інтересів працівників профспілки здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках.
Тобто профспілка наділена правом на звернення до суду з метою захисту порушеного права чи інтересу необмеженого кола осіб, не переслідуючи при цьому власного інтересу.
Відповідно до Статуту Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК", затвердженого протоколом №1 від 19.07.2019 року позачергових загальних зборів членів Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК", Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" є добровільною неприбутковою громадською організацією, яка створена відповідно до вимог чинного законодавства України і об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності, з метою захисту їх трудових та соціально - економічних прав та інтересів.
Згідно з п.2.1 Статуту метою Профспілки є захист трудових та соціально - економічних прав та законних інтересів співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК".
Пунктом 2.2. Статуту визначено, що завданням Профспілки є: представництво членів Профспілки перед роботодавцем та Адміністрацією AT КБ "ПРИВАТБАНК", а також в інших державних органах та органах місцевого самоврядування, в судах та правоохоронних органах для захисту їх трудових та соціально-економічних прав та законних інтересів; участь у розробленні та здійсненні правил внутрішнього трудового розпорядку Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК"; підготовка та затвердження нормативно-правових актів, які стосуються регулювання трудових, соціальних, економічних відносин між працівниками та Адміністрацією Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК", тобто роботодавцем; внесення пропозицій керівним органам та роботодавцю - AT КБ "ПРИВАТБАНК"про прийняття або внесення змін до внутрішніх нормативно-правових актів, які регламентують трудові права та обов'язків членів Профспілки; розроблення та укладання колективного договору або погодження з Роботодавцем форм і систем оплати праці, норм праці, розцінок, тарифних сіток, схем посадових окладів, умов запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат з додержанням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) або територіальними угодами; здійснення громадського контролю за виплатою заробітної плати» додержанням законодавства про працю та про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов; проведення незалежної експертизи умов праці, а також об'єктів виробничого призначення, що проектуються» будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам з питань охорони праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і профзахворювань на виробництві та давати свої висновки про них; участь у розробці проектів відомчих рішень, що зачіпають інтереси членів Профспілки; організація поліпшення умов службової діяльності членів Профспілки, їх побуту, відпочинку, медичного обслуговування, культурно-масових і спортивно-масових заходів, надання допомоги сім'ям членів Профспілки; надання членам Профспілки правової допомоги, проведення методичної роботи, спрямованої на кваліфікований захист індивідуальних і колективних прав та інтересів членів Профспілки.
З огляду на вищевикладене, враховуючи положення Статуту Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК", суд зазначає, що метою створення вказаної Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" є захист трудових та соціально - економічних прав та інтересів співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК".
Однак, предметом позову у даній справі є визнання недійсним пункту 1 Розпорядження №331-р від 22.05.2020 Кабінету Міністрів України "Про призначення членів наглядової ради Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК", а саме в частині призначення на посади членів наглядової ради Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" ОСОБА_7, ОСОБА_13 , ОСОБА_14 - як незалежних членів.
Вказані вимоги позивача не направлені на захист порушеного права чи інтересу необмеженого кола осіб, оскільки у даному випадку профспілка переслідує власний інтерес.
За поясненнями Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" у банку створено та зареєстровано більше 30 профспілкових організацій, включаючи Всеукраїнську професійну спілку працівників Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк та 20 організацій такої профспілки з різним статусом.
Згідно з ч.1 ст.20 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" профспілки, їх організації та об'єднання ведуть колективні переговори, укладають колективні договори, генеральну, галузеві (міжгалузеві), територіальні угоди від імені працівників у порядку, встановленому законом.
Колективний договір - це основний інструмент захисту забезпечення прав та інтересів працівників. Він укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавця.
Відповідно до статті 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Стаття 12 КЗпП України визначає сторін колективного договору, згідно з якою колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і первинними профспілковими організаціями, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності - представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони.
Строки, порядок ведення переговорів, вирішення розбіжностей, що виникають під час їх ведення, порядок розробки, укладення та внесення змін і доповнень до колективного договору, відповідальність за його виконання відповідно до статті 14 КЗпП України регулюються Законом України "Про колективні договори і угоди".
Згідно з частиною другою статті 7 Закону України "Про колективні договори і угоди" у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій працівників; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; заборона дискримінації.
Як визначено в рішенні Конституційного Суду України від 29.10.1998 року у справі №14-рп/98, поняттям "професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації", яке вживається в абзаці шостому частини першої статті 43-1 Кодексу законів про працю України, охоплюється будь-яка професійна спілка (профспілкова організація), яка відповідно до Конституції та законів України утворена на підприємстві, в установі, організації на основі вільного вибору її членів з метою захисту їх трудових і соціально-економічних прав та інтересів, незалежно від того, чи є така професійна спілка стороною колективного договору, угоди.
Так, позивач має статус первинної профспілкової організації та об'єднує осіб, які працюють в АТ КБ "ПРИВАТБАНК", однак в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та вірогідні докази в розумінні ст.76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження укладання колективного договору, а тому така профспілкова організація не має відповідних повноважень, що можуть виникати з такого колективного договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року по справі № 201/10081/19.
З огляду на вище викладене, суд вважає, що позивач наділений правом на звернення до суду з метою захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки, проте не наділена правом на звернення до суду з вказаним позовом, який направлений на захист свого власного інтересу.
Окрім того, оскільки матеріали справи не містять доказів укладення колективного договору між власником або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і первинними профспілковими організаціями, які діють відповідно до своїх статутів, то така профспілкова організація не має відповідних повноважень, що можуть виникати з такого колективного договору.
Суд зазначає, що при зверненні до суду з вказаним позовом позивачем не обґрунтовано та не доведено в чому полягає порушення прав й законних інтересів членів Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК", а також яким чином оскаржуваний пункт 1 Розпорядження №331-р від 22.05.2020 Кабінету Міністрів України "Про призначення членів наглядової ради Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" впливають на правовідносини діяльності професійних спілок.
Відсутність порушення прав та законних інтересів Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19.
Також судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 18.12.2019 по справі № 910/1389/19, згідно з якою оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Приписами чинного законодавства встановлені вичерпні підстави для припинення повноважень членів наглядової ради, серед яких відсутня така підстава як визнання недійсним розпорядження вищого органу банку, а відтак оспорення такого акту не призведе до відновлення права позивача, яке на його думку є порушене.
За таких підстав, з огляду на необґрунтованість позовних вимог та оскільки підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, яке здійснюється особою, котрій це право належить, з метою його захисту, а у даному випадку відсутнє порушене право Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" за захистом якого останнє звернулось до суду з вказаним позовом, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" про визнання недійсним пункту 1 Розпорядження №331-р від 22.05.2020 Кабінету Міністрів України "Про призначення членів наглядової ради Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК", а саме в частині призначення на посади членів наглядової ради Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" ОСОБА_7, ОСОБА_13 , ОСОБА_14 - як незалежних членів.
Окрім того, суд зазначає, що рішення вищого органу оформлюються актами Кабінету Міністрів України, проекти яких готуються і вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, і не підлягають погодженню з іншими заінтересованими органами. (ст. 7 Закону України "Про банки і банківську діяльність")
Отже, спірне розпорядження оформлює рішення єдиного акціонера Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК".
Водночас у судовому порядку недійсним може бути визнано рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи, а не протокол загальних зборів. Протокол є документом, який фіксує факт прийняття рішення загальними зборами, і не є актом за змістом статті 20 ГК України. Тому господарські суди мають відмовляти в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним протоколу загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи. (п.2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" №4 від 25.02.2016 року).
Також судом враховано, що оскільки позивачем оскаржується рішення вищого органу, яке оформлене актом Кабінету Міністрів України, відповідно до вимог Закону України "Про акціонерні товариства" правом на оскарження такого рішення наділений лише акціонер, яким Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" не є.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Окрім того, господарський суд, при вирішення даного спору враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Враховуючи вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, враховуючи, відсутність порушеного права позивача, відмовляє у задоволенні позовних вимог Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК".
У відповідності до ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд справи покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 09.06.2021.
Суддя С. О. Турчин